Дата документу 22.11.2017

Справа № 334/6906/17

Провадження № 2/334/3412/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Козлової Н.Ю.,

при секретарі Манюхіні О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Приватного акціонерного товариства “Страхової компанії “Оранта-Січ” про стягнення страхової виплати,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Державної казначейської служби України, Приватного акціонерного товариства “Страхової компанії “Оранта-Січ” про стягнення страхової виплати. В позові зазначив, що 25 лютого 1991 року між ним та Головним управлінням державного страхування СРСР (Держстрах) було укладено договір по змішаному страхуванню та видане страхове свідоцтво по змішаному страхуванню життя Серії 00023 № 647287. Згідно умов вказаного договору, позивач був зобов'язаний сплатити страховику по 18 карбованців 70 копійок, щомісячно протягом дії договору страхування, який було визначено терміном п'ять років. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання згідно умов договору та сплатив всю суму страхового платежу достроково. На даний час правонаступником Держстрах є приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Оранта-Січ», до якого ОСОБА_1 звернувся після закінчення строку страхування з вимогою виплати страхового відшкодування. Відповідно до страхового свідоцтва, тобто після 31 березня 1996 року, ОСОБА_1 мав право одержати страхову суму в розмірі 1000,00 карбованців. Однак, позивачу у виплаті страхового відшкодування було відмовлено.

Згідно розрахунків позивача, відповідачі мають перед ним на цей час заборгованість в розмірі 1000,00 гривень, яку він просить стягнути на його користь. Крім того, згідно його розрахунку, приведеного у позовній заяві, відповідачі повинні сплатити також суму збільшення страхової виплати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 3944,00 гривень та 3% річних за користування коштами в сумі 344,38 гривень.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали, наполягали на задоволенні позовних вимог за мотивами, вказаними в позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ «СК «Оранта-Січ» в судовому засіданні позов не визнав в зв'язку з відсутністю у позивача підстав для стягнення вказаної у позові суми, надав свої заперечення щодо позову, просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 казначейська служба України в судове засідання не з'явився. Надіслав до суду заперечення на позовну заяву, якими роз’яснив, що є неналежним відповідачем, оскільки Казначейство не може нести відповідальність за дії інших суб’єктів, позов не визнає, просить справу слухати за відсутністю представника Казначейства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 25 лютого 1991 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням державного страхування СРСР було укладено договір по змішаному страхуванню. Позивачу було видане страхове свідоцтво по змішаному страхуванню життя Серії 00023 № 647287, в якому зазначено, що страхувальник ОСОБА_1 має право одержати страхову суму в розмірі 1000,00 карбованців після закінчення строку страхування, тобто після 31.03.1996 року, якщо за весь строк страхування ним будуть сплачені страхові внески відповідно до його віку, строку страхування і страхової суми. Страхувальник зобов’язаний протягом всього строку страхування, починаючи з квітня 1991 року щомісячно сплачувати страхові внески по 18 карбованців 70 копійок.

Згідно не завіреної належним чином копії квитанції № 300401 від 21 жовтня 1992 року, яку позивач додав до позову у якості доказів викладених ним у позові обставин, позивач здійснив страховий платіж за жовтень 1992 року та листопад 1992 року – березень 1996 року в сумі 628 рублів 32 копійки. Належних доказів про повну дострокову сплату страхових внесків, згідно вищезазначеного страхового свідоцтва, починаючи з квітня 1991 року та до 31.03.1996 року позивачем до суду надано не було.

Згідно копії Витягу з Правил змішаного страхування життя, яку позивач також додав до позовної заяви на підтвердження своїх доводів, страхові внески повинні сплачуватись за кожний календарний місяць пізніше його останнього дня (п.9 Правил). Цими правилами дострокова сплата страхових внесків не передбачена взагалі. Пунктом 23 Правил змішаного страхування життя передбачено право страхувальника протягом трьох років з дня закінчення строку страхування, подавши документи, вказані в підпункті «а» п. 38, одержати в інспекції Держстраху, якій він сплатив останній внесок, обумовлену договором страхування страхову суму. Тобто, якщо строк страхування згідно страхового свідоцтва скінчився 31.03.1996 року, то право на звернення за одержанням обумовленої договором страхування страхової суми припинено після 31.03.1999 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2001 р. № 275 визначено, що правонаступником установ колишнього Укрдержстраху є зокрема й Страхова компанія «Оранта-Січ». Відповідно до страхового свідоцтва, після 31 березня 1996 року, ОСОБА_1 мав право одержати страхову суму в розмірі 1000 тисяча карбованців. Позивач звернувся з листом до ПАТ «СК «Оранта-Січ» про здійснення йому виплати страхового відшкодування лише в жовтні 2017 року, тобто з пропуском строку права на звернення, обумовленого договором страхування, укладеним між ним та Головним управлінням державного страхування СРСР. Інших доказів про своєчасне звернення позивача з вимогою про здійснення йому виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 до суду не надав. Листом ПАТ «СК «Оранта-Січ» від 10.10.2017 року № 5-19/3830, позивачу було роз’яснено встановлений законодавством порядок компенсації втрат громадян від знецінення страхових внесків колишнього Держстраху, яка проводиться виключно за рахунок Державного бюджету України згідно Постанов Кабінету Міністрів України. Листом ПАТ «СК «Оранта-Січ» зауважено, що у 2010-2016 роках та на даний момент, порядок виплати компенсації втрат громадян від знецінення страхових внесків громадянам України, Кабінетом Міністрів України не визначався. Також цим листом роз’яснено ОСОБА_1, що у разі прийняття відповідної Постанови та виділення коштів з Державного бюджету України для компенсаційних виплат, за їх отриманням останній має право звернутися до уповноваженого органу, якому буде доручено проводити ці виплати.

У позовній заяві, як на обґрунтування своїх вимог, ОСОБА_1 посилається на Закон України від 21.11.1996 р. за № 537/96 «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Однак дане посилання позивача є необґрунтованим з огляду на наступне:

Згідно ст. 1 Закону № 537/96, на підставі цього Закону встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках зазначених установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.

Однак , зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_1 зроблено внесок у колишній Укрдержстрах 21 жовтня 1992 року, тобто після встановленої ЗУ від 21.11.1996 р. за № 537/96 дати зобов’язання держави. Також позивачем до суду не надано доказів того, що даний страховий внесок, поміщений в колишній Укрдержстрах протягом 1992 року знаходився на рахунку зазначеної установи не менше одного повного календарного року.

Згідно до ст. 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року №537/96-ВР, держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян, гарантує їх компенсацію у встановленому порядку. Відповідно до ст. 3 цього Закону, заощадження громадян відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні станом на 01.10.1996 року.

Статтею 6 Закону 537/96-ВР передбачено, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться, починаючи з 1997 року, в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства. Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему «Реєстр вкладників заощаджень громадян» відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Обслуговування громадян, пов'язане із внесенням зазначених відомостей, здійснюється безоплатно. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Нормою статті 7 Закону 537/96-ВР визначено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього ОСОБА_3 бюджетом України на поточний рік. Повернення заощаджень громадян врегульовано Законом 537/96-ВР і не може бути здійснено в іншому порядку. Тому вимоги позивача про повернення коштів в інший спосіб, шляхом стягнення з відповідачів на його користь страхової виплати, суми збільшення страхової виплати з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних за користування коштами є безпідставним.

Тобто, підсумовуючи вищезазначене, суд зазначає, що порядок проведення виплат проіндексованих сум страхових внесків встановлюється щорічно окремою постановою Кабінету Міністрів України, на підставі якої страхова компанія проводить компенсаційні виплати за рахунок коштів, виділених з Державного бюджету України на відповідний рік. Тому щодо виплат проіндексованих сум страхових внесків, відповідач ПАТ «СК «Оранта-Січ» є лише посередником між страхувальниками (застрахованими) - власниками страхових полісів колишнього Укрдержстраху та державою.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.10.2001 року № 13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України положень статей 7, 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено, що право власності може бути обмежене державою, а положення ст. 7 цього Закону, відповідно до яких заощадження повертаються «поетапно», «залежно від суми вкладу», «у межах коштів, передбачених для цього ОСОБА_3 бюджетом України на поточний рік», хоча і обмежують конституційне право власності громадян, але не суперечать статтям 13, 41, 64 та іншим статтям Конституції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2001 р. № 275 «Про виплату у 2001 році грошових заощаджень і страхових внесків громадян України, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, і установи колишнього Укрдержстраху» у п.1 доручається провести виплату громадянам України грошових заощаджень і страхових внесків фінансовим установам, у тому числі й СК «Оранта-Січ». Пунктом 2. Ґ. Постанови КМУ зазначено, що у межах коштів, передбачених ОСОБА_3 бюджетом України на 2001 рік, здійснити виплати 3 млн. гривень - страхувальникам або застрахованим колишнього Укрдержстраху, яким станом на 1 січня 2001 р. виповнилося 75 років і більше.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1. Станом на 01.01.2001 р. йому було 68 років, тому він не попав у перелік осіб, яким належало здійснити таки виплати.

До того ж, згідно заперечень проти позову, наданих суду ПАТ «Страховою компанією «Оранта-Січ», остання не має ліцензії, тому не проводить довгострокове страхування життя та, згідно із Статутом товариства, не відповідає по зобов’язанням держави.

Що ж стосується залученого позивачем у якості співвідповідача Державної казначейської служби України, остання не в змозі використати зазначені вище права учасника судового процесу, тому що згідно із своїми функціональними обов’язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про ОСОБА_3 казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215.

Відповідно до пункту 2 Положення, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України і Міністра фінансів України.

Згідно з Положенням, Казначейство забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади.

Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України.

Отже, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним, тому відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність за дії інших суб’єктів.

У зв'язку з інфляцією і проведенням в Україні в 1992 та 1996 роках грошових реформ кошти громадян, які були вкладені в установи Держстраху СРСР, в тому числі, які діяли на території України, знецінилися.

Порядок проведення індексації грошових заощаджень громадян України, в тому числі і заощаджень вкладених в установи колишнього Укрдержстраху, регулюються Указом Президента України від 24.11.1994 року № 698/94 та Законом України «Про відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 року № 537/96 ВР з наступними змінами.

Указом Президента України від 25.08.1996 року № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» встановлено, що українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

Починаючи з 24 години 16.09.1996 року функціонування українського карбованця припиняється і єдиним засобом платежу на території України є гривня. Пунктом 5 цього Указу передбачено перерахування у гривні усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, також акціях та інших цінних паперах, в тому числі приватизаційних паперах.

Індексація страхових сум за договорами довгострокового страхування, укладеними з установами колишнього Укрдержстраху, відповідно до росту інфляції законодавством не передбачена.

Отже, зобов'язання по відновленню знецінених заощаджень громадян в установах колишнього Держстраху СРСР та Укрдержстраху, розміщених в строк до 31.12.1994 року, взяла на себе держава Україна і необхідні для цього кошти є внутрішнім державним боргом України, а не боргом за зобов'язаннями, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору. Тому нарахування індексу інфляції та три проценти річних у відповідності до ст. 625 Цивільного Кодексу України, що у своєму позові вказав ОСОБА_1, є необґрунтованим, безпідставним і не відповідає нормам діючого законодавства. Після прийняття Закону №537/96-ВР від 21.11.1996 року щорічно Кабінетом Міністрів України приймались постанови про виплату в поточному році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 02.01.1992 року в установи колишнього Укрдержстраху, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Встановлено, що черговість і обсяги виплат на відповідний рік проіндексованих грошових заощаджень встановлювалися Постановами Кабінету Міністрів України №817 від 17.05.2000р., №275 від 26.03.2001р., №471 від 05.04.2002 р., №382 від 26.03.2003р., №306 від 11.03.2004 р., № 409 від 30.05.2005р., №1091 від 03.08.2006 року, № 336 від 01.03.2007р., №1 від 09.01.2008 року, №481 від 20.05.2009р., №346 від 23.04.2012р. Вказаними постановами затверджено встановлені граничні суми коштів, певний порядок виплат і категорії осіб, яким виділялись грошові кошти, з державного бюджету для виплати компенсації знецінених грошових вкладів, в той же час, перерахунок коштів здійснюється ОСОБА_3 казначейством України, згідно з розписом видатків державного бюджету та на підставі розподілу, проведеного Міністерством фінансів України через установи Ощадбанку. Розпорядником коштів виступає Міністерство фінансів України. Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади вчиняє дії щодо забезпечення здійснення відшкодування громадянам, особам без громадянства та іноземним громадянам знецінених грошових вкладів, в тому числі, за цільовим державними позиками шляхом прийняття підзаконних правових актів на виконання вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в межах державних видатків на відповідний бюджетний рік. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанови на виконання приписів зазначеного Закону, але той факт, що ОСОБА_1 не підпадав під дію вищезазначених постанов, прийнятих на даний час або свідомо не скористався своїм правом на отримання коштів, не є підставою для стягнення коштів з відповідачів. ОСОБА_3 казначейська служба України та ПАТ «СК «Оранта-Січ» безпосередньо не здійснюють виплати коштів, тому вимога позивача про стягнення коштів з вищезазначених відповідачів є безпідставною і протиправною.

З огляду на наведене, наявні у справі правовідносини мають іншу правову природу, не договірну. Ці правовідносини врегульовані Законом № 537/96-ВР і на них не поширюється положення ЦК України. Тому нарахування індексу інфляції та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, на яку у позові посилається позивач, та їх виплата неможливі.

Окрім того, вищевказані нормативно-правові акти передбачають виплати страхових внесків для окремих категорій осіб, проте позивач не відноситься до числа осіб, які мали отримати компенсацію страхових сум.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про страхування» страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава за зобов’язаннями страховика.

Згідно ст. 10 та ст. 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно ч. 4 ст. 88 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Оскільки відповідачами не заявлено вимоги про відшкодування понесених ними витрат, судові витрати за цією справою відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 58, 60, 64, 212-215 ЦПК України та у відповідності до ст. ст. 16, 268, 526, 625 ЦК України, Законом України «Про відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 року № 537/96/ВР, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Приватного акціонерного товариства “Страхової компанії “Оранта-Січ” про стягнення страхової виплати – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Козлова Н. Ю.