ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року

Справа № 918/38/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач),

Нєсвєтової Н.М.,

Карабаня В.Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги

Першого заступника прокурора Рівненської області

на постанову

Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2017

у справі

№ 918/38/17 Господарського суду Рівненської області

за позовом

Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державного навчального закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі"

до

1)Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області 2)Фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича

про

визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернення майна,

за участю представників сторін:

прокурора Кандибової А.М.та від позивача: не з'явилися, від відповідачів: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокуратури Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області та Фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича про визнання недійсним договору від 01.04.2006 № 469-2006 оренди державного майна та договору про внесення змін до нього від 05.01.2015, які укладені між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Фізичною особою-підприємцем Шалухою Вячеславом Павловичем, яким передано в оренду нежитлове приміщення у будівлі учбових майстерень Державного навчального закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" площею 81,1 кв. м. за адресою: вулиця Степана Дем'янчука, 3а, місто Рівне, Рівненська область вартістю 162102 грн. з метою виготовлення, ремонту металевих виробів та нестандартного обладнання; визнання недійсним договору про внесення змін від 13.11.2015 до договору оренди державного майна від 01.04.2006 № 469-2006, яким продовжено дію договору на строк до 01.11.2017. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Шалуху Вячеслава Павловича повернути балансоутримувачу-Державному навчальному закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" нежитлове приміщення у будівлі учбових майстерень Державного навчального закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" площею 81,1 кв.м. за адресою: вулиця Степана Дем'янчука, 3а, місто Рівне, Рівненська область, вартістю 162102 грн. шляхом його звільнення та підписання акта прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 у справі № 918/38/17 (суддя Торчинюк В.Г.) позов задоволено; визнано недійсним договір від 01.04.2006 № 469-2006 оренди державного майна та договір від 05.01.2015 про внесення змін до нього, які укладені між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Фізичною особою-підприємцем Шалухою Вячеславом Павловичем, яким передано в оренду нежитлове приміщення у будівлі учбових майстерень Державного навчального закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" площею 81,1 кв.м. за адресою: вулиця Степана Дем'янчука, 3а, місто Рівне, Рівненська область вартістю 162102 грн. з метою виготовлення, ремонту металевих виробів та нестандартного обладнання; визнано недійсним договір від 13.11.2015 про внесення змін до договору від 01.04.2006 № 469-2006 оренди державного майна, яким продовжено дію останнього на строк до 01.11.2017; зобов'язано Фізичну особу-підприємця Шалуху Вячеслава Павловича повернути балансоутримувачу-Державному навчальному закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" нежитлове приміщення у будівлі учбових майстерень Державного навчального закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" площею 81,1 кв.м. за адресою: вулиця Степана Дем'янчука, 3а, місто Рівне, Рівненська область вартістю 162102 грн. шляхом його звільнення та підписання акта прийому-передачі; стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця 16 липня, 77, ідентифікаційний код: 13989432) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, код класифікації видатків бюджету-2800) 2756 (дві тисячі сімсот п'ятсот шість) грн. 00 коп. витрат з оплати судового збору; стягнути з Фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2756 (дві тисячі сімсот п'ятсот шість) грн. витрат з оплати судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 918/38/17 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В.-головуючого, Гулової А.Г., Петухова М.Г.) рішення Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 скасовано; прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову; стягнуто з прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, код класифікації видатків бюджету - 2800) на користь Фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 1515,80 грн. витрат з оплати судового збору за розгляд апеляційної скарги; стягнуто з Державного навчального закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 13 код ЄДРПОУ 03071130) на користь фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 1515,80 грн. витрат з оплати судового збору за розгляд апеляційної скарги; стягнуто з прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, Банк-Державна казначейська служба України, код класифікації видатків бюджету-2800) у доход Державного бюджету України 701,54 грн. витрат з оплати судового збору за розгляд апеляційної скарги; стягнуто Державного навчального закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 13 код ЄДРПОУ 03071130) в доход Державного бюджету України 701,54 грн. витрат з оплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанову мотивовано тим, що матеріали справи містять докази погодження договору оренди Міністерством освіти і науки України. Вказаний договір відповідає статтям 2,9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання правочину недійсним та похідної вимоги про повернення приміщення відповідачем балансоутримувачу шляхом звільнення та підписання акта прийому-передачі.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 918/38/17, Перший заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 918/38/17 скасувати, а рішення Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 у справі № 918/38/17 залишити в силі.

У касаційній скарзі заявник посилається на недотримання судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пррокурора, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (надалі- орендодавець, Фонд) та Фізичною особою-підприємцем Шалухою Вячеславом Павловичем (надалі-орендар, відповідач 2) 01.04.2006 укладено договір оренди державного майна № 469 (а.с. 19 - 20).

Відповідно до пункту 1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення, площею 10 кв.м. у будівлі учбових майстерень з перехідною галереєю, розташованій по вулиці Данила Галицького, 13 у місті Рівне. Об'єкт перебуває на балансі Рівненського торгово-професійного ліцею. Вартість вказаного об'єкта визначено відповідно до незалежної оцінки і становить 3270 грн. 70 коп.

Відповідно до п. 1.2. договору оренди майно передається в оренду для виготовлення, ремонту металовиробів та нестандартного обладнання (інше використання державного майна).

Відповідно до пункту 2.1. договору оренди орендар вступає у строкове платне володіння та користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання акта приймання-передачі вказаного майна (додаток № 1).

Передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди (пункт 2.2. договору оренди).

Відповідно до пункту 2.4. договору оренди вартість майна, що повертається орендарем орендодавцю, визначається на підставі акта приймання-передачі державного майна.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць оренди по розрахунку (останній місяць, за яким є інформація про індекс інфляції-лютий 2006 року - 28, 67 грн. (пункт 3.1. договору оренди).

Відповідно до п. 3.1. договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 5.1 договору оренди орендар зобов'язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов вказаного договору.

Вказаний договір діє з 01.04.2006 по 01.03.2007 включно.

Статтею 204 Цивільного кодексу України презумується правомірність правочину.

Судом першої інстанції встановлено, що на час розгляду справи доказів розірвання договору оренди державного майна від 01.04.2006 № 469, зокрема, відповідних судових рішень з цього приводу, господарському суду не надано.

Судами встановлено, що додатковими угодами від 21.07.2008, 22.12.2008, 01.07.2009 та договорами про внесення змін від 29.11.2012, 05.01.2015 до договору оренди державного майна від 01.04.2006 № 469-2006 внесено зміни до пункту 1.1. договору відповідно до яких змінено площу орендованих приміщень у будівлі учбових майстерень з перехідною галереєю Рівненського торгово-професійного ліцею, та правонаступника-ДНЗ "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі", що розташоване за адресою: вулиця Д. Галицького, 13, що збігається з адресою: вулиці С. Дем'янчука, 3а у місті Рівне.

Вказані додаткові угоди та договір оренди підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання.

В останній редакції пункту 1.1. договору оренди державного майна від 01.04.2006 № 469-2006 відповідно до договору про внесення змін до нього від 05.01.2015 року відповідачу 2 передано в оренду нежитлове приміщення ДНЗ "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" у будівлі учбових майстерень площею 81,1 кв. м, розташоване за адресою: вулиця С.Дем'янчука, 3а, місто Рівне.

Відповідно до пункту 1.1. договору (в останній редакції) передане в оренду відповідно до вказаного договору майно перебуває на балансі ДНЗ "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі".

Майно передається для виготовлення, ремонту металевих виробів та нестандартного обладнання (інше використання державного майна)

На виконання умов договору оренди, додаткових угод та договорів про внесення змін до договору сторонами складено, підписано та скріплено печатками акти прийому-передачі вказаного майна від 01.04.2006, 21.07.2008, 22.12.2008, 29.11.2012, 05.01.2015, що підтверджує фактичну передачу державного майна у користування Фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича.

Судами встановлено, що додатковими договорами від 05.03.2010, 09.11.2010, 29.11.2012, 31.10.2013, 05.01.2015, 13.11.2015 до договору оренди від 01.04.2006 № 469-2006 його дію пролонговано до 01.11.2017.

В обґрунтування позову заступник прокурора посилається на те, що у ході вивчення законності передачі в оренду зазначеного майна вбачається, що наведені договори оренди укладено відповідачами всупереч вимог чинного законодавства, внаслідок чого вважає, що договори підлягають визнанню недійсними, а спірне майно поверненню навчальному закладу.

Вказане майно є власністю Держави України в особі Міністерства освіти і науки України та перебуває в оперативному управлінні та на балансі ДНЗ "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі", що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05.09.2016 № 67349528, технічним паспортом на будівлю виробничої майстерні від 01.10.2012 та висновком про вартість майна від 31.10.2014.

Вказане підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 262029 від 19.05.2005 відповідно до якого земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Рівненського торгово-професійного ліцею для обслуговування навчального корпусу, навчально-виробничої майстерні та допоміжних будівель навчального закладу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про професійну-технічну освіту" законодавство України про професійно-технічну освіту базується на Конституції України і складається з Закону України "Про освіту", вказаного Закону та інших нормативно-правових актів.

За умовами статтей 2, 5, 6 Закону України "Про освіту" завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Державний нагляд (контроль) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, та місцевими органами управління освітою. Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями); науковий, а також світський характер освіти (крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями); інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Відповідно до статтей 28, 29 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

Професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я (стаття 17 Закону України "Про професійно-технічну освіту").

Відповідно до статті 49 Закону України "Про професійно-технічну освіту" засновник закріплює за професійно-технічними навчальними закладами державної або комунальної форми власності та установами професійно-технічної освіти об'єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників. Об'єкти права власності закріплюються засновником за професійно-технічним навчальним закладом державної або комунальної форми власності або установою професійно-технічної освіти на праві оперативного управління. Навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.

Відповідно до п. 40 "Положення про професійно-технічний навчальний заклад" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1998 року № 1240 для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійно-технічний навчальний заклад, як правило, повинен мати: навчальні кабінети і лабораторії, обладнані відповідними засобами навчання; навчально-виробничі майстерні, дільниці, навчальні господарства, полігони (для кожної професії чи групи професій), обладнані необхідною навчальною технікою, верстатами, машинами, механізмами, матеріалами, інструментом, іншими засобами навчання; приміщення, споруди, інвентар, інше приладдя, необхідні для фізичного виховання, гурткової, секційної та іншої позаурочної роботи; бібліотеку, читальний та актовий зали, приміщення для медичного обслуговування, їдальню і гуртожиток, обладнані відповідно до діючих нормативів та санітарних норм.

Приміщення і споруди професійно-технічного навчального закладу обладнуються та експлуатуються відповідно до вимог охорони праці, правил пожежної безпеки і санітарно-гігієнічних норм.

За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Судами встановлено, що Державний навчальний заклад "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" є юридичною особою і діє на підставі статуту від 13.11.2013 № 1584 (надалі - статут).

Вище професійне училище може здійснювати допрофесійну, первинну професійну, загальноосвітню підготовку, підготовку молодших спеціалістів, працюючих робітників, незайнятого населення (пункт 1.1. статуту).

Відповідно до пункту 7.8. статуту для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів та молодших спеціалістів вище професійне училище має відповідну матеріально-технічну базу та земельну ділянку відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо.

Відповідно до пунктів 7.9., 7.10. статуту об'єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно вищого професійного училища є державною власністю, закріпленою Міністерством освіти і науки України за вищим професійним училищем і перебуває у його оперативному управлінні.

Функції управління майном, закріпленим за вищим професійним училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міністерство освіти і науки України.

Вище професійне училище несе відповідальність перед Міністерством освіти і науки України за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна.

ДНЗ "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов'язана зі складною організацією праці, зокрема за професіями: кухар, кондитер, пекар, цукерник, офіціант, бармен, продавець продовольчих та непродовольчих товарів, секретар керівника, оператор комп'ютерного набору, з числа випускників загальноосвітніх закладів.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України "Про освіту" основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до ч. 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" визначено, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих у тому числі на комунальній власності, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень. Проте оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням-для навчально-виховного процесу.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансується з бюджету, з цільовим призначенням, тобто тільки для використання майна (нерухомо) у навчально-виховних цілях (у тому числі на умовах оренди).

Судом першої інстанції встановлено, що в договорі оренди зі змінами зазначено, що частина приміщення навчально- виробничих майстерень ДНЗ "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" загальною площею 81,1 кв.м. передано в оренду відповідачу 2 для виготовлення, ремонту металовиробів та нестандартного обладнання.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що договори та норми чинного законодавства України надають право для відповідача 2 орендувати приміщення у позивача виключно за дотримання умов використання орендованого приміщення для навчально-виробничих майстерень ДНЗ "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі".

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основними видами діяльності фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича є виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. (код КВЕД 25.99), ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів (код КВЕД 33.11).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач 2 не використовує орендоване ним нежитлове приміщення у розрізі завдань, визначених Законом України "Про освіту" та законодавством про освіту у цілому, не надає освітніх послуг пов'язаних з навчально-виховним процесом в орендованому ним нежитловому приміщенні, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що предмет діяльності відповідача 2 та цільове призначення орендованого приміщення не мають жодного відношення до навчально-виховного процесу.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що умови вказаного договору оренди суперечать діючому законодавству України, зокрема, частині 5 статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване майно надано в оренду для здійснення діяльності не пов'язаної з навчально-виховним процесом, що здійснює виробництво інших готових металевих виробів, ремонт, технічне обслуговування готових металевих виробів, і ця діяльність не може розцінюватися як навчально-виховний процес, і є достатньою правовою підставою для визнання договору недійсним на підставі положень частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України.

Судом першої інстанції правомірно враховано роз'яснення, надані у пунктах 2.7. пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013, де вказано, що частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачено можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

Якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає у резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки у рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, навіть якщо у судовому рішенні не зазначено про таке припинення.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що передання в оренду приміщення, яке знаходиться у користуванні відповідача 2, який не надає освітніх послуг пов'язаних з навчально-виховним процесом, порушує вимоги чинного законодавства, і, оскільки орендар здійснював користування приміщенням, доказів протилежного суду не надано, тому договір оренди підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє.

Зважаючи на наведене, вимоги про визнання недійсним договору оренди та припинення зобов'язання за цим договором на майбутнє є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приймаючи рішення щодо повернення орендованого приміщення, судом враховано наступне.

Відповідно до частини 2 статті 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі-відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена самостійно та з урахуванням частини першої статті 58 Господарського процесуального кодексу України бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі.

В разі заявлення вимоги про визнання недійсним договору і не з'явлення у такому позові наслідків визнання недійсного договору (повернення майна), господарський суд з огляду на частину п'яту статті 216 Цивільного кодексу України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Судом першої інстанції зазначено, що при задоволенні позову про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності (незважаючи на те чи було заявлено стороною окремою вимогою про застосування наслідків, чи суд це зробив з власної ініціативи) не ставиться у залежність процесуальний статус сторони на користь якої мають бути вчинені дії щодо наслідків недійсності правочину, у даному випадку стороні, якій має бути повернуте майно.

Чинним законодавством України визначено, що визнання договору оренди недійсним, має наслідок повернення орендованого майна на підставі такого договору для орендодавця.

Враховуючи викладене, та те, що договір оренди визнано недійсним, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що у Фізичної особи-підприємця Шалухи Вячеслава Павловича відсутні підстави для подальшого користування орендованим майном, яке має бути повернуто Державному навчальному закладу "Рівненське вище професійне училище ресторанного сервісу і торгівлі" шляхом підписання акта прийому-передачі за наслідками недійсності правочину. У зв'язку з наведеним позовні вимоги щодо повернення приміщення площею 81,1 кв.м. вартістю 162102 грн. 00 коп., розміщене за адресою: місто Рівне, вул. Степана Дем'янчука, 3а підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 111^{7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.}

^{Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.}

^{У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.}

^{Відповідно до ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:}

^{1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;}

^{2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;}

^{3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;}

^{4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;}

^{5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;}

^{6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.}

^{Таким чином постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 у справі № 918/38/17 Господарського суду Рівненської області - залишенню в силі.}

^{Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі № 918/38/17 Господарського суду Рівненської області задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 скасувати, а рішення Господарського суду Рівненської області від 28.02.2017 у справі № 918/38/17 Господарського суду Рівненської області залишити в силі.

Головуючий, суддя:

Корнілова Ж. О.

Судді:

Нєсвєтова Н.М.

Карабаня В.Я.