ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А ДУМКА

07 листопада 2017 р.

м.Одеса

Справа № 520/10636/17

У справі за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2017 року про повернення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» до ОСОБА_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування постанов про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень,

Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року задоволена апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі», ухвала Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2017 року скасована, а справа № 520/10636/17 за адміністративним позовом ТОВ «Судноплавна компанія «Укрферрі» до ОСОБА_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування постанов про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень – направлена до Київського районного суду м. Одеси для продовження розгляду.

Із законністю судового рішення ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року не погоджуюсь.

На мою думку, апеляційний суд в цій справі, для ухвалення законного рішення мав відступити від правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постановах цього суду від 04.11.2015 року у справі № 2а-0370/3482/11, від 17.11.2015 року у справі № 2а-1870/7313/11, від 01.11.2016 року у справі № 2а-187/4553/12, з наступних мотивів.

Так п.2 ч.1 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративна відповідальність настає, за скоєння правопорушення, яке передбачене цим Кодексом.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність також може бути встановлена іншими законами.

Частиною 3 ст. 2 КУпАП передбачено, що положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Приймаючи до уваги роз’яснення Конституційного Суду України надане в рішенні №7-рп/2001 від 03.05.2001 року, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у частині третій статті 2 цього Кодексу під словосполученням «законодавством, ще не включеним до Кодексу» слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу.

Так, Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» встановлена відповідальність суб’єктів господарювання за порушення допущені ними у господарській діяльності у вигляді штрафу.

У справі, що розглянута, порушником є юридична особа.

Штрафи, що застосовуються до суб’єктів, які допустили порушення є адміністративно-господарськими санкціями. Види таких санкцій визначені ст. 239 Господарського кодексу України.

Тобто такі санкції передбачені за порушення, які допущені у господарських відносинах не договірного характеру.

Не зважаючи на те, що у адміністративної відповідальності та у адміністративно-господарських санкцій є схожі ознаки стосовно встановлення факту правопорушення, процедури розгляду справи, порядку оскарження рішення державного органу уповноваженого розглядати такі справи, це є два різних види відповідальності.

На законодавчому рівні адміністративна відповідальність існує окремо, а адміністративно-господарські санкції окремо.

Певний період у правовій науці та законодавстві суб’єктами адміністративного проступку визнавалися як фізичні, так і юридичні особи. Проте в умовах панування державної форми власності (Радянський період) накладення штрафів на юридичних осіб втрачали будь-який сенс, тому правова доктрина схилялась до недоцільності визнання підприємств, установ та організацій суб’єктами адміністративної відповідальності, що знайшло нормативне закріплення в Указі Президії Верховної Ради Союзу РСР від 21 червня 1961 року «Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку» та аналогічному Указі Президії Верховної Ради Української РСР від 15 грудня 1961 року. Цими нормативно-правовими актами скасовано накладення адміністративних штрафів на підприємства, установи та організації. Саме цю концепцію було реалізовано у прийнятому 7 грудня 1984 року Кодексі Української РСР про адміністративні правопорушення, за яким суб’єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина Кодексу). Ця позиція законодавця залишилась незмінною, свідченням чого є численні доповнення, які вносились до КУпАП протягом усього часу його дії, в тому числі і Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 5 квітня 2001 року, метою прийняття якого було приведення Кодексу у відповідність з Конституцією і законами України. Законами про внесення змін до Загальної та Особливої частин Кодексу, якими, зокрема, встановлювались нові склади адміністративних правопорушень та адміністративні стягнення за них, суб'єктом відповідальності за ці правопорушення визнавались лише фізичні особи.

З урахуванням зазначеного, при застосуванні у спірних правовідносинах п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України, при визначенні предметної підсудності, щодо розгляду місцевим загальним судом як адміністративним справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, слід враховувати суб’єктний склад та характер правовідносин, оскільки відповідальність за адміністративні правопорушення та відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкції не є тотожними, внаслідок чого посилання в ч. 1 ст. 13 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» від 10.01.2002 року № 2920-ІІІ на можливість оскарження постанов до місцевого суду має сприйматись таким чином, що місцевим судом є саме окружний адміністративний суд, а не місцевий загальний суд, як адміністративний (ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII).

За таких обставин, вважаю, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спір який виник між сторонами у цій справі підсудний ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Суддя С.Д.Домусчі