Пр . 2/621/697/17

РІШЕННЯ

іменем України

29 листопада 2017 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді – Шахової В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Міненко Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до КЗОЗ «Зміївська Центральна районна лікарня» Зміївської районної Ради Харківської області, лікаря-психіатра ОСОБА_2, треті особи: Уповноважений Верховної ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання факту порушення прав людини та дискримінації, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся з позовом до Комунального закладу охорони здоров’я «Зміївська центральна районна лікарня», лікаря-психіатра ОСОБА_2, треті особи Уповноважений Верховної ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, які були прийняті судом, просить визнати дії відповідачів щодо відмови надати йому сертифікат лікаря-психіатра для отримання ним спеціальності «водія автотранспортних засобів» протиправними, зобов’язати лікаря-психіатра КЗОЗ «Зміївська ЦРЛ» Зміївської районної ради ОСОБА_2 видати сертифікат лікаря-психіатра про можливість отримати спеціальність «водія автотранспортних засобів» на його ім’я, визнати факт порушення прав людини та дискримінації у відношенні нього та стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду у розмірі 10 000 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу та 300 грн. витрат на нотаріальне оформлення довіреності і моральну шкоду 16 000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що він ніде не працює, тому був змушений звернутись з заявою до Зміївського районного центру зайнятості з проханням поставити його на облік та у подальшому працевлаштувати водієм. На його заяву Зміївським районним центром зайнятості було надано відповідь, в якій вказано, що навчання на водія автотранспортних засобів та направлення на професійну підготовку, перепідготовку водіїв здійснюється виключно на замовлення роботодавця, з укладанням договору на гарантоване працевлаштування після профнавчання та проходження в закладах охорони здоров’я медичного, психологічного та наркологічного огляду на придатність до керування автотранспортними засобами. 14.03.2017 року він звернувся до КЗОЗ «Зміївська ЦРЛ» Зміївської районної ради» з заявою щодо видачі йому сертифікату від лікаря-психіатра. 15.03.2017 року ним було отримано відповідь від головного лікаря ОСОБА_3 та лікаря-психіатра ОСОБА_2 про те, що у видачі йому сертифікату є труднощі, які полягають у тому, що у 2002 році він, тобто ОСОБА_1, категорично відмовився від проходження обласної психіатричної МСЕК, в 2007 році він обстежувався в 14 відділенні ХОКПЛ №3 та комісією було підтверджено його діагноз, в психіатричний кабінет ОСОБА_1 не звертався, оскільки вважає себе цілком здоровим, в зв’язку з чим за ним був припинений диспансерний нагляд, але не був знятий психіатричний діагноз. Цей лист позивач вважає таким, що не відповідає жодному нормативному акту, оскільки в ньому немає посилань на закон або наказ, постанову чи інший нормативний документ виконавчої влади. Крім того, позивач вказує на те, що в нього немає психічного розладу, він не вчиняє і не має наміру вчиняти дії небезпечні для нього чи оточуючих, він є дієздатним і хоче самостійно задовольняти свої життєві потреби шляхом законно отриманої заробітної плати від роботи за спеціальністю водій автотранспортного засобу. 15.04.2013 року він звернувся з заявою до головного лікаря КЗОЗ «Зміївська ЦРЛ» Зміївської районної ради про зняття його з обліку та припинення нагляду.25.04.2013 року він отримав відповідь про те, що диспансерний та консультативний нагляд у відношенні нього припинено. Прояв дискримінації, на думку позивача, полягає у застосуванні вищенаведених обмежень у реалізації його трудових прав через колишнє звернення за наданням психіатричної допомоги до іншого лікаря. Зазначає, що заборона дискримінації гарантується Європейською конвекцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Отже, недопустимим є порушення рівності трудових прав громадян. Такими діями відповідачів йому завдано майнової шкоди у розмірі 10300 грн. та моральної шкоди, яку він оцінює в 16000 грн.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник позивача, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник КЗОЗ «Зміївська центральна районна лікарня» в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні. Згідно письмових заперечень на позов зазначено що дії відповідачів відповідають положенням Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 27.09.2000р. № 1465, Інструкції про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, яка затверджена Наказом МОЗ України від 17.12.2002 року № 12.

Відповідач, лікар-психіатр ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення на позов, в яких вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Треті особи - Уповноважений Верховної ради України з прав людини та Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини в судове засідання не з’явились, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, оглянувши оригінали письмових доказів, на скановані копії яких посилається позивач у позові, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.04.2013 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до головного лікаря Комунального закладу охорони здоров’я «Зміївська центральна районна лікарня» про зняття його з обліку та припинення нагляду.

25.04.2013 року за № 637 позивач отримав лист, в якому зазначено, що відповідно до Наказу МОЗ України № 20 від 22.01.2007 за ним припинені: диспансерний нагляд (відмова особи від продовження диспансерного нагляду та відсутності підстав для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку) та консультативний нагляд (відсутність повторних звернень за амбулаторною та стаціонарною психіатричною допомогою впродовж 3 років).

Згідно п. 4.8. Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затвердженої Наказом МОЗ України 22.01.2007 N 20, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2007 р. за N 314/13581 (далі Інструкція № 20), припинення диспансерного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з переведенням її медичної документації до групи консультативного нагляду або до архіву відбувається на підставі рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) у разі: відмови особи чи її законного представника від продовження диспансерного нагляду та відсутності підстав для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Відповідно до п. 5.6. вищенаведеної Інструкції № 20, припинення консультативного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з передачею її медичної карти амбулаторного хворого (форма N 025/о) до архіву психіатричного закладу відбувається на підставі рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) у разі відсутності повторних звернень за амбулаторною або стаціонарною психіатричною допомогою впродовж 3 років.

Отже, зняття ОСОБА_1 з диспансерного та консультативного наглядів та передачі його медичної карти до архіву відбулось у спосіб та згідно приписів наведеної Інструкції № 20.

Як було визнано у судовому засіданні сторонами по справі та їх представниками, ОСОБА_1 в продовж з вересня 2016 року по березень 2017 року тричі звертався до лікаря психіатра Зміївської ЦРЛ відносно видачі довідки про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду з відповідними заявами та двічі 04.10.2016 року, 06.03.2017 перебував на особистому прийомі огляді.

Згідно ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» (далі Закон), кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Перелік медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 45 наведеного Закону визначено, що медичний огляд проводиться з метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами. Зазначений огляд включає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Періодичність оглядів, порядок їх проведення і направлення водіїв на позачергові огляди визначаються спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, і Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до п. 1 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України

від 8 травня 1993 р. № 340 (далі Положення № 340), це Положення є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.

Згідно абзацу 4 п. 2 наведеного Положення № 340, посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, отриманий після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія або яка була позбавлена права на керування транспортним засобом чи здійснила обмін посвідчення водія протягом двох років з дати його видачі, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів у територіальних органах з надання сервісних послуг МВС.

Пунктом 16 Положення № 340 визначено, що посвідчення водія на право керування транспортним засобом однієї з категорій видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити в сервісному центрі МВС.

Порядком підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. N 487 (далі Порядок № 487), визначено процедуру підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів.

Згідно п. 6 Порядку № 487, для вступу до закладу або до його філії особа подає: заяву на ім’я керівника такого закладу або філії із зазначенням місця проживання та категорії транспортного засобу, право на керування яким особа бажає отримати; копію паспорта громадянина України або документа, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство чи спеціальний статус; медичну довідку встановленого зразка; одну кольорову фотокартку розміром 3,5 х 4,5 см.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України 31.01.2013 № 65/80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2013 р. за № 308/22840, (далі Положення № 65/80), медичний огляд проводиться з метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами. Зазначений огляд включає: попередні, періодичні, щозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Попередньому медичному огляду підлягають кандидати у водії для отримання права на керування транспортним засобом.

Приписами п.п. 2.1., 2.2. вищенаведеного Положення № 65/80 визначено, що попередній (періодичний) медичний огляд кандидатів у водії (водіїв) транспортних засобів проводиться медичною комісією з метою вирішення питання про придатність особи до безпечного керування транспортним засобом, враховуючи Перелік захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24 грудня 1999 року № 299, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 січня 2000 року за № 31/4252 (далі - Перелік). Попередній (періодичний) медичний огляд включає в себе: загальне обстеження спеціалістами медичної комісії, лабораторне і функціональне обстеження (загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, ЕКГ, обстеження гостроти й полів зору, обстеження вестибулярного апарату, визначення групи крові та резус-фактора). В окремих випадках для уточнення діагнозу спеціалістами медичної комісії особі призначаються індивідуальні додаткові обстеження. При проведенні медичного огляду враховуються результати обов'язкового профілактичного наркологічного огляду особи та дані щодо перебування її на психіатричному обліку за місцем проживання.

Згідно Порядку проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1465, метою проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів є встановлення придатності особи до виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами до стану її психічного здоров'я.

Відповідно до п. 8 Переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1465, серед цього переліку категорій працівників та види діяльності є Водії транспортних засобів, у тому числі категорії А1, А, В1, В, ВЕ, С1, С, С1Е, СЕ, категорії D1, D, D1E, DE, Т.

Отже, чинним законодавством України визначено, що особа, яка бажає пройти курс навчання по підготовки водіїв та отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії повинна пройти медичний огляд з отриманням відповідної медичної довідки. Передумовою отримання медичної довідки є проходження обов’язкового профілактичного наркологічного огляду та отримання сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду, а також проходження обов’язкового попереднього психіатричного огляду та отримання довідки про проходження обов'язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів.

Так, 04.10.2016 року ОСОБА_1 було видані направлення в Харківський обласний психоневрологічний диспансер, а також 03.01.2017 р. та 06.03.2017 року – в Харківську обласну психіатричну лікарню для уточнення його медичного діагнозу - Ф20.00., з метою отримання довідки про проходження обов'язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів форми № 122-2/0.

Крім того, 15.03.2017 року за № 441 ОСОБА_1 отримав лист-відповідь на його заяву щодо видачі довідки про проходження обов'язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів, в якому відображені проблемні аспекти щодо видачі цієї довідки.

Згідно з п. 3 Порядку проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1465 (далі Порядок № 1465), обов'язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров'я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі - психоневрологічні заклади), за місцем постійного проживання громадянина.

Відповідно до п. 5 вищезазначеного Порядку № 1465, під час проведення обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів враховуються відомості про звернення особи у психоневрологічні заклади за психіатричною допомогою.

Приписами п. 6 Порядку № 1465 визначено, що у разі виявлення в особи ознак психічного захворювання (розладу), зазначеного у переліку, яке є протипоказанням для виконання окремих видів діяльності, або якщо вона страждала на тяжкий психічний розлад в минулому (не менш як 5 років тому), а також у разі незгоди особи з результатами психіатричного огляду вона повинна пройти додаткове психіатричне обстеження амбулаторне або в умовах стаціонару. Рішення про наявність психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності після додаткового психіатричного обстеження приймається лікарсько-консультативною комісією.

Згідно п. 8 Інструкції про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.01.2002 N 12 (далі Інструкція № 12), при проведенні оглядів ураховуються дані про звернення громадянина по психіатричну допомогу до територіальних психоневрологічних закладів за місцем проживання та інших психоневрологічних закладів на підставі медичних документів (картка амбулаторного хворого, диспансерна картка тощо).

Пунктом 9 Інструкції № 12 визначено, що обов'язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться за програмою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) "Оцінний перелік симптомів і глосарій для психічних розладів згідно з Міжнародною класифікацією хвороб" (додаток 1). Обов'язкові попередній та періодичний психіатричні огляди передбачають обов'язкові обсяги обстеження: анкетування щодо можливих скарг та анамнезу психічних розладів, клінічне обстеження (скринер), яке є складовою частиною зазначеної програми, і, у разі потреби, додаткові обстеження згідно з Протоколом обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів (далі - Протокол) (додаток 2).

Відповідно до п. 11 Інструкції № 12, у випадках, коли особа раніше страждала на тяжкий психічний розлад (не менше як 5 років тому), зверталася по психіатричну допомогу з приводу інших психічних розладів або результати обов'язкових обстежень дають підстави підозрювати наявність психічного розладу, а також у разі незгоди особи з результатами психіатричного огляду лікар-психіатр може:

- зробити висновок про відсутність в особи психіатричних протипоказань для проведення видів діяльності, якщо наявні в неї психічні розлади не є протипоказанням для виконання видів діяльності, у зв'язку з якими особа проходить обов'язкові попередній та періодичний психіатричні огляди;

- зробити висновок про нездатність виконувати види діяльності у випадку, коли психічні розлади є протипоказанням для їх виконання;

- призначити додаткове психіатричне обстеження і визначити його обсяги (огляд або обстеження лікарем іншого фаху, психологічне тестування, методи діагностики тощо) та після обстеження направити особу для огляду ЛКК.

Згідно п. 12 Інструкції № 12, після додаткового психіатричного обстеження особи амбулаторно або в умовах стаціонару рішення про наявність або відсутність психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності приймає ЛКК психоневрологічного закладу з відповідним письмовим висновком у медичній документації та подальшим заповненням Протоколу.

Приписами п. 13 Інструкції № 12 визначено, що після проведення обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, а при потребі - додаткового амбулаторного чи стаціонарного обстежень та огляду ЛКК, особі видається медична довідка про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів (далі - довідка) (додаток 3), засвідчена круглою печаткою психоневрологічного закладу, в якій зазначається наявність чи відсутність у неї психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), згідно з Переліком протипоказань.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки ОСОБА_1 був знятий з диспансерного та консультативного нагляду згідно листа КЗОЗ «Зміївська центральна районна лікарня» за № 637 від 25.04.2013 року, то відповідачі правомірно керуючись п.п. 8, 11 Інструкції № 12 (при проведенні оглядів ураховуються дані про звернення громадянина по психіатричну допомогу до територіальних психоневрологічних закладів за місцем проживання та інших психоневрологічних закладів на підставі медичних документів; коли особа раніше страждала на тяжкий психічний розлад (не менше як 5 років тому)) та п.п. 5, 6 Порядку № 1465 (під час проведення обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів враховуються відомості про звернення особи у психоневрологічні заклади за психіатричною допомогою; якщо особа страждала на тяжкий психічний розлад в минулому (не менш як 5 років тому)), направили позивача на до лікарсько-консультативні комісії психоневрологічного закладу, а саме в Харківський обласний психоневрологічний диспансер 04.10.2016, а також в Харківську обласну психіатричну лікарню 03.01.2017 р. та 06.03.2017 року для прийняття останніми відповідного рішення, тобто направили позивача з урахуванням відповідних медичних даних до ЛКК в період п’ятирічного терміну з моменту зняття з диспансерного та консультативного нагляду.

Крім того, суд зазначає, що за на наслідками звернення позивача тричі з заявами до відповідачів в продовж з вересня 2016 року по березень 2017 року відносно видачі довідки про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду та за наслідками його перебування на особистому прийомі огляді 04.10.2016 року та 06.03.2017 р. у лікаря психіатра, відносно ОСОБА_1 відповідачами не приймалось рішення про наявність або відсутність у нього психіатричних протипоказань для виконання окремих видів діяльності, а лише після обстеження були видані відповідні направлення для огляду ЛКК в Харківський обласний психоневрологічний диспансер 04.10.2016, а також в Харківську обласну психіатричну лікарню 03.01.2017 р. та 06.03.2017 року, які приймають відповідне рішення.

Отже, суд дійшов висновку, що дії відповідачів відповідають вимогам вищезазначених нормативно-правових актів та підстави для видачі позивачу довідки форми №122-2/о відсутні, а доводи та позовні вимоги позивача, а також його представника в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають з вищенаведених підстав.

Щодо вимог про визнання факту порушення прав людини та дискримінації відносно ОСОБА_1 та встановлення зв’язку з моральними стражданнями, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 8 Конвенції про дорожній рух 1968 року, яка ратифікована 12.07.1974, «Водитель должен обладать необходимыми физическими и психическими качествами, и его физическое и умственное состояние должно позволять ему управлять транспортным средством. Водитель механического транспортного средства должен иметь знания и навыки, необходимые для управления транспортным средством; однако это положение не препятствует обучению вождению в соответствии с положениями национального законодательства.».

Відповідно до п.п. «b», «c» ч.1 ст. 41 Конвенції про дорожній рух 1968 року, в редакції, яка застосовується з 29 березня 2011 року, «b) Договаривающиеся стороны принимают на себя обязательство обеспечить, чтобы водительские удостоверения выдавались только после проверки компетентными органами наличия у водителя необходимых знаний и навыков; лица, уполномоченные проводить эту проверку, должны иметь надлежащую квалификацию; содержание и порядок проведения как теоретических, так и практических экзаменов регламентируются национальным законодательством; с) в национальном законодательстве должны быть предусмотрены требования для получения водительского удостоверения. В частности, в нем должны определяться минимальный возраст для получения водительского удостоверения, требующееся состояние здоровья и условия для успешной сдачи теоретического и практического экзаменов».

Отже, вищенаведеними положеннями Конвенції про дорожній рух 1968 року передбачається, що в національному законодавстві повинні бути передбачені умови для отримання водійського посвідчення, зокрема, в ньому повинний бути визначений потрібний стан здоров’я.

На виконання цих положень Конвенції про дорожній рух 1968 року, Україною були прийняті Закон України «Про дорожній рух»; Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340; Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. N 487; Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України 31.01.2013 № 65/80, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2013 р. за № 308/22840; Порядок проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1465; Перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1465; Інструкція про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.01.2002 N 12.

Вищезазначеними нормативно-правовими актами, передбачені умови за яких особа, яка бажає пройти курс навчання по підготовки водіїв та отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії (водійське посвідчення), повинна пройти медичний огляд з отриманням відповідної медичної довідки, при цьому цей огляд також передбачає проходження обов’язкового попереднього психіатричного огляду та отримання довідки про проходження обов'язкових попереднього або періодичного психіатричних оглядів форми №122-2/о.

Як зазначив позивач у позовній заяві, він бажає отримати водійське посвідчення за для того, щоб за його допомогою заробляти на життя, тобто позивач бажає заробляти на життя керуючи транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки) та здійснювати перевезення невизначеного кола осіб і вантажу.

Суд вважає, що таке втручання в особисте життя ОСОБА_1 щодо проходження процедури медичного огляду з отриманням відповідної медичної довідки з метою підтвердження здатності керувати джерелом підвищеної небезпеки, по-перше, передбачене як міжнародним договором (Конвенція про дорожній рух 1968 року), так і національним законодавством України, отже, є виправданим; по-друге, вищезазначені нормативно-правові акти національного законодавства України застосовуються до необмеженого кола осіб, тобто дотриманий принцип рівності перед законом; по-третє, в даному випадку дотриманий необхідним баланс між приватними правами, свободами та інтересами ОСОБА_1 з одного боку, та суспільними інтересами держави, з другого боку.

Як зазначено вище, суд зробив висновок, що дії відповідачів відповідають вимогам вищезазначених нормативно-правових актів та підстави для видачі позивачу довідки форми №122-2/о відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що факти порушення прав людини та дискримінації відносно ОСОБА_1 відсутні, доводи та позовні вимоги позивача, а також його представника в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають з вищенаведених підстав.

Також, суд вважає необґрунтованими доводи позивача та його представника щодо поширення відносно позивача недостовірної інформації та розголошення конфіденційної інформації про стан його здоров’я в направленні для огляду ЛКК в Харківський обласний психоневрологічний диспансер від 04.10.2016, в направленнях в Харківську обласну психіатричну лікарню від 03.01.2017 р. та від 06.03.2017 року, а також у листі відповідача від 15.03.2017 року за № 441, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу», медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті.

Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.

За усвідомленою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров'я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі.

Приписами ч.1 ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Як зазначалось вище, згідно п.п. 4.8., 5.6. Інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги, затвердженої Наказом МОЗ України 22.01.2007 N 20, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2007 р. за N 314/13581, припинення диспансерного та консультативного наглядів за особою, яка страждає на психічний розлад, відбувається з передачею її медичної карти амбулаторного хворого до архіву психіатричного закладу.

Відповідно до п. 8 Інструкції про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України 17.01.2002 N 12, при проведенні оглядів ураховуються дані про звернення громадянина по психіатричну допомогу до територіальних психоневрологічних закладів за місцем проживання та інших психоневрологічних закладів на підставі медичних документів (картка амбулаторного хворого, диспансерна картка тощо).

Приписами п. 11 наведеної Інструкції № 12 визначено, що, у випадках, коли особа раніше страждала на тяжкий психічний розлад (не менше як 5 років тому), зверталася по психіатричну допомогу з приводу інших психічних розладів або результати обов'язкових обстежень дають підстави підозрювати наявність психічного розладу, а також у разі незгоди особи з результатами психіатричного огляду лікар-психіатр може призначити додаткове психіатричне обстеження і визначити його обсяги (огляд або обстеження лікарем іншого фаху, психологічне тестування, методи діагностики тощо) та після обстеження направити особу для огляду ЛКК.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 в продовж з вересня 2016 року по березень 2017 року тричі звертався до лікаря психіатра Зміївської ЦРЛ відносно видачі довідки про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду з відповідними заявами та двічі 04.10.2016 року, 06.03.2017 перебував на особистому прийомі огляді.

Отже, з вищенаведених норм вбачається, що лікарі-психіатри КЗОЗ «Зміївська Центральна районна лікарня» мали право на підставі огляду позивача та його медичних документів, які зберігаються в цьому закладі, виписувати та видавати ОСОБА_1 направлення для огляду ЛКК для уточнення його медичного діагнозу.

В судовому засіданні, позивач зазначив, що отримавши направлення для огляду ЛКК в Харківський обласний психоневрологічний диспансер від 04.10.2016, та направлення в Харківську обласну психіатричну лікарню від 03.01.2017 р. та від 06.03.2017 року, він нікуди не їздив.

Суд зазначає, що поняття «поширення інформації» та «недостовірної інформації» розкриті у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Так, згідно п. 15 наведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної та юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, відповідно до статті 40 Конституції України (254к/96-ВР) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції (254к/96-ВР), а не поширення недостовірної інформації.

Враховуючи вищенаведені норми права, положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що розголошення та поширення конфіденційної інформації про стан здоров’я позивача не відбулось, оскільки, як зазначив позивач, він з направленням для огляду ЛКК в Харківський обласний психоневрологічний диспансер від 04.10.2016, та направленнями в Харківську обласну психіатричну лікарню від 03.01.2017 р. та від 06.03.2017 року нікуди не їздив, тобто така інформація фактично була адресована та отримана тільки ОСОБА_1, а лист відповідь КЗОЗ «Зміївська Центральна районна лікарня» від 15.03.2017 року за № 441 був наданий на заяву самого позивача щодо видачі довідки про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду, тобто ним реалізоване його право, передбачене статтею 40 Конституції України, і також цей лист адресований та отриманий тільки ОСОБА_1

Також, судом не встановлено, що інформація, яка міститься в направленні для огляду ЛКК в Харківський обласний психоневрологічний диспансер від 04.10.2016, в направленнях в Харківську обласну психіатричну лікарню від 03.01.2017 р. та від 06.03.2017 року, а також у листі КЗОЗ «Зміївська Центральна районна лікарня» від 15.03.2017 року за № 441, є недостовірною, оскільки вона була отримана лікарем психіатром на підставі медичних документів ОСОБА_1 (картка амбулаторного хворого, диспансерна картка тощо), які знаходяться в КЗОЗ «Зміївська Центральна районна лікарня».

Оскільки судом зроблено висновок, по-перше, що дії відповідачів відповідають вимогам чинного законодавства України та підстави для видачі позивачу довідки форми №122-2/о відсутні; по-друге, що факти порушення прав людини та дискримінації відносно ОСОБА_1 відсутні; по-третє, суд визнав необґрунтованими доводи позивача та його представника щодо поширення відносно ОСОБА_1 недостовірної інформації та розголошення конфіденційної інформації про його стан здоров’я, то в діях відповідачів відсутні такі обов’язкові елементи цивільно-правової відповідальності, як протиправна поведінка, причинний зв’язок та вина останніх, що виключає настання цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення матеріальної та моральної шкоди, у зв’язку з чим в цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Посилання позивача та його представника на недоліки в оформленні листа КЗОЗ «Зміївська Центральна районна лікарня» від 15.03.2017 року за № 441 та направлень від 04.10.2016, 03.01.2017 та 06.03.2017 року, не є вирішальними, суттєвими та такими, що впливають на висновки суду щодо необґрунтованості вимог по суті спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та, як наслідок, такими, що задоволенню не підлягають.

Питання щодо розподілу судових витрат, суд вирішує згідно ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11,60,61, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до КЗОЗ «Зміївська Центральна районна лікарня» Зміївської районної Ради Харківської області, лікаря-психіатра ОСОБА_2, треті особи: Уповноважений Верховної ради України з прав людини, Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, визнання факту порушення прав людини та дискримінації, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: