Справа № 355/256/17

Головуючий у І інстанції Єременко В. М.

Провадження № 22-ц/780/5777/17

Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.

Категорія 43

13.12.2017

УХВАЛА

Іменем України

13 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Голуб С.А.

суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.

за участю секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про примусове виселення за неможливістю спільного проживання та зняття з реєстрації, -

в с т а н о в и л а:

В лютому 2017 року позивачі пред'явили вказаний позов посилаючись на те, що їм на підставі свідоцтва про право власності належить на праві спільної частковоїй власності по 1/2 частині житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Відповідач по справі ОСОБА_4 їх син, а тому вони, як власники спірного будинку, дозволили йому проживати у будинку та зареєструватись. Але не зважаючи на вказані факти, відповідач вважає себе власником спірного житла, нав'язуючи свої власні правила співіснування. Із застосуванням фізичної сили викинув свого батька ОСОБА_2 із будинку на вулицю, збудувавши йому на городі із дощок житло. Тривалий час відповідач знущається над своїм батьком, застосовуючи фізичну силу та психологічний тиск. Підбурювачем його до таких дій є його дружина ОСОБА_5.

Останнім часом поведінка відповідачів значно погіршилась. ОСОБА_2 живе у страху. З метою припинення протиправних дій позивачі неодноразово зверталися з заявами до Баришівського відділення поліції. Однак і після цього відповідачі продовжують створювати нестерпні умови життя та не допускають ОСОБА_2 до власного будинку. За таких обставин спільне проживння з відповідачами в одному будинку є неможливим, а їх реєстрація позбавляє позивачів права не лише вільно розпоряджатися власним майном, а й проживати у власному будинку, побоюючись за власне життя. Тому для захисту своїх прав, гарантованих Конституцією України і вирішення питання про примусове виселення та зняття з реєстрації їх сина ОСОБА_4 та невістки ОСОБА_5, вони змушені звернутись до суду.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що суд безпідставно затягнув розгляд справи до 9 місяців, при цьому суддя з'ясовував обставини, які не мали значення для вирішення спору, психологічно тиснув на позивачів у справі, намагався викликати докори сумління, ігнорував, що діти вигнали батька з власного будинку, вважав їх позицію вірною, вказував на те, що позивачу ж виділили кімнату, то він і має в ній жити. Разом із тим судом проігноровано факт неможливості сумісного проживання позивачів та відповідачів, який підтверджується як письмовими матеріалами справи, так і показами свідків, які були допитані в судовому засіданні. Судом спотворені покази позивачі та свідків у справі і не відповідають дійсності, що доводиться аудіо записом судового засідання.

ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржувала.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Суд допитував в судовому засіданні сторони, свідків і детально навів їх показання у своєму рішенні. Однак судове рішення побудоване таким чином, що в ньому не вказані обставини справи, які встановив суд. Лише зазначено, що ОСОБА_3 у спірному будинку не проживає після розлучення з ОСОБА_2, та має інше житло, в якому проживає АДРЕСА_2. Після цього суд мотивував своє рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судовому засіданні позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не доведені обставини перешкоджання відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживання в будинку АДРЕСА_1 позивачу ОСОБА_2 Суд зазначив, що ОСОБА_2 в судовому засіданні стверджував, що у нього є ключі від тієї частини будинку та окрема кімната для проживання, де проживають його син з невісткою. ОСОБА_2 також пояснив суду, що з боку відповідачів немає йому перешкод у користуванні водою, газом та іншими комунальними послугами.

Суд також звернув увагу на те, що викладені в позовній заяві обставини щодо систематичного порушення відповідачами правил співжиття з позивачем, не відповідають встановленим в судовому засіданні фактам,. Є голослівним твердження в позовній заві, що ОСОБА_4 із застосуванням фізичної сили викинув ОСОБА_2 на вулицю, збудувавши йому на городі із дощок житло. Сам ОСОБА_2 про такі речі в судовому засіданні не повідомляв суд.

Встановлені судом в судовому засіданні обставини та досліджені документи не свідчать на користь позивачів і не дають суду підстави для задоволення позову, так як із пояснень свідків видно, що відповідачі не чинять позивачу ОСОБА_2 та другому позивачу ОСОБА_3 перешкоди в користуванні спірним будинком. Іншого житла у відповідачів немає. Суд також врахував, що відповідач ОСОБА_4 проживає в будинку з народження та фактично добудував за згодою батька до будинку веранду, сплачує на протязі 15 років комунальні послуги за 1/2 частину будинку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із практики Верховного Суду України про розгляд даних спорів та з того, що неприязні відносини батька до сина, пов'язані із вживанням позивачем ОСОБА_2 спиртних напоїв.

Суд вважав, що причина, по якій позивачі хочуть позбавити відповідачів права користування житловим будинком є не поважною і пов'язані такі наміри з бажанням подарувати 1/2 частину будинку дочці, яка вже користується іншою 1/2 частиною будинку. Будинок не є двох квартирним, а кошти витрачені відповідачами на добудову будинку, позивачами не враховуються.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками і рівних частинах будинку АДРЕСА_3. (а.с.8,9,10)

ОСОБА_4 є сином ОСОБА_2 (а.с.117)

У вказаному будинку зареєстровані та проживають позивач ОСОБА_2 - власник будинку, його син відповідач ОСОБА_4 з 11.10.2001 року, його невістка відповідач ОСОБА_5, зареєстрована з 20.02.2007 року, дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_6, зареєстрована з 14.10.2003 р. та його онук ОСОБА_7 з 21.05.20011 року. (а.с.19)

Як вбачається із акту депутата Баришівської селищної ради від 01 квітня 2017 року ОСОБА_8. складеного в присутності ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спірний будинок відповідно до правовстановлюючих документів є одноквартирним, але фактично він розділений на дві частини які мають окремі лічильники газу, електроенергії та води. В одній частині проживають ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_5, в іншій частині проживають: ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7 (а.с.102)

Договори на постачання до будинку електроенергії, газу, води укладені з ОСОБА_4 (а.с.106-115)

Таким чином судовою колегією встановлено, що в будинку не проживає і не зареєстрована ОСОБА_3, будинок фактично є двоквартирним і ОСОБА_2 проживає в одній квартирі з відповідачами, які вселились в будинок як члени сім'ї власника.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідачі вселились в будинок як члени сім'ї власника з його згоди, отже набули право на користування вказаним будинком. Відповідачі несуть витрати по утриманню будинку.

Також суд першої інстанції виходив з того, що право відповідачів на користування житловим будинком передбачено ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Позивач обґрунтовував свої вимоги про виселення відповідачів з посиланням на ст. 157,116 ЖК України.

Стаття 157 ЖК України дійсно передбачає виселення із будинку члена сім'ї власника будинку.

Так відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.

Разом із тим, ст. 116 ЖК України встановлені умови, за яких може бути виселений член сім'ї власника будинку. Так відповідно до ст. 116 ЖК Украни, якщо наймач, член його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України», при вирішенні спорів про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Як вбачається із висновку дільничного офіцера поліції Баришівського відділення поліції ОСОБА_14 26 серпня 2016 року до чергової частини Баришівського відділення поліції звернувся ОСОБА_2 із заявою про те, що його син ОСОБА_4 який з ним проживає, не впускає його до будинку. У висновку зазначено, що були опитані ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ОСОБА_2 пояснив, що хата замкнена і попасти в хату він не зміг. Із сином часто виникають сварки не ґрунті неприязних відносин та побутових проблем в ході яких вони розмовляють на підвищених тонах та ображають один одного. ОСОБА_4 також підтвердив наявність словесних сварок. Однак пояснив їх причину тим, що ОСОБА_2 часто вживає алкогольні напої та не хоче платити за комунальні послуги. ОСОБА_2 з хати не виганяв, у нього є власна кімната в якій він проживає.

Керуючись ст. 10 ЗУ «Про попередження насильства в сім'ї» дільничним офіцером поліції гр.ОСОБА_4 винесено офіційне попередження про неприпустимість протиправної поведінки та роз'яснено, що в разі вчинення протиправних дій відносно гр..ОСОБА_2 його буде притягнуто до кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової відповідальності згідно чинного законодавства.

З врахуванням наведених норм та встановлених судом обставин суд прийшов до правильного висновку про те, що підстав, передбачених ст. 116 ЖК України для виселення відповідачів з будинку не встановлено. Тобто, оскільки відповідачі мають право користуватись будинком як члени сім'ї власника, вселились зі згоди власника, то виселені вони можуть бути лише при доведеності неможливості їх спільного проживання в одному будинку із власником. В суді було встановлено наявність між ОСОБА_4 та відповідачами неприязних відносин, але суд правильно визначився із цим, що цих обставин недостатньо ля виселення відповідачів. Ні письмовими матеріалами справи,ні показаннями свідків не доведено створення відповідачами перешкод позивачам в користуванні будинком і вчинення такої поведінки, яка робить неможливе проживання разом із ними. Висновок дільничного інспектора поліції, який був наведений вище, не може бути розцінений як попередження відповідача ОСОБА_4 про неприпустимість протиправної поведінки, оскільки такої поведінки цим висновком не було встановлено.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд невірно навів у своєму рішенні пояснення сторін і свідків є голослівними, оскільки позивач не вказав які саме пояснення судом було викладено неправильно, а тому судова колегія не може перевірити відповідність їх викладення у рішенні суду аудіо запису судового засідання.

Щодо вимог про зняття відповідачів із реєстрації у будинку, то вони також судом були обґрунтовано відхилені виходячи з такого.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 16.01.2012 року, у справі номер 6-57цс11, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою».

Тобто вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

В силу ст .7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Враховуючи те, що відповідачі не позбавлені права користування жилим будинком, а також те, що зняття з реєстрації здійснюється спеціально уповноваженим органом держави, який не був залучений до участі у справі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення і цієї частини позовних вимог.

Таким чином судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.303,307,308 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді