АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1863/17 Справа № 204/7276/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040030000680, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2017 року, відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хашурі Республіки Грузія, громадянина України, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області, громадянина України, маючого середню освіту, працюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора: ОСОБА_9

потерпілої: ОСОБА_10

представника цивільного позивача: ОСОБА_11

обвинувачених: ОСОБА_8 , ОСОБА_7

захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_12

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2017 року, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в доход держави в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме три тисячі чотириста гривень, без позбавленням права керувати транспортними засобами.

ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в доход держави в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме три тисячі чотириста гривень, без позбавленням права керувати транспортними засобами.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави за проведення експертизи в розмірі 491 гривня 04 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави фактичну вартість проведення судової експертизи в розмірі 704 гривні 80 копійок.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь Царичанського районного центру зайнятості матеріальну шкоду в розмірі 59 823 гривні 80 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_13 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 3 408 гривень 51 копійку, в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 гривень.

Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 , 01 серпня 2015 року о 09 години 15 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «Audi 200» р. н. НОМЕР_1 , рухався по вул. Павлова з боку пр. ім. С. Нігояна в напрямку вул. Набережна Заводська в м. Дніпро.

В цей час, ОСОБА_8 , 01 серпня 2015 року о 09 години 15 хвилин, керуючи технічно справним транспортним засобом автомобілем «Daewoo Lanos» р.н. НОМЕР_2 , рухався по вул. Набережна Заводська з боку вул. П. Мирного в напрямку вул. Горького в м. Дніпро.

Під час руху, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожніх обставин та їх змін, зокрема, обвинувачений ОСОБА_7 перебуваючи на перехресті нерівнозначних доріг поновив рух керованого ним автомобіля виїжджаючи на вул. Набережну Заводську та рухаючись по другорядній дорозі, не надав дорогу автомобілю марки «Daewoo Lanos» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_8 , що наближався до даного перехрестя по головній дорозі вул. Набережна Заводська зліва на право по ходу його руху, в той час, як обвинувачений ОСОБА_8 , при виникненні небезпеки для руху у вигляді автомобіля «Audi 200» під керуванням обвинуваченого ОСОБА_7 , що виїхав із другорядної дороги, не вижив заходи до зменшення швидкості, аж до зупинки автомобіля, змінив напрямок руху вліво та виїхав на зустрічну смугу, де сталося зіткнення зазначених транспортних засобів під керуванням обвинувачених.

В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля «Daewoo Lanos» р.н. НОМЕР_2 - потерпілій ОСОБА_10 заподіяні тілесні ушкодження , які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров`я.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_7 , виразилось в тому, що останній керуючи транспортним засобом автомобілем «Audi 200» р. н. НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України. Невиконання вимог Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_8 виразилось в тому, що останній керуючи транспортним засобом автомобілем «Daewoo Lanos» р. н. НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України. Невиконання вимог Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв`язку з наслідками, що настали.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині визнання ОСОБА_7 винним за ч.1 ст. 286 КК України та кримінальне провадження відносно нього закрити.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції вказував неодноразово, що висновок автотехнічної експертизи №70/27-534 від 25.08.2015 р. не може прийматися як належний і допустимий доказ.

Захисник зазначає, що в протоколі слідчого експерименту від 18.08.2015 року зазначено, що слідчий експеримент проводиться без участі обвинувачених, тобто за участю інших осіб, що, на думку захисника, є порушенням вимог ч.3 ст. 240 КПК України.

Обґрунтовуючи свою позицію захисник вказує, що відповідно до п. 25 ч.1 ст. 3 КПК України до учасників кримінального провадження не відносяться «інші особи», так як таке визначення, як «інші особи» взагалі відсутнє в змісті вказаного пункту.

На думку захисника отримані 18.08.2015 року в ході слідчого експерименту докази на підставі показань інших осіб данні жодним чином не можуть використовуватися для подальшого проведення експертизи, оскільки вони отримані від осіб, які не є учасниками кримінального провадження, їхні пояснення не є джерелами доказів, відповідно до вимог КПК України «інші особи» взагалі не можуть бути залучені до участі в слідчому експерименті, так як це не передбачено ч. 3 ст.240 КПК України.

В апеляційній скарзі захисник зазначає що в суді першої інстанції був допитаний свідок ДТП ОСОБА_14 та на підставі його показань були проведені дві судові автотехнічні експертизи перша за ухвалою суду за якою було отримано висновок експерта №4187-16 від 11.11.2016 р., та друга за запитом захисника за якою було отримано висновок експерта №122/16 від 30.01.2017 року.

Суд першої інстанції, на думку захисника, необґрунтовано відкинув вище вказані експертизи, оскільки вони знаходились в повному протиріччі один від одного в частині показів свідка ОСОБА_14 про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди. На думку захисника, суд першої інстанції встановлюючи факт суперечності вищевказаних висновків один одному, не навів належних підстав для визнання неможливим прийняття висновків як докази.

Мотивуючи апеляційну скаргу захисник вказує, що ОСОБА_7 був позбавлений права на захист, це виражається в тому що слідчий повинен роз`яснити право на захист та забезпечити реалізацію права, оскільки відповідно до ч.1 ст.48 КПК України захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Обвинуваченому ОСОБА_7 не надали можливості залучити захисника до участі у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, так як фактично одразу після роз`яснення права на захист було оголошено про закінчення досудового розслідування.

Вислухавши суддю-доповідача, думку захисника та обвинуваченого які підтримали доводи апеляційної скарги та просили закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 , думку прокурора,потерпілої,представника цивільного позивача, обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника, які заперечував проти задоволення апеляційної скарги,перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3ст.374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

У резолютивній частині судового рішення викладаються конкретні рішення суду, що повинні логічно випливати з описово-мотивувальної частини.

У пунктах 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» зазначено, що у вироку суду належить давати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують або спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Зазначені вимоги закону та рекомендації Пленуму Верховного Суду України судом першої інстанції належним чином не виконано.

Не можна не погодитися з доводами апеляційної скарги захисника,що судом без належного обґрунтування не було взято до уваги висновок експерта № 4187-16 від 11.11. 2016 року та висновок експерта № 122\16 від 30.01.2017 року, оскільки, якщо докази провадження мають суперечності, то суду необхідно усунути ці суперечності шляхом додатково допиту свідків та експертів, а при необхідності признання експертизи.

Суд першої інстанції, не тільки не усунув суперечності та сам у вироку припустився суперечності, тоді як покази свідка ОСОБА_14 навів як доказ винуватості обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а висновки експертизи на підставі показів свідка ОСОБА_14 відкинув.

Не навів суд першої інстанції обґрунтування свого рішення щодо визнання допустимим доказом висновків автотехнічної експертизи 70\27-534 від 25.08. 2015 року, які були основані насамперед на показах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у ході проведення слідчого експерименту. В такому випадку, суду належало згідно до правових позицій Верховного Суду України перевірити доводи сторін та прийняти рішення щодо допустимості вказаного доказу, однак суд цих вимог не виконав , тому не можна не погодитися з доводами апеляційної скарги захисника про необґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Крім того, у ході розгляду вказаної категорії кримінальних проваджень, слід враховувати інші правові позиції ВСУ. У постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року (справа № 5-18кс14) зазначено, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

На таку особливість у правозастосуванні орієнтує і Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

У пункті 7 цієї постанови роз`яснено, що у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі,що для правильного застосування норми про кримінальну відповідальність особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Суд не з`ясував, хто з водіїв та якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі і аварійну ситуацію, хоча, як правило, в причинному зв`язку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того водія, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення.

Судом і повинно бути враховано положення пункту 1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила.

Судом також не наведено обґрунтування рішення щодо вирішення цивільного позову,оскільки відповідно до вимог ч.5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами встановленим цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Суд при вирішенні цивільного позову зовсім не звернув уваги на те, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187ЦК).

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. 370 КПК не мотивував своє рішення,відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , зазначивши тільки саме рішення з цього приводу, тому рішення щодо цивільного позову не можна визнати обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що суд не створив необхідних умов для реалізації сторонами кримінального провадження своїх процесуальних прав щодо належного обґрунтування цивільного позову та вирішення питання щодо осіб, які можуть нести відповідальність у даному випадку (ст. 22 КПК).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені істотні порушення - є процесуально неприпустимим при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються загальні засади забезпечення права на захист, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередності дослідження доказів і змагальності сторін у процесі, законності та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов`язкова вимога у ст. 370 КПК України, а також містяться у ст. 7 КПК України - серед загальних засад кримінального провадження, яке за своїм змістом та формою повинно їм відповідати.

Оскільки у кримінальному провадженні згідно до ст. 404 КПК України, апеляційний суд встановив помилковість висновків суду , однак процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення у зв`язку з відсутністю відповідних клопотань, то за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (стаття 2 КК), змушений застосувати найприйнятніший спосіб розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, під час якого мають бути усунені зазначене неправильне застосування кримінально- процесуального закону,кримінального закону, при наявності клопотання сторін, вирішити питання про проведення слідчого експерименту за участю всіх учасників ДТП(ст.333КПК), допитати експерта та провести необхідну транспортно- трасологічну експертизу або комплексну експертизу( з урахуванням Правових позицій ВСУ щодо даної категорії справ) та постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2017 року, відносно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ч.1 ст. 286 КК України, скасувати.

Призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Апеляційного суду :

------------------- ------------------- --------------------

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4