Справа № 22-а-35172/08

Головуючий у 1 інстанції Негода А.М.

Суддя-доповідач О.Г. Хрімлі

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2009 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого

суддів

при секретарі

.Г. Хрімлі,

Н.М. Літвіної,

О.Ф. Ситникова,

Л.В. Архіповій,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області на постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення щорічної разової грошової допомоги , -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_6 звернулася до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманої суми грошової допомоги за 2005-2007 роки.

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 липня 2008 року позов задоволений частково.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації на користь позивача недоотриману суму щорічної грошової допомоги у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005-2007 роки у розмірі 4725,30 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду – скасуванню з наступних підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення недоплаченої допомоги до 5-го травня за 2005-2007 роки підлягають задоволенню, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої допомоги у передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі.

З таким висновком колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох п'яти пенсій за віком.

Однак, Законами України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30), від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» учасникам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Як встановлено колегією суддів, відповідачем грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.

Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.

Крім того, з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен був визнати такі дії незаконними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв’язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області - задовольнити .

Постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 липня 2008 року - скасувати .

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення щорічної разової грошової допомоги - відмовити .

Повний текст постанови виготовлений 08 грудня 2009 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Г. Хрімлі

Судді: Н.М. Літвіна

О.Ф. Ситников