ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" листопада 2017 р. Справа № 918/192/17

Суддя Марач В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Дубенського міськрайонного центру зайнятості

до відповідача ОСОБА_1 Рівненської області

про стягнення в сумі 21 818 грн. 92 коп.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: ОСОБА_3

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Дубенський міськрайонний центр зайнятості звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 Рівненської області про стягнення коштів, шо були виплачені громадянину ОСОБА_4 як допомога по безробіттю в розмірі 21 818 грн. 92 коп.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що громадянин ОСОБА_4 в період перебування на обліку в Дубенському міськрайонному центрі зайнятості в статусі безробітного отримав матеріальне забезпечення - допомогу по безробіттю, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за період з 22.12.2015 р. по 29.08.2016 р. в сумі 21 818 грн. 92 коп.

25.08.2016 року згідно наказу № 875, на підставі Постанови Житомирського Апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 року у справі № 817/26/16 та вимоги державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 20.1-388/6 від 19.08.2016 року. громадянина ОСОБА_4 поновлено на посаді прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальне провадженнях та інших примусових заходів та органів прокуратури України

Враховуюче вищевказане та відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. Відтак, на думку позивача, кошти виплачені ОСОБА_4 як допомога по безробіттю в розмірі 21 818 грн. 92 коп. підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 Рівненської області.

Ухвалою суду від 27 квітня 2017 року розгляд справи зупинено до вирішення справи № 817/26/16, що розглядається у Вищому адміністративному суді України.

27.11.2017 року від позивача надійшли додаткові пояснення, з яких вбачається наступне: листом від 19.10.2016 року за № 18-538 - вих. 16 ОСОБА_1 Рівненської області повідомила про те, що ОСОБА_4 поновлено з 15.12.2015 року на посаді прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області та стягнуто з ОСОБА_1 Рівненської області на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.12.2015 р. по 05.06.2016 р. у розмірі 39 034,40 грн. Зазначене стало підставою для припинення ОСОБА_6 виплати допомоги по безробіттю та припинення йому реєстрації як безробітного в Дубенському міськрайонному центрі зайнятості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 р. № 5067-VI (далі - Закон), абз, 10 підпункту 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198 реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4. ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-ІІІ із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Згідно з вимогами ст. 235 Кодексу законів про працю України прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Частина 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача.

Таким чином, громадянин вважається поновленим за рішенням суду у разі видачі відповідного наказу та внесення запису до трудової книжки, а не у разі прийняття рішення судом про його поновлення.

Відповідно, підставою для утримання коштів з роботодавця є не прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі, яке набрало законної сили, а сам факт поновлення працівника на роботі за рішенням суду, та саме прийняття роботодавцем наказу про його поновлення та внесення відповідних записів до трудової книжки.

Громадянина ОСОБА_6 фактично поновлено на роботі за рішенням суду шляхом прийняття наказу прокурора області від 25.08.2016 року № 875 та внесення відповідного запису до трудової книжки.

Незважаючи на скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 р., якою було постановлено поновити з 15.12.2015 р. ОСОБА_4 на посаді прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури, факт поновлення на роботі відбувся, що підтверджується наказом ОСОБА_1 Рівненської області від 25.08.2016 року № 875 та внесенням відповідного запису до трудової книжки.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг ОСОБА_4 підлягають відшкодуванню саме ОСОБА_1 Рівненської області у зв’язку з поновленням на посаді прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області на підставі ч. 4. ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю, з підстав зазначених у позовній заяві та з урахуванням додаткових пояснень.

У судових засіданнях представник ОСОБА_1 просила відмовити в позові повністю.

Розглянувши документи і матеріали, які подані позивачем, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну юридичну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що у позові слід відмовити.

При цьому господарський суд керувався наступним.

Судом встановлено, що наказом прокурора Рівненської області від 14.12.2015р. № 1526 "Про звільнення ОСОБА_4В.", прокурора Шарабару А.В. звільнено з посади прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) з виплатою вихідною допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП України).

22.12.2015р. до Дубенського міськрайонного центру зайнятості звернувся ОСОБА_4 із заявами про надання йому статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю.

На підставі заяв та відповідно до ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення", позивачем було надано ОСОБА_4 статус безробітного з 22.12.2015 р., згідно наказу № НТ 151228 від 28.12.2015р., призначено допомогу по безробіттю та прийнято рішення про відкладення вказаної допомоги у зв'язку із отриманням компенсаційних виплат при звільненні, що підтверджується наказом № НТ 151229 від 29.12.2015р.

Відповідно до наказу № НТ 150116 від 15.01.2016 р. розпочато виплату ОСОБА_4 допомоги по безробіттю.

ОСОБА_4 звернувся до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 Рівненської області, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 1526 від 14.12.2015 року про звільнення ОСОБА_6 з посади прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області, поновлення на посаді прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Рівненської області та зобов'язання прокурора Рівненської області (Рівненського регіонального прокурора) видати наказ про призначення ОСОБА_6 на постійну посаду прокурора Дубенської місцевої прокуратури в разі наявності, відкриття або введення вакантної посади, стягнення з прокуратури Рівненської області заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2016р. у справі № 817/26/16 визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Рівненської області від 14.12.2015р. № 1526, яким звільнено ОСОБА_6 у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) з виплатою вихідною допомоги у розмірі середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП України) в частині формулювання причин звільнення, виключивши з даного наказу слова "ліквідацією чи", у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 р. частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_6, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2016р. скасовано та прийнято нову. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Рівненської області № 1526 від 14.12.2015 «Про звільнення ОСОБА_6», поновлено ОСОБА_6 на посаді прокурора Дубенської міжрайонної прокуратури Ріненської області з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших примусових заходів з 15.12.2015 р., стягнуто з прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.12.2015р. по 06.06.2016р. у розмірі 39 034,40 грн.

На виконання вищевказаної постанови суду, вимоги державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мін’юсту України про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2016р., прокурором Рівненської області видано наказ № 875 від 25.08.2016р., яким скасовано наказ прокурора області № 1526 від 14.12.2015 «Про звільнення ОСОБА_6» та поновлено ОСОБА_6 в органах прокуратури України з 15.12.2015 р.

Як вказує позивач у позовній заяві, ОСОБА_6 повідомив позивача про те, що відповідач поновив його на роботі, що стало підставою для припинення виплати йому допомоги по безробіттю та припинення його реєстрації як безробітного в центрі зайнятості.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08.2017р. постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016р. у справі № 817/26/16 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

08.09.2016р. Дубенський міськрайонний центр зайнятості звернувся з повідомленням до відповідача з вимогою щодо відшкодування сплаченої ОСОБА_6 допомоги по безробіттю в розмірі 21 818 грн. 92 коп., проте листом № 18-538-вих.16 від 19.10.2016р. ОСОБА_1 Рівненської області надіслала повідомлення в якому зазначила, шо непогоджуючись із постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду України від 06.06.2016р., прокуратурою області 29.06.2016р. до Вищого адміністративного суду України внесено касаційну скаргу. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.08.2016р. відкрито провадження, зазначена справа на даний час не розглянута. Відтак, прокуратура повідомила про те, що вирішення питання щодо утримання із прокуратури Рівненської області допомоги по безробіттю в сумі 21 818, 92 грн. виплачених ОСОБА_4В, можливе лише після прийняття кінцевого рішення Вищим адміністративним судом України у вказано трудовому спорі.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду України від 23.10.2017р. постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30.03.2016р. у справі № 817/26/16 залишено без змін.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За приписами ч. 1 ст. 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно п. 8 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

У абзаці 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено такий вид забезпечення, як допомога по безробіттю.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Відповідно до ст. 34 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботі.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі: 1) поновлення його на роботі за рішенням суду; 2) незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; 3) незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Рівненським окружним адміністративним судом у справі № 817/26/16 встановлено, що звільнення ОСОБА_4 з посади ґрунтувалось на вимогах закону.

Також, Рівненським окружним адміністративним судом у справі № 817/26/16 встановлено, що наказ ОСОБА_1 Рівненської області від 14.12.2015 року № 1526 "Про звільнення ОСОБА_4В." містить невірне формулювання причин звільнення. У наказі вказано такі дві підстави для звільнення, як "у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією", які є самостійними підставами та не можуть вживатися одночасно. Крім того, фактично ліквідації органу прокуратури, в якому працював ОСОБА_4, не відбулось.

Аналізуючи ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", суд вказує, що позивачу надається право утримати із роботодавця суму виплаченого органами соціального страхування забезпечення безробітному лише у разі поновлення його на роботі, що має бути підтверджено рішенням суду. Вказане утримання є мірою відповідальності роботодавця, покладенням на нього тягаря грошової компенсації, яку в законному порядку від органів соціального страхування отримала особа, яка була незаконно звільнена, оскільки право на отримання оплати праці є невід'ємним правом особи, що гарантовано Конституцією України.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем правомірно видано наказ від 14.12.2015р. № 1526 про звільнення з обійманої посади ОСОБА_4, що підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили. Позивачем не надано судового рішення, яке набрало законної сили щодо поновлення на роботі ОСОБА_4, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, у зв’язку з чим у позові Дубенського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 Рівненської області про стягнення коштів в сумі 21 818 грн. 92 коп., слід відмовити.

Поняття і види доказів викладені у статті 32 ГПК України, згідно якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-36, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано "30" листопада 2017 року.

Суддя Марач В.В.