ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" грудня 2017 р. м. Київ К/800/12021/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:

Штульман І.В. (доповідач),

суддів:

Загороднього А.Ф.,

Рецебуринського Ю.Й.,

при секретарі:

Борілло Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_5 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування постанови, за касаційною скаргою Управління Держпраці у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, -

встановив:

У грудні 2016 року ФОП ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Управління Держпраці у Чернігівській області в особі першого заступника начальника щодо накладення на нього штрафу у розмірі 304500 гривень згідно постанови від 12 грудня 2016 року № 25-14-007/0686/164 та скасувати вказану постанову.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернігівській області від 12 грудня 2016 року № 25-14-007/0686/164. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління Держпраці у Чернігівській області звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подано письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у виконання направлення на проведення перевірки від 14 листопада 2016 року № 838 Управлінням Держпраці у Чернігівській області у період з 15 по 21 листопада 2016 року проведено позапланову перевірку дотримання законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, а також законодавства про працю у ФОП ОСОБА_5 у зв'язку з настанням на його території ІНФОРМАЦІЯ_1 нещасного випадку зі смертельним наслідком, який стався з ОСОБА_7, про що складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування № 25-14-007/0686.

Згідно акту перевірки, у зв'язку з недотриманням позивачем 7 листопада 2016 року норм трудового законодавства з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_7, Управління Держпраці у Чернігівській області дійшло висновку про порушення ФОП ОСОБА_5 частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

У зв'язку з викладеним у акті перевірки порушенням головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області Малишем Ю.О. 21 листопада 2016 року винесено відповідний припис № 25-014-007/0686-0466 та надано термін на його виконання до 21 грудня 2016 року. Припис надіслано позивачеві рекомендованим листом, у зв'язку з відмовою останнього від його одержання.

Перший заступник начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Тищенко О.О., розглянувши акт перевірки від 21 листопада 2016 року № 25-14-007/0686, 12 грудня 2016 року прийняв постанову № 25-14-007/0686/164 про накладення на ФОП ОСОБА_5 штрафу у розмірі 304500 гривень на підставі того, що працівників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Вважаючи дії відповідача щодо прийняття спірної постанови протиправними, а постанову - незаконною, ФОП ОСОБА_5 звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорювана постанова винесена без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), на підставі помилкових висновків, викладених в акті перевірки, а тому підлягає скасуванню.

Так, зі змісту постанови від 12 грудня 2016 року вбачається, що позивачем порушено вимоги частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України, якою встановлені випадки укладання трудового договору, додержання письмової форми якого, є обов'язковим, та частини 3 статті 24 цього Кодексу, відповідно до якої, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що між позивачем та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 були укладені цивільно-правові договори, згідно яких виконавці зобов'язувались виконати роботу замовникові в обсязі і на умовах передбачених даними договорами, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити дану роботу. Вказані особи мали здійснювати слюсарно-монтажні, зварювальні, пуско-налагоджувальні роботи і консультаційні послуги по виготовленню проектно-кошторисної документації будівництва зерносушильного комплексу та допоміжні роботи при виведенні зерносушильного комплексу на паспортну потужність. Факт виконання робіт з боку виконавців повинен був засвідчуватися актами прийому-передачі виконаних робіт, а винагорода за виконані роботи - виплачуватися виконавцям після підписання сторонами цих актів.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач правильно оформив цивільно-правові відносини, що виникли між ним та вказаними особами, а тому постанова про накладення штрафу від 12 грудня 2016 року № 25-14-007/0686/164 є протиправною та підлягає скасуванню.

Однак, у порушення вимог частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, які зобов'язують суд до активного вжиття заходів щодо з'ясування обставин справи, та всупереч вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості судового рішення суди попередніх інстанцій не встановили усіх обставин справи, які мають значення для прийняття судового рішення, оскільки питання безпосереднього виконання роботи конкретної особи у конкретного суб'єкта господарської діяльності має бути предметом детальної перевірки та об'єктивного дослідження.

За правилами статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій не були враховані доводи відповідача, згідно яких процес організації трудової діяльності ФОП ОСОБА_5 носив характер трудового договору, громадяни виконували роботу як працівники, а виконання певних видів робіт виходили за рамки укладених цивільно-правових договорів.

Як зазначав відповідач, надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації працівником права на працю, гарантованого статтею 2 Кодексу законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки.

Відповідач також стверджував, що на момент проведення перевірки, будь-яких додаткових угод до укладених цивільно-правових договорів з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_7, які б дозволяли виконання робіт, не передбачених цими договорами, надано не було.

Суди не звернули уваги, що жодним пунктом договорів не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Разом з тим, судами не встановлено наявність чи відсутність актів виконаних робіт за цивільно-правовими договорами, складених на час проведення перевірки.

Не досліджено судами і того, чи мала оплата праці за виконану роботу систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, чи була разовою.

Крім того, згідно витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основний вид діяльності ФОП ОСОБА_5 - «Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах», в той час, як цивільно-правові угоди укладені з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 на виконання певних робіт, які не відповідають виду його діяльності. Крім того, згідно показань вказаних осіб, які були допитані в якості свідків, вбачається, що вони фактично виконували іншу роботу, ніж та, що вказана у цивільно-правових договорах, чи та, що передбачена основним видом діяльності позивача.

Без з'ясування вказаних обставин у сукупності та без встановлення факту виконання зазначеними особами саме трудових функцій без оформлення трудових відносин, чи перебування їх у цивільно-правових відносинах з позивачем, неможливо дійти висновку про наявність чи відсутність порушення ФОП ОСОБА_5 вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив :

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області - задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року - скасувати.

Справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування постанови - направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Загородній А.Ф.

Рецебуринський Ю.Й.