ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року

Львів

№ 876/10366/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Федчук М.Р.,

за участі представників позивачів - Могінської Т.А., Шейхет М.Г., Шумелди Р.Р.,

відповідача - Карпина М.І.,

та третьої особи - Курси О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року у справі за позовом Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Львівської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Державний історико-архітектурний заповідник у м.Львові, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області та Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (далі - Представництво) звернулися до суду із позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі - ОДА) про:

визнання неправомірними діяння щодо заявлення ОДА засновником та органом управління Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові (далі - ДІАЗ);

визнання неправомірною бездіяльності щодо неподання заяви та документів державному реєстратору про внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо зміни органу управління ДІАЗ;

зобов'язання подати державному реєстратору заяву, з усіма необхідним документами, про внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо засновника ДІАЗ - Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) та органу управління - Міністерство культури України (далі - МКУ).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон №586-XIV), КМУ в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня. В той же час, КМУ не передав жодних повноважень щодо створення, ліквідації ДІАЗ, чи передачі заповідника до сфери управління ОДА. КМУ розпорядженням від 11.11.2009 №1338-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» (далі - Розпорядження №1338-р, План заходів КМУ відповідно) зобов'язав відповідача лише забезпечити проведення державної реєстрації заповідника у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) та здійснювати захист заповідника від загрози знищення, руйнування або пошкодження. Жодними іншими повноваженнями щодо ДІАЗ відповідача не наділено. А відтак дії відповідача щодо подачі відомостей до Єдиного державного реєстру про засновника та органу управління ДІАЗ є протиправними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 веренсня 2017 року у справі №813/3771/16 позов задоволено частково. Визнано неправомірними діяння щодо заявлення ОДА засновником та органом управління ДІАЗ. Визнано бездіяльність ОДА щодо неподання заяви та документів державному реєстратору про внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо зміни органу управління ДІАЗ. Зобов'язано ОДА повторно розглянути звернення Представництва про внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо засновника ДІАЗ у місячний строк з дня набрання постановою законної сили з врахуванням викладених у ній мотивів. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням його оскаржила ОДА, яка покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі вказує, що постановою Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 №297 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» (далі - Постанова №297) утворено ДІАЗ та підпорядковано його Львівському облвиконкому, правонаступником якого є ОДА. На підставі Розпорядження №1338-р передача ДІАЗ до сфери управління Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (далі - Мінрегіонбуд) не відбулася, а розпорядженням КМУ від 18.05.2011 N437-р «Про внесення змін до плану заходів, срямованих на відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» (далі - Розпорядження №437-р) виключено з Розпорядження №1338-р положення щодо передачі заповідника до сфери управління Мінрегіонбуду. В 2010 році відбулося лише відновлення ДІАЗ, оскільки відбулися зміни законодавства, що стосувалися діяльності юридичних осіб та їх реєстрації.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких міркувань.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи із змісту Постанови №297, наказу Мінрегіонбуду від 09.09.2008 №399 «Про відновлення роботи дирекції Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» (далі - Наказ №399) та Розпорядження №1338-р, вважав доведеним, що ОДА не передавались повноваження щодо управління ДІАЗ, а на час державної реєстрації заповідника такий у відповідності до закону входив до сфери управління Мінрегіонбуду. Розпорядження №437-р суд не взяв до уваги, оскільки відповідні зміни були внесені після здійснення державної реєстрації заповідника. Відтак, в ОДА були відсутні передбачені законом підстави для зазначення себе засновником під час державної реєстрації ДІАЗ.

У задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача звернутись до державного реєстратора із заявою про внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо засновника та органу управління ДІАЗ суд відмовив, оскільки зазначений заповідник не входить до переліку заповідників, які передані до сфери управління МКУ згідно із розпорядження КМУ від 20.10.2011 №1032-р «Про передачу цілісних майнових комплексів історико-культурних заповідників до сфери управління Міністерства культури», а відповідно до положень ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-III), визначення до сфери управління якого органу належить відповідний заповідник відноситься до дискреційних повноважень КМУ, спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини. Відтак, суд позбавлений правових підстав вирішувати питання щодо визначення засновника заповідника та органу до сфери управління якого той входить.

Проте, у відповідності до вимог ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), задля належного захисту прав позивачів, суд вважав за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення позивачів про внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо засновника ДІАЗ.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, є суперечливі та взаємовиключні, і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Постановою №297: прийнято пропозицію Львівського облвиконкому, Держбуду УРСР і Міністерства культури УРСР про створення Державного історико-архітектурного заповідника в межах давньоруської та середньовічної частини м.Львова і підпорядковано його Львівському облвиконкому.

Методичне керівництво справою охорони, реставрації та використання пам'ятників архітектури, археології і мистецтва, що знаходяться на території заповідника, покладено на Держбуд УРСР і Міністерство культури УРСР (п.1);

дозволено Львівському облвиконкому за погодженням з Держбудом УРСР створити дирекцію заповідника з утриманням її штату за рахунок видатків на соціально-культурні заходи по бюджету області (п.2);

Львівському облвиконкому за погодженням з Держбудом УРСР і Міністерством культури УРСР у 3-місячний строк затвердити положення про ДІАЗ і перелік споруд, що передаються на баланс заповідника (п.4) (а.с.44 т.1).

Рішенням Львівського облвиконкому від 09.07.1975 №321 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м.Львові» (далі - Рішення №321), на виконання Постанови №297, затверджено межі заповідника згідно з додатком №1 (а.с.196-197 т.3).

Рішенням Львівського облвиконкому від 02.12.1975 №552 «Про створення дирекції Державного історико-архітектурного заповідника в м.Львові» (далі - Рішення №552) створено з 01.01.1976 дирекцію ДІАЗ та затверджено штат (додаток №1), а також затверджено «Положення про Державний історико-архітектурний заповідник м.Львова» (далі - Положення; а.с.198-201 т.3).

Цим Положенням визначено, що ДІАЗ сворений у відповідності до Постанови №297 і знаходиться у віданні Львівського облвиконкому (п.1).

Відповідно до змісту пунктів 2, 11 «Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації підприємств, об'єднань, організацій і установ», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 02.02.1932 №816 (чинного, на час виникнення спірних відносин - прийняття Постанови №297, Рішень №№321, 552) створення установ республіканського та місцевого підпорядкування проводиться Радами Міністрів союзних республік або в порядку, що встановлюється ними. Положення установ затверджуються їх вищестоящими органами.

Закон СРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 29.10.1976 №4692-ІХ (далі - Закон №4692-ІХ) систематизував відповідні приписи та був першим правовим актом такого характеру.

Статтею 6 цього Закону визначено, що державне управління в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радами Міністрів союзних республік, Радами Міністрів автономних республік, виконавчими комітетами крайових, обласних Рад народних депутатів, Рад народних депутатів автономних областей і автономних округів, виконавчими комітетами районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами охорони пам'яток відповідно до законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Статтею 20 Закону №4692-ІХ було передбачено, що ансамблі і комплекси пам'яток історії та культури, які становлять особливу історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути оголошені рішеннями Ради Міністрів СРСР або Ради Міністрів союзних республік історико-культурними заповідниками, охорона яких здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення.

Аналогічні правові норми були передбачені і в статтях 7, 30 Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» від 13.07.1978 №3600-IX (далі - Закон №3600-IX).

При цьому, в ч.2 ст.30 останнього Закону додатково указано, що положення про історико-культурні заповідники, оголошені рішеннями Ради Міністрів УРСР, затверджуються в порядку, який визначається Радою Міністрів УРСР.

У контексті встановлених вище фактичних обставин справи та зумовленого ними нормативного регулювання апеляційний суд дійшов категоричного висновку, що з моменту створення Державного історико-архітектурного заповідника в межах давньоруської та середньовічної частини м.Львова (фактично оголошення давньоруської та середньовічної частини м.Львова історико-культурним заповідником) такий був підпорядкований (знаходився у віданні) Львівського облвиконкому, який в порядку встановленому Радою Міністрів УРСР (Постанова №297), як вищестоящий орган, вчинив дії щодо безпосереднього створення ДІАЗ (затверджено межі заповідника, створено дирекцію ДІАЗ, затверджено штат ДІАЗ та Положення).

Указом Президента України від 14.04.1992 №252 «Про Положення про місцеву державну адміністрацію»: затверджено «Положення про місцеву державну адміністрацію»; установлено, що місцева державна адміністрація є правонаступником виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів щодо прийнятих ними рішень, узятих зобов'язань та покладених на них законодавством обов'язків у тій їх частині, яка не суперечить Закону України «Про Представника Президента України» та Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».

На виконання Указу Президента України від 02.07.1997 №603/97 «Про збереження історичної забудови в центральній частині м.Львова», КМУ 15.11.1997 прийнято постанову №1266 «Про комплексну програму збереження історичної забудови м.Львова» із уповноваженням ОДА та виконавчого комітету Львівської міської ради реалізовувати вказану програму, у зв'язку з чим до ЮНЕСКО подано матеріали для внесення історичного центру м.Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в межах, визначених Постановою №297.

На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО (Кіото) у 1998 році історичний центр м.Львова внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У відповідності до постанови КМУ від 26.07.2001 №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання ст.32 Закону №1805-III затверджено «Список історичних населених місць України», в тому числі до нього включено м.Львів та зобов'язано Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики разом з обласними державними адміністраціями затвердити науково-проектну документацію з визначення межі сторичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

Наказом №399, зокрема, беручи до уваги пропозицію ОДА, вирішено відновити діяльність дирекції ДІАЗ як органу управління територією історичного центру м.Львова, включеною до Світової Спадщини ЮНЕСКО і території та охоронної зони ансамблю Собору Святого Юра з віднесенням її до сфери управління Мінрегіонбуду (а.с.46 т.1)

Розпорядженням №1338-р затверджено План заходів КМУ, за яким передбачалося:

п.1) визначити межі ДАІЗ з урахуванням меж архітектурних ансамблів і комплексів пам'яток, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. ОДА, Мінрегіонбуд, Міністерство культури і туризму України до 01.02.2010;

п.2) розробити і затвердити Положення про ДІАЗ. Мінрегіонбуд до 31.12.2009;

п.3) забезпечити:

проведення державної реєстрації заповідника у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. ОДА до 15.02.2010;

фінансування діяльності дирекції заповідника за рахунок коштів державного бюджету, передбачених Мінрегіонбуду на утримання заповідників, та обласного бюджету Львівської області. Мінрегіонбуд, ОДА протягом 2010 року;

захист заповідника від загрози знищення, руйнування або пошкодження. Мінрегіонбуд, ОДА протягом 2010 року;

передачу заповідника до сфери управління Мінрегіонбуду. Мінрегіонбуд, ОДА до 01.03.2010 (а.с.47 т.1).

У свою чергу, Мінрегіонбуд наказом від 30.11.2009 №539 «Про організацію виконання розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 №1338-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» затвердив «План заходів Мінрегіонбуду, спрямованих на відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» (далі - План заходів Мінрегіонбуду; а.с.218-223 т.3).

Підпунктом 3.3 п.3 Плану заходів Мінрегіонбуду було визначено забезпечити передачу заповідника до сфери управління Мінрегіонбуду, а саме, спільно з ОДА розробити проект розпорядження КМУ про передачу заповідника до сфери управління Мінрегіонбуду та подати його в установленому порядку на розгляд КМУ, а після передачі до сфери управління Мінрегіонбуду затвердити його штатний розпис.

Розпорядженням ОДА від 17.03.2010 №228/0/5-10 «Про відновлення дільності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові»: визначено межі ДІАЗ з урахуванням меж архітектурних ансамблів і комплексів включених до Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО, згідно опису, що додається; затверджено «Положення про Державний історико-архітектурний заповідник у м.Львові» у новій редакції (далі - Положення-1); доручено Управлінню охорони культурної спадщини ОДА: здійснити заходи щодо державної реєстрації ДІАЗ; після державної реєстрації звернутися до Мінрегіонбуду про передачу його до сфери управління Мінрегіонбуду (а.с.48-53 т.1).

Пунктом 13 Положення-1 врегульовано, що управління заповідником здійснює директор, який призначається на посаду і звільняється з посади головою ОДА.

Розпорядженням ОДА від 06.04.2010 №315/0/5-10 «Про призначення директора Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові», з метою відновлення діяльності дирекції ДІАЗ, призначено директором ДІАЗ ОСОБА_1, якому доручено подати на затвердження голові ОДА штатний розпис заповідника (а.с.125 т.4).

Відповідно до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи від 01.04.2010 (далі - Реєстраційна картка) поданої державному реєстратору виконавчого комітету Львівської міської ради засновником та органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить ДІАЗ зазначено ОДА (а.с.151-153 т.2).

В свою чергу, 12.05.2010 вказаним державним реєстратором було внесено до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - ДІАЗ на підставі відомостей цієї Реєстраційної картки, а також оформлено і видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №208998 (а.с.54 т.1, а.с.154 т.2).

Поряд з цим, Розпорядженням №437-р внесено до Плану заходів КМУ зміни: п.2 виключено; у п.3: абзаци 3 і 5 виключено; в абзаці 4 у складі виконавців слово «Мінрегіонбуд,» виключено, а слова і цифри «Протягом 2010 року» замінено словом «Постійно».

Отже, таким Розпорядженням №437-р КМУ остаточно відмовився від намірів (ідеї, бажання) передати ДІАЗ зі сфери управління ОДА до сфери управління Мінрегіонбуду.

Натомість, аналізуючи наведені вище правові акти, апеляційний суд наголошує, що безпосередня (дійсна) передача заповідника до сфери управління Мінрегіонбуду не була здійснена (не відбулася) і такий залишився (залишався) у сфері управління ОДА, а відповідні дії по затвердженню Положення-1 та вчинню реєстраційних дій були здійснені ОДА з метою відновлення діяльності ДІАЗ.

Відповідно до ч.2 ст.19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 4, 5 ст.54 Конституції України визначено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

За змістом ч.1 ст.3 Закону №1805-III, який набрав чинності 12.07.2000 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на КМУ та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини (органи охорони культурної спадщини) до яких, зокрема, належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

За ст.4 цього ж Закону до повноважень КМУ у сфері охорони культурної спадщини належить: здійснення державної політики; здійснення державного контролю; занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення; подання у відповідні міжнародні інстанції пропозиції про занесення пам'ятки до Списку всесвітньої спадщини; надання дозволу на переміщення (перенесення) пам'ятки національного значення; затвердження Списку історичних населених місць України та змін, внесених до нього; оголошення ансамблів і комплексів пам'яток заповідниками чи музеями-заповідниками; затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам'ятки.

При цьому, ст.6 Закону №1805-III передбачені повноваження інших органів охорони культурної спадщини, до яких відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини (п.1); здійснення функцій управління заповідниками, музеями-заповідниками, що перебувають відповідно у державній та комунальній власності, згідно із законом (п.18).

Приписами ст.33 Закону №1805-III урегульовано, що ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями КМУ державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів. Порядок створення історико-культурних заповідників та музеїв-заповідників і типові положення про них затверджуються КМУ.

Таким чином, як на момент створення ДІАЗ, так і на момент вчинення спірних реєстраційних дій, до повноважень Ради Міністрів УРСР і КМУ відповідно було віднесено лише оголошення ансамблів і комплексів пам'яток, які становлять виняткову цінність, історико-культурними заповідниками, затвердження порядку їх створення і типових положень про них. При цьому, до повноважень ОДА належить здійснення функцій управління заповідниками, що перебувають у державній власності, згідно із законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст.14 Закону №586-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. КМУ в межах, визначених законами України, може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня.

Більше того, в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку (ч.1 ст.15 Закону №586-XIV).

Управління об'єктами державної власності, як указано в ст.1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №185-V), це здійснення КМУ та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

За змістом ч.1 ст.4 Закону №185-V суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління), до повноважень яких ст.6 цього ж Закону, зокрема, віднесено:

прийняття рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності (п.1);

затвердження статутів (положень) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснення контролю за їх дотриманням (п.3);

укладення і розривання контрактів з керівниками державних підприємств, установ, організацій і господарських структур та здійснення контролю за їх виконанням (п.4).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ч.1 ст.80 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.81 цього ж Кодексу юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

У відповідності до змісту частин 1, 3 ст.83 ЦК юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

За змістом частин 1, 3, 4 ст.87 ЦК для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Реєстраційна картка - документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №755-IV).

Згідно з ч.1 ст.16 цього ж Закону Єдиний державний реєстр створювався з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Дія Закону №755-IV поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців (ч.1 ст.3).

У відповідності до ч.1 ст.17 цього ж Закону відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

За змістом частин 3, 4 ст.25 Закону №755-IV за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Відтак, станом на час відновлення діяльності ДІАЗ були чинні правові норми, які вимагали державної реєстрації юридичної особи, а тому в межах своїх повноважень, як належного органу управління (уповноважений орган управління) ДІАЗ визначеного ще Постановою №297, ОДА як засновник та орган управління, належним чином привела у відповідність із чинним законодавством установчі документи ДІАЗ (Положення), затвердивши такі в новій редакції (Положення-1), та подала такі разом із належним чином заповненою Реєстраційною карткою на проведення державної реєстрації.

В розрізі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що ОДА, подавши державному реєстратору відповідним чином заповнену Реєстраційну картку на проведення державної реєстрації ДІАЗ, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак нею не допускається протиправної бездіяльності при не поданні державному реєстратору відповідних заяви та документів для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), як немає підстав і для зобов'язання її вчинити такі дії.

Попри це, є необхідність відзначити таке.

Розпорядженням ОДА від 05.05.2015 №188/0/5-15 «Про охорону пам'яток культурної спадщини, що розташовані на території м.Львова» (далі - Розпорядження №188/0/5-15) створено Громадську наглядову раду з питань охорони пам'яток культурної спадщини, розташованих на території, що включена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м.Львові та затверджено її склад. Поряд з цим, припинено діяльність юридичної особи - ДІАЗ шляхом ліквідації. Створено комісію з припинення діяльності ДІАЗ та затверджено її склад (а.с.41-43 т.1).

Представництво 05.09.2016 звернулося до КМУ із зверненням №362-2016 щодо внесення змін до ЄДР в частині органу управління та засновника ДІАЗ та внесення подання до Президента України про скасування Розпорядження №188/0/5-15 (далі - Звернення; а.с.189-192 т.3).

Таке Звернення було надіслано КМУ для розгляду до ОДА, яка листом від 26.10.2016 №16-2062 надала на нього відповідь (а.с.193-194 т.3).

За ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на час подання та розгляду Звернення; далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом ст.3 цього ж Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, а заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Приписами частин 1, 3, 4 ст.4 ст.15 Закону №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

У відповідності до ч.1 ст.6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.11 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною 1 ст.138 КАС передбачено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

В абзаці 5 п.9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що у разі якщо суд вважав необхідним вийти за межі заявлених позивачем вимог, він зобов'язаний це обґрунтовувати в мотивувальній частині рішення.

Вийшовши за межі позовних вимог та зобов'язавши ОДА повторно розглянути Звернення, суд першої інстанції жодним чином це не обґрунтував.

Зваживши, що в межах заявлених у справі позовних вимог, апеляційним судом не встановлено протиправності дій чи бездіяльності ОДА, виходячи з предмета позову (що конкретно вимагає позивач), підстави позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і змісту позовних вимог (який спосіб захисту свого права він обрав), суд апеляційної інстанції не вбачає в цій справі підстав та нагальної потреби для виходу за межі позовних вимог.

Відповідні позовні вимоги можуть бути предметом окремого позову.

Варто зазначити, що в світлі встановленого апеляційним судом, суд першої інстанції фактично правильно відмовив в задоволенні частини позовних вимог.

В підсумку, такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині з наведених вище підстав.

Оскільки, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року задоволено клопотання ОДА про відстрочення сплати судового збору в розмірі 4547,40 грн за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі, у відповідності до вимог ст.94 КАС слід стягнути з апелянта вказаний розмір судового збору.

Керуючись статями 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року в частині задоволення позову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної державної адміністрації 4547,40 гривень судового збору за подання апеляційної скарги на призначений для цього рахунок з наступними реквізитами «Отримувач коштів - УДКСУ у Галицькому районі м.Львова; код отримувача за ЄДРПОУ - 38007573; банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області; МФО - 825014; рахунок отримувача - 31219206781004; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - 101; судовий збір, код суду 34668371».

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя

В. Я. Качмар

судді

О. М. Гінда

В. В. Ніколін

Повний текст виготовлений 6 грудня 2017 року.