ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2009 р. Справа № 2-а-4057/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича ,

при секретарі судового засідання: Гонті Інні Олександрівні

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1

відповідача : Долиняного Сергія Володимировича - за довіреністю

розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні

за позовом суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до державної податкової інспекції у м. Вінниці

про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень та його скасування

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень та його скасування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.06.2009р. посадовими особами ДПА у Вінницькій області здійснено перевірку ОСОБА_1, за наслідками якої складено акт № 812/02/32/23/2642715210 від 12.06.2009р. На підставі даного акту перевірки, заступником начальника Державної податкової інспекції у м. Вінниці винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0007992340 від 08.07.2009р., посилаючись на Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі –Закон №265).

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову та просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Суд вислухавши пояснення позивача, заперечення відповідача, повно, всебічно, об’єктивно оцінивши докази в їх сукупності на підтвердження та спростування позовних вимог, встановив наступне.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до статті 15 Закону №265 і пункту 3.1 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2008 року №355, контроль за здійсненням суб’єктами господарювання розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі, а також операцій купівлі-продажу іноземної валюти та касових операцій, а також наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів і ліцензій здійснюють органи державної податкової служби шляхом проведення відповідно до щомісячних планів податкового органу планових перевірок та позапланових перевірок у випадках, передбачених законодавством, на підставі рішення керівника органу державної податкової служби.

Згідно із пунктом 11 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року №509 Про державну податкову службу України, органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, зокрема, відповідно до статті 17 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послугза виявлені порушення до суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), відповідні органи державної податкової служби України мають право приймати рішення про застосування фінансових санкцій.

Основним нормативним документом який визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій є Закон України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг(далі - Закон №265).

Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 10 Закону України Про державну податкову службу в Українідо функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій належить виконання таких функцій, як, зокрема, забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії НОМЕР_3. ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою –підприємцем.

Відповідно до акту перевірки № 812/02/32/23/2642715210 від 12.06.2009р. державними податковими ревізорами-інспекторами ДПА у Вінницькій області проведено перевірку за дотриманням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій та виявлено порушення позивачем вимог пунктів 1, 11, 12 ст. 3 Закону №265, а саме: не забезпечено цілісність пломби ВЗ 045845 реєстратора розрахункових операцій, яка розірвана навпіл; проводяться операції через РРО без використання режиму попереднього програмування обліку кількості товарів; не ведення у порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах за місцем їх реалізації, а саме відсутні накладні на товар загальною вартістю 7755 грн. 90 коп.

На підставі вказаного акту перевірки, державною податковою інспекцією м. Вінниці прийнято рішення №00079992340 від 08.07.2009р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 в сумі 15 936,80 грн., за порушення пунктів 1, 2, 11, 12 ст. 3 Закону №265.

Згідно пунктів 1, 2, 11, 12 ст. 3 Закону, суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі при продажі товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані: п.1 - проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; п.2 - видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; п.11 - проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; п.12 - вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Відповідно до ст. 25 Закону та керуючись п.11 ст.11 Законом України Про державну податкову службу в України, старшим державним податковим ревізором-інспектором Пастощук Л.В. визначена сума податкового зобов’язання на підставі п. 2, п.6 ст. 17, ст. 20, ст. 21 Закону №265, а саме: п. 2 ст. 17 передбачає двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян –у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій; п. 6 ст. 17 передбачає п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян –у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості; ст. 20 передбачає, що до суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, не менше десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто, в сумі 170 грн.; ст. 21 передбачає, що до суб’єктів підприємницької діяльності, які не ведуть або ведуть з порушенням встановленого порядку обліку товарів за місцем реалізації та зберігання, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто, в сумі 170 грн.

Статтею 7 Закону передбачено, що порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), встановлюється Державною податковою адміністрацією України. Таким чином, відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” розроблений Порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), який затверджений наказом ДПА України від 01.12.2000р. (далі –Порядок).

Відповідно до п. 3.3 розділу 3 зазначеного Порядку, опломбування корпусу РРО або кожуха кожного з блоків РРО блочної конструкції здійснюється шляхом установлення двох засобів контролю (засіб контролю –централізовано виготовлена спеціальна номерна пломба підвищеного рівня захисту у вигляді самоклейного знака) в місцях стику корпусу РРО (кожуха блока) з верхньою кришкою на її протилежних блоках таким чином, щоб унеможливити доступ до внутрішніх вузлів РРО без зняття або порушення цілісності засобу контролю. У РРО блочної конструкції засоби контролю встановлюються також на місця підключення з’єднувальних кабелів. Цілісність та справжність засобів контролю визначається за методикою, затвердженою їх виробником.

Відповідач застосував фінансову санкцію за порушення п. 1 ст. 3 Закону №265 зазначивши в акті про проведення позивачем розрахункових операцій через РРО неопломбованого у встановленому порядку. Розірвана навпіл пломба свідчить про незабезпечення цілісності пломби РРО, що є порушенням вимог п. 1 ст. 3 Закону №265 та тягне за собою санкцію передбачену п.2 ст.17 Закону №265, а саме двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: 20 х 17 грн. = 340грн.

Сам факт незабезпечення цілісності пломби РРО та фінансову санкцію, позивач визнав у судовому засіданні, та в даній частині фінансової санкції не заперечував.

Фінансову санкцію за порушення п.11 ст.3 Закону №265, де зазначено, що суб’єкт підприємницької діяльності повинен проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості, яка тягне за собою санкцію передбачену п.6 ст.17 Закону №265, а саме п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: 5 х 17 грн. = 85грн., позивач також визнав і в даній частині фінансової санкції не заперечував.

Дані порушення п.1, п.11 ст.3 Закону №265 доведені в судовому засіданні матеріалами справи та відповідають нормам закону, тому визнані судом правомірними.

В акті перевірки від 12.06.2009р. вказується про порушення п. 2 ст. 3 Закону №265, згідно якого суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ, встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Відповідно до пункту 9 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби встановлено, що факти порушень податкового законодавства та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.

Суб’єкт владних повноважень у своєму рішенні про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0007992340 від 08 липня 2009 року зазначає порушення встановлені на підставі акта перевірки, вказуючи на п.2 ст. 3 Закону №265. Хоча, інспекторами ДПІ м. Вінниці ні в акті перевірки, ні в розрахунку податкового зобов’язання (штрафних, фінансових санкцій) до акту перевірки не було встановлено порушення п.2 ст. 3 Закону, а саме про те, що суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг не видав особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції. Натомість, пунктом 2.2.7. акту перевірки встановлено, що відповідні розрахункові документи роздруковуються та підтверджують виконання операції.

Проаналізувавши акт перевірки, судом не встановлені конкретні порушення такого замісту. Даний факт підтверджує те, що при прийнятті даного рішення суб'єктом владних повноважень необґрунтовано та безпідставно вказана дана норма порушення, яка при перевірці не була встановлена, тому дане рішення винесено упереджено без з’ясування всіх обставин перевірки.

В судовому засіданні позивач не визнав застосовані до нього норми п. 12 ст. 3 Закону №256, оскільки застосування відповідачем фінансової санкції передбаченої ст.20, ст.21 Закону №256 є, на його думку, необґрунтованим.

Суд дослідивши дане порушення, виявлене інспекторами під час перевірки зазначає, що відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

За порушення цієї вимоги закону, до суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів громадян (ст. 20 Закону №265).

Згідно із статтею 21 Закону №265, до суб’єктів підприємницької діяльності, що не ведуть або ведуть з порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проаналізувавши наведенні статті закону, встановивши фактичні обставини по справі, суд вважає, що позивачем не допущено зазначеного порушення.

Відповідно до ст. 6 Закону передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою –суб’єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) –у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

На даний час законодавством не передбачений порядок обліку товарних запасів на складах та/або за місцем реалізації для фізичних осіб-підприємців. Таким чином відсутність накладних на товар, під час перевірки, не може бути віднесене до порушень установленого порядку обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

В судовому засіданні позивач зазначив, що він здійснює підприємницьку діяльність через торгівельну мережу магазинів, які знаходяться на території м. Вінниці, першочергово отримуючи продукцію на склад, де ведеться основний облік товарних запасів. Після чого, продукція розвозиться по магазинам, ним особисто, та через внутрішні накладні відпускається в торгівельну мережу. При отримані товару в магазині, продавець приймає даний товар відповідно до накладної, програмує його в касовий апарат та виставляє на вітрини для продажу. При цьому, копія внутрішньої накладної залишається в магазині, а оригінал внутрішньої накладної повертається на склад для обліку товарних запасів. На протязі місяця, неодноразово в разі необхідності, між магазинами та складом проводиться звірка обліку товарних запасів. У момент перевірки, внутрішні накладні, які зберігалися в магазині по вул. Червоноармійський, 62, м. Вінниці, знаходилися на складі для звірки обліку товарних запасів.

Також, позивач зазначив, що так як перевірка проводилася без попередження, то можливості доставити дані накладні не було. В ході перевірки, інспекторами також не ставилися умови пред’явлення даних накладних. В свою чергу, продавець інспекторам зазначала, що накладні знаходяться у приватного підприємця і при необхідності накладні можуть бути пред’явлені. Дане твердження також було підтверджено, в судовому засіданні показами продавця магазину - ОСОБА_4.

Накладні на товар, були пред’явлені в судовому засіданні та досліджені. По внутрішнім накладним було зроблено співставлення товарів відпущених в магазин по вул. Червоноармійський, 62, м. Вінниці, з переліком товарів складеним податковими інспекторами, на які відсутні накладні, чим і було спростовано факт порушення порядку обліку товарних запасів. Судом встановлено, що порядок обліку товарних запасів вівся як на складах, так і за місцем реалізації товару.

З даним спростування, також погодився представник відповідача. Але в черговий раз зазначивши, що, на момент перевірки, облік товарних запасів не був представлений.

Крім цього, позивач зазначив, в зв’язку з тим, що не знав по яким порушенням буде винесено рішення за результатами перевірки, так як розрахунку податкового зобов’язання (штрафних, фінансових санкцій) до акту перевірки не мав, тому заперечень до самого акту перевірки не надавав.

Допитані в якості свідків податкові інспектори ОСОБА_2. та ОСОБА_3., які здійснювали перевірку, суду зазначили, що перевірку здійснювали на підставі присутніх документів в магазині. При перевірці накладних не вимагали, так як не погоджуючись з актом перевірки, суб’єкт підприємницької діяльності має можливість надати докази, які спростовують те чи інше порушення та довести свою правоту. Після складання акту перевірки, передали його в ДПІ м. Вінниці для прийняття рішення. Також суду пояснили, що продавець під час перевірки зазначала про факт, що накладні знаходяться в приватного підприємця ОСОБА_1

Проаналізувавши пояснення позивача, дослідивши докази по матеріалам справи та беручи до уваги пояснення свідків, суд вважає, що позивач, порушення положення пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послугне допустив, а тому, застосування ДПІ м. Вінниці штрафних (фінансових) санкцій згідно статей 20, 21 цього Закону є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини другої статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Частиною другою статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечення відповідача щодо позову спростовується вищенаведеним обґрунтуванням та оцінюються судом критично, оскільки відповідач не довів правомірність свого рішення в частині невизнання адміністративного позову позивачем. З огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та підлягають задоволенню до частини санкції застосованої до позивача за не ведення обліку товарних запасів на складах та за місцем їх реалізації.

Разом із тим, оцінюючи прийняте ДПІ м. Вінниці рішення від 08 липня 2009 року, слід зазначити, що відповідно до пункту 7.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року №253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 липня 2001 року №567/5758, податковий орган здійснює розрахунок суми штрафних (фінансових) санкцій та приймає відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, законів з питань зовнішньоекономічної діяльності та інших законодавчих актів, якими податковим органам надано право застосовувати штрафні (фінансові) санкції, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яке складається за формою згідно з додатком 8 (форма С).

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій складається на розраховану суму штрафних (фінансових) санкцій. Якщо податковий орган застосував штрафні санкції відповідно до декількох законодавчих актів, якими податковим органом надано право їх застосовувати, то складається відповідна кількість рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Якщо згідно із законодавством передбачено декілька термінів сплати розрахованих сум штрафних (фінансових) санкцій, то суми, які необхідно сплатити, та відповідні терміни сплати проставляються в окремих рядках рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до наведених вимог законодавства, ДПІ м. Вінниці на підставі виявлених порушень СПД ФО ОСОБА_1 пунктів 1, 11, 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послугвинесено одне рішення із зазначенням суми 15 936,80 грн. розрахованої штрафної (фінансової) санкції сумісно.

Таким чином до ОСОБА_1 були застосовані штрафні санкції в таких розмірах: 1) двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: 20х17 грн.=340грн. 2) п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: 5х17 грн.=85 грн. 3) фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян: 2х7 755,90 грн.= 15 511,80 грн. загальна сума штрафних (фінансових) санкцій становить 15 936,80 грн.

В свою чергу, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій складається на розраховану суму, яка в свою чергу складається з трьох сум.

Встановивши невідповідність частини рішення суб’єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та, що без неї оскаржуване рішення в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми як основного платежу так і штрафних (фінансових) санкцій.

Суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, а тому рішення підлягає визнанню протиправним повністю, оскільки суд не може самостійно нараховувати частину штрафних (фінансових) санкцій.

Тобто, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Визнання рішення податкового органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому Законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового рішення, при умові, якщо не закінчилися строки давності встановлені законом.

З огляду на вищевикладене податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0007992340 від 08.07.2009р. про застосування штрафних фінансових санкцій в сумі 15 936,80 грн. підлягає скасуванню.

Крім того, як вбачається із оскаржуваного рішення, сума штрафних (фінансових) санкцій виписана одним числом, без поділу на санкції відповідних порушень. Тобто, суд вважає, що у такій ситуації є неможливим виокремити застосовані податковим органом до СПД виявлені правопорушення, оскільки такі дії свідчитимуть про підміну функцій ДПІ у м. Вінниці.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Таким чином, встановивши, що дії відповідача не відповідають вимогам суб’єктів владних повноважень, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України, на думку суду, з метою захисту прав позивача від порушень з боку суб’єкта владних повноважень права СПД ФО ОСОБА_1 потребують судового захисту шляхом скасування рішення.

Разом з тим, суд уточнює, що при визначені суми штрафних (фінансових) санкцій зазначених в повідомлені - рішенні ДПІ у м. Вінниці № 0007992340 від 08.07.2009р., сума штрафних (фінансових) санкцій 340 грн. за незабезпечення цілісності пломб реєстраторів розрахункових операцій та сума 85 грн. за проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування обліку їх кількості, виокремити із прийнятого податковим органом рішення вбачається неможливим, а тому скасуванню підлягає рішення повністю.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позов підлягає до задоволенню повністю.

Враховуючи, що СПД ФО ОСОБА_1 при звернені до суду шляхом подання позовної заяви понесені витрати по сплаті судового збору, а також те, що його позов до суб’єкта владних повноважень задоволено повністю, то згідно зі статтею 94 КАС України сплачене ним мито у розмірі 3 грн. 40 коп. підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08 липня 2009 року № 0007992340.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємця ОСОБА_1 (21000, АДРЕСА_1, ід. код. НОМЕР_1) судові витрати в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 16.11.09

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович