ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2017 р. Справа № 922/4217/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В. , суддя Медуниця О.Є.

За участю представників:

заявника апеляційної скарги - ОСОБА_1, за довіреністю від 17.10.2017 р.; №01-24/2389 , ОСОБА_2, за довіреністю від 09.02.2017 р. №01-24/372;

позивача - ОСОБА_3, за довіреністю від 03.01.2017 р. б/н;

третьої особи - ОСОБА_4, за довіреністю від 24.11.2017 р. №3768;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вх. № 3311 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2017 р. у справі № 922/4217/16

за позовом Виконавчого комітету Ізюмської міської Ради, м. Ізюм

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Територіальна громада м. Ізюм в особі Ізюмської міської ради Харківської області

до Архівного відділу Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області

про усунення перешкод та звільнення приміщення

ВСТАНОВИЛА:

Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить зобов'язати Ізюмську районну державну адміністрацію Харківської області звільнити незаконно зайняте приміщення, розташоване за адресою Харківська обл., м. Ізюм, площа ОСОБА_5 (Радянська), 10, загальною площею 156,26 кв.м., в якому розташований архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області. Також просив суд покласти на відповідача витрати зі сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на те, що Ізюмська районна держана адміністрація Харківської області без правових підстав використовує спірне приміщення та відмовляється його звільняти.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 24.01.2017 р. залучено у якості другого відповідача архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області та прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Територіальної громади міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради, до розгляду в межах провадження у справі № 922/4217/16.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.07.2017 р. ( т. 3 а.с. 37-40) задоволено клопотання Ізюмської міської ради про заміну неналежного відповідача, замінено неналежного відповідача - Ізюмський районний архів (код 04059415) на Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (код 37714636).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.08.2017 р. (т. 3 а.с. 187-191) задоволено клопотання Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про заміну неналежного відповідача за позовом Виконавчого комітету Ізюмської міської ради – Ізюмську районну державну адміністрацію Харківської області на належного відповідача – Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області.

З урахуванням уточнених позовних заяв (т. 2 а. с. 211-216, т. 3 а. с. 9-14), позивач та третя особа просять суд:

- зобов’язати Архівний відділ Ізюмської міської районної державної адміністрації Харківської області звільнити незаконно зайняте приміщення, розташоване на першому поверсі нежитлової будівлі за адресою Харківська обл., м. Ізюм, площа ОСОБА_5 (Радянська), 10, яке є власністю територіальної громади міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради Харківської області та в якому розташований Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області з дати набуття чинності рішення у справі;

- стягнути з Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, як головного розпорядника бюджетних коштів на утримання структурних підрозділів, на користь Ізюмської міської ради Харківської області сплачений судовий збір в розмірі 3200,00 грн. .

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.09.2017 р. у справі № 922/4217/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лаврова Л.С., суддя Хотенець П.В., суддя Калініченко Н.В.) припинено провадження у справі за первісним позовом Виконавчого комітету Ізюмської міської ради на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Задоволено позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору до Архівного відділу Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області. Зобов’язано Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області звільнити незаконно зайняте приміщення площею 156,26 кв.м., розташоване на першому поверсі нежитлової будівлі за адресою Харківська обл., м. Ізюм, площа ОСОБА_5 (Радянська), 10, яке є власністю територіальної громади міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради Харківської області та в якому розташований Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області з дати набуття чинності рішення у справі. Стягнуто з Архівного відділу Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області на користь Ізюмської міської ради витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що з огляду на оформлене право власності територіальної громади м . Ізюм в особі Ізюмської міської ради, належним позивачем за вимогами про звільнення незаконно зайнятого приміщення є саме територіальна громада м. Ізюм в особі Ізюмської міської ради (3-тя особа,яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ), а провадження в частині первісного позову Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Суд зазначив, що позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, підлягає задоволенню на підставі ст.ст. 386, 391 Цивільного кодексу України з огляду на те, що вона є власником спірного приміщення, а відповідач, займаючи зазначене приміщення без наявності правових підстав, чинить перешкоди у здійсненні власником правомочності користування своїм майном і т. ін.

Ізюмська районна державна адміністрація, посилаючись на те, що вона є особою, питання стосовно прав та обов’язків якої вирішено зазначеним рішенням суду, подала на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, зокрема про те, що суд першої інстанції не дослідив надані докази, а саме, що стосуються інформації Міністерства культури України викладеної в листі від 24.04.2017 р. № 399/10/15-17, який надійшов на адресу Ізюмської райдержадміністрації 23.05.2017 р. вх. № 861/15, згідно з яким будинок за адресою: Харківська область, м. Ізюм, площа ОСОБА_5, 10, не занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, проте перебуває на обліку як пам'ятка історії відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих № 61 від 25.01.1972 р. і згідно з пунктом З Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» до вирішення питання про його занесення/не занесення до Реєстру вважається пам'яткою місцевого значення і на нього поширюються вимоги Закону.

У зв'язку із зазначеним, на думку скаржника судом також не прийнято до уваги, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у документі, яки й посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення "про її державну реєстрацію, проте позивачами жодного документа, який містить зазначену інформацію, суду надано не було.

Крім цього заявник скарги зазначає про те, що судом першої інстанції також не були досліджені обґрунтування заявника щодо незаконності набуття позивачем права власності на спірне приміщення, а саме те, що на час винесення рішення Ізюмського міськвиконкома № 431 (25.04.1980 р.), а також на час видачі реєстраційного посвідчення (01.10.1980 р.) діяв ОСОБА_6 Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1978, N ЗО, ст. 426), у статті 4 якого закріплено, що всі виявлені на території ОСОБА_6 РСР об'єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом і т. ін.

Представники заявника апеляційної скарги в судовому засіданні її підтримують.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 11725 від 16.11.2017 р.) та в судовому засіданні просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення –без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників заявника апеляційної скарги, сторін та третьої особи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, встановлено наступне.

За Ізюмською територіальною громадою в особі Ізюмської міської ради зареєстровано право власності на нежитлову будівля загальною площею 393,7 кв.м. розташована за адресою: м. Ізюм, пл. Джона Леннона, 10, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08.09.2010 року серії САА № 704532 ( т. 1 а.с. 13), реєстраційним посвідченням (т. 1 а.с. 14) та технічним паспортом від 17.08.2010 року( т. 1 а.с. 17-21).

На першому поверсі зазначеного нежитлового приміщення, без укладення договору оренди та отримання будь-яких інших дозвільних документів, заходиться Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області.

16.11.2011 р. Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області в особі першого заступника голови районної державної адміністрації звернулася до Ізюмського міського голови з проханням надати в оренду строком на 2 роки 11 місяців частину приміщення площею 156,26 кв.м., розташованого за адресою: м. Ізюм, пл. Радянська, 10 для розміщення в ньому архівного відділу Ізюмської райдержадміністрації (т. 1 а.с. 26).

29.12.2011 р. Ізюмською районною радою прийнято рішення №0901 про надання Ізюмській РДА в оренду на 2012 рік на умовах встановлення розміру орендної плати 0,01% від експертної оцінки вартості частини нежитлового приміщення, площею 156,26 кв.м., розташованого за адресою: Ізюм, пл. Радянська, 10 для розміщення в ньому архівного відділу Ізюмської райдержадміністрації та зберігання документації Національного архівного фонду України (т. 1 а.с.27).

Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради на виконання рішення Ізюмської міської ради 21 сесії 6 скликання № 0901 від 29 грудня 2011 року направило за вих. № 30 від 13.01.2012 року першому заступнику голови Ізюмської районної державної адміністрації два примірника договору оренди комунального майна з повідомленням про необхідність забезпечити наявність незалежної експертної оцінки нежитлового приміщення за адресою: м. Ізюм, пл. Радянська, 10, площею 156, 26 кв. м. для нарахування орендної плати(т. 1 а.с. 28).

Проте, договір оренди зазначеного приміщення не укладено.

05.12.2012 року голова районної державної адміністрації повторно звернувся з проханням до Ізюмського міського голови про надання в оренду строком на 2 роки 11 місяців частину вищевказане приміщення зі встановленням орендної плати у розмірі 0,01% від експертної оцінки вартості частини нежитлового приміщення( т. 1 а.с. 30).

31.01.2013 року Ізюмською районною радою прийнято рішення №1658 про надання Ізюмській РДА в оренду на 2 роки 11 місяців на умовах встановлення розміру орендної плати 0,01% від експертної оцінки вартості частини нежитлового приміщення, площею 156,26 кв.м.( т. 1 а.с. 31).

Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області відмовилася проводити незалежну оцінку нежитлового майна, що підлягало оренді (а.с. 34). Договір оренди знову не укладено.

У зв'язку з безпідставним використанням спірного нежитлового приміщення Ізюмської міської ради, голові Ізюмської райдержадміністрації направлені листи від 08.07.2016 р. №2725 та від 27.09.2016 р. №3733 про необхідність звільнення зазначеного приміщення ( т. 1 а.с. 35,36).

Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області відмовилася звільняти приміщення,про що, зокрема зазначила в листі від 06.10.2016 р. № 01-32/2232 (т. 1 а.с. 37), що і призвело до звернення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради та територіальної громади м. Ізюм в особі Ізюмської міської ради Харківської області до господарського суду Харківської області з позовами у даній справі.

За первісним позовом Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області звернувся до суду з позовними вимогами до Архівного відділу Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про звільнення незаконно зайнятого приміщення, розташованого за адресою Харківська обл., м. Ізюм, площа ОСОБА_5 (Радянська), 10, загальною площею 156,26 кв.м. в якому розташований Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (т. 3 а.с.125-132).

Територіальна громада міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради Харківської області, як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору звернулася до господарського суду за захистом свого права власності на приміщення, розташоване за адресою Харківська обл., м. Ізюм, площа ОСОБА_5 (Радянська), 10, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.09.2010 р. (т. 3 а.с.9-15).

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що з огляду на оформлене право власності територіальної громади м . Ізюм в особі Ізюмської міської ради, належним позивачем за вимогами про звільнення незаконно зайнятого приміщення є саме територіальна громада м. Ізюм в особі Ізюмської міської ради (3-тя особа,яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ), а провадження в частині первісного позову Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Суд зазначив, що позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, підлягає задоволенню на підставі ст.ст. 386, 391 Цивільного кодексу України з огляду на те, що вона є власником спірного приміщення, а відповідач, займаючи зазначене приміщення без наявності правових підстав, чинить перешкоди у здійсненні власником правомочності користування своїм майном та ін.

Висновок господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині первісного позову, на думку колегії суддів суперечить нормам процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування рішення в цій частині та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Разом з тим, висновок господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору повністю відповідає фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги в цій частині і скасування у відповідній частині прийнятого у справі рішення.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України, зміст права власності становлять правомочності володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Під володінням слід розуміти усвідомлену юридично гарантовану можливість мати річ у своєму фактичному виключному господарському пануванні.

Під користуванням слід розуміти юридично забезпечену можливість застосовувати корисні властивості речі.

Під розпорядженням слід розуміти юридично забезпечену можливість визначати подальшу долю майна шляхом вчинення щодо неї юридичних актів.

Пунктом 4 ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту передбачає відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч. 2 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України та виходячи з її назви (захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння), нею встановлено речовий спосіб захисту права власника від порушень, які не пов’язані з позбавленням власника правомочності володіння, а спрямований на захист його правомочностей користування та розпорядження майном.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Зважаючи на наведені норми, позивач та третя особа із самостійними вимогами на предмет спору повинні довести наявність на час розгляду справи свого права власності на спірне майно та здійснення відповідачем перешкод у правомочності власника у користуванні чи розпорядженні цим майном.

Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення. Органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поважання принципів місцевого самоврядування, які утілені в конституції чи національному законодавстві (Європейська хартія місцевого самоврядування, м. Страсбург, 15 жовтня 1985 року, ратифікована Законом № 452/97-ВР від 15.07.1997 р.).

У відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів та ін.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Статтею 145 Конституції України встановлено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об’єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч.2 ст.3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”).

Господарський суд першої інстанції правомірно встановив, що свідоцтвом про право власності від 08.09.2010 р. серії САА № 704532 та реєстраційним посвідченням від 09.09.2010 р. підтверджується, що власником спірного майна є третя особа із самостійними вимогами на предмет спору- територіальна громада м. Ізюм в особі Ізюмської міської ради, а не позивач - Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області.

Проте, господарський суд першої інстанції неправомірно кваліфікував зазначену обставину щодо відсутності у позивача за первісним позовом права власності на спірне майно, як підставу для припинення провадження у справі в частині первісного позову відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України, пославшись на те, що такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відсутність у позивача права власності на спірне майно у спорі про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном(ст. 391 ЦК України –негаторний позов) сама по собі свідчить лише про необґрунтованість позовних вимог, яка є підставою для відмови в позові, а не про те , що такий спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

В пункті 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» судами першої інстанції», зазначено, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що:

Справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК);

Позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів прокуратури, юридичними особами, державними або іншими органами (стаття 2 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах господарюючих суб'єктів цих держав не передбачене чинним законодавством чи відповідними міждержавними угодами і договорами України. Тому такі спори вирішенню господарськими судами України не підлягають (пункт 1 частини першої статті 62 ГПК);

Є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду ( пункт 5 частини першої статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК.

Вирішення даного спору відповідно до законів України, міждержавних угод чи договорів віднесене до відання інших органів (останній абзац пункту 1 частини першої статті 12 ГПК);

Позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

Проте, у даній справі відсутні зазначені обставини, зокрема первісний позов за суб’єктним складом та характером спору відповідно до статті 12 ГПК України підвідомчий господарським судам України.

Відсутні також й інші передбачені статтею 80 ГПК України підстави для припинення провадження у справі в частині первісного позову, в тому числі відсутня відмова позивача від первісного позову та клопотання позивача про прийняття такої відмови.

Наявна у матеріалах справи заява позивача про залишення без розгляду первісного позову (т. 3 а.с. 221) не є заявою про відмову від позову, оскільки залишення позову без розгляду є іншою ніж припинення провадження у справі процесуальною дією суду, підстави якої визначені іншою статтею - ст.81 ГПК України.

Крім цього, зазначене клопотання позивача не містить жодного обґрунтування передбачених статтею 81 ГПК підстав для залишення первісного позову без розгляду і такі підстави з матеріалів справи не вбачаються.

Наявність зазначених обставин є підставою для відмови в задоволенні первісного позову, а не для припинення провадження у справі в цій частині.

Отже, власником спірного приміщення є третя особа із самостійними вимогами на предмет спору -територіальна громада м. Ізюм в особі Ізюмської міської ради, яка повинна довести факт здійснення відповідачем перешкод у користуванні чи розпорядженні третьою особою зазначеним майном.

В якості таких перешкод третя особа зазначає самовільне, тобто без наявності правових підстав зайняття відповідачем спірного приміщення.

Оскільки позбавити володіння нерухомим майном як специфічним майном, права на яке підлягає державній реєстрації, неможливо без позбавленням титулу в цілому, у випадку самовільного зайняття приміщення має місце саме створення перешкод у його використанні, а належним способом захисту при цьому є встановлений статтею 391 Цивільного кодексу України негаторний позов.

Господарським судом першої інстанції правомірно встановлено факт самовільного зайняття відповідачем спірного приміщення.

Відповідач стверджує, що Архівний відділ займає зазначене приміщення з 1963 року, на підставі рішення Ізюмської районної ради депутатів трудящих від 07.06.1963 року № 203, а частина (1-й поверх) приміщення за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пл. Джона Леннона, буд. 10, відносилась до власності відповідного адміністративно-територіального утворення — Ізюмського району, комунальна власність ототожнювалась згідно з діючим на той час законодавством з державною власністю і була закріплена за Ізюмською районною радою депутатів, в зв’язку з чим саме районна рада депутатів, на думку відповідача, здійснювала оперативне управління цим приміщенням і районним архівом.

Пунктом 2 Розпорядження Представника Президента України 29.05.1992 р. №1З “Про утворення Ізюмської районної державної адміністрації та припинення діяльності виконавчого комітету районної Ради народних депутатів” було встановлено, що Ізюмська районна державна адміністрація є правонаступником виконавчого комітету Ізюмської районної Ради народних депутатів щодо прийнятих ним рішень, взятих зобов'язань та покладених на нього законодавством обов’язків в тій частині, яка не суперечить Закону України “Про Представника Президента України” та Закону України “Про місцеве і регіональне самоврядування”.

Ізюмською районною Радою народних депутатів Харківської області на XX сесії XXI скликання винесено Рішення від 24 липня 1992 року, згідно з яким затверджено перелік комунальної власності району і передано її в управління районній державній адміністрації, серед якого, зокрема, був майновий комплекс адміністрації, його відділів, комітетів, управлінь адміністрації, її відділів, управлінь.

Відповідач посилається на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. №311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю”, якою затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), і якою встановлено, що розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

Таким чином, відповідач стверджує, що спірна частина приміщення була в сфері управління виконкому Ізюмської районної Ради депутатів і згідно з положеннями зазначеної Постанови, має бути в сфері управління Ізюмської районної ради Харківської області, так як районний архівний відділ входив до структури Ізюмської районної ради депутатів, а з 1992 року до структури її правонаступника — Ізюмської районної державної адміністрації.

Проте, відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність прав Ізюмської районної державної адміністрації або архівного відділу на зазначене приміщення. Із наданого архівного витягу з протоколу №11 засідання виконкому Ізюмської районної ради депутатів трудящих Харківської області не вбачається можливим достовірно встановити які саме приміщення було виділено під розміщення райархіву.

Відповідно до п. 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що між 3-ю особою та відповідачем не укладено договору оренди спірного приміщення, незважаючи на прийняття 3-ю особою відповідних рішень про надання цього приміщення в оренду.

Відповідач наголошує на тому, що про набуття Територіальною громадою міста Ізюм в особі Ізюмської міської ради Харківської області права власності на зазначене приміщення, а також про винесення Рішення від 06.09.2010 р. до отримання позовної заяви виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про звільнення приміщення, відповідачеві відомо не було.

Проте, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, наведені твердження Ізюмської районної державної адміністрації, спростовуються наявними в матеріалах справи документами, листуванням сторін протягом 2011-2016 років (а.с. 106-109) з приводу надання спірного приміщення в оренду Ізюмській районній державній адміністрації для розміщення архівного відділу. Також, в листах голові Ізюмської райджержадміністрації від 08.07.2016 р. №2725 та від 27.09.2016 р. №3733 повідомлялося про те, що приміщення за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пл. Джона Леннона, буд. 10, є власністю територіальної громади міста Ізюм. Відповідь на останній з листів надано головою Ізюмської районної державної адміністрації 06.10.2016 р., №01-32/2232 (а.с. 37).

Крім того, рішенням господарського суду Харківської області від 07.08.2017 р. у справі №922/902/17, яке набрало законної сили, відмовлено в позові про визнання за Ізюмською районною державною адміністрацією Харківської області права оперативного управління на частину нежитлової будівлі, розташованої за аресою: Харківська область, місто Ізюм, площа ОСОБА_5, будинок 10 і визнання незаконним Рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 06 вересня 2010 року № 0800, на підставі якого було видано Свідоцтво про право власності від 08 вересня 2010 року (серія САА № 704532).

Згідно з ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, немає значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Згаданим рішенням суду встановлено факт користування Ізюмською районною державною адміністрацією без законних підстав нежитловим приміщенням за адресою: м. Ізюм, пл. Радянська, 10 та визнано необґрунтованими вимоги Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання за Ізюмською районною державною адміністрацією Харківської області права оперативного управління на частину нежитлової будівлі, розташованої за аресою: Харківська область, місто Ізюм, площа ОСОБА_5, будинок 10.

Натомість право власності 3-ї особи на спірне майно підтверджується чинними свідоцтвом про право власності та реєстраційним посвідченням.

Доводи апеляційної скарги зводяться до надання оцінки правомірності видачі позивачеві свідоцтва на право власності на спірне майно та здійснення за ним державної реєстрації цього права.

Проте, зазначені доводи є безпідставними, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Проте, правомірність видачі позивачеві зазначеного свідоцтва на право власності на спірне майно та здійснення відповідної державної реєстрації права власності позивача не оскаржено, а зазначені питання не входять до предмету спору у даній справі.

Тобто, в даному судовому провадженні презумпція правомірності підстав набуття третьою особою права власності на спірне майно (відповідне свідоцтво та здійснена на його підставі державна реєстрація) не спростована, оскільки незаконність відповідних підстав прямо не випливає із закону та не встановлена судом у відповідному провадженні.

Крім цього, безпідставність вимог апеляційної скарги підтверджується тим, що Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області, яка не є стороною чи третьою особою у справі не довела, яким чином спір у даній справі й відповідно оскаржуване рішення суду стосується її прав та обов’’язків.

Крім цього, господарським судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання відповідача на заборону звільнення переміщення архівної установи без надання іншого рівноцінного приміщення та неможливості вивільнення приміщення в якому розташований Архівний відділ Ізюмської районної державної адміністрації, з наступних підстав.

Статтею 4 Закону України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” встановлено, що Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної і світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав та законних інтересів кожної людини. Статтею 13 цього закону закріплено, що забороняється розміщення архівних установ, у яких зберігаються документи Національного архівного фонду, в приміщеннях, що не відповідають вимогам зберігання таких документів та охорони праці працівників архівних установ, або переміщення цих установ без надання іншого рівноцінного приміщення, упорядкованого для зберігання архівних документів, роботи працівників і користувачів.

Відповідач посилається на недотримання позивачем вимог, встановлених Положенням про умови зберігання документів Національного архівного фонду (затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 02.03.2015 № 296/5), вказуючи, що позивач не вчинив будь-яких дій спрямованих на виконання цього Положення і надання рівноцінного приміщення.

Проте, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, вимоги даного Положення необхідно розглядати в контексті визначення кола суб’єктів на яких спрямоване їх правове регулювання. Так, п. 2 зазначеного Положення визначено, що вимоги цього Положення є обов'язковими для виконання архівними установами, які зберігають документи НАФ: центральними та галузевими державними архівами, Державним архівом в Автономній Республіці Крим, державними архівами областей, міст Києва і Севастополя, архівними відділами районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, архівними відділами міських рад, архівними підрозділами державних наукових установ, музеїв та бібліотек, архівними установами Національної академії наук.

Тобто, зазначені вимоги є обов'язковими для виконання Архівним відділом Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, на зберіганні у якого знаходяться документи НАФ, а перекладання обов’язку з їх дотримання на Ізюмську міську раду є безпідставним.

Крім того, ст. 3 Закону “Про Національний архівний фонд та архівні установи” визначено, що держава гарантує умови для зберігання, примноження та використання Національного архівного фонду, сприяє досягненню світового рівня в розвитку архівної справи і веденні діловодства, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування забезпечують проведення державної політики у сфері архівної справи і діловодства в межах своєї компетенції.

Отже, забезпечення збереженості Національного архівного фонду, умов розміщення архівних установ та зберігання документів покладається у першу чергу на органи державної влади та органи місцевого самоврядування в безпосередньому розпорядженні яких знаходиться архівна установа, архів, архівний підрозділ, архівний відділ. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати збереженість Національного архівного фонду та сприяти його поповненню, однак, не зобов’язані на шкоду власним майновим інтересам виконувати обов’язки уповноважених на це установ зі створення умов належного збереження Національного архівного фонду України.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції частково відповідають вимогам чинного законодавства, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування в певній частині, з прийняттям нового рішення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 ч. 1 статті 104,

статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2017 р. у справі № 922/4217/16 в частині припинення провадження у справі за первісним позовом Виконавчого комітету Ізюмської міської ради скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Медуниця О.Є.