1

№ 335/7311/16-ц 2/335/134/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 51, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсними заповіту, довіреностей, договорів дарування, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Вента-2010», про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсними заповіту, довіреностей, договорів дарування, який в процесі судового розгляду неодноразово уточнював.

В обґрунтування позову, з урахуванням останнього уточнення позовної заяви від 16.03.2017, зазначав, що він разом із матір’ю ОСОБА_7 з травня 2008 р. проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_7 на праві власності належало таке майно: житловий будинок № 38 по вулиці Квітучій в м. Запоріжжі; земельна ділянка площею 0,0604 га за цією ж адресою, кадастровий номер 2310100000:04:023:0560, із цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 70,676 % статутного капіталу ТОВ «Вента-2010» (ЄДРПОУ 20484431), що складало 42 017,10 грн., або 420 171 частку; 133 866 простих іменних акцій ПАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд» (ЄДРПОУ 01239648), що складало 8,0283 % статутного капіталу товариства; 5/6 частин квартири АДРЕСА_1. Позивачеві на праві власності належала 1/6 частина квартири АДРЕСА_1.

В березні 2015 р. ОСОБА_7 було діагностовано рак печінки IV стадії. З червня 2015 р. її стан здоров’я став різко погіршуватися, внаслідок чого вона не могла самостійно себе обслуговувати, не могла логічно мислити, в неї спостерігалися провали у пам’яті, дезорієнтація у просторі та часі. Вважає, що матір втратила здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними.

1 липня 2015 р. до позивача із матір’ю приїхала родина ОСОБА_4, які стали усамітнюватися із ОСОБА_7, спілкуватися з нею наодинці. 6 липня 2015 р. за запрошенням ОСОБА_4 до будинку прибула приватний нотаріус ОСОБА_6, яка спілкувалася із ними та матір’ю. Позивач на цей час перебував у вкрай пригніченому стані, був виснажений морально та фізично, постійно доглядав матір.

11 липня 2015 р. ОСОБА_4 повідомив позивача про необхідність поїздки до нотаріуса, оскільки ОСОБА_7 видала довіреність на імя позивача, за якою він мав подарувати все її майно ОСОБА_4 При цьому, ОСОБА_4 запевнив позивача про те, що буде управляти цим майном, забезпечувати її та позивача всім необхідним. Також,

ОСОБА _4 зазначив про необхідність подарувати йому і 1/6 частину квартири, що належала позивачеві, а також відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010», що належала матері. В цей же день у приватного нотаріуса ОСОБА_6 позивач підписав договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між позивачем, ОСОБА_7 та відповідачем, договір дарування житлового будинку № 38 по вулиці Квітучій в м. Запоріжжі, укладений між ОСОБА_7 та відповідачем, договір дарування земельної ділянки площею 0,0604 га за цією ж адресою, укладений між ОСОБА_7 та відповідачем, договір дарування цінних паперів (акцій ПАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд»), укладений між ОСОБА_7 та відповідачем. При цьому, приватним нотаріусом нічого йому не було роз’яснено, не надано довіреностей навіть на огляд.

27 липня 2017 р. ОСОБА_7 померла. Після її похорон ОСОБА_4 створили позивачеві нестерпні умови для проживання в будинку, внаслідок чого він був змушений покинути будинок і піти мешкати до свого батька.

27 січня 2017 р. позивач звернувся до Третьої Запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка була перенаправлена до приватного нотаріуса ОСОБА_6, яка вже відкрила спадкову справу за заявою ОСОБА_4 ОСОБА_8 позивач дізнався, що 8 липня 2015 р. ОСОБА_7 склала заповіт на ім’я ОСОБА_4

Позивач вважає, що правочини, вчинені від імені ОСОБА_7, а саме довіреності на ім’я позивача на право дарування частини кватири, земельної ділянки та житлового будинку, та на право дарування цінних паперів, а також заповіт, не відповідають вимогам ст.ст. 203, 225 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), оскільки ОСОБА_7 на час їх укладання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок її хвороби та стану. Недійсність довіреностей обумовлює і недійсність договорів дарування, що укладалися на їх підставі.

Крім того, договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між позивачем, ОСОБА_7 та відповідачем, за яким позивач подарував ОСОБА_4 і 1/6 частину квартири, що належала йому, було укладено позивачем на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої для нього обставини – тяжкої хвороби матері, в обмін на допомогу матері та позивачу та догляд. Вказаним договором позивач передав єдине належне йому житло, що свідчить про невигідність умов договору для нього. Тому, у цій частині договір дарування є недійсним на підставі ст. 233 ЦК України.

З наведених підстав позивач просив суд визнати недійсними:

заповіт, складений ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 08.07.2015, зареєстрований в реєстрі за № 2445;

довіреність від імені ОСОБА_7 на ім’я позивача ОСОБА_1 на дарування частини квартири АДРЕСА_1, земельної ділянки і житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Квітуча, 38, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 08.07.2015, зареєстровану в реєстрі за № 2446;

довіреність від імені ОСОБА_7 на ім’я позивача ОСОБА_1 на дарування цінних паперів, посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 08.07.2015, зареєстровану в реєстрі за № 2448;

договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7, ОСОБА_1 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 11.07.2015, зареєстрований в реєстрі за № 2485;

договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Квітуча, 38, укладені між ОСОБА_7 і ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 11.07.2015, зареєстровані в реєстрі за №№ 2486, 2487;

договір дарування акцій ПАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд», укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 11.07.2015, зареєстрований в реєстрі за № 2488 (том № 1 арк. справи 188–192).

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, в якому з підстав невідповідності ст.ст. 203, 225 ЦК України стверджував про недійсність договору купівлі-продажу часток в статутному капіталі ТОВ «Вента-2010» від 08.07.2015, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_4 Позивач зазначає, що на час укладання даного правочину ОСОБА_7 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок її захворювання та стану здоров’я. Просив визнати недійсним даний договір купівлі-продажу (справа № 335/3631/17, арк. справи 42–44).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.08.2017 до участі у справі залучене товариство з обмеженою відповідальністю «Вента-2010» як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а також цивільні справи № 335/3631/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу і № 335/7311/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсними заповіту, довіреностей, договорів дарування об’єднані в одне провадження, із присвоєнням справі єдиного № 335/7311/16-ц (том № 2 арк. справи 81).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та просили позови задовольнити у повному обсязі з викладених у них підстав.

Відповідач ОСОБА_4, який водночас є представником третьої особи ТОВ «Вента-2010» на підставі Статуту, та його представник ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечили проти задоволення позовів ОСОБА_1 з тих підстав, що позовні вимоги не обґрунтовані та не доведені відповідними доказами. Також представником відповідача були надані письмові заперечення проти позову, в яких обґрунтував свої доводи посиланнями на вимоги закону.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 у судовому засіданні 05.09.2017 заперечила проти задоволення позову ОСОБА_1 щодо визнання недійсними посвідчених нею правочинів, оскільки вона пересвідчилась у дієздатності ОСОБА_7, яка віддавала звіт своїм діям, все розуміла та самостійно приймала рішення. Крім того, нею також було роз’яснено ОСОБА_1 те, що він може відмовитися від представництва за довіреністю і не підписувати правочини, а також те, що він має право не дарувати свою частину квартири ОСОБА_4 Вважає, що правочини відповідають вимогам закону. Також надала суду письмові пояснення, в яких обґрунтувала свою позицію посиланнями на норми чинного законодавства (том № 2 арк. справи 96–98).

Заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, перевіривши обставини справи доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

8 липня 2017 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 були посвідчені такі правочини: заповіт, складений ОСОБА_7, за яким остання заповідала ОСОБА_4 все належне їй майно (зареєстрований в реєстрі за № 2445); довіреність від імені ОСОБА_7 на ім’я позивача ОСОБА_1 на дарування належних ОСОБА_7 частини квартири АДРЕСА_1, земельної ділянки, кадастровий номер 2310100000:04:023:0560, і житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Квітуча, 38, громадянину РФ ОСОБА_4 (зареєстрована в реєстрі за № 2446); довіреність від імені ОСОБА_7 на ім’я позивача ОСОБА_1 на представництво та дарування цінних паперів ПАТ «Запоріжалюмінбуд» громадянину РФ ОСОБА_4 (зареєстрована в реєстрі за № 2448) (том № 1, арк. справи 35–36, 45).

Також, 8 липня 2017 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010» на суму 42 017,10 гривень, що складає 70,676 % статутного капіталу, 420 171 частка. Підписи сторін у договорі засвідчено директором ТОВ «Вента-2010» ОСОБА_1 (справа № 335/3631/17 арк. справи 49).

Крім того, 11 липня 2017 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 були посвідчені такі правочини: договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7, від імені якої за довіреністю від 08.07.2017 діяв позивач ОСОБА_1, позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_4 (зареєстрований в реєстрі за № 2485); договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: м. Запоріжжя, вул. Квітуча, 38, укладений між ОСОБА_7, від імені якої за довіреністю від 08.07.2017 діяв позивач ОСОБА_1, і відповідачем ОСОБА_4 (зареєстрований в реєстрі за № 2486); договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2310100000:04:023:0560, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Квітуча, 38, укладений між ОСОБА_7, від імені якої за довіреністю від 08.07.2017 діяв позивач ОСОБА_1, і відповідачем ОСОБА_4 (зареєстрований в реєстрі за №2487); договір дарування акцій ПАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд» в кількості 133 866 штук, укладений між ОСОБА_7, від імені якої за довіреністю від 08.07.2017 діяв позивач ОСОБА_1, і відповідачем ОСОБА_4 (зареєстрований в реєстрі за № 2488) (том № 1 арк. справи 37-38, 39-40, 41–42, 43-44).

27 липня 2017 р. ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 28.07.2017 Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 5295 (том № 1 арк. справи 8).

Позивач ОСОБА_1 доводиться сином померлій ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження позивача, виданим 04.03.1982 Орджонікідзевським відділом ЗАГС м. Запоріжжя, актовий запис № 390 (том № 1 арк. справи 9).

Позивач стверджує, що правочини, які вчиняла 8 липня 2017 р. ОСОБА_7, зокрема, заповіт, дві довіреності на його ім’я, договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010» не відповідають ст. 225 ЦК України, оскільки ОСОБА_7 станом на час їх підписання не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними внаслідок свого стану здоров’я, а саме тяжкої хвороби. Підставами для визнання недійсними правочинів, які вчинені ним 11 липня 2017 р. від імені ОСОБА_7 на підставі довіреностей від 8 липня 2017 р., є недійсними як наслідок недійсності цих довіреностей. Також позивач, із посиланням на ст. 233 ЦК України, зазначає про недійсність договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 11 липня 2017 р., в частині дарування належної йому 1/6 частини квартири, оскільки цей правочин було ним вчинено на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої для нього обставини – тяжкої хвороби матері, в обмін на допомогу матері та позивачу та догляд.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частинами першою–третьою статті 10 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 1257 ЦК України визначені підстави для визнання заповіту недійсним, а саме: заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування правових підстав позову, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

При цьому, суд також виходить з презумпції правомірності правочину, яка закріплена у положеннях статті 204 ЦК України, та яка може бути спростована, насамперед, нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

Дослідивши та оцінивши надані суду докази в їх сукупності, проаналізувавши спірні правовідносини, суд дійшов переконання, що позивач та його представники не надали суду доказів того, що ОСОБА_7 на момент складання спірного заповіту, довіреностей та договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010» не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Так, позивач в якості доказів вказаних обставин посилається на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_11, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 69 від 20.01.2017, що була проведена у кримінальному провадженні № 12015080050003848 за ч. 3 ст. 190 КК України, а також на медичну документацію щодо стану здоров’я ОСОБА_7, копії якої долучено до матеріалів справи.

Разом із тим, відповідно до вимог статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За вимогами частини першої статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, судом не може бути взято до уваги висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 69 від 20.01.2017, що була проведена у кримінальному провадженні № 12015080050003848 за ч. 3 ст. 190 КК України (том № 2 арк. справи 24–39) на підставі постанови слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, яким, на думку позивача, підтверджено ті обставини, що ОСОБА_7 не була здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними станом на час укладання спірних правочинів від 08.07.2015, оскільки дана експертиза не була призначена судом у цій справі відповідно до статті 143 ЦПК України. Тому цей доказ є таким, що одержаний із порушенням порядку, встановленого статтею 143 ЦПК України, а отже, є недопустимим, і не може використовуватися судом саме як висновок експерта та оцінюватися відповідно до статті 147 ЦПК України.

З цих самих підстав не підлягає врахуванню судом і висновок судово-психіатричного експерта № 421 від 10.08.2016 щодо ОСОБА_1 Крім того, на цей висновок позивач та його представники взагалі не посилались як на підставу своїх вимог.

Суд вважає необґрунтованими посилання представника позивача ОСОБА_3 у судових дебатах на судову практику, що існує у сфері використання висновків експертиз у кримінальних провадженнях, оскільки це суперечить засадам цивільного судочинства (ст.ст. 8, 11, 14 ЦПК України). Крім того, посилання на постанову Верховного Суду України у справі № 6-165цс13 від 12.02.2014 здійснено не у контексті застосування правового висновку Верховного Суду України, у т.ч. й щодо порядку оцінки доказів, а шляхом зазначення про посилання Верховним Судом України на певні докази у справі.

Крім того, згідно із наданим відповідачем висновком фахівця № 2 від 3 травня 2017 р., складеного ФОП ОСОБА_12, щодо висновку судово-психіатричного експерта КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» ЗОР від 20.01.2017 № 69 відносно ОСОБА_7, складеним на підставі запиту адвоката ОСОБА_5, висновок від 20.01.2017 № 69 складений із порушеннями нормативних та методичних вимог, а підсумкові експертні висновки в ньому не є науково обґрунтованими, виявлені недоліки, допущені при проведенні експертизи, мають істотний характер і, з медичної точки зору, позбавляють експертний висновок доказової цінності (том № 1 арк. справи 221–232).

Фахівцем (а не спеціалістом, як помилково стверджує представник позивача) надавалась наукова оцінка висновку судово-психіатричного експерта КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» ЗОР від 20.01.2017 № 69 з питань дотримання нормативних та методичних вимог, наукової обґрунтованості експертних висновків.

У судовому засіданні позивач та його представники, з урахуванням засад змагальності цивільного процесу, жодними доказами висновок фахівця № 2 від 3 травня 2017 р. не спростували.

Посилання позивача на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (представника позивача, який був допитаний як свідок), як на підтвердження обставин, що ОСОБА_7 не була здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, не можуть бути прийняті судом до уваги з огляду на таке.

Так, з урахуванням норми, закріпленої у частині другій статті 59 ЦПК України, суд зазначає, що з’ясування тих обставин, чи була ОСОБА_7 не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, є таким, що потребує спеціальних знань у галузі медицини, а тому ці обставини не можуть бути підтверджені показаннями свідків. Таким чином, належним засобом доказування, що може підтвердити ці обставини, може бути лише призначення експертизи у цивільній справі. Разом із тим, позивач відмовився від призначення у справі такої експертизи, про що судом було постановлено відповідну ухвалу від 24.10.2017 (том № 2 арк. справи 243).

Крім того, пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 зводилися до опису фізичного стану ОСОБА_7 Разом із тим, опису психічних порушень показання свідків не містили.

Так, свідок ОСОБА_9 зазначала, що бачила ОСОБА_7 востаннє 10.06.2015, і ОСОБА_7 була в нормальному психічному стані, була в слабому фізичному стані.

Свідок ОСОБА_11, яка працювала по дому ОСОБА_7, зазначила, що у липні 2015 р. в поведінці ОСОБА_7 були «якісь відхилення», вона незрозуміло пояснювалася, проте ОСОБА_11 вона впізнавала і з нею спілкувалась. Крім того, у судовому засіданні було з’ясовано, що у свідка ОСОБА_11 виник конфлікт із Кругловими, які звинуватили її у крадіжці речей ОСОБА_7, що посвідчує наявність підстав для критичної оцінки показань свідка ОСОБА_11

Свідок ОСОБА_10 зазначила, що у липні 2015 р. ОСОБА_7 не бачила та з нею не спілкувалась навіть за телефоном, оскільки ОСОБА_7 слухавку не підіймала. Її пояснення не враховуються судом, оскільки не стосуються обставин, що підлягають доказуванню у справі.

Крім того, суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_2, який пояснював про незадовільний психічний і фізичний стан ОСОБА_7, оскільки він є батьком позивача, здійснював у цивільному процесі представництво його інтересів, а тому є зацікавленою особою у результаті розгляду справи. З таких самих підстав суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_13, який доводиться батьком відповідачеві ОСОБА_4

За клопотанням відповідача судом були допитані свідки ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_15

Так, свідок ОСОБА_14 пояснила, що спілкувалась із ОСОБА_7 до липня 2015 р. включно, і вона була у свідомості, розуміла значення своїх дій, повідомляла їй про наміри оформити все своє майно на ОСОБА_4, пояснювала це складом характеру сина ОСОБА_1, який був непристосований до самостійного життя.

Свідок ОСОБА_8, яка доводилась подругою ОСОБА_7, та за фахом є лікарем, підтвердила поганий фізичний стан ОСОБА_7 станом на червень–липень 2015 р., з приводу чого свідком їй надавалась допомога. Зазначила, що больового синдрому у ОСОБА_7 не було, наркотичні препарати їй не призначалися. При цьому, повідомила, що ОСОБА_7 була здатна усвідомлювати значення своїх дій і була у свідомості, при здоровому глузді. При цьому, наміри ОСОБА_7 щодо розпорядження майном вони не обговорювали.

Свідок ОСОБА_15 також підтвердила, що майже до самої смерті ОСОБА_7 була у свідомості та в доброму психічному стані, але була слабка у фізичному плані.

Отже, з показань свідків будь-яких даних, які би посвідчували нездатність ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 08.07.2015, не встановлено.

Також, посилання позивача та його представників на те, що ОСОБА_7 станом на 08.07.2015 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, спростовані поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_6 та наданими нею на виконання ухвали суду від 05.09.2017 матеріалами з посвідчення спірних правочинів. Так, приватний нотаріус ОСОБА_6 пояснила суду, що ОСОБА_7 станом на 07.07.2015, тобто на день виклику приватного нотаріуса для консультації, мала дійсні наміри подарувати все належне їй нерухоме майно її родичу ОСОБА_4, а також скласти заповіт на його користь. Приватним нотаріусом було роз’яснено ОСОБА_7 права та обов’язки, наслідки вчинення нотаріальних дій тощо. На запитання відповідала, що повністю розуміє наслідки вчинення своїх дій, діє добровільно та усвідомлено. Крім того, нотаріус у цей день спілкувалась з ОСОБА_1, який був обізнаний про наміри своєї матері ОСОБА_7 08.07.2017 приватний нотаріус ОСОБА_6 прибула на виклик до дому ОСОБА_7 для посвідчення заповіту та довіреностей, після посвідчення яких у супроводі ОСОБА_1 повернулась до робочого місця у зв’язку із необхідністю засвідчення копії довіреності. При цьому, ОСОБА_1 повідомив, що має намір також подарувати ОСОБА_4 належну йому 1/6 частину квартири, на що нотаріус роз’яснила, що бажання матері ніяким чином не зобов’язує ОСОБА_1 дарувати свою частину квартири ОСОБА_4

Згідно з витягом з книги викликів приватного нотаріуса за 07.07.2017 та за 08.07.2017 нотаріуса було викликано на дім до ОСОБА_7 для проведення консультації та посвідчення правочинів, відповідно (том № 2 арк. справи 133–134), про що також свідчить підпис ОСОБА_7 у відповідній графі. За 08.07.2017 міститься запис у Реєстрі вчинення нотаріальних дій про посвідчення спірних правочинів, а також інших довіреностей, що не є предметом спору у справі (том № 2 арк. справи 135–137).

Крім того, не знайшло свого відображення будь-яке посилання на нездатність ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і у протоколі № 08/07 від 08.07.2015 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Вента-2010», за яким на зборах брали участь учасники товариства ОСОБА_7 та ОСОБА_1, а також і відповідач ОСОБА_4 При цьому, зборами вирішувалося питання щодо купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства від ОСОБА_7 ОСОБА_4, проти чого ОСОБА_1 не заперечував (том № 2 арк. справи 112).

Таким чином, виходячи із неспростованої під час розгляду справи презумпції правомірності правочинів, суд дійшов висновку, що позивачем та його представниками не було доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги про визнання недійсними довіреностей від імені ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_1 від 8 липня 2017 р., заповіту від 8 липня 2017 р. та договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Вента-2010» від 8 липня 2017 р., а тому ці позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відсутність підстав для визнання недійсними довіреностей від 8 липня 2017 р., на підставі яких ОСОБА_1 були укладені 11 липня 2017 р. правочини, а саме договори дарування, від імені ОСОБА_7, обумовлює відсутність підстав для визнання недійсними цих правочинів.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 11 липня 2017 р. у частині дарування ним 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Підставою для визнання недійсним правочину у цій частині ОСОБА_1 визначив норми, закріплені у ст. 233 ЦК України, зокрема, те, що правочин вчинено на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої для нього обставини – тяжкої хвороби матері, в обмін на допомогу матері та позивачу та догляд.

Так, відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як роз’яснено у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У даному випадку позивачем та його представниками взагалі не надано жодного доказу того, що відповідач ОСОБА_4 як друга сторона правочину, скористався тяжкою для позивача обставиною, і правочин було укладено на вкрай невигідних умовах.

Сторонами не заперечувався той факт, що ОСОБА_16, матір позивача, була важко хворою на онкологічне захворювання, і ця обставина сама по собі свідчить про наявність тяжкої обставини. Проте, зазначене, з урахуванням обставин даної справи, не вплинуло на укладання правочину безпосередньо позивачем ОСОБА_1 щодо дарування ОСОБА_4 належної йому 1/6 частини квартири, і жоден доказ у справі не доводить протилежне.

Так, допитані судом свідки взагалі не пояснювали про обставини укладання цього правочину, і не вказували, що були взагалі про нього обізнані. Приватний нотаріус ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона особисто роз’яснила ОСОБА_1, що воля його матері ОСОБА_7 щодо розпорядження належним їй майном, ніяким чином не зобов’язувала ОСОБА_1 подарувати свою частину квартири ОСОБА_4 Проте, ОСОБА_1 усвідомлено вирішив це зробити.

При цьому, дослідивши умови договору дарування квартири АДРЕСА_1, що викладені в ньому, судом не встановлено їй вкрай невигідності для позивача. У своєму позові позивач також не конкретизував, які з умов цього договору для нього є вкрай невигідними, і яким чином відповідач ОСОБА_4 скористався тяжкою обставиною у даному випадку.

Пояснення позивача зводилися до того, що невигідність умов полягає у тому, що в нього немає іншого житла. В цей же час, в умовах договору дарування дані обставини не відображені. Натомість, договір не має застережень щодо необхідності зняття позивача з реєстраційного обліку у квартирі, що посвідчує відсутність наміру у відповідача станом на час укладання договору позбавити позивача права користування квартирою для власного проживання. Станом на час розгляду справи судом позивач був зареєстрований у даній квартирі.

Також позивач не довів перед судом і те, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Стверджуючи про наявність підстав для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України, позивач також не заявляє вимог про відшкодування збитків і моральної шкоди, що були завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину, як це передбачається частиною другою вказаної статті, та взагалі не вказує, що йому були заподіяні такі збитки або моральна шкода, що додатково доводить відсутність з боку відповідача неправомірних дій при укладанні цього правочину.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання недійсним договору дарування квартири від 11.07.2017, що ґрунтуються на вимогах статті 233 ЦК України, є необґрунтованими.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, з огляду на що у задоволенні його позовів до ОСОБА_4 слід відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 88 ЦПК України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 208, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсними заповіту, довіреностей, договорів дарування залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Вента-2010», про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 листопада 2017 року.

Повний текст рішення виготовлено 27 листопада 2017 року.

Суддя А.В. Шалагінова