ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року

Справа № 911/2562/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

Барицької Т.Л.,

суддів:

Демидової А.М.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017

та на ухвалу

господарського суду Київської області від 14.12.2016

за скаргою

Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"

на дії та на постанову

Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ВП № 51515479)

у справі

№ 911/2562/14 господарського суду Київської області

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Банк "Національний кредит"

до

Приватного підприємства "Буддеталь-Сервіс"

про

звернення стягнення на предмет іпотеки та застави

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Банк "Національний кредит" Герасименко Б.П.,

- ПП "Буддеталь-Сервіс" повідомлений, але не з'явився,

- ДВС Дармограй М.В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Національний Кредит" звернулося до господарського суду Київської області зі скаргою на дії державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та просило суд визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича від 29.09.2016 № 51515479.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2016 (суддя Бацуца В.М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 (головуючий суддя Чорна Л.В., судді: Яковлєв М.Л., Суховий В.Г.), скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Національний Кредит" задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.09.2016 про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні ВП № 51515479.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, не погоджуючись із вказаними ухвалою та постановою, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Національний Кредит".

Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи, однак відповідач не скористався своїм правом бути присутніми в судовому засіданні.

Ознайомившись з матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 28.07.2014 у справі № 911/2562/14 за позовом ПАТ "Банк Національний кредит" до ПП "Буддеталь-Сервіс" про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави позов задоволено повністю: звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким є нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, провулок Дарсанівський, буд.21, що належить ПП "Буддеталь-Сервіс" на праві власності в рахунок погашення заборгованості ПП "Буддеталь-Сервіс" за кредитним договором від 04.08.2006 № 65 на загальну суму 10 659 581,88 грн.; за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 18.02.2010 № 3ю/2010/05-306/2-1 на загальну суму 4 099 524,89 грн.; визначено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною 5 977 632,66 грн.; звернуто стягнення на предмет застави (автомобілі, інші транспортні засоби, обладнання) в рахунок погашення заборгованості ПП "Буддеталь-Сервіс" перед ПАТ "Банк "Національний кредит" за кредитним договором від 04.08.2006 № 65 на загальну суму 10 659 581,88 грн.; визначено спосіб реалізації заставленого майна шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за відповідними початковими цінами.

26.08.2014 на виконання вказаного рішення господарським судом Київської області видано відповідні накази: про звернення стягнення на предмет іпотеки та про звернення стягнення на предмет застави.

30.06.2016 постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 51515479 з виконання наказу № 911/5262/14 від 26.08.2014 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ПП "Буддеталь-Сервіс" (автомобілі, інші транспортні засоби, обладнання), постановлено боржнику самостійно виконати наказ у строк до 7-ми днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

30.09.2016 постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі - ВДВС) виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", з посиланням на те, що відповідно до наказу боржник знаходиться в м. Ялта, Автономна Республіка Крим, а тому, враховуючи ч. 5 ст. 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", наявна заборона з приводу вчинення правочинів щодо майна, яке знаходиться на території Автономної Республіки Крим, відтак, державний виконавець фізично позбавлений можливості провести опис й арешт майна боржника за місцем його знаходження.

Не погодившись із постановою ВДВС від 29.09.2016 про повернення виконавчого документа стягувачу, ПАТ "Банк "Національний кредит" звернулося до господарського суду Київської області з відповідною скаргою на дії державного виконавця щодо винесення вказаної постанови, зазначаючи про те, що відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тоді як спірний наказ, який був повернутий стягувачу згідно з постановою ВДВС від 29.09.2016, стосується виконання рішення господарського суду Київської області в частині звернення стягнення на предмет застави, а саме: автомобілі, інші транспортні засоби та обладнання, що не є нерухомим майном. Таким чином, на думку заявника, встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника відсутня, а державний виконавець не був позбавлений можливості провадити виконавчі дії, зокрема, оголосити розшук транспортних засобів боржника.

Господарські суди попередніх інстанцій, задовольняючи скаргу ПАТ "Банк "Національний кредит" та скасовуючи постанову ВДВС від 29.09.2016 про повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження № 51515479, виходили з того, що як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, ВДВС не було надано та не доведено належними й допустимими доказами виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження", вчинення дій та вжиття заходів щодо виконання судового рішення, як і не було подано доказів щодо з'ясування місцезнаходження спірного рухомого майна (транспортні засоби) та обладнання. Крім того, суди вказали, що в матеріалах справи відсутній акт щодо неможливості виконання рішення суду, складання якого передбачено ч. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". Також, суди звернули увагу на те, що положення ч. 5 ст. 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містять посилань на заборону щодо звернення стягнення на рухоме майно чи грошові кошти.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із вказаними висновками господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 129¹ Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21.04.1999 (в редакції станом на час винесення постанови ВДВС про повернення виконавчого документа стягувачу), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з п. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Як визначено у статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції), державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження").

Водночас, пунктом 9 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) унормовано, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт (ч. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції)).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, суду не було надано доказів вжиття виконавчим органом всіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення господарського суду в межах виконавчого провадження № 51515479, окрім посилання ВДВС на неможливість такого виконання, оскільки боржник знаходиться на території Автономної Республіки Крим.

При цьому, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що висновок щодо "безрезультатності" та/або "неможливості" розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Отже, обґрунтованим є висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, ВДВС не було доведено належними та допустимими доказами виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження", вжиття заходів щодо виконання судового рішення, в тому числі, щодо з'ясування місцезнаходження спірного рухомого майна (транспортні засоби) та обладнання.

Також, судами правомірно взято до уваги відсутність у матеріалах справи акту про встановлення обставин, що унеможливили виконання рішення господарського суду, на які посилався в своїй постанові державний виконавець, складення якого передбачено ч. 2 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції).

Разом з тим, за змістом ч. 5 ст. 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Господарським судом Київської області та Київським апеляційним господарським судом встановлено, що ВДВС не було підтверджено належними та допустимими доказами наявності станом на час винесення спірної постанови встановленої законом заборони звертати стягнення на майно боржника - предмет застави, а саме: автомобілі, інші транспортні засоби та обладнання, оскільки Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" заборонено вчиняти правочини щодо нерухомого майна, а не звертати стягнення на окреме майно чи кошти ПП "Буддеталь-Сервіс" в межах виконавчого провадження з виконання судового рішення.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що державним виконавцем, в порушення встановлених законом вимог, станом на дату вчинення оскаржених дій, не встановлено документально підтвердженої відсутності у боржника рухомого майна, на яке можливо було б звернути стягнення, за відсутності законодавчо встановленої заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника, проводити інші виконавчі дії стосовно боржника, є правомірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.09.2016 щодо повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП № 51515479 за наказом № 911/2562/14 вчинені без достатньої правової підстави, відтак, є такими, що порушують законні права та інтереси стягувача, а тому, винесена за результатами таких дій постанова про повернення виконавчого документа стягувачу є незаконною, та підставно була скасовано господарським судом Київської області, з яким погодився і Київський апеляційний господарський суд.

Доводи касаційної скарги, поданої Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, повністю повторюють доводи, викладені в апеляційній скарзі, вони були проаналізовані судом апеляційної інстанції та правомірно відхилені ним як безпідставні та необґрунтовані, в цілому, зводяться до неправильного тлумачення норм закону, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та у своїй сукупності не спростовують правильних висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Відповідно до п. 1 ст. 111⁹ ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані ухвала та постанова відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 та ухвалу господарського суду Київської області від 14.12.2016 у справі № 911/2562/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: А.М. Демидова

С.Р. Шевчук