Справа № 369/4163/17

Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.

Провадження № 22-ц/780/5050/17

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 46

28.11.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.

за участю секретаря: Тимошевської С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської областіна рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року по справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2, третя особа: Державне підприємство «Київське лісове господарство» про визнання недійсним рішень сільської ради, витребування земельної ділянки,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У квітні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, звернувся з вищенаведеним позовом, посилаючись на те, що рішення сільської ради прийнято поза межами компетенції. Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності та поновити його, захистивши право; визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером 3222481201:01:006:0172; визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 909527 від 17.12.2008 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2 вказану земельну ділянку, що розташована в с. Віта Поштова Києво-Святошинського району, вартістю 149 955 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі Перший заступник прокурора Київської області просить скасувати рішення суду з підстав його незаконності та необґрунтованості, порушення судом норм матеріального та процесуального права, за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту у судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації від різних органів державної влади, установ та організацій.

Також зазначає, що суд прийняв необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову одночасно і у зв’язку з недоведеністю вимог, і у зв’язку з пропуском строку позовної давності, що є процесуально невірним. При цьому у рішенні не відображено результатів оцінки доказів, поданих сторонами, не зазначено мотивів з яких не прийнято докази, подані прокурором.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності, одночасно застосувавши строки позовної давності.

Пдставами для відмови в позові у зв’язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Таким чином, одночасна відмова рішенням суду в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності і в зв’язку із його недоведеністю є помилковою.

Вирішуючи питання щодо підставності позову, колегія суддів виходить із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та передано їй у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,15 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного рішення Віто-Поштової сільської ради 17 грудня 2008 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 909527 з кадастровим номером: 3222481201:01:006:0172, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900570.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Також, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 149 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських рад щодо вилучення земельних ділянок, зокрема, вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев’ятою цієї статті; будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев’ятою цієї статті.

Також, статтею 32 Лісового кодексу України, у редакції чинній станом на 2008 рік, виключно до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин на їх території здійснюється передача у власність, надання у постійне користування для несільськогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для не лісогосподарських потреб.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 33 Лісового кодексу України до повноважень міських рад у сфері лісових відносин взагалі не відноситься питання щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності.

Звертаючись до суду з позовом, прокурором було вказано, що ОСОБА_2 надана земельна ділянка, яка частково накладається на землі ДП «Київське лісове господарство», яке погодження про можливість вилучення земель лісогосподарського призначення загальною площею 0,15 га, яка знаходиться у 10 виділі 50 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» ОСОБА_2 не надавало. Разом з тим, належних та допустимих доказів цим обставинам суду не надали.

Відповідно до ст.10 ЦПК України судом роз’яснювались права та обов’язки сторін щодо надання доказів, але клопотань про витребування доказів, призначення експертизи до суду не надходило.

Крім того, відповідно до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2008 року №9/257-08 (а.с. 70 -83) припинено право користування Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельними ділянками лісогосподарського призначення ДГІ «Київський лісгосп»(в тому числі і спірною). Мотивувальною частиною рішення від 27.05.2008 року №9/257-08 Господарського суду Київської області встановлено, що ДП «Київський лісгосп» своїми листами надав згоду Віта- Поштовій сільській раді на передачу та використання для потреб перспективного розвитку села до земель запасу Віто-Поштової сільської ради вищевказані земельні ділянки лісового фонду Васильківського лісництва, тобто державне підприємство добровільно відмовилось від постійного користування даними земельними ділянками. Дане рішення набуло законної сили.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Вимоги ст. ст. 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Також, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи вищенаведене, коли суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позову обґрунтовував своє рішення як у зв’язку із недоведеністю вимогтак у зв’язку із пропуском прокурором позовної давності та встановлено, що матеріали справи містять належні та допустимі докази для відмови у задоволені позовних вимог, колегія суддів вважає, що висновки суду зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для виключення з мотивувальної частини посилання на пропуск строків позовної давності.

На підставі наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області- відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на пропуск строків позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді: