Справа № 200/13851/15-ц

Провадження № 2/200/3049/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2017 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Приватне акціонерне товариство «Українська охоронна страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

10 липня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

28 березня 2014 року ОСОБА_4 о 15 год. 05 хв., керуючи автомобілем «Хюндай Соната» д/н НОМЕР_1, під час руху по вул. Героїв Сталінграду в м. Дніпропетровську, не витримав безпечну дистанцію та не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого скоїв наїзд на транспортний засіб позивача, який зупинився попереду. Згідно з висновком експертного дослідження про оцінку вартості матеріальної шкоди, складеного судовим експертом, розмір матеріальної шкоди, нанесеної позивачу як власнику автомобіля «Хюндай Акцент» д/н НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок ДТП, складає 30585,40 грн. Крім того, позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в причиненні фізичних страждань, оскільки внаслідок ДТП позивач отримав забій в грудну клітину, хребет, розтягнення суглобів, та йому було рекомендовано лікування у травматолога, А також позивачу було нанесено душевні страждання, яких він зазнав внаслідок пошкодження свого майна. Моральну шкоду оцінює в 10000 грн. Крім того, позивачем було сплачено грошові кошти в зв’язку з оплатою правової допомоги адвоката.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 30585,40 грн., моральну шкоду у розмірі 10000 грн., судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких зазначив, що його цивільно-страхова відповідальність на момент ДТП була застрахована в АТ «Українська охоронна страхова компанія» за полісом АС/7374480 від 01.12.2013 року. Ним були надані всі документи до вказаної страхової компанії, одна позивач пред’явив позов тільки до нього. Непред’явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдання шкоди. Відповідач не надавав згоди на відшкодування шкоди позивачу. Просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив у задоволенні відмовити, надав пояснення аналогічні викладеним в письмових запереченнях.

Ухвалою суду від 25.04.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ПрАТ «Українська охоронна страхова компанія»

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 28 березня 2014 року о 15 годині 05 хвилин, керуючи автомобілем «Хюндай Соната» д/н НОМЕР_1, під час руху по вул. Героїв Сталінграду в м. Дніпропетровську, не витримав безпечну дистанцію та не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого скоїв наїзд на транспортний засіб «Хюндай Акцент» д/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3, який зупинився попереду. Своїми діями ОСОБА_4 порушив п.13.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеним транспортним засобам.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2014 року по справі № 201/4306/2014 ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Рішення суду набрало законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, які мали місце ці дії та вчиненні вони цією особою.

Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості ОСОБА_4 не потребують доказування, оскільки встановлені постановою суду по вищевказаній справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили.

У вищезазначеній ДТП транспортному засобу «Хюндай Акцент» д/н НОМЕР_2 були спричинені механічні пошкодження.

Згідно висновку № 1940 експертного дослідження товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 20.05.2014 року, складеного експертом ОСОБА_5, матеріальний збиток складає 30585,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На підставі п. 1. ч. 1. ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно ст. 1192 ЦК України З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідач надав суду копію полісу № АС/7374480 від 01.12.2013 року обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного з ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія».

Статтею 6 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зробленим навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі. Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик. При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Постановою Верховного Суду України від 20 січня 2016 року №2-2808цс 15 встановлено, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У запереченнях на позов відповідач стверджує, що він його цивільно-страхова відповідальність на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «Українська охоронна страхова компанія» за полісом АС/7374480 від 01.12.2013 року, та ним були надані всі документи до вказаної страхової компанії. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо повідомлення страховика про ДТП відповідач не надав.

Судом неодноразово направлялися на адресу ПрАТ «Українська охоронна страхова компанія» запити щодо надання інформації про те, чи звертався ОСОБА_4 до страховика з письмовим повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка. Копія вказаного запиту була також направлена 11.08.2017 року на адресу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, для контролю. Однак жодної відповіді із зазначених установ до суду не надійшло.

Суд наголошує, що основний зміст принципу змагальності наведено у п. 3 ст 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 131 ЦПК України визначено порядок подання доказів. Так, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті; докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин; сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

Відповідно до статті 4 статті 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Таке сприяння полягає у роз'ясненні особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В цивільному судочинстві змагальність виявляється в тому, що:- дії суду залежать від вимог позивача та заперечень відповідача; - суд вирішує справу в межах заявлених вимог та на підстав наданих йому доказів; - особи, які беруть участь у справі, займають активне становище щодо інших учасників процесу та суду; - сторони самостійно визначають, які саме докази подавати суду, а які притримати; - особи, які беруть участь у справі, можуть брати участь у справі особисто або через представників;- кожна особа зобов'язана доказати факти, на які вона покликається;- у разі невиконання процесуальних обов'язків або нездійснення процесуальних прав для особи настають небажані для неї правові наслідки.

Частина 4 статті 60 ЦПК України забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення. Пленум Верховного Суду України у ч. 11 постанови N 14 від 18.12.2009 р. наголошує, що суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано доказів щодо звернення до страховика з письмовим повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, не підтверджено відповідними доказами, чи було здійснено відшкодування суми матеріального збитку страховиком позивачу, суд вважає, що відповідач не довів факт письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка.

Щодо доводів відповідача, що він не повинен нести відповідальність, оскільки не надавав згоди на відшкодування шкоди, суд звертає увагу, що питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка, тобто ці умови мають існувати у сукупності.

З огляду на зазначене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення суми шкоди з відповідача, та вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою вищезазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, згідно з ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Відповідно до роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При з’ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з’ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 10000 гривень не є обгрунтованими в повному обсязі, як на стадії звернення до суду, так і в ході розгляду справи.

Однак, суд вважає, що пошкодження автомобіля, який є власністю позивача, призводить до душевних страждань, зміну способу життя в зв’язку з необхідністю вирішенням питання щодо проведення ремонту автомобіля, тому, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно із ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

З матеріалів справи вбачається, що 03 квітня 2015 року між адвокатом ОСОБА_6 та позивачем укладено договір № 15 про надання юридичних послуг щодо вивчення, підготовки матеріалів, складання та подання позовної заяви до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також судового захисту інтересів замовника.

Згідно п.3.1 договору розмір гонорару адвоката складає 3500 грн.

В матеріалах справи наявне свідоцтво № 1081 від 16.05.2002 року, з якого вбачається, що відповідно до Закону України «Про адвокатуру» ОСОБА_6 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 17.04.2015 року, ОСОБА_3 сплатила 3500 грн. за юридичні послуги по договору № 15 про надання юридичних послуг від 03.04.2015 року.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правову допомогу, в розмірі 3500,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57 – 61, 76, 88, 169, 209, 212 – 215, 218, 224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Приватне акціонерне товариство «Українська охоронна страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (49000, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 (49100, м. Дніпро, вул. Писарева, буд.41) матеріальну шкоду в розмірі 30585,40 грн. (тридцять тисяч п’ятсот вісімдесят п’ять гривень 40 коп.), та моральну шкоду у розмірі 500,00 грн. (п’ятсот гривень 00 коп.)

Стягнути з ОСОБА_4 (49000, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 (49100, м. Дніпро, вул. Писарева, буд.41) витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п’ятсот гривень 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (49000, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 (49100, м. Дніпро, вул. Писарева, буд.41) витрати по сплаті судового збору у розмірі 406 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску