ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2017 р.
Справа № 816/1244/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Лях О.П.
Суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М. ,
при секретарі судового засідання Жданюк А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/1244/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, про визнання протиправною відмови, зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА
Позивач , ОСОБА_1, звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі– відповідач, ТУ ДСАУ в Полтавській області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (далі – третя особа, ГУ ДКСУ у Полтавській області), в якому, просила суд: (а.с.4-6)
- визнати протиправною відмову ТУ ДСАУ в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІІІ , тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VII на 1 січня 2017 рку, в розмірі 3200 грн;
- зобов’язати ТУ ДСАУ в Полтавській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Пирятинського районного суду Полтавської області Ощинській Ю.О. суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила про те, що з 01.01.2017 повинна одержувати заробітну плату, виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн., відповідно до положень частини 1 статті 133 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, а не із розміру 1600 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/1244/17 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1:
визнано протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в частині нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІІІ, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII, за період з 01.01.2017 по 31.07.2017;
зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 31.07.2017, за період фактичної роботи, додаткової відпустки, щорічної основної відпустки (невідбутої частини) у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133, ст. 134 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-УІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с.108-116)
Не погодившись із судовим рішенням, ТУ ДСАУ в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/1244/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. (а.с.124-128)
Згідно зі ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з огляду на наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Пирятинського районного суду Полтавської області указом Президента України від 22.01.2010 року № 59/2010 (а.с. 12-14, 17, 51-52, 89-90).
Наказом Пирятинського районного суду Полтавської області від 26.02.2010 року № 6-к ОСОБА_2 зараховано на посаду судді зазначеного суду з 01.03.2010 року (а.с. 12, 15, 31, 58, 91).
У 2015 році закінчились повноваження судді Ощинської Ю.О. в межах п`ятирічного строку, на який вона призначалась. (а.с.32, 54, 92)
11 травня 2017 року Вища рада правосуддя своїм рішенням № 1075/0/15-17 внесла подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 суддею Пирятинського районного суду Полтавської області (а.с. 16).
Крім того, протягом 2017 року позивачу надавались відпустки, а саме:
- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 13.03.2017 № 4-в – невідбута частина щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 7 календарних днів з 13.03.2017 по 19.03.2017 включно (а.с.36, 60, 97);
- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 20.03.2017 № 6-в – невідбута частина щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 7 календарних днів з 20.03.2017 по 26.03.2017 включно (а.с.37, 57, 98);
- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.04.2017 № 10-в – щорічна додаткова оплачувана відпустка, як жінці, яка працює і має двох дітей віком до п`ятнадцяти років, тривалістю 10 календарних днів з 10.05.2017 по 19.05.2017 включно (а.с.38, 61, 99);
- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 30.05.2017 № 12-в – невідбута частина щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 1 календарний день 02.06.2017 року (а.с.39, 100);
- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 23.06.2017 № 15-в – невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 21 календарний день з 03.07.2017 року по 23.07.2017 року включно (а.с.40, 101).
Також, встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон №1402) та вона не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).
Відповідно до штатного розпису Пирятинського районного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 16 000 грн. (а.с. 53, 72-77, 93).
Як вбачається із довідки, розрахункових листів за січень-липень 2017 року, бухгалтерського розрахунку заробітної плати та пояснень до нього, суддівська винагорода нарахована ОСОБА_1, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 грн. (а.с.10, 78-80, 81-82)
При цьому, відповідно до ч.10 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” позивач як суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не отримує доплат до посадового окладу (надбавки та премії). (а.с.30, 50, 88)
Крім того, слід відмітити, що вказані відпустки ОСОБА_1 у 2017 році також оплачувалися із розрахунку посадового окладу в розмірі 16 000 грн.
Також, позивачу на підставі наказу Пирятинського районного суду Полтавської області № 9-к від 23.06.2017 року було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу - також виходячи з розрахунку окладу в розмірі 16 000 грн. (а.с.41, 102)
14 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ТУ ДСАУ в Полтавській області із заявою, у якій, вказуючи на безпідставність нарахувань грошової винагороди та пов"язаних виплат виходячи з посадового окладу 16 000 грн., просила провести нарахування та виплату належних їй сум суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу розміром 32000 грн. (а.с.8)
Листом ТУ ДСАУ в Полтавській області №02-19/1434 від 18.07.2017 року позивача було повідомлено, що з набранням чинності з 01.01.2017 року Закону України від 06.12.2016 № 1774- VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який вносить зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Закону України “Про судоустрій та статус суддів” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що суддівська винагорода з 01.01.2017 року повинна обчислюватися із розміру посадового окладу в сумі 32 000 грн.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, розмір посадового окладу судді регулюється ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), у відповідності до частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до п. 22 Р. ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість, згідно п. 23 цього розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№ 41-45, ст. 529; 2015 рік, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Згідно ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Частиною 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774), що набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.
При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.
Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останнього належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).
Судова колегія також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового акту рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Слід зазначити, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2статті 8Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).
Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Як вбачається з ч. 3 ст. 133 Закону № 2453 вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».
У рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.
Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону № 1774 не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;
- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обгрутованість позовних вимог позивача.
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 року, суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.
Враховуєючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді від осіб, які таке оцінювання не пройшли.
Тобто, метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність його займаній посаді.
Колегія суддів зазначає, що наявна різниця у статусі між суддями, які пройшли оцінювання та тими, які його не пройшли, з урахуванням відсутності їх вини у цьому, та її наслідки, які знаходять своє відображення у тому числі і в розмірі суддівської винагороди, не повинні слугувати обставинами, що породжують поглиблення такої різниці та створення нових факторів для її існування, а саме, суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання не може отримувати суддівську винагороду у розмірі, що на порядок нижчий, ніж той суддя, який його на даному етапі не пройшов, оскільки в даному випадку не буде застосований принцип розсудливості, що зашкоджуватиме самій суті права.
За приписами ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання,
Оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання є підстави для її скасування з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Враховуючи вищевказане керуючись ст.ст. 41, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області задовольнити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/1244/17 в частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 скасувати.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 816/1244/17 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.
Повний текст постанови складено 20 листопада 2017 року.
Головуючий суддя
(підпис)
ОСОБА_3
Судді
(підпис) (підпис)
ОСОБА_4 ОСОБА_5
