ЄУН № 331/7150/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого - судді - Скользневої Н.Г.

при секретарі - Постарнак М.М.,

за участю представників

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа : приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гришина Варвара Іванівна, про визнання права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа : приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гришина Варвара Іванівна, про визнання права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 26 жовтня 1954 року вона та ОСОБА_7 одружилися, про що свідчить додана копія Свідоцтва про одруження НОМЕР_2 від 20.10.1954 р. Після одруження їй було присвоєно прізвище «ОСОБА_3».

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з чоловіком народився син ОСОБА_5, про що свідчить додана копія Свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 17.10.2016 р..

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік - ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її син - ОСОБА_5, про що Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 07.05.2015 р. було видано Свідоцтво про смерть НОМЕР_4.

Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, яке складається з: 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частини автомобіля марки «KIA RIA» 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1.

11 червня 2015 року вона звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гришиної Варвари Іванівни із заявою про прийняття спадщини, яка була належним чином зареєстрована та на її підставі заведена спадкова справа №25/2015.

Приватний нотаріус Гришина В.І. додатково вимагала від неї надання оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності зазначеного спадкового майна спадкодавцеві та оригіналу Свідоцтва про народження ОСОБА_5, які знаходилися у ОСОБА_4 (дружини спадкодавця), яка категорично відмовилася їй їх надати.

Після смерті сина, вона неодноразово просила ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 надати їй оригінали цих документів, але їй було відмовлено.

В серпні 2016 р. вона отримала від приватного нотаріуса Гришиної В.І. постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.08.2016 р. № 220/02-14, якою їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5, який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Своє рішення приватний нотаріус Гришина В.І. мотивувала тим, що у спадкоємця ОСОБА_3 відсутні правовстановлюючі документи щодо належності цього нерухомого майна спадкодавцеві та документ про встановлення факту родинних відносин, що суперечить діючому законодавству, а саме ст. 68 Закону України «Про нотаріат», пп. 4.2., 4.12., 4.15, 4.18 глава 10, розділ 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5. В зв'язку з тим, що спадкоємцем не надано правовстановлюючих документів, підтверджуючих право власності спадкодавця на частину квартири та документу про встановлення факту родинних відносин, вважає не можливим видати свідоцтво про право на спадщину на вищезазначене майно померлого в безспірному порядку».

Враховуючи вищезазначене позивач вважає, що незаконними діями відповідачів, які відмовилися надати їй оригінали правовстановлюючих документів на квартиру та автомобіль, а також оригінал свідоцтва про народження сина, порушені її права.

Крім цього, відповідачі не визнають її прав на частину спадкового майна, перешкоджають їй його оформити, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

На підставі викладеного, просить суд визнати за ОСОБА_3, 1931 року народження, що мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право власності на спадкове майно, а саме: на частку в розмірі 1/16 (одна шістнадцята) квартири АДРЕСА_1, загальною площею 92,22 квадратних метри, в тому числі житлова площа 47,1 квадратні метри, та на частку в розмірі 1/8 (одна восьма) автомобіля марки KIA RIA, реєстраційний номер НОМЕР_1. Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_3, 1931 року народження, що мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, судовий збір у сумі 918,62 грн. (дев'ятсот вісімнадцять гривень 62 коп.).

Представники позивача в судовому засіданні, кожен в окремості, позов підтримали та посилаючись на його законність та обґрунтованість, просили суд його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, кожен в окремості, в судове засідання не з"явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили. Заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи від них до суду не надходило.

Третя особи - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гришина В.І. в судове засідання не з'явилася, але надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності у зв"язку з хворобою.

Статтею 157 ЦПК України визначено, що суд розглядає справу протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України «Про статус суддів» : - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Виходячи з зазначених нормативно-правових актів України, наведених рішень Європейського суду з прав людини, взявши до уваги пояснення представників позивача та з урахуванням того, що справа перебуває в провадженні суду значний час, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів та третьої особи по справі та ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити по справі заочне рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, взявши до уваги пояснення представників позивача та заяву третьої особи, проаналізувавши надані стороною позивача докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 26 жовтня 1954 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 одружилися, про що свідчить додана копія Свідоцтва про одруження НОМЕР_2 від 20.10.1954 р. Після одруження їй було присвоєно прізвище «ОСОБА_3». (а.с. 9)

ІНФОРМАЦІЯ_1 у родини ОСОБА_3 та ОСОБА_7 народився син ОСОБА_5, про що свідчить додана копія Свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 17.10.2016 р.. (а.с. 10)

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки - ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер син позивача - ОСОБА_5, про що Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 07.05.2015 р. було видано Свідоцтво про смерть НОМЕР_4. (а.с. 11)

Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, яке складається з: 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частини автомобіля марки «KIA RIA» 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1. (а.с. 12-13, 83-84)

11 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гришиної Варвари Іванівни із заявою про прийняття спадщини, яка була належним чином зареєстрована та на її підставі заведена спадкова справа №25/2015. (а.с. 89)

В серпні 2016 р. ОСОБА_3 отримала від приватного нотаріуса Гришиної В.І. постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.08.2016 р. № 220/02-14, якою ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5, який постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16)

Своє рішення приватний нотаріус Гришина В.І. мотивує тим, що у спадкоємця ОСОБА_3 відсутні правовстановлюючі документи щодо належності цього нерухомого майна спадкодавцеві та документ про встановлення факту родинних відносин, що суперечить діючому законодавству, а саме ст. 68 Закону України «Про нотаріат», пп. 4.2., 4.12., 4.15, 4.18 глава 10, розділ 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5. В зв'язку з тим, що спадкоємцем не надано правовстановлюючих документів, підтверджуючих право власності спадкодавця на частину квартири та документу про встановлення факту родинних відносин, вважає не можливим видати свідоцтво про право на спадщину на вищезазначене майно померлого в безспірному порядку».

Виходячи зі змісту ст. 1220 ЦК України, після смерті особи відкривається спадщина, тобто до спадкоємців переходять права і обов'язки особи, яка померла.

Частиною 1 ст. 1221 ЦК України встановлено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Частиною 1 ст. 1222 ЦК України встановлено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, спадкоємці за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.ст.1220, 1222, 1270 ЦК).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України визнається, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Матеріалами справи встановлено, що з метою реалізації свого права на прийняття спадщини за законом ОСОБА_3 11 червня 2017 року звернулася з відповідною заявою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Гришиної Варвари Іванівни. (а.с. 89)

Частиною 1 ст. 1226 ЦК України встановлено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Частиною 1 ст. 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 ст. 1267 ЦК України встановлено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Після смерті ОСОБА_5 залишилося 4 спадкоємця першої черги: ОСОБА_4 (дружина); ОСОБА_5 (син); ОСОБА_1 (донька); ОСОБА_3 (мати).

Частка ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 становила 1/4 частину, а в «KIA RIA» 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 - 1/2 (оскільки автомобіль перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_5).

Таким чином, після смерті ОСОБА_5 позивачка успадкувала від нього 1/16 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/8 частину «KIA RIA» 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1.

Частинами 1 та 5 ст. 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Частинами 1 та 3 ст. 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частинами 1 та 2 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Таким чином ОСОБА_3 виконала усі встановлені законом вимоги для прийняття спадщини, проте незаконні дії відповідачів, які відмовилися надати оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно та оригінал Свідоцтва про народження ОСОБА_5, унеможливили оформлення нею прав на спадщину.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України,цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами , але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, захисту інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його невизнання, або порушення. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язків в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим та органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7, Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п. 3.1 та п. 9 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Аналізуючи вищевикладені обставини та наведені норми діючого законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування за законом є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 10 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов»язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно абзацу 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» від 12.06.2009 року встановлено, що розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги ст.ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів.

Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Згідно з ч. 1 ст. 179 цього ж Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В порушення зазначених норм процесуального права, відповідачі на відміну від позивача, жодних доказів своєї позиції суду не надали, як і не надали письмових заперечень стосовно позовних вимог ОСОБА_3

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи відносяться витрати на надання правової допомоги.

При подачі позовної заяви до суду позивач по справі сплатив судовий збір у розмірі 918 грн. 62 коп. (а.с. 2)

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, вимога позивача щодо відшкодування понесених судових витрат у розмірі 918,62 грн. є також законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 164, 165 СК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3, 1931 р.н., яка зареєстрована та мешкає за адресою : АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на спадкове майно, а саме : на частку в розмірі 1/16 ( одна шістнадцята) квартири АДРЕСА_1, загальною площею 92, 22 кв.м., в тому числі житлова площа 47,1 кв.м., на на частку в розмірі 1/8 ( одна восьме) автомобіля марки КІА RІА, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, 1931 р.н., яка зареєстрована та мешкає за адресою : АДРЕСА_2, судовий збір у сумі 918, 62 грн. ( дев»ятсот вісімнадцять гривень 62 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання копії рішення апеляційної скарги, тобто в порядку ч. 1 ст. 294 ЦПК України.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

12.12.2017