Єдиний державний реєстр судових рішень
н\п 2/490/2620/2017 Справа № 490/9612/16-ц
Центральний районний суд м. Миколаєва
__________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 листопада 2017 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого суддіГуденко О.А.
при секретаріКваші С. О.
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві справу за позовом Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Веснянської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,-
ВСТАНОВИВ:
28.09.2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів з подальшим збільшенням позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
25 січня 2017 року до суду надійшло клопотання від ОСОБА_8 про залучення її в якості співвідповідача, оскільки рішення по справі може вплинути на її права та обов`язки.
Ухвалою суду від 26 січня 2017 року ОСОБА_8 залучено в якості співвідповідача, оскільки вона є власником земельної ділянки, площею 0,044 га за адресою АДРЕСА_1 , яку придбала за договором купівлі-продажу від 18.10.2011 року, укладеному з ОСОБА_5
22 березня 2017 року до суду надійшло клопотання від ОСОБА_9 про залучення її в якості співвідповідача, оскільки рішення по справі може вплинути на її права та обов`язки.
Ухвалою суду від 22 березня 2017 року ОСОБА_9 залучено в якості співвідповідача, оскільки вона є власником земельної ділянки, площею 0,044 га за адресою АДРЕСА_1 , яку придбала за договором купівлі-продажу від 18.10.2011 року, укладеному з ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 25 травня 2017 року ОСОБА_9 залучено в якості співвідповідача, оскільки вона є власником земельної ділянки, площею 0,088 га за адресою АДРЕСА_2 , яку придбала за договором купівлі-продажу від 02.12.2011 року, укладеному з ОСОБА_1 .
У судовому засіданні позивач та його представник надали заяву про розгляд справи в їх відсутність, вимоги позову підтримали в повному обсязі з викладених в ньому підстав, та враховуючи обставини, встановлені судовими рішеннями по справі № 490\14560\14-ц .
Відповідачі в судове засідання не зявилися, повідомлялися судом неодноразово належним чином, письмових заперечень суду не надали.
Ухвалою суду справу розглянуто у відсутності відповідачів та їх представників, оскільки в справі достатньо даних про права та взаємовідносини сторін.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.1964 року виконкомом Миколаївської міської ради Миколаївської області виданий державний акт на право користування землею державному підприємству «Миколаївське лісове господарство», відповідно до якого останнє є користувачем земельної ділянки загальною площею 25 га. згідно з планом описом меж в районі від А до Б з землями Сливинського училища механізації с-г №1, від Б до В з землями річки Південний Буг, від В до А з землями Варварівського лісництва. Інвентаризація вказаних земельних ділянок проводилась у 1964 році, кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були.
В кварталі 33 до складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство» окрім виділу 10, користувачем якого на даний час й досі є ДП «Миколаївське лісове господарство», раніше входили виділ 8 та 11 кварталу 33, що в 1992 році начебто були переведені в підсобно-господарські землі Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на підставі рішення Веснянської сільської ради народних депутатів №85 від 08.12.1992 року для надання земельних ділянок згідно представленого списку керівництва військової частини НОМЕР_1 під індивідуальну забудову військовослужбовцям.
Згідно рішення Веснянської сільської ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 08.12.1992 року № 85 землі не вилучені. Названим рішенням запропоновано можливість переведення земель площею 1,8 га, розташованих в кварталі 33, виділ 8,11 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради, але реалізовано таке рішення не було.
Відповідно до листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 15.01.2010 року №5190-0105-47/3-09 інформація, щодо вилучення земельних ділянок із земель Андріївського лісництва урочища «Варварівське» згідно даних державного земельного кадастру в Управлінні Держкомзему у м. Миколаєві відсутня. З 1964 року погоджень ДП «Миколаївське лісове господарство» на такий відвід земельних ділянок не надавало, відповідних рішень не приймало. Лише у 2007 році ДП «Миколаївське лісове господарство» почало надавати погодження на відвід земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків (рішення Миколаївської міської ради № 17/37 від 08.11.2007 року), які, однак, не стосувалися відповідачів по справі.
Попри це, рішеннями виконкому Веснянської сільської ради народних депутатів від 31.05.1993 року №29 та від 14.01.1994 року №2 і від 14.01.1994 року № 3 ухвалено виділити земельні ділянки під будівництво індивідуальних будинків.
На підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року № 2 ОСОБА_4 видано державний акт серії МК № 99 від 16.01.1994 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 0,0880 га.
Після смерті ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 4-781 власницею земельної ділянки по АДРЕСА_2 стала ОСОБА_3 , яка, однак, державний не отримала.
На підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.05.2007 року, справа № 2550/2007, власником вказаної земельної ділянки став ОСОБА_2 , державний акт серії ЯГ № 595984 від 12.06.2007 року.
19.06.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_2 , на ім`я останньої видано державний акт серії ЯЕ № 902086 від 23.10.2007 року на право власності на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_2 .
На підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року № 2 та від 31.05.1993 року № 29 ОСОБА_10 видано державний акт серії МК № 684 від 21.01.1994 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 0,0880 га.
Рішенням Миколаївської міської ради № 18/37 від 30.11.2007 року вказану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_11 , на ім`я якої видано державний акт серії ЯЕ № 920319 від 04.04.2008 року.
10.04.2008 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 3315, на ім`я останнього видано державний акт серії ЯЕ № 926334 від 20.05.2008 року на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_3 .
25.06.2008 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 3444, на ім`я останньої видано державний акт серії ЯЕ № 933000 від 17.07.2008 року на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_3 .
На підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року № 3 та від 31.05.1993 року №29 ОСОБА_14 видано державний акт серії МК № 133 від 17.01.1994 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 0,0800 га.
14.10.2008 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 4161, на ім`я останньої видано державний акт серії ЯЗ № 926334 від 26.11.2008 року на право власності на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_4 .
На підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року № 3 та від 31.05.1993 року №29 ОСОБА_15 видано державний акт серії МК № 132 від 17.01.1994 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 0,0800 га.
27.12.2005 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 5530, на ім`я останньої видано державний акт серії ЯБ № 829010 від 26.07.2006 року на право власності на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_5 .
На підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року № 2 ОСОБА_2 видано державний акт серії МК № 97 від 16.01.1994 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,0880 га.
18.10.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2894, на ім`я останнього видано державний акт серії ЯГ № 610647 від 15.05.2007 року на право власності на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
На підставі рішення виконкому Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року № 2 та від 31.05.1993 року № 29 ОСОБА_7 видано державний акт серії МК № 686 від 21.01.1994 року на право приватної власності на землю по АДРЕСА_2 , земельна ділянка площею 0,0900 га.
22.06.1995 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2-2835, на ім`я останньої видано державний акт серії МК № 4438 від 29.11.1995 року на право власності на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_6 .
При цьому, з Генерального плану м. Миколаєва вбачається, що вул. Урожайна закінчується номерами 100 і 107 з парної і непарної сторони відповідно, а тому по АДРЕСА_2 відсутні відповідні земельні ділянки №№ 114, 115, 116, 117, 118, 120.
Крім того, з 1964 року і по теперішній час вищеназвані земельні ділянки не вилучалися із земель ДП «Миколаївське лісове господарство».
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.
Згідно з ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
За п. 5 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, припинення правовідношення власності на спірні земельні ділянки можливе шляхом припинення дії правового титулу, як підстави виникнення такого права, тобто визнанням недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.
Відповідно до положень ст. 3 ЗК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Положеннями статті 9 вказаного Кодексу передбачено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; 3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; 4) справляння плати за землю; 5) ведення земельно-кадастрової документації; 6) погодження проектів землеустрою; 7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; 8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; 9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; 10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів; 11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; 12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції; 13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
Статтею 17 ЗК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача земельних ділянок, зокрема у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районного, міської, в адміністративному підпорядкуванні якого є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.
Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядними, природоохоронними і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31,32 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 31 цього ж Кодексу вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Однак, вилучення (викуп) з метою передачі у власність відповідачам спірних земельних ділянок у землекористувача ДП «Миколаївське лісове господарство» не проводилося.
Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до п. 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, повязаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав в судовому порядку.
Зазначена правова позиція щодо можливості визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку підтримана Верховним Судом України при розгляді справ у зв`язку із неоднаковим застосуванням одних і тих же норм матеріального права у подібних правовідносинах в постановах від 22.10.2012 року у справі №3-34гс12, від 22.05.2013 року у справі №6-33цс-13 та від 03.07.2013 року у справі №6-62цс 13.
За такого, оспорювані державні акти видані відповідачам без визначеної законом підстави (ст. 17 ЗК України).
При цьому, ст. 19 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцевого і регіонального самоврядування», який діяв з 1990 року по 1997 рік виключно на пленарних засіданнях ради народних депутатів вирішуються питання земельних відносин.
Згідно копії рішення Веснянської сільської ради № 2 від 14.01.1994 року прізвища відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у ньому не значаться, тобто на пленарному засіданні Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року не вирішувалося питання з надання у їх власність спірних земельних ділянок. Проекти відведення земельних ділянок не розроблялися та не погоджувалися Веснянською сільською радою народних депутатів.
Натомість громадяни ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_7 зазначені в рішенні Веснянської сільської ради № 29 від 31.05.1993 року, яким було затверджено список громадян про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків військовослужбовцям військової частини № НОМЕР_1 . Разом з тим, за змістом цього рішення вказаним відповідачам виділено в довічне спадкове володіння земельні ділянки з вільного присадибного фонду сільської Ради в районі в/ч НОМЕР_1 . При цьому, згідно отриманих державних актів підставою для їх видачі цим особам були саме рішення Веснянської сільської ради № 2 від 14.01.1994 року та № 3 від 14.01.1994 року.
За такого, рішення Веснянської сільської ради № 29 від 31.05.1993 року не може слугувати належною підставою для видачі ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_7 державних актів, оскільки в ньому містяться дані про інше рішення Веснянської сільської ради народних депутатів.
Рішення Веснянської сільської ради № 2 від 14.01.1994 року також не є підставою для видачі державних актів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки не містять прізвищ цих осіб.
Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 3 свого Листа «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28 січня 2013 року за № 24-150/0/4-13 роз`яснив, що крім речових, існують також зобов`язальні способи захисту права власності. До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, позови про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності. Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.
До умов пред`явлення віндикаційного позову належать такі: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним. 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.
Отже, з підстав зазначених в листі ВССУ, позивач має всі необхідні передумови для пред`явлення віндикаційного позову, оскільки будучи власником землі не здійснює фактичне володіння над спірними землями, які знаходяться на даний час в повному розпорядженні відповідачів - ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , тап ОСОБА_9 , збереглися в натурі та є індивідуально визначеними. При цьому, віндикаційний позов, пред`явлений позивачем, має недоговірний характер та спрямований на захист його речових прав на земельну ділянку.
Спірні землі вибули з володіння ДП «Миколаївське лісове господарство» не з волі останнього, оскільки були передані у приватну власність органом місцевого самоврядування з порушенням закону.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України, якщо особа не була стороною договору. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Стаття 330 ЦК України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.
Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).
За змістом ст.ст. 92, 95 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно положень ст.ст. 330, 658 ЦК України майно не може бути відчужене особою, яка не має на те достатніх правових підстав, тобто не є власником такого майна.
До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню також стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин).
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (частини друга, третя статті 56 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України від 18.12.1990 року; ч. 1 ст. 17 ЛК України ).
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Так,Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей4,5 ЗК Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК Українизакріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на таке, положення частини першої статті83, частини першої статті84, статті122 ЗК України, статей1,2,6,10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочносте й власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Згідно зіст.7 ЛК Україниліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами прававласності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в ч.2ст.3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно дост.8 ЛК Україниу державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ч.1ст.84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землілісогосподарськогопризначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертоїстатті 84 ЗК Україниу редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин).
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (частини друга, третястатті 56 ЗК Українив редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядуваннянадаютьсяв постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарськимпідприємствам,іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК Україниу редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; частина першастатті 17 ЛК України).
За змістомстатті 31 ЛК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) тастатті 21 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації»(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.
Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК Україниу редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Стаття 57 ЛК Українивизначає порядок та умови зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.
Відповідно до частини дев`ятоїстатті 149 ЗК Українив редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначенихстаттею 150 цього Кодексу.
При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (стаття 20 ЗК України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмову в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Судом установлено, що спірні земельні ділянки, про витребування яких позивач заявив позов, входять до складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство», яке має законне право користування ними та належать до земель лісового фонду. Також установлено, що право користування ДП «Миколаївське лісове господарство» на спірні земельні ділянки не припинялося в порядкустатті 141 ЗК України, земельна ділянка за правиламистатті 149 ЗК Українине вилучалася. Так само не було додержано порядку зміни цільового призначення землі згідно зістаттею 20 ЗК України.
У подальшому спірна земельна ділянка № НОМЕР_3 відчужувалася за договорами купівлі-продажу, і проводилося її розєднання , що в кінцевому результаті призвело до перебування у приватній власності відповідачів ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 - земельної ділянки, загальною площею по 0,044 га кожна.
За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, «суспільним», «публічним» інтересом звернення позивача до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_10 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
За правилами ч.1ст.56 ЗК України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
З наведеного випливає, що ДП «Миколаївське лісове господарство» як власник земельних ділянок по АДРЕСА_7 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , що вибули з володіння позивача не з його волі, шляхом їх незаконного та неправомірного вилучення рішеннями Веснянської сільської ради народних депутатів № 85 від 8 грудня 1992 року, № 29 від 31.05.1993 року, № 2 від 14.01.1994 року та № 3 від 14.01.1994 року, має право на підставі ст. 330, 388 ЦК України, витребувати земельні ділянки від їх останніх набувачів та фактичних володільців, оскільки є всі необхідні умови та законні підстави як для пред`явлення віндикаційного позову, так і для витребування земель з чужого незаконного володіння.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України , судові витрати слід стягнути з відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» задовольнити.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 684, площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_3 , виданий ОСОБА_10 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 243.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 132, площею 0,0800 га, розташовану за адресою АДРЕСА_5 , виданий ОСОБА_15 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 229.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 686 площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_6 , виданий ОСОБА_7 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 245.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 133, площею 0,0800 га, розташовану за адресою АДРЕСА_4 , виданий ОСОБА_14 17 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 227.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 99, площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , виданий ОСОБА_4 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 240.
Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії МК № 97, площею 0,0880 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_2 16 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 238.
Витребувати на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_13 .
Витребувати на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_13 .
Витребувати на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0900 га, що розташована за адресою АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 .
Витребувати на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0800 га, що розташована за адресою АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_13 .
Витребувати на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 .
Витребувати на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_16 .
Витребувати на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0440 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 .
Стягнути на користь Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» з ОСОБА_9 1433,25 грн. , ОСОБА_13 2 150 грн, ОСОБА_16 та ОСОБА_6 - по 717 грн. судового збору .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів після проголошення рішення.
Суддя Центрального районного суду
м. Миколаєва Гуденко О.А.
