ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2017 року

м. Полтава

Справа № 816/2042/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Слободянюк Н.І., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Полтавської області, третя особя: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, зобов"язання вчинити дії, встановлення факту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Апеляційного суду Полтавської області, третя особа: Державна судова адміністрація України, в якій просить:

- визнати протиправною дію Апеляційного суду Полтавської області по нарахуванню позивачу з 01 липня 2017 року по 27 липня 2017 року суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, згідно з вимогами Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI;

- зобов'язати Апеляційний суд Полтавської області здійснити перерахунок суддівської винагороди, нарахованої та виплаченої йому з 01 липня 2017 року по 27 липня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу, обрахованого згідно ст. 133 Закону України №2453-VI "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року (виходячи з мінімальної заробітної плати);

- встановити факт наявності дискримінації у виплаті заробітної плати, починаючи з 01 липня 2017 року в порівнянні із суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання;

-зобов'язати Апеляційний суд Полтавської області для усунення факту дискримінації донарахувати йому заробітну плату за період з 01 липня 2017 року по 27 липня 2017 року у розмірі, не меншому ніж отримує суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Позивач у судове засідання не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі /а.с.8/.

Відповідач у судове засідання свого уповноваженого представника не направив, надіславши до суду клопотання про розгляд справи без його участі /а.с. 44/.

У письмових запереченнях проти позову відповідач посилався на роз`яснення Міністерства юстиції України, яке надано у листі від 26.12.2008 №758-0-2-08-19 "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії", за яким застосуванню підлягає закон, який прийнятий пізніше. У спірних правовідносинах таким законом є Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який прийнятий пізніше ніж Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ. Зі змісту пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII слідує, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визнання посадових окладів, вона застосовується у розмірі 1600,00 грн /а.с. 45-47/.

Третя особа надіслала до суду клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні /а.с. 63/

У письмових запереченнях проти позову третя особа просила відмовити у його задоволенні за безпідставністю, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 №1801-VІІІ видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн не передбачені, що виключає правомірність перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці. До того ж Міністерство соціальної політики України у листі від 05.05.2017 № 9567/0/2-17/28 на виконання доручення Віце-прем’єр-міністра ОСОБА_2 від 28.04.2017 № 17127/1/1-17 до листа Комітету ВР України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення від 24.04.2017 № 04-34/13-97478 надало роз`яснення ДСА України щодо встановлення розрахункової величини у розмірі 1600,00 грн для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання /а.с.55-60/.

Відповідно до частини 4 статті 122 КАС України якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З огляду на зазначене та на достатність наявних у справі доказів, суд визнав за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі припису частини 1 статті 41 КАС України.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, встановивши обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, оцінивши наявні у справі докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України від 05.07.2001 №2613-ІІІ обраний на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області безстроково /а.с. 27-30/.

Відповідно до Указу Президента України "Про переведення суддів" від 19.12.2001 №1237/2001 наказом в.о. голови Апеляційного суду Полтавської області від 05.03.2002 був зарахований на роботу на посаді судді Апеляційного суду Полтавської області у судову палату в цивільних справах з 05.03.2002 в порядку переведення з Гребінківського районного суду Полтавської області /а.с. 24-26/.

Згідно з штатним розписом Апеляційного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 17 600,00 грн /а.с. 31-34).

За змістом довідки Апеляційного суду Полтавської області від 22.11.2017 № 06-29/441.1/17-вих про загальну суму доходу позивача за період з 01.07.2017 по 27.07.2017 суддівська винагорода позивача у період з 01.07.2017 по 27.07.2017 нараховувалася, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1 600,00 грн /а.с. 41/.

Відповідно до наказу голови Апеляційного суду Полтавської області від 28.08.2012 №03-03/26 надбавка за вислугу років позивачу нараховувалася, виходячи із цього ж окладу у розмірі 60% посадового окладу.

ОСОБА_1, не погодившись із розміром здійснених йому нарахувань, звернувся до голови Апеляційного суду Полтавської області із заявою про перерахунок суддівської винагороди, посилаючись при цьому на статтю 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, якою встановлено, що суддівська винагорода регулюються цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами /а.с. 42/.

На заяву позивача голова суду надав відповідь від 22.11.2017 №06-12/443/29/17-вих, в якій повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку виплаченого позивачу грошового забезпечення з 01.07.2017, оскільки ОСОБА_1 не пройшов кваліфікаційне оцінювання до 28 липня 2017 року, то суддівська винагорода йому за період з 01 липня по 27 липня 2017 року нараховувалася виходячи із посадового окладу у розмірі 16000,00 грн відповідно до пунктів 23 та 24 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ /а.с. 43/.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить із такого.

30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 №1401-VІІІ, який спрямований на проведення судової реформи в Україні та забезпечення незалежної судової влади.

Частиною 2 статті 130 Конституції України /в редакції вищевказаного Закону/ визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У зв’язку з набранням чинності змін до Конституції України, внесених вищезазначеним Законом (щодо правосуддя), одночасно 30.09.2016 набрав чинності і Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ (надалі – Закон №2453).

Так, відповідно до статті 133 Закону №2453 суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч. 2 ст. 133 Закону №2453).

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (ч. 3 ст. 133 Закону №2453).

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 133 Закону №2453 посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом, зокрема, судді апеляційного суду - 1,1.

За змістом ч. 5 ст. 133 цього ж Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі, зокрема, за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалася статтею 133 Закону №2453, виходячи з розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ, що набрав чинності 01.01.2017, у 2017 році встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня – 3 200 грн.

Отже, аналіз вищевикладених норм свідчить на користь висновку про те, що суддівська винагорода з 01.01.2017 повинна обчислюватися із розміру посадового окладу в сумі 32 000, 00 грн. (3200 грн. х 10).

Проте, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом:

- запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);

- встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо.

При цьому, з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, даним Законом внесено зміни до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIIІ та ін. в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив’язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати, як це було до внесених змін.

Однак, цим Законом не внесено змін до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІІІ, а згідно зі ст. 133 Закону №2453 (в редакції станом на момент розгляду цієї справи судом) посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився прив'язаним до 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Другим реченням пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вищевказаного Закону встановлено, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

При цьому за змістом письмових заперечень відповідача, третьої особи та бухгалтерського розрахунку заробітної плати позивача, Апеляційний суд Полтавської області застосовує для обчислення суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, ст. 133 Закону №2353 (тобто 10 мінімальних заробітних плат). Однак, застосовуючи розмір мінімальної заробітної як розрахункову величину, керується Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ.

Тож, за логікою відповідача та третьої особи існує правовий конфлікт (конкуренція норм закону) щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати (3200 грн. чи 1600 грн., визначених відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" та пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ).

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР (в редакції згідно з Законом №1774-VIII від 06.12.2016) мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з ч. 1 ст. 10 цього ж Закону розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об’єднань профспілок і спільного представницького органу об’єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік /ч. 3 ст. 10 Закону України "Про оплату праці"/.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України до предмету регулювання закону про Державний бюджет України віднесено визначення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 1 січня – 3200 грн., у погодинному розмірі з 1 січня – 19,34 грн.

Будь-яких змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати у зв’язку з набранням із 01.01.2017 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ не вносилося.

Застосування "розрахункової величини мінімальної заробітної плати" (термін, яким оперує відповідач на підставі п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ) до обчислення суддівської винагороди суперечить положенням Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ.

А відтак суд відкидає доводи відповідача з приводу застосовності до спірних правовідносин розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, встановленого другим реченням пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення - 1600 грн.

Із аналізу наведеного слідує, що розмір суддівської винагороди визначається виключно законом про судоустрій (ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ), яка складається із посадового окладу, який поставлено в залежність від мінімальної заробітної плати (ч. 3 ст. 133 Закону №2453 – 10 мінімальних заробітних плат), розмір якої у свою чергу встановлюється виключно законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оплату праці", п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України), а зміни розміру останньої іншими законами України та нормативно-правовими актами можуть мати місце виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік (ч. 3 ст. 10 Закону України "Про оплату праці").

Приймаючи до уваги той факт, що у спірному періоді а ні до ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, а ні до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ зміни в установленому порядку законодавчої техніки не вносилися, суд погоджується із доводами позивача про те, що починаючи з 01.01.2017 суддівська винагорода суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, повинна обчислюватися, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат (ч. 3 ст. 133 Закону №2453) відповідно до розміру встановленого ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ – 3200 грн.

За таких обставин суд вважає, що позивач принаймні мав "законні сподівання" на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у розмірі, встановленому застосовними до таких відносин законами України. У контексті наведеного суд вважає доведеним порушене право позивача на мирне володіння своїм майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Концепція "законних очікувань" ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини у своїй судовій практиці, в т.ч. у рішеннях винесених щодо України.

Так, за практикою ЄСПЛ за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватися статтею 1 Першого протоколу Конвенції, якщо, зокрема у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань. Тобто, якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні виплати таке законодавство розцінюється як таке, що створює право власності для відповідної категорії осіб.

ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (рішення ЄСПЛ від 02.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) п. 22-23).

В цьому випадку суд поділяє погляди ЄСПЛ з цього питання та не заперечує, що законодавець може змінювати розмір суддівської винагороди, але виключно у порядку внесення змін у відповідний закон про судоустрій, що підлягає застосуванню у спірних відносинах.

Розрахунок відповідачем суддівської винагороди із застосуванням норм законодавства, яке не підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому ігноруючи чинні норми ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ та ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, не ґрунтується на нормах Конституції та законах України, які врегульовують спірні правовідносини.

З урахуванням наведеного, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій Апеляційного суду Полтавської області стосовно нарахування йому суддівської винагороди, виходячи із мінімального прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, у відповідності до вимог Закону України від 07.07.2010 №2453-VI, за період з 01.07.2017 по 27.07.2017.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов’язати Апеляційний суд Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за фактичний період роботи з 01.07.2017 по 27.07.2017 у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 4, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, у розмірі 3200 грн., коефіцієнта 1,1 як судді апеляційного суду, з виплатою надбавки за вислугу років - з 01.07.2017 по 27.07.2017 - 60% від посадового окладу, з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 06.09.2012 №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно ж до ч. 3 ст. 6 вказаного Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, зокрема, особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Таким чином, особливий порядок обчислення суддівської винагороди, встановлений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, не може вважатися дискримінацією, у зв'язку з чим відповідна позовна вимога ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Отже позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Апеляційного суду Полтавської області щодо нарахування судді Апеляційного суду Полтавської області Абрамову Петру Станіславовичу суддівської винагороди, виходячи з мінімального прожиткового мінімуму відповідно до вимог Закону України від 07.07.2010 №2453-VI за період з 01.07.2017 по 27.07.2017.

Зобов’язати Апеляційний суд Полтавській області нарахувати та виплатити судді Апеляційного суду Полтавської області Абрамову Петру Станіславовичу суддівську винагороду за період фактичної роботи з 01.07.2017 по 27.07.2017 у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 133, ст. 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 №1801-VІІІ, у розмірі 3200 грн, за вирахуванням проведених ОСОБА_1 виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Н.І. Слободянюк