Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів:ОСОБА_1,ОСОБА_2,ОСОБА_3

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

19.12.2013року ОСОБА_6 звернулася в суд із даним позовом, в обгрунтування якого покликається на те, що 8 квітня 1998 року виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради на підставі рішення №77 від 25 березня 1998 року їй було видано ордер №11, згідно якого надано квартиру АДРЕСА_1. За вказаною адресою зареєстроване її постійне місце проживання.

У відповідності до ч.1 ст. 15 ЗУ "Про власність" вона набула право власності на дану квартиру, оскільки сплачувала пайові внески та заборгованості не має.

Однак, рішенням Третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті від 16 січня 2008 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

5 червня 2008 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, продав вказану квартиру ОСОБА_7

В свою чергу ОСОБА_7 продав спірну квартиру ОСОБА_5, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 18 грудня 2008 року приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_8

Крім того, продаж квартири двічі вчинявся за 13129 грн., що на багато менше її ринкової вартості, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 є близькими родичами, останній разом із сім'єю проживають у квартирі і на даний час.

Вважає, що наведені вище обставини вказують на те, що укладений договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки сторони договору не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірними правочином.

Протягом тривалого часу вона не може користуватися вказаною квартирою, так як відповідачі чинять їй перешкоди, в зв'язку з чим вона неодноразово зверталася з різними позовами до Здолбунівського районного суду з приводу захисту порушеного права.

З наведених підстав, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_6 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 5 червня 2008 рок між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №807, вилучити у ОСОБА_5 та передати їй вказану квартиру.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 вересня 2017 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 5 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі №807.

Вилучено в ОСОБА_5 квартиру №14 в будинку №6 по вул.Франка 4 в м.Здолбунів, Рівненської області та передано її ОСОБА_6

В поданій на вказане рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_4 покликається на його незаконність та необгрунтованість в зв'язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що оскільки житловий будинок № 6 по вул. І Франка в м. Здолбунів належить на праві колективної власності ЖБК "Надія" на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10 березня 1999 року, а рішенням загальних зборів ЖБК "Надія" від 23 вересня 2016 року позивачку виключено з членів кооперативу, то у відповідності до ч.1 ст.148 ЖК України вона втратила право користування спірною квартирою, а також припинилося її право матеріально-правової вимоги на оспорення договору купівлі-продажу.

Вказані обставини та висновки покладені в основу рішення Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2013 року у справі № 2-16/11 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння, однак судом не було застосовано норми ч.3 ст.61 ЦПК України.

Висновок суду про те, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 5 червня 2008 року між ним та ОСОБА_7 А В., є фіктивним є необґрунтованим та не відповідає обставинам справи, оскільки оспорюваний договір посвідчений нотаріально, а право власності відповідача ОСОБА_7 було зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Крім того, прямим і беззаперечним доказом набуття ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру є те, що він розпорядився вказаним майном, відчуживши його за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2008 року ОСОБА_5

Вважає, що посилання суду на переривання позовної давності поданням позовів 1 грудня 2009 року та 3 грудня 2009 року не спростовує заяви про застосування позовної давності, адже після вказаного переривання перебіг строку позовної давності розпочався заново та сплив відповідно 1 грудня 2012 року та 3 грудня 2012 року.

Також, судом безпідставно було застосовано до спірних правовідносин ст.ст. 387, 388 ЦК України так як ОСОБА_6 не є власником квартири АДРЕСА_3 в м Здолбунів, Рівненської області.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Не погодившись із рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 вересня 2017 року ОСОБА_5 також подала на нього апеляційну скаргу, в якій вказує на його незаконність через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про фіктивність договору купівлі-продажу спірної квартири від 5 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є безпідставним, оскільки вона купила квартиру у ОСОБА_7, до якого реально перейшло право власності за вищевказаним договором.

Посилання суду на те, що спірні договори купівлі-продажу уклали сторони, які є близькими родичами, вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, їхні дії були направлені на фіктивний перехід права власності до близького родича з метою уникнути наслідків від виконання в майбутньому судових рішень про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та виселенні є недоведеними жодними доказами та не відповідають обставинам справи, так як вона не є близьким родичем ОСОБА_7

Також, не відповідає обставинам справи висновок суду про відсутність у відповідачів права вільно розпоряджатися квартирою через накладення на неї арешту 5 червня 2008 року, адже у разі наявності арешту на нерухоме майно нотаріус не міг би посвідчити правочин про його відчуження.

Вважає, що суд вийшов за межі заявлених вимог, оскільки в позовній заяві ОСОБА_6 просила зобов'язати ОСОБА_5 передати їй спірну квартиру, а судом прийнято рішення вилучити в ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 та передати її ОСОБА_6

З наведених підстав ОСОБА_5 просить скасувати рішення Здолбунівського районного суду від 27 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_6 відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 5 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладаючи його, сторони не передбачали реального настання, обумовлених ним правових наслідків.

Витребувавши квартиру у ОСОБА_5, суд виходив із наявності для цього правових підстав.

Однак, з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Судом встановлено, що 8 квітня 1998 року виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради на підставі рішення №77 від 25 березня 1998 року позивачці ОСОБА_6 було видано ордер №11 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

За даною адресою зареєстроване її постійне місце проживання.

Частиною 2 ст.141 ЖК України передбачено, що заселення квартир у будинку житлово-будівельного кооперативу проводиться за ордерами, що видаються виконавчим комітетом районної, міської, районної у місті ОСОБА_5 народних депутатів.

Таким чином, ОСОБА_6 у встановленому законом порядку набула право користування на квартиру АДРЕСА_1.

Однак, протягом тривалого часу позивачка у спірній квартирі не проживає в звязку з вчиненням ЖБК «Надія» та сімєю ОСОБА_7 їй перешкод в користуванні квартирою.

Так, 23 червня 2000 року Здолбунівським районним судом Рівненської області ухвалено рішення, яким зобовязано ЖБК "Надія", ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_6 та членам її сімї перешкод у вселенні та користуванні квартирою №14 в буд. №6 по вул. І.Франка в м.Здолбунів Рівненської області.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 9 жовтня 2003 року зобовязано ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10 не чинити перешкод ОСОБА_6 в користуванні квартирою №14 в будинку № 6 по вул. І.Франка в м. Здолбунів та виселено їх із вказаної квартири без надання іншого житла. По даний час воно є не виконаним.

Як пояснила у судовому засіданні апеляційного суду позивачка, загальні збори ЖБК «Надія» протягом тривалого часу її постійно виключали із членів кооперативу, однак всі ці рішення (зборів) судом скасовані. Про існування рішення зборів від 23.09.2016року вона дізналась у вересні 2017року перед постановленням судом першої інстанції рішення у даній справі.

Рішенням Третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті від 16 січня 2008 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

5 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

В подальшому ОСОБА_7 відчужив вказану квартиру ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 грудня 2008 року.

Рішенням Здолбунівського районного суду від 12 квітня 2011 року рішення Третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті від 16 січня 2008 року суду скасовано.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно дост. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1ст. 215 ЦК Українипередбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Згідност. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно дост. 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року розяснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

За наведеного, встановивши, що між сторонами неодноразово виникали спори щодо володіння, користування та розпоряджання квартирою №14 в будинку №6 по вул.Франка в м.Здолбунів, наявність невиконаних судових рішень про усунення позивачці перешкод в користуванні вказаною квартирою, а також, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, які є близькими родичами, на підставі рішення третейського суду, яке згодом судом було скасовано, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про його фіктивність.

Також, колегія суддів вважає, що про фіктивність вказаного правочину свідчить його укладення саме в день накладення арешту на спірну квартиру ухвалою Здолбунівського районного суду від 5 червня 2008 року з метою забезпечення позову по іншій справі.

Не свідчить про намір ОСОБА_4 та ОСОБА_7 створення правових наслідків, які обумовлювалися оспорюваним договором купівлі-продажу, те що його було посвідчено нотаріально, а право власності ОСОБА_7 було зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг про те, що прямим і беззаперечним доказом набуття ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру є те, що він розпорядився вказаним майном, відчуживши його за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2008 року ОСОБА_5, оскільки відповідачами не спростовано доводів позивачки про продовження проживання ОСОБА_4 та його сім'ї у спірній квартирі після укладення вказаних договорів.

Покликання відповідачів на преюдиційність, встановленої рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 20 червня 2013 року у справі № 2-16/11, обставини про те, що через втрату ОСОБА_6 членства в ЖБК "Надія" припинилося і її право матеріально-правової вимоги на оспорення договору купівлі-продажу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки рішення загальних зборів членів ЖБК «Надія» від 29.05.2015 року рішенням Здолбунівського районного суду від 29.05.2016року в частині виключення ОСОБА_6 із членів цього кооперативу визнано недійсним.

Окрім цього, відповідно до ст. ст.15,16 ЦК України, ст.ст. 1?4 ЦПК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правова позиція Верховного суду України, викладена у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Позивачка не є власником квартири, однак зацікавлена в тому, щоб вона знаходилась у власності ЖБК «Надія», оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації її прав.

Правильним є висновок суду першої інстанції про відхилення заяви представника відповідача про застосування позовної давності виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що судові спори щодо квартири АДРЕСА_5 між ОСОБА_6 та сімєю ОСОБА_4, ЖБК «Надія» тривають з 2000року.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивний (сам факт порушення права) так і суб'єктивний ( особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення ) моменти. Для правильного застосування ч. 1ст. 261 ЦК Українипри визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6 - 267 цс 15 та постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152 цс 14,яка відповідно дост. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що у звязку з поданням ОСОБА_6 1 грудня 2009 року позову до ОСОБА_4, ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та 3.12.2009року- позову до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння позовна давність перервалася і її перебіг розпочався заново. Розгляд цієї цивільної справи тривав до червня 2013року, по якій остаточне рішення було прийнято Апеляційним судом Рівненської області лише 20.06.2013 року.

Окрім цього, права позивачки були порушені рішенням третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті від 16.01.2008року, яким за ОСОБА_4 було визнано право власності на спірну квартиру і яке скасовано рішенням Здолбунівського районного суду від 12.04.2011року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13.09.2011року.

За наведеного, у даній справі ОСОБА_6 із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 звернулася 19.12.2013року, тобто в межах строку позовної давності.

Слід зазначити, що позовна давність до вимог про витребування майна у порядкуст. 388 ЦК Українине застосовуються, про що зазначено у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року (справа № 6-604гс16).

Разом з тим, відповідно до статей317,319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого встатті 387 ЦК Українизагального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правом на витребування майна від добросовісного набувача наділений виключно власник такого майна.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6 - 327цс15 та від 1 листопада 2017року № 758/14525/13-ц,яка відповідно дост. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 15 Закону України "Про власність", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин,член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Будь-які належні та допустимі докази того, що ОСОБА_6 було повністю внесено пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні.

Оскільки, ОСОБА_6 не доведено, що вона у встановленому законом порядку набула право власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, помилково застосувавши до даних правовідносин норми ст.ст. 387, 388 ЦК України, вилучив вказану квартиру у ОСОБА_5 та передав її позивачці.

Із врахуванням викладеного, позов ОСОБА_6 про витребування майна підлягає відхиленню за безпідставністю.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з позивачки підлягають стягненню на користь відповідачки ОСОБА_5 126,17грн. судових витрат, понесених при оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині витребування майна з чужого незаконного володіння ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає в цій частині скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 325 ЦПК України, ст.ст. 655, 215, 234, 267, 264, 387, 388 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про власність", колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27 вересня 2017 року в частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати.

ОСОБА_6 в задоволенні позову до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати, понесені на оплату судового збору в розмірі 126 (сто двадцять шість) грн. 17коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_3

ОСОБА_2