АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Горак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених грошових коштів,

Справа №755/5067/17

Апеляційне провадження: №22-ц/796/11625/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Астахова О.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.

встановила:

у квітні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу у розмірі 8 234грн. 45коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по втраті годувальника, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність».

Позивач стверджував, що проведеною перевіркою встановлено, що відповідач не подала до управління відомостей про те, що вона зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, і є працюючим пенсіонером, що впливає на розмір призначеної пенсії, у зв'язку з чим за період з 1 квітня 2009р. по 31 серпня 2015р. виникла переплата пенсії у розмірі 8 234грн. 45коп.

17 червня 2015р. відповідачу був надісланий лист з вимогою добровільно сплатити суму надміру виплачених коштів, проте, на день пред'явлення позову, кошти відповідачем не повернуто.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Позивач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, так як відповідно до ст. 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, а у разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії, пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

Позивач стверджує, що відповідач не подала до управління відомості про те, що вона

- 2 -

зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності і є працюючим пенсіонером, що впливає на розмір призначеної пенсії, у зв'язку із чим виникла переплата пенсії за період з 1 квітня 2009р. по 31 серпня 2015р.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.51), свого представника у судове засідання не направив, клопотання про його перенесення не подав, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, яка заперечувала проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 29 жовтня 2007р. ОСОБА_4 звернулася до Управління Пенсійного фонду України Дніпровського районну м. Києва із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

Згідно повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 17 вересня 2015р. ОСОБА_1 з 1 квітня 2009 по 31 серпня 2015р. переплачено пенсії у розмірі 8 234грн. 45коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як він відповідає встановленим обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобов'язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду.

Згідно ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається і підтверджено відповідачем, що 2 вересня 2004р. вона була зареєстрована, як фізична особа-підприємець. Вказана реєстрація була здійснена до подачі відповідачем заяви про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, тому твердження позивача про недотримання відповідачем вимог ст. 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» безпідставні.

Крім того, позивачем не надано суду доказів, що відповідач навмисно, з метою отримання пенсії у більшому розмірі, ніж передбачено законодавством, не повідомила про свою реєстрацію, як фізичної особи-підприємця, так як з постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2015р. вбачається, що з моменту реєстрації відповідач ніякої діяльності, як підприємець, не здійснювала і будь-яких доходів не мала, не надано суду доказів і того, що відповідач після призначення пенсії працевлаштувалася і була працюючим пенсіонером, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача переплаченої пенсії на підставі ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не надано належного розрахунку надмірно виплаченої пенсії, не зазначено позивачем, з яких саме обставин він виходив стверджуючи, що пенсія відповідачу була визначена у більшому розмірі, так як позивачем не доведено, що у спірний період відповідач працювала та отримувала будь-які доходи, що могло вплинути на розмір призначеної їй пенсії.

- 3 -

Не було позивачем спростовано твердження відповідача про те, що відповідно до ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», редакція якої діяла на час спірного періоду, вона вважала свою підприємницьку діяльність припиненою, так як жодного разу не подавала до податкових органів звітності про свою фінансову діяльність та податкові декларації.

Враховуючи викладені обставини та норми матеріального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відхилити, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 9 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом

двадцяти днів.

Головуючий :

Судді: