Єдиний державний реєстр судових рішень
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/476/17
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,
за участю секретаря Апексімова І.С.,
представника відповідачів Ніколенка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії -
В С Т А Н О В И В:
24.01.2017р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі ГУ ДМС в Одеській області) про визнання протиправними дій з прийняття рішення від 02.12.2016р. №629-16 щодо втрати їм статусу біженця, вилучення посвідки біженця; скасування рішення ДМС України від 02.12.2016р. №629-16 про втрату їм статусу біженця; зобов`язання ДМС України поновити йому статус біженця; зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити йому посвідку біженця. /т. а.с.242-245/
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачі безпідставно дійшли до висновку про його добровільне повернення до країни походження Афганістану, оскільки відсутні докази використання проїзного документу біженця для перетину кордону Афганістану, тому скасування його статусу біженця є протиправним.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2017р. позов задоволений частково; скасовано рішення ДМС України від 02.12.2016р. №629-16 про втрату статусу біженця громадянином Афганістану ОСОБА_1 ; зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідчення біженця громадянина Афганістану ОСОБА_1 ; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ДМС України подала апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом при вирішенні справи вимог закону, внаслідок чого просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.08.2013р. рішенням Державної міграційної служби України №495-13 громадянина Афганістану ОСОБА_1 визнано біженцем, йому видане посвідчення біженця ПБ 003192. /т.1. а.с.52-53/ Проїзний документ біженця для виїзду за кордон НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , англійською мовою Sherzai Ahmad Shah. /т.1 а.с.54,112/
Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 20.04.2015 року №55/1031 повідомила Державну міграційну службу України, що 12.06.2014р. Sherazi Axmad Shah здійснював переліт авіакомпанії «Emirates» рейсом ЕК172 сполученням «Київ-Дубай» з подальшим перельотом 13.06.2014 року рейсом ЕК640 сполученням «Дубай-Кабул» (електронний квиток №1764833041989), тому в діях громадянина Афганістану Sherazi Axmad Shah містяться окремі підстави для втрати статусу біженця в Україні відповідно до ст.11 Закону України від 08.07.11 №6371-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». /т.1 а.с.107/
28.04.2015 року на адресу Головного управління ДМС України в Одеській області надійшов лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України (№8.6/2177-15 від 22.04.2015), в якому зазначено про необхідність розпочати стосовно гр. Афганістану ОСОБА_1 процедуру передбачену ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». /т.1 а.с.106/
07.11.2016 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області винесено подання, у якому посадові особи управління дійшли до висновку, що особа добровільно виїхала до країни громадянської належності (Афганістан), за межами якої вона перебувала внаслідок побоювань зазнати переслідувань, перебуваючи у статусі біженця, в той же час з наміром приховати вказаний факт надавала до органу міграційної служби недостовірні відомості та належним чином не обґрунтувала причини такого виїзду та вважали за доцільне відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про втрату статусу біженця громадянином Афганістану на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він добровільно повернувся до країни, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. /т.1 а.с.67-74/
02.12.2016 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №629-16 про втрату статусу біженця громадянином Афганістану ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що він добровільно повернувся до країни, яку він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. /т.1 а.с.56-59/
30.12.2016 року Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області винесено повідомлення про втрату статусу біженця №479. /т.1 а.с.55/
20.01.2017 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №13 прийнято рішення про вилучення посвідки біженця серії НОМЕР_2 та проїзного документу для виїзду за кордон гр. Афганістану ОСОБА_1 у зв`язку із скасуванням статусу біженця та визнано посвідчення біженця та проїзний документ такими, що втратили свою чинність (недійним). /т.1 а.с.51/
Не погоджуючись з рішенням про втрату статусу біженця та вилученням посвідки біженця, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи дійшов до помилкового висновку щодо протиправності дій відповідачів при прийняті оскарженого рішення та часткового задоволення позову.
Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України №3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно пункту частини 1 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).
Аналогічна норма закріплена у пункті 1 розділу С статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, згідно якої положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, які добровільно повторно скористалися захистом країни громадянської належності (підданства).
Відповідно до пунктів 118, 119 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців «добровільне поновлення користування захистом країни своєї громадянської належності» означає, що біженець, який добровільно знову скористався захистом країни своєї громадянської належності, не потребує міжнародного захисту. Тим самим, він продемонстрував, що більше не перебуває у положенні, коли «не може або не хоче користуватися захистом країни своєї громадянської належності».
Це положення про припинення передбачає три умови: 1) добровільність: біженець повинен діяти добровільно; 2) намір: біженець повинен мати намір здійснювати дії з ціллю знову скористатися захистом країни своєї громадянської належності; 3) відновлення: біженець повинен дійсно отримати такий захист.
Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення спірне рішення, Державна міграційна служба України як на правову підставу для його прийняття посилалася на пункт 1 частини 1 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», стверджуючи, що позивач добровільно скористався захистом країни громадянської належності (підданства). ОСОБА_1 здійснював переліт рейсом авіакомпанії «Emirates», а саме 12.06.2014р. рейсом ЕК172 авіасполученням «Київ-Дубай», з подальшим перельотом 13.06.2014р. до Афганістану рейсом ЕК640 авіасполученням «Дубай-Кабул».
Апелянт посилається на те, що позивач на підставі проїзного документа біженця TD 003447 авіасполученням «Київ-Дубай» виїхав з території України, а 08.08.2014р. авіасполученням «Стамбул-Одеса» на підставі того ж проїзного документа біженця повернувся на територію України. Вказаний рух позивача відображено у його проїзному документі біженця /т.1 а.с.54/
Позивач визнає факт виїзду з території України до м.Дубай та повернення шляхом перельоту з м.Стамбулу до м.Одеси, проте заперечує своє знаходження протягом часу відсутності в Україні на території Афганістану. /т.2 а.с.242-245/
При цьому в проїзному документі біженця ОСОБА_1 відсутні відмітки про перетин кордону ОАЕ з 12.06.2014р. по 08.08.2016р. Також відсутні позначки штампи про перетин кордону з Туреччиною, оскільки з м.Стамбулу позивач здійснив повернення до України авіашляхом.
Позивач не може пояснити, яким чином він з м.Дубай (ОАЕ) потрапив до м.Стамбула, за допомогою яких проїзних документів, якім шляхом він пересувався та перетинав кордони ОАЕ та Туреччини.
Таким чином, ДМС України було встановлено, що позивач здійснював тимчасовий візит в країну громадського походження не по проїзному документу біженця, а на підставі національного паспорту, оскільки в документі біженця відсутні будь-які штампи про виїзд з ОАЕ та в`їзд до Туреччини, перетин кордону Афганістану.
При цьому, зі слів позивача він весь час з 12.06.2014р. по 08.08.2016р. мешкав в м.Дубай, проте доказів своїй присутності в цьому місті протягом двох місяців не надав, не пам`ятає жодних пам`яток архітектури м.Дубай, також, не зміг назвати прізвища, адресу своїх друзів, де він мешкав.
Разом з тим, для приїзду та знаходження на території ОАЕ для громадян Афганістану оформлюється віза за наявності запрошуючої сторони з боку ОАЕ.
Однак, під час співбесіди позивач повідомив, що завчасно візу до ОАЕ не отримував, в зв`язку з чим судова колегія дійшла до висновку про умисні дії позивача щодо приховування істинної інформації перетину кордону ОАЕ та подальший рух до м.Стамбула (Туреччина).
Крім цього, 01.09.2014р. позивач уклав шлюб у м.Одесі з громадянкою Афганістану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19.09.2014р. дружина позивача ОСОБА_2 звернулась до ДМС України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (особова справа № 2014OD0233). За результатами розгляду її заяви ДМС України прийняла рішення від 27.02.2015р. № 89-15 про визнання її біженцем за ст.4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яка є дружиною визнаного біженця.
В якості документів, що підтверджують шлюб з визнаним біженцем ОСОБА_2 надала довідку з посольства Ісламської Республіки Афганістан від 05.09.2014р.
Відповідно до оригіналу зазначеної довідки від 05.09.2014р. №К330/93 громадянин Шерзай ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заручилися 01.07.2014р. в Афганістані (м. Кабул), одружилися 01.09.2014р. в Україні (м. Одеса) та дійсно є чоловіком і дружиною. /т.1 а.с.62/
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що в період виїзду із України з 12.06.2014р. по 08.08.2014р, а саме 01.07.2014 року позивач заручився в Афганістані (м.Кабул) з громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка прибула в Україну рейсом FDB723 авіасполученням «Дубай-Одеса» та о 17:19 год. на підставі паспорта громадянина Афганістану № НОМЕР_3 перетнула державний кордон України на в`їзд, що співпадає з датою в`їзду в Україну і позивача, який прибув в Україну рейсом авіасполученням «Стамбул-Одеса» та о 16:42 год. перетнув кордон на в`їзд.
При цьому суд не приймає до уваги надану позивачем копію довідки від 05.09.2014р. про те, що він та гр. ОСОБА_2 дійсно одружилися без зазначення місця укладення шлюбу, оскільки вона містить дані підробки та введення в оману. /т.1 а.с.246/
Посилання позивача на можливість проведення обряду заручин за відсутності нареченого не заслуговують на увагу, оскільки вони фактично свідчать про навмисні дії приховування правдивої інформації.
Викладені обставини у сукупності дають підстави вважати про нехтування позивачем статусом біженця отриманого в Україні, добровільність та безперешкодність в`їзду/виїзду позивача до країни громадської належності. Певний термін безперешкодного перебування позивача на її території вказує про відсутність небезпеки стати жертвою переслідувань через належність до певної соціальної групи (про яку він повідомляв при зверненні за захистом) в країні громадської належності.
Отже, при вирішенні справи суд першої інстанції порушив норми матеріального права, надав невірну оцінку наявним доказам у справі, не дослідив обставини справи в повному обсязі на яких ґрунтується позиція сторін у справі, що призвело до ухвалення неправомірного рішення.
На підставі викладеного, в порядку ст.202 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.
Керуючись, ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року скасувати.
Прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Головуючий: А.В. Крусян
Суддя: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
