ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року

Справа № 922/1938/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Попікової О.В.,

суддів:

Євсікова О.О., Кролевець О.А.

за участю представників:

від позивача:

не з'явився (повідомлено належно),

від відповідача: від третьої особи: від Компанії Стантіс Лімітед:

не з'явився (повідомлено належно), Ситий В.О. (адвокат), дов. №11НН-256-4/8280 від 27.12.2016р., Гончаренко Є.С. (адвокат), дов. від 01.12.2017р. б/н, Гришин-Грищук Р.Б., дов. від 18.10.2016р. б/н,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Компанії Латан Корпорейшн Лімітед (Latan Corporation LTD)

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017

у справі

№922/1938/16 Господарського суду Харківської області

за позовом

Компанії Латан Корпорейшн Лімітед (Latan Corporation LTD)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-велл"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача за участю

Акціонерне товариство "БТА Банк" Компанії Стантіс Лімітед (Stantis Limited) (апелянт)

про

стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.06.2016 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-велл" (далі - ТОВ "НВОКЦ "Макс-велл", Товариство, позичальник) на користь Компанії Латан Корпорейшн Лімітед (Latan Corporation LTD) (далі - Компанія, новий кредитор) 93456252,92 доларів США заборгованості за договорами позики №1 від 15.12.2006р., №1 від 15.12.2006р. та №2 від 15.12.2016р., що за офіційним курсом НБУ станом на 24.06.2016р. (24,88 грн. за 1 долар) становить 2325191572 грн., та 14706002,29 євро заборгованості за вказаними договорами позики, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.06.2016р. (28,33 грн. за 1 євро) дорівнює 416621044 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване приписами статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України та статей 32, 33, 43, 78 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з яких суд дійшов висновку про доведеність заборгованості відповідача за договорами позики №1 від 15.12.2006р., №1 від 15.12.2006р. та №2 від 15.12.2016р. у розмірі 93456252,92 доларів США та 14706002,29 євро, оскільки подана відповідачем заява про визнання позову не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб,

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (головуючий Камишева Л.М., судді Лакіза В.В., Пелипенко Н.М.) рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції обґрунтована приписами статей 203, 215, 236, 512, 520, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статті 51 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної державами-членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22.01.1993р. (ратифікована Україною 10.11.1994р. - далі - Мінська Конвенція), статті 81 Закону України "Про міжнародне приватне право", статті 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 390 Цивільного процесуального кодексу України та статей 22, 33, 34, 43, 78, 101, 104 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновку про недоведеність заборгованості відповідача у зв'язку з тим, що рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201, яке набрало законної сили та щодо якого ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 03.02.2017р. у справі №642/7972-ц надано дозвіл на примусове виконання, визнано недійсними з моменту укладення договори позики №1 від 15.12.2006р., №1 від 15.12.2006р., №2 від 15.12.2016р. та договори уступки права вимоги від 01.06.2010р., 01.07.2010р., 11.01.2013р., на яких ґрунтуються вимоги позивача (нового кредитора).

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову скасувати, а рішення залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статті 51 Мінської Конвенції, статті 1 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, укладеної між урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992р. (ратифікована Україною 19.12.1992р.), статей 5, 32, 33 Закону України "Про міжнародне приватне право", статті 390 Цивільного процесуального кодексу України та статей 32, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що згідно умов договорів позики та уступки права вимоги норми матеріального права Республіки Казахстан не підлягають застосуванню під час вирішення питання про дійсність чи недійсність зазначених договорів та Спеціалізований міжрайонний економічний суд м. Алмати не є компетентним судом у вирішенні спорів, що виникають у зв'язку з цими договорами, а рішення вказаного суду від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201 є неналежним доказом у даній справі. Крім того Компанія зауважує, що рішення у справі №922/1938/16 було прийнято судом першої інстанції 29.06.2016р., тоді як рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201 набрало законної сили лише 12.10.2016р., що свідчить про чинність договорів позики, уступки права вимоги та переведення боргу на час прийняття рішення від 29.06.2016р.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Компанія Стантіс Лімітед у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

04.12.2017р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання Компанії Латан Корпорейшн Лімітед про долучення до матеріалів справи копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 у справі №642/7972/16-ц та про відкладення розгляду касаційної скарги позивача на іншу дату, яке (клопотання) в частині відкладення розгляду касаційної скарги підлягає відхиленню колегією суддів у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки позивач не надав як доказів запізнілого отримання ухвали Вищого господарського суду України від 20.11.2017 про прийняття до провадження касаційної скарги Компанії (надіслана поштою учасниками процесу 20.11.2017р.), так і доказів неможливості прибуття в судове засідання касаційної інстанції представника позивача, зокрема з причин відсутності залізничних проїзних документів.

04.12.2017р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання ТОВ "НВОКЦ "Макс-велл" про відкладення розгляду касаційної скарги Компанії Латан Корпорейшн Лімітед на іншу дату, яке (клопотання) підлягає відхиленню колегією суддів у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки жодних доказів як на підтвердження неможливості прибуття в судове засідання касаційної інстанції, зокрема з причин відсутності залізничних проїзних документів, так і на підтвердження задіяності представника Товариства 04.12.2017р. в адміністративному судовому процесі відповідач не надав.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників Компанії Стантіс Лімітед (Stantis Limited) та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 15 грудня 2006 року між Компанією "Стантіс Лімітед" (позикодавець) та ТОВ "НВОКЦ "Макс-велл" (позичальник) укладений договір позики №1, за умовами якого позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 12000000 доларів США у строк до 31.03.2010р. на умовах строковості, платності та зворотності. Відповідно до п.1.2 цього договору за користування позикою позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю відсотки у розмірі 11 % річних від суми позики (т.1, а.с.12-15).

Невід'ємною частиною цього договору є додаток №1 до договору позики №1 від 15.12.2006р. "Графік отримання та погашення позики, відсотків за позикою (т.1, а.с.15 на звороті).

В подальшому, на підставі додаткових угод №1 від 12.11.2007р., №2 від 14.05.2008р., №3 від 05.11.2008р., №4 від 25.05.2009р., №5 від 15.06.2009р. внесено зміни до договору позики №1 від 15.12.2006р., зокрема, щодо розміру позики, строку повернення грошових коштів та реквізитів сторін договору.

Відповідно до додаткової угоди №3 від 05.11.2008р. сторони договору домовились, що позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 40000000 доларів США у строк до 31.04.2013р. на умовах строковості, платності та зворотності (т.1, а.с.17).

1 липня 2010 року між Компанією Рендаліус Холдінг Лімітед (позикодавець), та ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" (позичальник) укладено додаткову угоду №5 від 01.07.2010р. до договору позики №1 від 15.12.2006р., відповідно до якої викладено додаток №1 до договору позики №1 від 15.12.2006р. графік отримання/погашення заборгованості в новій редакції (т. 1, а.с.18 на звороті, а.с.19).

11 січня 2013 року між Компанією Рендаліус Холдінг Лімітед (позикодавець) та ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" (позичальник) укладено додаткову угоду №7 від 11.01.2013р. до договору позики №1 від 15.12.2006р., відповідно до якої викладено в новій редакції п.п.1.1 договору позики та додаток №1 "Графік отримання та повернення позики, процентів", а саме; позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 33756690,68 доларів США, яку позичальник повинен повернути у строк до 30.04.2013р., а також сплатити відсотки у розмірі 16685208,05 доларів США до 30.04.2013р. (т.1, а.с.20-21).

15 грудня 2006 року між Компанією "Стантіс Лімітед" (позикодавець) та ТОВ "Євразія-Фінанс" (позивальник) укладено договір позики №1, відповідно до якого, позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 33000000 доларів США у строк до 31.03.2010р. на умовах строковості, платності та зворотності.

Відповідно до п.1.2 цього договору за користування позикою позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю відсотки у розмірі 11 % річних від суми позики (т.1, а.с.38-41).

Невід'ємною частиною цього договору є додаток №1 до договору позики №1 від 15.12.2006р. "Графік отримання та погашення позики, відсотків за позикою (т.1, а.с.41 на звороті).

В подальшому, на підставі додаткових угод №1 від 10.01.2007р., №2 від 22.03.2007р., №3 05.06.2007р., №4 від04.07.2007р., №5 від 01.11.2007р., №6 від 25.03.2008р., №7 від 14.05.2008р., №8 від 03.11.2008р., №9 від 15.06.2009р. сторонами внесені зміни до договору позики №1 від 15.12.2006р., зокрема, щодо мети позики, розміру позики, строку повернення грошових коштів та реквізитів сторін договору.

Відповідно до додаткової угоди №8 від 03.11.2008р. сторонами викладено в новій редакції п.п.1.1 договору позики та додаток № 1 "Графік отримання та повернення позики, процентів", а саме; позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 60000000 доларів США, а позичальник повернути грошові кошти у строк до 30.04.2013р. та сплатити відсотки у розмірі 28564858 доларів США у строк до 30.04.2013р. (т.1, а.с.46 на звороті).

25 лютого 2011 року між Компанією Рендаліус Холдінг Лімітед (позикодавець), та ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" (позичальник) укладено додаткову угоду №10 від 25.02.2011р. до договору позики №1 від 15.12.2006р., відповідно до якої викладено в новій редакції преамбулу договору позики та розділ "Юридичні адреса, реквізити та підписи сторін", а також змінено пункт 1.1 договору та зазначено, що позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 60000000 доларів США у строк до 02.03.2015р. (т.1, а.с.47-50).

11 січня 2013 року між Компанією Рендаліус Холдінг Лімітед (позикодавець) та ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" (позичальник) укладено додаткову угоду №11 від 11.01.2013р. до договору позики № 1 від 15.12.2006р., відповідно до якої викладено в новій редакції п.п.1.1 договору позики та Додаток №1 "Графік отримання та повернення позики, процентів", а саме; позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 45093299 доларів США, яку позичальник повинен повернути у строк до 02.04.2015р., а також сплатити відсотки у розмірі 31563947,02 доларів США до 02.04.2015р. (т.1, а.с.51-52).

15 грудня 2006 року між Компанією "Стантіс Лімітед" (позикодавець) та ТОВ "Євразія-Фінанс" (позичальник) укладено договір позики №2, за умовами якого позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 10000000 євро у строк до 31.03.2010р. на умовах строковості, платності та зворотності. Відповідно до пункту 1.2 цього договору за користування позикою позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю відсотки у розмірі 11 % річних від суми позики (т.1, а.с.24-27).

Невід'ємною частиною цього договору є додаток №1 до договору позики №2 від 15.12.2006р. "графік отримання та погашення позики, відсотків за позикою (т.1, а.с.27 на звороті).

В подальшому, на підставі додаткових угод №1 від 08.02.2007р., №2 від 12.03.2007р., №3 від 30.04.2007р., №4 від 25.05.2007р., №5 від 29.05.2007р., №6 від 29.06.2007р., №7 від 15.11.2007р., №8 від 25.03.2008р., №9 від 14.05.2008р. сторонами внесені зміни до договору позики №2 від 15.12.2006р., зокрема, щодо мети позики, розміру позики, строку повернення грошових коштів та реквізитів сторін договору.

Відповідно до додаткової угоди №9 від 14.05.2008р. викладено в новій редакції п.п.1.1 договору позики та додаток №1 "Графік отримання та повернення позики, процентів", а саме; позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 10000000 Євро у строк до 30.04.2013р., а також позичальник зобов'язаний сплатити відсотки у розмірі 6150639 Євро у строк до 30.04.2013р. (т.1, а.с.32).

18 квітня 2011 року між Компанією Рендаліус Холдінг Лімітед (позикодавець), та ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" (позичальник) укладено додаткову угоду №10 від 18.04.2011р. до договору позики №2 від 15.12.2006р., відповідно до якої викладено в новій редакції преамбулу договору позики та розділ "Юридичні адреса, реквізити та підписи сторін", а також змінено п.1.1 договору та зазначено, що позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 10000000 Євро у строк до 30.04.2015р. (т.1, а.с.33-34).

11 січня 2013 року між Компанією Рендаліус Холдінг Лімітед (позикодавець) та ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл" (позичальник) укладено додаткову угоду №11 від 11.01.2013р. до договору позики №2 від 15.12.2006р., відповідно до якої викладено в новій редакції п.1.1 договору позики та Додаток №1 "Графік отримання та повернення позики, процентів", а саме; позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику у розмірі 7405727,23 Євро, яку позичальник повинен повернути у строк до 30.04.2015р., а також сплатити відсотки у розмірі 6399656,34 Євро до 30.04.2015р. (т.1, а.с.35-36).

Апеляційним господарським судом також встановлено, що в матеріалах справи відсутні договори уступки права вимоги від 01.06.2010р., від 01.07.2010р., від 11.01.2013р. та договір про переведення боргу від 05.05.2010р., на підставі яких позивач обґрунтовує своє право вимоги за договором позики №1 від 15.12.2006р., укладеним між Компанією "Стантіс Лімітед" та ТОВ "НВОКЦ "Макс-Велл", за договором позики № 1 від 15.12.2006р., укладеним між Компанією "Стантіс Лімітед" та ТОВ "Євразія-Фінанс" та за договором позики №2 від 15.12.2006р., укладеним між Компанією "Стантіс Лімітед" та ТОВ "Євразія-Фінанс".

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що, на думку позивача, у зв'язку з невиконанням Товариством зобов'язань за договорами позики №1 від 15.12.2006р., №1 від 15.12.2006р. та №2 від 15.12.2016р., станом на 01.06.2016р. у позичальника виникла заборгованість перед новим кредитором у сумі 93456252,92 доларів США та 14706002,29 євро, яка визнана відповідачем та підтверджується актом звірки розрахунків від 03.06.2016р., підписаним сторонами.

Відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про визнання позову, в якій посилаючись на наявність заборгованості за договорами позики, просив прийняти рішення про задоволення позовних вимог компанії Латан Корпорейшн Лімітед в повному обсязі (а.с.83-84 том 1).

В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог нового кредитора, які ґрунтуються на договорах позики, уступки права вимоги та переведення боргу, оскільки ці договори визнано недійсними з моменту їх укладення за рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201, яке набрало законної сили, визнане в Україні та щодо якого надано дозвіл на примусове виконання ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 03.02.2017р. у справі №642/7972-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20.04.2017р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ч.1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З урахуванням приписів ч.1 статті 236 Цивільного кодексу України, колегія суддів відхиляє безпідставні посилання скаржника на те, що рішення у даній справі було прийнято судом першої інстанції 29.06.2016р., тоді як рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201 набрало законної сили лише 12.10.2016р., що, на думку позивача, свідчить про чинність договорів позики, уступки права вимоги та переведення боргу на час прийняття рішення від 29.06.2016р., оскільки рішенням від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201 вказані договори визнано недійсними з моменту їх укладення.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором позики №1 від 15.12.2006р., укладеним між Компанією Стантіс Лімітед (Stantis Limited), як позикодавцем, та ТОВ "Євразія-Фінанс", як позичальником; за договором позики №2, укладеним між Компанією Стантіс Лімітед (Stantis Limited), як позикодавцем, та ТОВ "Євразія-Фінанс", як позичальником; за договором позики №1, укладеним між Компанією Стантіс Лімітед (Stantis Limited), як позикодавцем, та ТОВ "НВОКЦ "Макс-велл", як позичальником.

Як достеменно встановлено апеляційним судом, рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201 за позовом Прокурора Медеуського району м. Алмати в інтересах АТ "Фонд національного добробуту "Самрук-Казина" (з державною участю) до АТ "БТА Банк", ТОВ "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл", компанії "Стантіс Лімітед", компанії "Утара Інвестментс Лімітед", Компанії "Рендаліус Холдинг Лімітед", Компанії "Латан Корпорейшн Лімітед" і Компанії "Фестон ЛТД" (т.1, а.с.170-193), яке набрало законної сили 12.10.2016р., визнано недійсними з моменту укладення: договір позики №1 від 15 грудня 2006 року, укладений між Компанією «Стантіс Лімітед» («Stantis Limited») та ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл»; договір про переведення боргу від 5 травня 2010 року за договором позики №1 від 15 грудня 2006 року, укладений між ТОВ «Євразія-Фінанс», ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» та Компанією «Стантіс Лімітед»; договір уступки права вимоги від 1 червня 2010 року за договором позики №1 від 15 грудня 2006 року, укладений між Компанією «Стантіс Лімітед», Компанією «Утара Інвестментс Лімітед» («Utara Investment Limited») та ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл»; договір уступки права вимоги від 1 липня 2010 року за договором позики № 1 від 15 грудня 2006 року, укладений між Компанією «Утара Інвестментс Лімітед, Компанією «Рендаліус Холдинг Лімітед» («Rendalius Holding Limited») та TOB «НВОКЦ «Макс-Велл»; договір уступки права вимоги від 11 січня 2013 року за договором позики №1 від 15 грудня 2006 року, укладений між Компанією «Рендаліус Холдинг Лімітед», Компанією «Латан Корпорейшн Лімітед» («Latan Corporation Limited») та TOB «НВОКЦ «Макс-Велл». Застосовано наслідки недійсності договору позики №1 від 15 грудня 2006 року, а саме стягнуто з ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» на користь Компанії «Стантіс Лімітед» («Stantis Limited») 15956690,68 доларів США.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 у справі №642/7972/16-ц, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20.04.2017, надано дозвіл на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201.

Відповідно до приписів статей 81, 82 Закону України "Про міжнародне приватне право" в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Як роз'яснено в абзаці 3 п.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 24.10.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII¹ Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Згідно зі статтею 1 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, укладеної між урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992р., ратифікованої Україною 19.12.1992р., а Республікою Казахстан - 20.04.1994р. (далі - Київська Угода), на яку помилково не послався апеляційний суд в обґрунтування своїх висновків, ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Відповідно до статей 7, 8 Київської Угоди держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набули законної чинності. Рішення, винесені компетентними судами однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. Виконання рішення відбувається за клопотанням заінтересованої Сторони.

Згідно приписів статті 390 та ч.1 статті 393 Цивільного процесуального кодексу України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або, відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

Колегія суддів вважає, що положеннями статей 1, 7, 8 Київської Угоди спростовуються твердження скаржника про те, що згідно умов договорів позики та уступки права вимоги норми матеріального права Республіки Казахстан не підлягають застосуванню під час вирішення питання про дійсність чи недійсність зазначених договорів та Спеціалізований міжрайонний економічний суд м. Алмати не є компетентним судом у вирішенні спорів, що виникають у зв'язку з цими договорами, а рішення вказаного суду від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201 є неналежним доказом у даній справі.

Касаційна інстанція не може прийняти до уваги долучену позивачем та належним чином не засвідчену копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 у справі №642/7972/16-ц, якою скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 і ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20.04.2017 та постановлено нову ухвалу про відмову Компанії «Stants Limited» («Стантіс Лімітед») у наданні дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18.07.2016 у справі №7527-16-00-2/4201 про примусове стягнення коштів та видачу виконавчого листа, оскільки за змістом статей 7, 8 Київської Угоди, визнання в Україні рішення (в частині недійсності правочинів без застосування наслідків їх недійсності), прийнятого компетентним судом Республіки Казахстан, не потребує дотримання процедури надання стягувачу дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбаченої статтями 390, 393 Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того колегія суддів зауважує, що станом на дату прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови від 12.09.2017 у даній справі, ухвала Ленінського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 у справі №642/7972/16-ц набрала законної сили 20.04.2017р., відтак, рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18.07.2016 у справі №7527-16-00-2/4201 була чинним і обов'язковим для виконання Харківським апеляційним господарським судом, в зв'язку з чим скасування зазначеної ухвали за результатами її касаційного перегляду не позбавляє заінтересовану сторону права ініціювати перегляд постанови від 12.09.2017 за нововиявленими обставинами.

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. (рішення чинне з 06.11.2002р.) в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок міститься в рішенні Суду по справі "Брумареску проти Румунії", параграф 61).

Також у рішенні Європейського суду з прав людини "Христов проти України" від 19.02.2009р. Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Таким чином апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що з огляду на визнання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016р. у справі №7527-16-00-2/4201 на території України, договори позики №1 від 15.12.2006р., №1 від 15.12.2006р. та №2 від 15.12.2016р., договори уступки права вимоги від 01.06.2010р., від 01.07.2010р., від 11.01.2013р. та договір переведення боргу від 05.05.2010р. є недійсними з моменту їх укладення, а позовні вимоги Компанії Латан Корпорейшн Лімітед як нового кредитора, які ґрунтуються на цих недійсних договорах, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Як роз'яснено в п.п.2.5^{1, 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд, може не прийняти такого визнання, якщо: визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення; сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинено даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози насильства, інших протиправних дій. Згідно з ч.4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі ч.6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.}

^{Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що визнання відповідачем позовних вимог Компанії Латан Корпорейшн Лімітед у даній справі суперечить вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.}

^{Крім того, спростовуючи висновок суду першої інстанції про підтвердження спірної суми заборгованості позичальника перед новим кредитором актом звірки розрахунків від 03.06.2016р., підписаним сторонами, апеляційна інстанція, враховуючи приписи статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України та статті 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", правомірно зазначила, що сам по собі акт звірки суми заборгованості не є належним та достатнім доказом, оскільки акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Акт звірки - це лише документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, тому він не є належним доказом по справі.}

^{Як роз'яснено в п.п.3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", суди повинні з'ясовувати наявність міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, про визнання й виконання рішення суду чи арбітражу якої надійшло клопотання. Судами розглядаються питання про визнання й виконання лише тих рішень іноземних судів та арбітражів, коло яких визначено міжнародним договором, що поширюється на дані правовідносини. Зокрема, статтею 51 Мінської Конвенції і двосторонніми міжнародними договорами України до цього кола включено рішення судів, у тому числі мирові угоди в цивільних і сімейних справах, інших компетентних органів, до відання яких віднесено ці справи, а також рішення про відшкодування шкоди в кримінальних справах. Згідно з Київською Угодою до компетентного суду Договірної Сторони можуть подаватися клопотання про виконання рішень загальних, арбітражних (господарських), третейських судів, а також інших органів, до компетенції яких віднесено вирішення справ, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами.}

^{Касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про помилкове застосування апеляційним судом до спірних господарських відносин положень статті 51 Мінської Конвенції, до сфери правового регулювання якої відноситься визнання і виконання рішень установ юстиції у цивільних і сімейних справах та рішень судів у кримінальних справах, винесених на території інших Договірних Сторін, тобто у цій Конвенції не йдеться про рішення арбітражних (господарських) судів, до повноважень яких належить вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між суб'єктами господарювання.}

^{Разом з тим колегія суддів враховує, що саме по собі помилкове застосування судом апеляційної інстанції статті 51 Мінської Конвенції не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, а тому допущені судом процесуальні недоліки не можуть бути достатньою підставою для її скасування.}

^{Наведене випливає з абзацу 6 п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", в якому роз'яснено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.}

^{Відповідно до статті 33 Закону України "Про міжнародне приватне право" дійсність правочину, його тлумачення та правові наслідки недійсності правочину визначаються правом, що застосовується до змісту правочину.}

^{Колегія суддів не приймає до уваги передчасні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на приписи статей 5, 32, 33 Закону України "Про міжнародне приватне право", оскільки такі заперечення передусім свідчать про намагання позивача надати правову оцінку ухвалі Ленінського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 у справі №642/7972/16-ц на предмет законності підстав для її винесення, зокрема, дотримання процедури визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні, що виходить за межі юрисдикції Вищого господарського суду України.}

^{Касаційна інстанція також відхиляє твердження заявника про ненадання апеляційним судом правової оцінки рішенню господарського суду Харківської області від 02.08.2016 у справі №922/2241/16, яким було відмовлено в позові Компанії "Латан Корпорейшн Лімітед" до Компанії "Стантіс Лімітед", Компанії "Утара Інвестментс Лімітед", Компанії "Рендаліус Холдинг Лімітед", Компанії "Фестон ЛТД" та ТОВ "НВОКЦ "Макс-велл" про визнання недійсними договорів позики №1 від 15.12.2006р., №1 від 15.12.2006р. та №2 від 15.12.2016р., договорів уступки права вимоги від 01.06.2010р., від 01.07.2010р., від 11.01.2013р. та договору переведення боргу від 05.05.2010р., оскільки, як вбачається із загальнодоступної бази даних Єдиного державного реєстру судових рішень, наразі вказане судове рішення не набрало законної сили з причин його апеляційного оскарження, а саме ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2016 та від 26.07.2017 прийнято до провадження апеляційну скаргу Компанії "Стантіс Лімітед" та відкладено розгляд цієї скарги на 14.03.2018р.}

^{З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.}

^{Згідно приписів п.1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.}

^{Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.}

^{Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.}

^{При цьому перевіривши у відповідності до ч.2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним господарським судом в порядку статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, дана їм належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.}

^{Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Компанії Латан Корпорейшн Лімітед (Latan Corporation LTD) залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №922/1938/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді : О.О. Євсіков

О.А. Кролевець