Номер провадження 2/573/13/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст рішення)

21 листопада 2017 року

. Білопілля

Білопільський

районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Регіональний сервісний центр МВС в Сумській області про розподіл спільного майна подружжя та визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 07 лютого 1989 року уклала шлюб із відповідачем. Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей. На теперішній час їх шлюбні стосунки припинено, відповідач має намір розлучитися з нею та одружитися з іншою жінкою. У період шлюбу з ОСОБА_2 придбано наступне майно: двокамерний холодильник «Веко», 2013 року, вартістю 500 грн.; морозильна камера «Атлант», вартістю 500 грн.; мікрохвильова піч «SAMSUNG GE 287 GNR», вартістю 100 грн.; м’який куточок для кімнати бордового кольору, вартістю 500 грн.; м’який куточок для кімнати бежевого кольору, вартістю 500 грн.; пральна машина «GORENJE» вартістю 500 грн.; шафа – купе вартістю 700 грн.; телевізор «SAMSUNG UE32 Z4AKX UA»2015 року, вартістю 500 грн.; пилосос «PHILIPS», вартістю 1 000 грн.; апарат для доїння корів АІД, вартістю 600 грн.; корова чорно – білої масті Лізка, вартістю 15 000 грн.; корова коричнево – білої масті ОСОБА_4, 2011 року, вартістю 15 000 грн.; легковий автомобіль комбі – В ВАЗ 3211440ЗНГ, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ім’я ОСОБА_2, вартістю 100 000 грн.; 1 т гречаної крупи, вартістю 26 000 грн.; компресор повітряний «Сталь-КСТ-40», 2015 року, вартістю 700 грн. Крім того, на ім’я відповідача відкрито вклади у відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» орієнтовно в сумі 240 000 грн. Посилаючись на викладені вище обставини позивачка просила, прийняти рішення про розподіл майна подружжя наступним чином:

- виділити їй у власність: двокамерний холодильник «Веkо», 2013 року, вартістю 500 грн.; мікрохвильову піч «SAMSUNG GE 287 GNR», вартістю 100 грн.; м’який куточок для кімнати бордового кольору, вартістю 500 грн.; телевізор «SAMSUNG UE32 Z4AKX UA» 2015 року, вартістю 500 грн.; апарат для доїння корів АID -2р закритого типу, вартістю 600 грн.; корову червоно-рябої масті Білка (Лізка), 2011 року, вартістю 15 000 грн.; 500 кг гречаної крупи, вартістю 13 000 грн., а всього на суму 30 900 грн.;

- легковий автомобіль комбі – В ВАЗ 3211440 ЗНГ, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ім’я відповідача виділити у власність останньому, стягнувши на її користь грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості транспортного засобу, яка буде встановлена за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину грошових коштів, що знаходяться на рахунках у ПАТ КБ «ПриватБанк», відкритих на ім’я ОСОБА_2

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій збільшила позовні вимоги, окрім зазначених вище вимог просила визнати недійсним договір купівлі – продажу придбаного в період шлюбу автомобіля комбі – В ВАЗ – 3211440ЗНГ, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 04 листопада 2016 в Територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру в Сумській області між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що відповідач не узгоджував з нею питання щодо продажу вищевказаного транспортного засобу. Своєї згоди на відчуження автомобіля вона не давала. На думку позивачки, оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки автомобіль фактично лише був перереєстрований на ОСОБА_3, яка є співмешканкою відповідача ОСОБА_2 (а. с. 76-77, т. 1).

19 квітня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначила про те, що подружні стосунки з відповідачем були припиненні з ініціативи останнього у вересні 2016 року. Під час спільного проживання з ОСОБА_2 за сумісні кошти придбали наступне майно: у 2009 році мікрохвильову піч «Самсунг», вартістю з урахуванням зносу 300 грн., пральну машину «GORENJE», вартістю з урахуванням зносу 700 грн. та автомобіль ВАЗ-211440, 2009 року випуску, р. н. ВМ3240АО, вартістю з урахуванням зносу 60 000 грн., у 2012 році - морозильну камеру «Атлант», вартістю з урахуванням зносу 2 000 грн., м’який куточок бордового кольору, вартістю з урахуванням зносу 2 000 грн., м’який куточок бежевого кольору, вартістю з урахуванням зносу 2 000 грн., пилосос «PHILIPS», вартістю з урахуванням зносу 1 000 грн., апарат для індивідуального доїння корів АІД-1-01 вартістю з урахуванням зносу 4 000 грн. та корову Лізку-Марту вартістю 14 000 грн., у 2013 році - двокамерний холодильник «Веkо» вартістю з урахуванням зносу 1 500 грн. та корову ОСОБА_4 вартістю 15 000 грн. і у 2014 році - шафу – купе вартістю з урахуванням зносу 1 500 грн., а всього майна на загальну суму 104 000 грн. Крім того, у неї та відповідача під час шлюбу були грошові вклади у ПАТ КБ «ПриватБанк». Зокрема, на рахунках, відкритих на ім’я ОСОБА_2, знаходилися грошові кошти у загальному розмірі 245 189 грн. 92 коп. та 400 дол. США, на її рахунку знаходилося 10 000 грн. Під час шлюбу, за згодою відповідача, вона зняла гроші зі свого рахунку і використала їх в інтересах сім’ї, а саме: для організації своєї поїздки за кордон на заробітки. В той же час, грошові вклади на рахунках, відкритих на ім’я ОСОБА_2, є спільною сумісною власністю подружжя, у зв’язку з чим підлягають поділу. Всього за час шлюбу з відповідачем набули майно та грошові вклади на загальну суму 349 189 грн. 92 коп. та 400 дол. США., які підлягають поділу в рівних частинах, по 174 594 грн. 96 коп. та 200 дол. США кожному. Вказує, що за час її відсутності, без її згоди відповідач, на власний розсуд, не в інтересах сім’ї розпорядився спільно набутим майном і привласнив усі отримані від його продажу кошти. Зокрема, корову Лізку-Марту продав за 14 000 грн., корову ОСОБА_4 - за 15 000 грн., а апарат для доїння корів вартістю 4 000 грн. віддав батькам своєї нинішньої співмешканки ОСОБА_3 Також, після того як 02 листопада 2016 року вона звернулася до суду з даним позовом, 04 листопада 2016 року ОСОБА_2 переоформив на ОСОБА_3 автомобіль ВАЗ-211440, 2009 року випуску, р. н. ВМ3240АО, уклавши з останньою договір купівлі-продажу, в якому визначив вартість транспортного засобу в 60 000 грн. Таким чином, без її згоди відповідач на власний розсуд розпорядився майном, набутим під час шлюбу, на суму 93 000 грн. Вважає, що на підставі ст. 65 СК України договір купівлі-продажу автомобіля має бути визнаним недійсним, а спірний транспортний засіб має бути повернутий у спільну сумісну власність колишнього подружжя і підлягає розподілу. Також позивачка зазначає, що боргових зобов’язань в інтересах сім’ї у них із відповідачем не було, оскільки за наявності грошових вкладів на банківських рахунках у цьому не було необхідності. Про борг у сумі 100 000 грн. відповідно до розписки від 19 січня 2015 року їй нічого не відомо, згоди на позику цих грошей ОСОБА_2 вона не давала, у зв’язку з чим боргові зобов’язання перед третіми особами у неї відсутні, а тому кошти, зняті відповідачем зі свого рахунку, мають бути враховані при поділі. Зважаючи на те, що відповідач на власний розсуд, без врахування інтересів сім’ї розпорядився частиною спільного майна, а саме: двома коровами загальною вартістю 29 000 грн., апаратом індивідуального доїння корів АІД-1-01 вартістю 4 000 грн., а також протягом тривалого часу особисто користується іншим майном загальною вартістю 11 000 грн., яке знаходиться за адресою: Білопільський район, с. Верхосулка, вул. Набережна, 41, де проживає ОСОБА_2 з іншою жінкою, позивачка не заперечує, щоб отримані від продажу вказаного майна грошові кошти, а також предмети побуту на загальну суму 44 000 грн. були виділені відповідачу, а їй виділений автомобіль ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АО вартістю 60 000 грн., так як укладений відповідачем договір його купівлі-продажу є недійсним. Крім того, ОСОБА_1, вказує, що на даний час на рахунку, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2 за договором SAMDNWFD0071069267901, знаходяться грошові кошти у розмірі 119 046 грн. 94 коп., а вклад у сумі 125 782 грн. 98 коп. був знятий відповідачем та привласнений без врахування її інтересів. Посилаючись на викладені вище обставини, позивачка вважає, що при поділі, має право на отримання майна та грошових вкладів, які є спільною сумісною власністю подружжя, на загальну суму 179 956 грн. 96 коп., у зв’язку з чим просить: визнати недійсним договір купівлі – продажу №5946/2016/170248 від 04 листопада 2016 року автомобіля ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру в Сумській області МВС України, визнати вказаний транспортний засіб об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділити його їй у власність, а також поділити і виділити їй у власність грошові кошти в сумі 114 594 грн. 96 коп., які знаходяться на рахунку, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я відповідача за договором SAMDNWFD0071069267901 та на грошові кошти в сумі 200 доларів США, що еквівалентно 5 362 грн., якщо такі є в наявності на валютному рахунку ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк», витребувати автомобіль ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_3, передавши його у власність позивачки (а. с. 38-40, т. 2).

05 вересня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій, посилаючись на зазначені вище обставини, просить:

1) визнати недійсним договір купівлі – продажу №5946/2016/170248 від 04 листопада 2016 року автомобіля ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру в Сумській області МВС України;

2) визнати вказаний транспортний засіб об’єктом права спільної сумісної власності подружжя;

3) поділити спільно набуте майно і виділити їй у власність автомобіль ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн.;

4) поділити і виділити їй у власність грошові кошти у сумі 112 159, які знаходяться на рахунку, відкритому на ім’я відповідача у ПАТ КБ «ПриватБанк»;

5) поділити і виділити їй у власність грошові кошти у сумі 411,62 дол. США, що еквівалентно 10 598 грн. 52 коп., які знаходяться на валютному рахунку №26303616063885, відкритому на ім’я відповідача у ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором SAMDNWFD0071069267901;

6) при відсутності коштів на рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2, стягнути з останнього 112 159 грн. 20 коп. компенсації за надмірно виділене йому у власність майно;

7) витребувати автомобіль ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_3, передавши його у власність позивачки (а. с. 172-175, т. 2).

Надалі, 23 жовтня 2017 року, представники позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уточнили позовні вимоги та подали до суду розрахунок вартості майна подружжя ОСОБА_2, яке підлягає поділу, згідно з яким просили поділити спільно набуте під час шлюбу майно та виділити ОСОБА_1 у власність автомобіль ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн., грошові кошти (грошовий вклад з відсотками) у загальній сумі 417, 19 дол. США, що еквівалентно 11 072 грн. 22 коп., які знаходяться на валютному рахунку №26303616063885, відкритому на ім’я відповідача у ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором SAMDNWFD0071069267901, стягнути з ОСОБА_2 106 761 грн. 21 коп. компенсації за надмірно виділене йому у власність майно, визнати недійсним договір купівлі – продажу №5946/2016/170248 від 04 листопада 2016 року автомобіля ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та витребувати вказаний транспортний засіб із чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_3, передавши його у власність позивачці (а. с. 230-231, т. 2).

У судовому засіданні представники позивачки за договором про надання правової допомоги ОСОБА_6 та за довіреністю ОСОБА_5 остаточно уточнені позовні вимоги підтримали повністю.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник за договором про надання правової допомоги ОСОБА_4 позов визнавали частково. Протягом усього судового розгляду справи змінювали свою позицію щодо наявності спірних предметів домашнього вжитку, а також можливості врахування окремих предметів при поділі внаслідок їх технічної несправності. Однак, наприкінці судового розгляду справи відповідач подав письмове заперечення проти позову, згідно з яким просив залишити в його власності: морозильну камеру «Атлант», придбану у 2012 році вартістю 3 000 грн., м’які кутові меблі бордово-бежевого кольору вартістю 1 842 грн. та шафу-купе вартістю 3 580 грн., а всього майна на загальну суму 8 422 грн., позивачці виділити: двокамерний холодильник «Веkо» вартістю 1 460 грн., мікрохвильову піч «SAMSUNG» вартістю 960 грн., м’які кутові меблі жовто-бежевого кольору вартістю 2 345 грн., пральну машину «GORENJE» вартістю 2 835 грн., пилосос ТМ «PHILIPS» вартістю 775 грн. та апарат індивідуального доїння корів АІД-1-01 вартістю 1 710 грн., а всього майна на загальну суму 10 085 грн., грошовий вклад у сумі 417, 19 дол. США поділити порівну. Крім того, в судовому засідання відповідач ОСОБА_2 також зазначав, що з відома позивачки 10-12 жовтня 2016 року продав корову Лізку за 12 000 грн., а через два тижні - корову ОСОБА_4 за 6 000 грн. Отримані від продажу худоби кошти сплатив у центр зайнятості в рахунок відшкодування безпідставно виплаченої йому допомоги по безробіттю у розмірі 17 816 грн. 21 коп., оскільки як з’ясувалося, в той час, коли він перебував на обліку як безробітний, дружина записала його членом СВК «Буринська Слобода», куди здавала молоко і, відповідно, отримувала дохід. Автомобіль також продав за згодою ОСОБА_1 за 60 000 грн. Цими коштами розрахувався з боргами за обробіток землі, придбання посівного матеріалу та мінеральних добрив. Крім того, відповідач зазначив, що у січні 2015 року позичав у ОСОБА_7 на весілля доньок 100 000 грн. за умови їх повернення однією сумою. У подальшому заробляв гроші, клав їх на депозит і в листопаді 2016 року зняв та повернув всю суму боргу.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник за договором про надання правової допомоги ОСОБА_4 позов про визнання договору купівлі-продажу автомобіля не визнали, посилаючись на те, що спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України і не можуть розглядатися за правилами Сімейного кодексу України.

Представник третьої особи - Регіонального сервісного центру МВС в Сумській області у судове засідання не з’явився. В. о. директора центру надіслав листа про розгляд справи у відсутність їх представника. При ухваленні рішення покладаються на розсуд суду (а. с. 130, т. 1, 130-131, т. 2).

Заслухавши сторони, свідків, ОСОБА_8, Гудиліна, Г. М., ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, повно, всебічно і об’єктивно дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв’язку, суд приходить до наступних висновків.

У частині першій статті 16 ЦК України законодавець установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Особа здійснює свої цивільні права вільно та на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).

Відповідно до ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час розгляду даної цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов’язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та розгляду заявлених заяв і клопотань.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, які надані сторонами спору та їх представниками.

Судом встановлено, що сторони в справі зареєстрували шлюб 07 лютого 1989 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-БП №447489, виданим виконкомом Верхосульської сільської ради Білопільського району (а. с. 197, т. 2).

Заочним рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 10 січня 2017 року, яке набрало законної сили 31 січня 2017 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 201, т. 2).

Разом з тим, як пояснила у судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, навесні 2016 року у її чоловіка з’явилася інша жінка. З цього приводу між ними почалися сварки. Оскільки чоловік не робив свого вибору між нею та іншою жінкою, вона вирішила покинути його. Наприкінці вересня 2016 року вона поїхала в гості до брата в м. Запоріжжя, а звідти у перших числах жовтня виїхала до Польщі, про що повідомила ОСОБА_2 по телефону. З цього часу фактичні шлюбні стосунки між нею та відповідачем припинилися, додому вона більше не поверталася, жодних взаємних прав та обов’язків із відповідачем не мала.

Відповідач ОСОБА_2 з цього приводу в судовому засіданні пояснив, що наприкінці вересня 2016 року був у тижневому відрядженні. За декілька днів до повернення додому йому зателефонувала ОСОБА_1 і повідомила, що поїхала до Польщі. При цьому попередньо питання щодо від’їзду останньої за кордон між ними не обговорювалося. У зв’язку з цим він вирішив, що дружина його покинула і на початку жовтня 2016 року перший раз звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, який у подальшому залишив без розгляду, маючи на меті зберегти сім’ю. Але вже на початку грудня 2016 року знову звернувся до суду з аналогічним позовом.

Крім того, будучи допитаними у судовому засіданні представник позивачки за довіреністю ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_9, які є дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_1, показали, що шлюбні стосунки між їхніми батьками фактично припинилися наприкінці вересня 2016 року, коли їх мати, була змушена покинути батька внаслідок того, що в останнього з’явилася інша жінка, з якою він став проживати разом майже одразу після від’їзду матері за кордон.

Наведене вище свідчить про те, що від’їзд позивачки до республіки Польща на початку жовтня 2016 року був зумовлений стосунками відповідача з іншою жінкою, внаслідок чого сторони у справі припинили спільно проживати, підтримувати шлюбні стосунки та мати взаємні права і обов’язки. Про даний факт свідчить також і звернення відповідача ОСОБА_2 до суду з позовом про розірвання шлюбу 11 жовтня 2016 року, в якому останній вказував, що шлюбні стосунки з ОСОБА_1 припинені 15 вересня 2016 року і сім’я фактично розпалася. Крім того, повторно звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, відповідач у своїй позовній заяві вказував, що у нього з’явилася інша жінка, з якою він має намір створити сім’ю (а. с. 197, т. 2, а. с. , т. 3).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Із вказаних в законі ознак сім'ї є спільність проживання, спільний побут її членів та основною юридичною ознакою сім'ї є те, що її членів пов'язують взаємні права та обов'язки. Дані ознаки виражені, зокрема, у спільному веденні господарства, влаштуванні відпочинку, набутті певних речей, комплексі взаємних особистих немайнових та майнових прав та обов'язків, які за своєю природою є сімейно-правовими та встановлюються сімейним законодавством і пов'язують учасників сімейних відносин своєрідними правовими зв'язками, тощо.

Виходячи з наведеного вище, суд вважає, що у даному випадку фактичне припинення шлюбних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мало місце наприкінці вересня 2016 року, тобто до розірвання судом шлюбу між останніми у січні 2017 року.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України.

Згідно зі ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного та Цивільного кодексів України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Виключення з зазначених положень визначені ст. ст. 57, 58 СК України.

Як роз'яснено у п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Згідно з п. п. 24, 30 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як пояснила у судовому засіданні позивачка, за час шлюбу з відповідачем за спільні кошти придбали наступне майно: у 2009 році мікрохвильову піч «SAMSUNG», пральну машину «GORENJE» та автомобіль ВАЗ-211440, 2009 року випуску, р. н. ВМ3240АО, у 2012 році - морозильну камеру «Атлант», м’який куточок бордового кольору, м’який куточок бежевого кольору, пилосос «PHILIPS», апарат для індивідуального доїння корів АІД-1-01 та корову Лізку-Марту, у 2013 році - двокамерний холодильник «Веkо» та корову ОСОБА_4, у 2014 році - шафу – купе.

Відповідач ОСОБА_2 у засіданні визнав факт придбання в період шлюбу та за спільні кошти перелічених вище предметів домашнього вжитку та на початку судового розгляду справи визнавав факт наявності мікрохвильової печі «SAMSUNG», пральної машини «GORENJE», м’яких куточків бордового та бежевого кольорів, пилососа «PHILIPS», двокамерного холодильника «Веkо», шафи-купе та агрегату для доїння, заперечуючи наявність морозильної камери «Атлант». Однак, у подальшому, ОСОБА_2 подав письмове заперечення проти позову, згідно з яким просив виділити йому у власність вищезгадану морозильну камеру, а тому суд вважає, що відповідач фактично визнав наявність спірної морозильної камери «Атлант» на час розгляду даної справи судом (а. с. 6, т. 3).

Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 61 ЦПК України суд вважає доведеним факт придбання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу та за спільні кошти спірних предметів домашнього вжитку, а саме: мікрохвильової печі «SAMSUNG», пральної машини «GORENJE», м’яких куточків бордового та бежевого кольорів, пилососа «FILIPS», двокамерного холодильника «Веkо», шафи купе та морозильної камери «Атлант».

Згідно з висновком судової товарознавчої експертизи, яка проводилася за участю відповідача ОСОБА_2, за місцем його проживання, за адресою: Сумська область, Білопільський район, с. Верхосулка, вул. Набережна, 41, виявлено наявність наступного майна, залишкова вартість якого визначена з урахуванням зносу:

- мікрохвильової печі «SAMSUNG», модель CT283GNR вартістю 960 грн.,

- пральної машини ТМ «GORENJE», модель WA61061R (S/N:74530434) вартістю 2 835 грн.,

- м’яких кутових меблів для вітальні бордово-бежевого кольору (дивана кутового розкладного, 2+1 посадкове місце, з видимим дефектом експлуатації – порушення механізму розкладання, відомості щодо виробника, торгової марки та моделі відсутні) вартістю 1 842 грн.,

- м’яких кутових меблів для вітальні жовто-бежевого кольору (дивана кутового розкладного, 3+1 посадкове місце, з видимим дефектом експлуатації – порушення механізму розкладання, відомості щодо виробника, торгової марки та моделі відсутні) вартістю 2 345 грн.,

- пилососа ТМ «PHILIPS», модель FC8144 вартістю 775 грн.,

- двокамерного холодильника ТМ «ВЕКО» (відомості щодо моделі відсутні, габаритні розміри (ВхШхГ, см) 190х70х50) вартістю 1 460 грн.,

- шафи-купе (відомості щодо виробника відсутні) вартістю 3 580 грн.,

- агрегату індивідуального доїння АІД-1-01 (виробник м. Харків, на момент огляду перебував у розібраному стані) вартістю 1 710 грн.

Морозильна камера «Атлант» відповідачем не була надана на дослідження, а тому оцінена експертом у сумі 5 220 грн. з урахуванням матеріалів даної цивільної справи, зносу, якісних показників об’єкта та результатів порівняльного аналізу показників об’єктів аналогічного асортименту.

Загальна вартість майна, яке оцінювалося експертом, склала 20 727 грн. (а. с. 133-163, т. 2).

Заперечення відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні стосовно того, що агрегат індивідуального доїння АІД-1-01 не придатний до використання, так як перебуває в розібраному стані та у зв’язку з цим не може бути предметом поділу, суд вважає безпідставними, оскільки всупереч ст. 60 ЦПК України вони не підтверджені належними і допустимими доказами. Крім того, ці заперечення суперечать його письмовим запереченням від 21 листопада 2017 року, згідно з якими ОСОБА_2 просить виділити агрегат для індивідуального доїння у власність ОСОБА_1 (а. с. 6, т. 3).

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм чинного законодавства та враховуючи встановлені фактичні обставини, суд вважає, що побутові предмети, а саме: мікрохвильова піч «SAMSUNG», модель CT283GNR, пральна машина ТМ «GORENJE», модель WA61061R (S/N:74530434), м’які кутові меблі для вітальні, а саме: диван кутовий розкладний бордово-бежевого кольору, 2+1 посадкове місце та диван кутовий розкладний жовто-бежевого кольору 3+1 посадкове місце, пилосос ТМ «PHILIPS», модель FC8144, двохкамерний холодильник ТМ «Веkо», шафа-купе, агрегат індивідуального доїння АІД-1-01 та морозильна камера «Атлант» є спільною сумісною вартістю подружжя.

При визначенні вартості мікрохвильової печі «SAMSUNG», пральної машини «GORENJE», м’яких куточків бордового та бежевого кольорів, пилососа «FILIPS», двокамерного холодильника «Веkо», шафи-купе та агрегату для доїння АІД-1-01, суд враховує висновок судової товарознавчої експертизи, який сторонами не оспорюється.

При визначенні вартості морозильної камери «Атлант», яку відповідач ОСОБА_2 оцінив у 3 000 грн., суд враховує висновок судової товарознавчої експертизи, згідно з яким вартість спірної морозильної камери становить 5 200 грн. (а. с. 133-163, т. 2, а. с. 6, т. 3). При цьому суд враховує, що відповідач жодним чином не обґрунтував визначену ним вартість морозильної камери, яка є предметом спору, тоді як експертом вартість спірного предмету побуту визначена з урахуванням зносу, якісних показників, матеріалів справи та виходячи з результатів порівняльного аналізу показників об’єктів аналогічного асортименту, а тому є більш реальною.

Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК України. Присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 30 вищеназваної постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч.1 ст. 65 СК.

Вирішуючи питання щодо розподілу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 предметів побуту, а саме: мікрохвильової печі «SAMSUNG», модель CT283GNR, пральної машини ТМ «GORENJE», модель WA61061R (S/N:74530434), дивана кутового розкладного бордово-бежевого кольору, 2+1 посадкове місце та дивана кутового розкладного жовто-бежевого кольору, 3+1 посадкове місце, пилососа ТМ «PHILIPS», модель FC8144, двокамерного холодильника ТМ «Вeko», шафи-купе, агрегата індивідуального доїння АІД-1-01 та морозильної камери «Атлант» загальною вартістю на час розгляду справи з урахуванням зносу 20 727 грн., суд враховує наступне.

Як встановлено з показів сторін, після фактичного припинення шлюбних стосунків предмети домашнього, які є спільною сумісною власністю подружжя знаходяться у володінні відповідача ОСОБА_2 за місцем його фактичного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 та вже понад рік використовуються останнім. У свою чергу позивачка ОСОБА_1 власного житла не має, перебуває на заробітках у Польщі, а коли на нетривалий час приїздить в Україну, то зупиняється у своїх доньок, у зв’язку з чим не має можливості використовувати предмети побуту, які є спільною сумісною власністю подружжя, за призначенням. А тому, в даному випадку, виходячи з інтересів колишнього подружжя, враховуючи встановлені фактичні обставини, а також те, що на час розгляду даної справи спірне майно перебуває у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_2, позивачка ОСОБА_1 не має можливості користуватися ним та на його виділенні не наполягає, а навпаки, просить сягнути з колишнього чоловіка компенсацію, суд вважає за необхідне в порядку розподілу майна виділити у власність ОСОБА_2 мікрохвильову піч «SAMSUNG», модель CT283GNR, пральну машину ТМ «GORENJE», модель WA61061R (S/N:74530434), диван кутовий розкладний бордово-бежевого кольору, 2+1 посадкове місце, диван кутовий розкладний жовто-бежевого кольору, 3+1 посадкове місце, пилосос ТМ «PHILIPS», модель FC8144, двохкамерний холодильник ТМ «Вeko», шафу-купе, агрегат індивідуального доїння АІД-1-01 та морозильну камеру «Атлант» загальною вартістю 20 727 грн. та стягнути з останнього на користь ОСОБА_1 10 363 грн. 50 коп. компенсації половини вартості виділеного йому майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Стосовно вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 компенсації за проданих корів у загальній сумі 29 000 грн. суд зазначає наступне.

Так, з показів сторін судом встановлено, що на час фактичного припинення шлюбних стосунків сторони у справі у своєму господарстві утримували двох корів - Лізку-Марту та Мілку, які були придбані колишнім подружжям у період шлюбу та за спільні кошти

За доводами позивачки, за час її відсутності, без її згоди, у жовтні 2016 року відповідач продав за 14 000 грн. корову Лізку-Марту та за 15 000 грн. – корову ОСОБА_4, а виручені кошти привласнив та використав на власний розсуд, не в інтересах сім’ї.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначив, що у жовтні 2016 року з відома ОСОБА_1 продав двох корів, одну за 12 000 грн., а другу за 6 000 грн. Отримані кошти за згодою позивачки спрямував на погашення заборгованості перед Білопільським районним центром зайнятості у сумі 17 816 грн. 21 коп. Вказана заборгованість виникла внаслідок того, що в період, коли він перебував на обліку як безробітний, колишня дружина записала його членом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Буринська Слобода», куди здавала молоко, у зв’язку з чим нарахована і виплачена йому допомога по безробіттю підлягала поверненню, як така, що виплачена безпідставно.

З огляду на встановлені фактичні обставини суд вважає доведеним факт продажу відповідачем двох корів за 18 000 грн., тобто у сумі, яку останній визнає. Доводи позивачки про те, що ОСОБА_2 продав двох корів за 29 000 грн. всупереч ст. 60 ЦПК України не підтверджені жодним доказом. Покази свідка ОСОБА_9 щодо суми отриманих відповідачем від відчуження худоби коштів не є в даному випадку належним і допустимим доказом в розумінні ст. ст. 57-59 ЦПК.

Разом з цим, суд оцінює критично заперечення ОСОБА_2 стосовно того, що корів він продав з відома позивачки та за її згодою спрямував кошти на погашення боргу перед районним центром зайнятості, який виник в період шлюбу, з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що дійсно, в період часу з 24 грудня 2015 року по 06 квітня 2016 року ОСОБА_2 перебував на обліку в Білопільському районному центрі зайнятості Сумської області як безробітний та отримував допомогу по безробіттю. При цьому, з 14 серпня 2015 року по 13 липня 2016 року останній був членом сільськогосподарського виробничого кооперативу «Буринська Слобода» та одержував кооперативні виплати від діяльності в цьому кооперативі, внаслідок чого за вказаний період йому безпідставно була нарахована і виплачена допомога по безробіттю у розмірі 17 816 грн. 21 коп. У зв’язку з цим Білопільським районним центром зайнятості 05 серпня 2016 року було видано наказ №НТ160805 про відшкодування відповідачем вказаної суми, яку ОСОБА_2 сплатив 09 серпня 2016 року, тобто, ще в період шлюбу з відповідачкою та за два місяці до продажу спірних корів у жовтні 2016 року (а. с. 14-16, т. 2).

При цьому суд також відмічає, що у жовтні 2016 року шлюбні стосунки між сторонами в справі вже припинилися. Позивачка ОСОБА_1 перебувала у Польщі. У судовому засіданні остання заперечувала факт надання згоди ОСОБА_2 на продаж спірних корів та використання коштів на власний розсуд. Ці доводи позивачки відповідачем не спростовані.

Таким чином, заперечення ОСОБА_2 стосовно того, що кошти, отримані від продажу корів Лізки-Марти та Мілки, були спрямовані на погашення боргів, які виникли в період шлюбу з ОСОБА_1, у зв’язку з чим не підлягають розподілу, суд розцінює як спосіб відповідача уникнути відшкодування позивачці половини вартості проданої ним худоби, яка була спільною сумісною власністю подружжя.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає, що кошти, які отримав відповідач ОСОБА_2 від продажу спірних корів у жовтні 2016 року у сумі 18 000 грн. є спільною сумісною власністю подружжя, а тому з останнього на користь позивачки ОСОБА_1 підлягають стягненню 9 000 грн. в рахунок компенсації 1/2 частини вартості проданої худоби.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання автомобіля ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в територіальному сервісному центрі Регіонального сервісного центру в Сумській області МВС України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що за час подружнього життя позивачкою та відповідачем у 2009 році був придбаний автомобіль ВАЗ 211440, 2009 року випуску, легковий комбі – В, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Заперечення відповідача ОСОБА_2 про те, що вищевказаний транспортний засіб був придбаний за його власні кошти, оскільки на відміну від позивачки він офіційно працював та отримував заробітну плату, суд вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Так, з показів свідків ОСОБА_8, Гудиліна, Г. М., ОСОБА_9 та ОСОБА_12 судом встановлено, що колишнє подружжя ОСОБА_2 утримувало велике господарство та обробляло землю, на якій вирощувало картоплю, гречку, кукурудзу, пшеницю. У подальшому, вирощену сільськогосподарську продукцію останні продавали. Майже всю роботу по господарству виконувала ОСОБА_1, так як ОСОБА_2 працював та часто був у тривалих відрядженнях.

Підстав сумніватися у показах вищевказаних свідків у суду не має. Крім того, відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував участь позивачки ОСОБА_1 у веденні домашнього господарства та вирощуванні сільгосппродукції.

За таких обставин суд вважає, що хоча позивачка офіційно й не працювала та не отримувала заробітної плати, проте її вклад у поповненні сімейного бюджету був не менш вагомим, ніж вклад відповідача, адже праця ОСОБА_1, яка займалася доглядом за домашньою худобою, вирощуванням сільгосппродукції, також приносила прибуток, який використовувався в інтересах сім’ї.

З огляду на викладене вище суд приходить до висновку, що спірний автомобіль був придбаний сторонами у справі за рахунок спільних коштів та праці, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з цим суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі – продажу транспортного засобу, поділ спільно набутого майна та виділення їй у власність спірного автомобіля ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 з наступних підстав.

За змістом ст. ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх власників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Приписами ч. 2 ст. 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Правовою позицією Верховного суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1622цс15 та постановами від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16 та від 12 вересня 2012 року в справі за №6-88цс12 передбачено, що відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з’ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України, застосовуються лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2016 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу транспортного засобу №5946/НОМЕР_3, за яким продав останній за 60 000 грн. автомобіль ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АО, чорного кольору, 2009 року випуску (а. с. 131-132, т. 1).

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що на момент придбання автомобіля ВАЗ 211440, вона не знала, про те, що даний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2, а також, що у ОСОБА_2 не було згоди колишньої дружини ОСОБА_1 на його продаж. Вказані заперечення ОСОБА_3 узгоджуються з умовами оспорюваного договору, у п. 1.2 якого зазначено, що продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору в суді.

Викладені вище заперечення ОСОБА_3 стороною позивача не спростовані. Доводи ОСОБА_1 та її представників про те, що ОСОБА_2 лише переоформив спірний автомобіль на свою співмешканку, при цьому транспортний засіб фактично залишається у власності останнього і ним використовується, а тому оспорюваний договір є фіктивним, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених у ньому, всупереч ст. 60 ЦПК України не підтверджені належними і допустимими доказами.

Таким чином, у межах даної справи судом не було встановлено недобросовісності ОСОБА_3 під час придбання в ОСОБА_2 спірного автомобіля ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АОЮ, а тому суд не вбачає правових підстав для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу №5946/НОМЕР_3 від 04 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у сервісному центрі №5946 РСЦ МВС в Сумській області недійсним. Суду не надано жодного належного та допустимого доказу того, що при укладені договору відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно.

Одночасно, відмова у визнанні договору купівлі-продажу недійсним є підставою і для відмови у витребуванні майна та його виділенні позивачці в порядку розподілу.

Разом з цим суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечувала факт надання ОСОБА_2 згоди на продаж автомобіля ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АОЮ та використання коштів на власний розсуд. Вказані доводи позивачки відповідачем не спростовані належними і допустимими доказами.

Заперечення ОСОБА_2 стосовно того, що отримані від відчуження спірного автомобіля кошти він витратив на погашення боргів, які виникли в період шлюбу, зокрема, розрахувався за обробіток землі, мінеральні добрива та посівний матеріал не підтверджені належними і допустимими доказами відповідно до положень 58-60 ЦПК України, а тому суд оцінює їх критично, як спосіб уникнення сплати компенсації належної ОСОБА_1 частини автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя та був проданий відповідачем після фактичного припинення шлюбних стосунків, без згоди позивачки.

Разом з цим, визначаючи автомобіль ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АОЮ спільним майном подружжя, приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 04 листопада 2016 року без згоди ОСОБА_1 було здійснено його продаж, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 1/2 частину його вартості, визначеної договором купівлі-продажу транспортного засобу №5946/НОМЕР_3 від 04 листопада 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у сервісному центрі №5946 РСЦ МВС в Сумській області у сумі 60 000 грн., з якою погоджується позивачка, тобто 30 000 грн.

При цьому суд враховує, що майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України(ч. 4 ст. 71 СК України). Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст. 365 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що у первісному позові, який був поданий до суду 02 листопада 2016 року, ОСОБА_1 заявляла вимоги щодо компенсації вартості її частки проданого відповідачем автомобіля, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, представник позивачки ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначила, що у разі виділу ОСОБА_1 в порядку розподілу спільного майна подружжя автомобіля ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АОЮ, остання має намір продати його. Таким чином, суд вважає, що позивачка фактично надала згоду на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на вищевказаний автомобіль.

При цьому, як зазначив Верховний Суд України в постанові №6-7цс15 від 08 квітня 2015 року законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що на момент розгляду справи автомобіль ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АОЮ не знаходиться у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а перебуває у власності ОСОБА_3, яка придбала його за договором купівлі-продажу. Підстави для визнання вказаного договору недійсними відсутні. У зв’язку з цим спірний транспортний засіб не можливо ні поділити, ні залишити у спільній частковій власності. А тому суд вважає за необхідне стягнути 1/2 частину вартості автомобіля ВАЗ 211440, д. н. ВМ3240АОЮ з відповідача ОСОБА_2, який здійснив його продаж після фактичного припинення шлюбних відносин із позивачкою.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про виділення їй у власність грошових коштів (вкладу з відсотками) у загальній сумі 417, 19 дол. США суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я відповідача ОСОБА_2 на підставі договору SAMDNWFD0071069267901 відкрито валютний рахунок №26303616063885, на якому на час розгляду судом даної справи знаходиться грошовий вклад із відсотками у загальному розмірі 417, 19 дол. США.

У судовому засіданні відповідач визнав, що вказаний вклад є спільною сумісною власністю подружжя і не заперечував проти його поділу між ним та позивачкою в рівних частинах.

Відповідно до положень ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. ст. 69, 70, 71 дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У п. п. 19, 21, 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007, №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз’яснено, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

У випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя ці вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту наведених вище положень чинного законодавства та враховуючи встановлені фактичні обставини, суд вважає, що грошовий вклад з відсотками у загальному розмірі 417,19 дол. США, який знаходиться на рахунку №26303616063885, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я відповідача ОСОБА_2 за договором SAMDNWFD0071069267901, є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати за позивачкою та виділити їй у власність 1/2 частину вищевказаного вкладу, що становить 208,60 дол. США, виходячи з розрахунку 417,19 : 2.

Стосовно вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_15 грошової компенсації за надмірно виділене майно у виді грошових коштів, які знаходилися на депозитних рахунках, відкритих на ім’я останнього у ПАТ КБ «ПриватБанк» суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 11 лютого 2016 року на ім’я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» було відкрито депозитний рахунок №26305615456684 за договором SAMDNWFD0071035468500 на суму 69 000 грн., який неодноразово поповнювався та капіталізувався. 18 листопада 2016 року проведено операцію повернення коштів за вказаним договором у загальній сумі 104 762 грн. 99 коп. (а. с. 213, 222-223, т. 2).

Крім того, 11 лютого 2016 року на ім’я ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» було відкрито депозитний рахунок №26306615509143 за договором SAMDNWFD0071069267901 на суму 68 837 грн. 41 коп., який також неодноразово поповнювався та капіталізувався. Надалі, 10 вересня 2016 року була проведена операція по поверненню коштів за вказаним договором у загальній сумі разом із відсотками 119 406 грн. 94 коп., які 12 вересня 2016 року були знову розміщені на цьому ж рахунку на новий строк, а наступного дня переведені на картковий рахунок 5168****7966. Крім того, 13 вересня 2016 року цей картковий рахунок був поповнений на 593 грн. та всі кошти з нього, а це 120 000 грн., були переведені на «Сервіс вигідних вкладень» ПАТ КБ «ПриватБанк». 22 лютого 2017 року була проведена виплата по вказаному вкладенню у сумі 120 043 грн. 75 коп. шляхом зарахування коштів на картковий рахунок №4731219100654684, які в цей же день були зняті готівкою (а. с. 212, 215, 217 зворотний бік, 218, 219). Також, у період коли 120 000 грн. перебували на «Сервісі вигідних вкладень» на них щомісячно, починаючи з жовтня 2016 року по березень включно 2017 року нараховувалися відсотки, загальна сума яких за вказаний період склала 10 060 грн. 91 коп. та які знімалися готівкою (а. с. 116 зворотній бік, 117, 118 зворотній бік, 119).

Таким чином, вищевказані суми були накопичені подружжям ОСОБА_2 у період перебування в шлюбних стосунках.

Доводи представника відповідача ОСОБА_4 про те, що заощадження, які знаходилися на рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2, зроблені за рахунок особистих коштів останнього не підтверджені належними і допустимими доказами.

Натомість, зі свідчень позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_16 та свідка ОСОБА_9 встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збирали гроші на придбання житла поближче до місця проживання доньок. З цією метою, вирощували худобу та починаючи з 2013 року, обробляли приблизно 5 га землі, на якій вирощували зернові культури. На початку 2016 року отримані від продажу врожаю кошти у сумі близько 250 000 грн. поклали на депозитні рахунки у ПАТ КБ «ПриватБанк», які були відкриті на ім’я ОСОБА_2 Восени 2016 року, після того, як шлюбні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично були припинені, останній зняв частину коштів із депозиту, а решту перевів на послугу банку «Сервіс вигідних вкладень», а в лютому 2017 року зняв усю суму.

Викладені вище покази ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 узгоджуються з показами свідків ОСОБА_8, Гудиліна, Г. М. та ОСОБА_12, які суду підтвердили, що колишнє подружжя ОСОБА_1 утримувало велике господарство та обробляло землю, на якій вирощувало сільськогосподарські культури. Крім того, вони не суперечать дослідженим судом письмовим доказам, зокрема, випискам по рахункам, відкритим у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2, а також підтверджуються довідками Верхосульської сільської ради від 14 листопада 2016 року, з яких вбачається, що станом на 01 січня 2016 року у господарстві сім’ї ОСОБА_2 значилося три корови. Крім того, сім’єю ОСОБА_2 оброблялися присадибні земельні ділянки, які належали померлим ОСОБА_17 - площею 0,237 га ріллі, ОСОБА_18 – площею 0,374 га ріллі, ОСОБА_19 – площею 0,21 га ріллі, ОСОБА_20 – площею 0,174 га ріллі, ОСОБА_21 – площею 0,40 га ріллі, ОСОБА_22 – площею 0,45 га ріллі та ОСОБА_23 – площею 0,935 га ріллі, земельні ділянки, розташовані по вул. Набережній, 41 у с. Верхосулка, площею 0,209 га ріллі та 0,172 га ріллі, які та належать ОСОБА_24, а також земельна ділянка площею 3,12 га ріллі, яка належить ОСОБА_9 (а. с. 83 - 85, т. 1 (а. с. 212-223, т. 2).

Крім того, відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував факт того, що від обробітку землі та вирощування сільгоспкультур його сім’я отримувала дохід, який був розміщений на депозитних рахунках у банку.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що кошти у сумі 104 762 грн. 99 коп., які на підставі договору SAMDNWFD0071035468500 перебували на депозитному рахунку №26305615456684, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2, та були зняті останнім 18 листопада 2016 року, а також кошти у сумі 130 104 грн. 66 коп. з відсотками, які 22 лютого 2017 року були зняті відповідачем з рахунків №4731219100654684, №4731****1886 та №9992****5276772, відкритих на його ім’я у ПАТ КБ «ПриватБанк», були заощаджені за рахунок спільних вкладів та праці колишнього подружжя, у період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з цим відповідач ОСОБА_2 суду зазначив, що на початку 2015 року з відома колишньої дружини позичив у ОСОБА_7 100 000 грн. на весілля доньок, за умови повернення коштів однією сумою, про що надав розписку. У листопаді 2016 року він зняв кошти з депозитного рахунку і передав ОСОБА_7 в рахунок погашення боргу. Решту коштів витратив на погашення інших боргів сім’ї, які виникли у зв’язку з проведенням весняних та осінньо-польових робіт.

Проте, вказані доводи ОСОБА_2 суд вважає безпідставними і розцінює як спосіб уникнути сплати позивачці компенсації її частини грошових коштів, які є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи наступне.

Так, позивачка ОСОБА_1 суду зазначила, що про позику ОСОБА_2 грошей у ОСОБА_25 дізналася у суді, під час розгляду даної справи, а тому, відповідно, своєї згоди на отримання відповідачем коштів у борг не давала. Крім того, представник позивачки ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_9 суду зазначили, що на весілля кожної з них батьки дали 20 000 грн. та 15 000 грн. відповідно, крім того, зважаючи на те, що у їх батьків були заощадження, потреби в отриманні позики на весілля не було. Вказані свідчення стороною відповідача не спростовані. Надана останнім розписка про позику 100 000 грн. (а. с. 163, т. 1), а також покази свідків ОСОБА_25, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_2 позичав вказану суму, не є безумовним доказом того, що гроші були позичені відповідачем на потреби сім’ї. Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження цього суду не надано. Крім того, всупереч ст. 60 ЦПК України відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що частина знятих із депозиту коштів була спрямована на погашення боргів сім’ї, які виникли у зв’язку з обробітком землі. Зважаючи на наявні у колишнього подружжя ОСОБА_2 заощадження, суд вважає, що потреби у позиках у відповідача не було.

Таким чином, виходячи з рівності прав кожного з подружжя, на об’єкти права спільної сумісної власності, враховуючи викладені вище положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошового вкладу у сумі 104 762 грн. 99 коп., які на підставі договору SAMDNWFD0071035468500 перебували на депозитному рахунку №26305615456684, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2, а також 1/2 частини грошового вкладу з відсотками у сумі 130 104 грн. 66 коп., які знаходилися на «Сервісі вигідних вкладень» ПАТ КБ «ПриватБанк», а всього в вкладів у загальній сумі 234 867 грн. 65 коп., які були зняті відповідачем після фактичного припинення шлюбних стосунків із позивачкою, і без згоди та відома останньої використані не в інтересах сім’ї, що становить 52 381 грн. 50 коп. та 65 052 грн. 33 коп. відповідно, а всього 117 433 грн. 83 коп.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України, якою передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, при зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 2 090 грн. Разом з цим, ціна позову становила 200 200 грн., а тому відповідно до вимог п. п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивачка повинна була сплатити судовий збір у сумі 2 002 грн., що становить 1% від ціни позову. У подальшому, з урахуванням остаточних уточнень ціна позову склала 177 833 грн. 43 коп., у зв’язку з чим розмір судового збору становить 1 778 грн. 33 коп. (а. с. 1, т. 1, 172-175, 230-231, т. 2).

Крім того, 24 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою немайнового характеру про визнання недійсним договору купівлі – продажу транспортного засобу та сплатила судовий збір у сумі 600 грн., замість 551 грн. 20 коп., визначених п. п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції на момент звернення до суду з даною позовною вимогою, тобто на 48 грн. 80 коп. більше, ніж встановлено законом.

Таким чином, сума надмірно сплаченого ОСОБА_1 судового збору складає 360 грн. 47 коп., виходячи з розрахунку: (2 090-1 778,33)+48,80. Вказані витрати несе позивачка, так як із заявою про їх повернення відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» остання до суду не зверталася.

Також, зважаючи на те, що вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі – продажу транспортного засобу судом залишена без задоволення, витрати зі сплати судового збору у сумі 551 грн. 20 коп. несе позивачка (а. с. 75, т. 1).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачка чотири рази зверталася до суду із заявами про забезпечення позову та один раз і заявою про витребування доказів, сплативши судовий збір у сумі 1 116 грн. 80 коп. та 290 грн. відповідно (а. с. 11, 16, 32, 61, 75, 97, т. 1). Разом з цим, судом відмовлено у задоволенні двох заяв про забезпечення позову, а тому судові витрати в цій частині у сумі 565 грн. 60 коп. покладаються на ОСОБА_1, а решта – у сумі 841 грн. 20 коп. підлягають розподілу між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог (а. с. 11, 61, т. 1).

Також, позивачка понесла витрати, пов’язані з проведенням судової товарознавчої експертизи у сумі 2 673 грн. (а. с. 228, т. 2).

Таким чином, загальна сума витрат, які були понесені ОСОБА_1 у зв’язку з розглядом даної справи становить 5 292 грн. 53 коп. без врахування надмірно сплаченого судового збору у загальній сумі 360 грн. 47 коп., а також судового збору за позовні вимоги немайнового характеру та за дві заяви про забезпечення позову у загальній сумі 1 116 грн. 80 коп., у задоволенні яких судом було відмовлено.

Відсоток задоволених вимог позивачки ОСОБА_1 становить 96,9%, виходячи з розрахунку : (172 320 грн. 32 коп.х100%)/177 833 грн. 43 коп. = 96,9%

З огляду на викладене, виходячи з розміру фактично задоволених вимог ОСОБА_1, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь останньої судових витрат у загальній сумі 5 128 грн. 46 коп., виходячи із наступного розрахунку: (5 292 грн. 53 коп. /100%) х 96,9% (відсоток задоволених вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.. 3, 215-216, 325, 365, 368-369 ЦК України, ст. ст. 57-58, 60- 61, 63, 68, 68, 69, 70 СК України, п.п. 19, 21-24, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 4, 10, 11, 57-61, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Регіональний сервісний центр МВС в Сумській області про розподіл спільного майна подружжя та визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним задовольнити частково.

Визнати об’єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наступне майно:

- мікрохвильову піч «SAMSUNG», модель CT283GNR, вартістю 960 грн.;

- пральну машину ТМ «GORENJE», модель WA61061R (S/N:74530434), вартістю 2 835 грн.;

- диван кутовий розкладний, 2+1 посадкове місце, вартістю 1 842 грн.,

- диван кутовий розкладний, 3+1 посадкове місце, вартістю 2 345 грн.,

- пилосос ТМ «PHILIPS», модель FC8144, вартістю 775 грн.,

- двокамерний холодильник ТМ «ВЕКО», вартістю 1 460 грн.,

- шафу-купе (відомості щодо виробника відсутні), вартістю 3 580 грн.,

- агрегат індивідуального доїння АИД-1-01 (виробник м. Харків), вартістю 1 710 грн.,

- морозильну камеру «Атлант» вартістю 5 220 грн., а всього майно загальною вартістю на час розгляду справи 20 727 (двадцять тисяч сімсот двадцять сім) гривень, виділивши його в порядку розподілу у власність ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 363 (десять тисяч триста шістдесят три) гривні 50 копійок компенсації 1/2 частини вартості вказаного майна.

Право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину зазначеного вище майна припинити з моменту отримання від ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаного майна у розмірі 10 363 (десять тисяч триста шістдесят три) гривні 50 копійок і з цього часу право власності на зазначене майно переходить до ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини грошових коштів у сумі 9 000 (дев’ять тисяч) гривень від реалізації корів «Лізки-Марти» та «Мілки».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини грошових коштів у сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень від реалізації автомобіля ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових вкладів у сумі 117 433 (сто сімнадцять тисяч чотириста тридцять три) гривні 83 копійки.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину грошового вкладу у сумі 417, 19 доларів США, які знаходяться на рахунку №26303616063885, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4) за договором SAMDNWFD0071317319101.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 345 (п’ять тисяч триста сорок п’ять) гривень 20 копійок судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

Справа № 573/2171/16-ц

Номер провадження 2/573/13/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частина)

21 листопада 2017 року

м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Регіональний сервісний центр МВС в Сумській області про розподіл спільного майна подружжя та визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Зважаючи на складність справи, для складання повного тексту рішення необхідний тривалий час, а тому суд вирішив проголосити його вступну та резолютивну частину.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом п’яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Регіональний сервісний центр МВС в Сумській області про розподіл спільного майна подружжя та визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним задовольнити частково.

Визнати об’єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наступне майно:

- мікрохвильову піч «SAMSUNG», модель CT283GNR, вартістю 960 грн.;

- пральну машину ТМ «GORENJE», модель WA61061R (S/N:74530434), вартістю 2 835 грн.;

- диван кутовий розкладний, 2+1 посадкове місце, вартістю 1 842 грн.,

- диван кутовий розкладний, 3+1 посадкове місце, вартістю 2 345 грн.,

- пилосос ТМ «PHILIPS», модель FC8144, вартістю 775 грн.,

- двокамерний холодильник ТМ «ВЕКО», вартістю 1 460 грн.,

- шафу-купе (відомості щодо виробника відсутні), вартістю 3 580 грн.,

- агрегат індивідуального доїння АИД-1-01 (виробник м. Харків), вартістю 1 710 грн.,

- морозильну камеру «Атлант» вартістю 5 220 грн., а всього майно загальною вартістю на час розгляду справи 20 727 (двадцять тисяч сімсот двадцять сім) гривень, виділивши його в порядку розподілу у власність ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 363 (десять тисяч триста шістдесят три) гривні 50 копійок компенсації 1/2 частини вартості вказаного майна.

Право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину зазначеного вище майна припинити з моменту отримання від ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаного майна у розмірі 10 363 (десять тисяч триста шістдесят три) гривні 50 копійок і з цього часу право власності на зазначене майно переходить до ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини грошових коштів у сумі 9 000 (дев’ять тисяч) гривень від реалізації корів «Лізки-Марти» та «Мілки».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини грошових коштів у сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень від реалізації автомобіля ВАЗ-211440, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових вкладів у сумі 117 433 (сто сімнадцять тисяч чотириста тридцять три) гривні 83 копійки.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину грошового вкладу у сумі 417, 19 доларів США, які знаходяться на рахунку №26303616063885, відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім’я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4) за договором SAMDNWFD0071317319101.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 345 (п’ять тисяч триста сорок п’ять) гривень 20 копійок судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: