РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Справа № 906/409/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача : представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гор.Інвест Агро" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.07.17р. у справі № 906/409/17 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Приватного підприємства "Агротехпостач Плюс"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гор.Інвест Агро"

про стягнення 205 885,19 грн (з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 02.06.2017)

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Агротехпостач Плюс" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с.3-5) до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гор.Інвест Агро" (надалі – відповідач), в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 186739,83грн, з яких: 139038,19грн - основного боргу, 13903,82грн - 10% штрафу, 6034,00грн - 3% річних, 27763,82грн - інфляційних нарахувань.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 11 липня 2016 року (а.с.83-85) із врахуванням зміни предмету позову, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 139038,19 грн. основного боргу, 6034,00 грн. - 3% річних, 25965,02 грн. - інфляційних втрат та 2850,27 грн. судових витрат. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 13903,82 грн. штрафу, 19145,36 грн. пені та 1798,80 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що наявність заборгованості в сумі 139038,19 грн. доведена матеріалами справи.

Крім того, суд, керуючись положеннями ст.625 Цивільного кодексу України та обставинами справи, визнав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення 3% в сумі 6034,00 грн.

Також суд першої інстанції перерахувавши розмір інфляційних втрат, прийшов до висновку про стягнення інфляційних втрат в розмірі 25965,02 на підставі п.3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Разом з тим, суд на підставі ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч.3, ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 19145,36 грн. та штрафу в розмірі 13903,82 грн. у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову (а.с.112-114). Крім того, апелянт просить відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі та поновити строк на апеляційне оскарження.

Скаржник зокрема зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими; висновки, зроблені судом, не відповідають обставинам справи; судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Апелянт заперечує той факт надання позивачем послуг по постачанню товару на суму 173 887,48 грн. та вважає, що позивачем поставлено товари лише на суму 40536,57 грн. по видаткових накладних №ВИАП-18307 від 05.08.2015 та №ВИАП-29204 від 16.11.2015, які підписані представником відповідача та скріплені печаткою. Вказує, що решта видаткових накладних відповідачем не підписувались, на них відсутня печатка відповідача, жодних доручень на одержання товару відповідач не надавав, тому вартість товару не була оплачена. При цьому відповідач як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог посилається на положення Інструкції №99 про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей, згідно яких матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/409/17 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова А.Г. (а.с.109).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2017 року скаржнику поновлено строк апеляційного оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 20 вересня 2017 року на 11 год.00хв., а також відстрочено сплату судового збору до 20 вересня 2017 року (а.с. 110-111).

14.09.2017 р. на адресу суду від Приватного підприємства "Агротехпостач Плюс" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший час, у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника (юриста) у відпустці починаючи з 16.09.2017 р. по 01.10.2017 р. включно. Окрім того, зазначено, що керівник підприємства має намір брати участь у розгляді апеляційної скарги виключно за участі юриста.

У судовому засіданні 20 вересня 2017 року представники позивача та відповідача не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 20 вересня 2017 року, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.

Ухвалою суду від 20.09.2017 розгляд справи відкладено на підставі ст.. 77 Господарського процесуального кодексу на 18 жовтня 2017 р. на 11:30 год., відстрочено скаржнику сплату судового збору до 18 жовтня 2017 року (а.с. 129-130).

У судовому засіданні 18 жовтня 2017 року представники позивача та відповідача не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.

Ухвалою суду від 18.10.2017 розгляд справи відкладено на підставі ст..77 Господарського процесуального кодексу на 15 листопада 2017 р. на 11:0 год., відстрочено скаржнику сплату судового збору до 15 листопада 2017 року (а.с. 136).

14.11.2017 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає рішення господарського суду Житомирської області законним та обгрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду без змін. Крім того, просить розгляд справи провести за відсутності позивача.

У судове засідання, яке відбулось 15 листопада 2017 року, представники позивача та відповідача не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з абз. 3 пп. 3.9.2 пп. 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами), неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що сторони вважаються повідомленими про час і місце розгляду апеляційним судом даної справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору і міститься апеляційна скарга відповідача, відзив відповідача в котрій викладена його позиція, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07.05.2015 між Приватним підприємством "Агротехпостач Плюс" (постачальник, позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гор.Інвест Агро" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №07055 (далі - Договір) (а.с. 11-13).

Згідно п.1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та за цінами, в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі (далі - товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти й оплатити товар.

Загальна сума договору складається із сум за всіма видатковими накладними, оформленими відповідно до умов цього договору протягом всього строку його дії (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору якість та комплектність товару, що передається постачальником, повинна відповідати ГОСТ (сертифікат виготовлення, технічні умови, зразки).

За змістом п.3.3 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару з моменту одержання та підписання покупцем (законним представником покупця) видаткової накладної здійснюється у безготівковому порядку протягом 7 календарних днів.

Датою виконання грошових зобов'язань покупця за цим договором вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. При цьому при надходженні коштів на рахунок постачальника за товар, погашається попередня заборгованість за найдовшим терміном її виникнення (п.3.4. Договору).

Позивач свої зобов`язання згідно умов договору поставки №07055 від 07.05.2015 виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 179038,19 грн, що підтверджується видатковими накладними №ВИАП-21973 від 09.09.2015, №ВИАП-18307 від 03.08.2015, №ВИАП-09281 від 07.05.2015, №ВИАП-21986 від 09.09.2015, №ВИАП-29204 від 16.11.2015 (а.с. 14-20).

Разом з тим, відповідач взяті на себе договором поставки №07055 від 07.05.2015 зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем товар виконав частково, сплативши позивачу за поставлений товар 40000,00грн. (а.с. 21).

Позивач 23.03.2017, у порядку досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу, однак останнім дана вимога виконана не була, що стало підставою для звернення до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Колегія суддів приходить до висновку, що з моменту укладення сторонами договору № 07055 від 07.05.2015, з огляду на його зміст та характер взятих за ним сторонами зобов'язань, між ними виникли правовідносини, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приймаючи до уваги умови Договору, які встановлюють обов'язок проведення повного розрахунку за отриманий товар на протязі 7 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем та відсутність будь-яких доказів проведення розрахунків відповідачем за отриманий товар в частині залишку боргу, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про стягнення 13903,82 грн. основного боргу підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи відповідача щодо невідповідності видаткових накладних вимогам законодавства у зв'язку з відсутністю в них підпису та печатки відповідача, а також доручень на отримання, з огляду на наступне.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту видаткових накладних №ВИАП-21973 від 09.09.2015, №ВИАП-18307 від 03.08.2015, №ВИАП-09281 від 07.05.2015, №ВИАП-21986 від 09.09.2015, №ВИАП-29204 від 16.11.2015 вбачається, що отриманий відповідачем товар був прийнятий представником ТОВ «Гор.Інвест Агро» про що свідчить підпис на накладній, завірений печаткою відповідача.

При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів також бере до уваги, що відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на видаткових накладних №ВИАП-21973 від 09.09.2015, №ВИАП-09281 від 07.05.2015, №ВИАП-21986 від 09.09.2015, № ВП-0000001 від 26.12.2011р., оплату по яких не заперечує і відтиски у яких є аналогічні відтискам на видаткових накладних №ВИАП-18307 від 03.08.2015, №ВИАП-29204 від 16.11.2015. При цьому, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ «Гор.Інвест Агро».

Крім того, відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.

Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті повернутого товару).

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що видаткові накладні №ВИАП-21973 від 09.09.2015, №ВИАП-18307 від 03.08.2015, №ВИАП-09281 від 07.05.2015, №ВИАП-21986 від 09.09.2015, №ВИАП-29204 від 16.11.2015 є належними та допустимими доказами на підтвердження отримання товару відповідачем.

Щодо доводів відповідача про відсутність у видаткових накладних довіреності відповідача на отримання товару, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку залежно від характеру операції до первинних документів може бути включено, зокрема, такі додаткові реквізити, як підстава для здійснення операції та дані про документ, що засвідчує особу-одержувача. Тобто наявність зазначених реквізитів в первинних документів не є обов'язковою.

Відповідно до положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., довіреність на одержання матеріальних цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару.

При цьому колегія суддів враховує, що що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

Розглядаючи позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 19145,36 грн. пені (за період 05.11.2016-07.12.2016), а також штраф у сумі 13903,82грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п.7.4 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом 7 календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару.

У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше, ніж 30 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 31 дня прострочення оплати відповідної партії товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати (п.7.5 Договору).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевказані положення законодавства, колегія суддів вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, погоджується із встановленим судом першої інстанції розміром 3 % річних в сумі 6034,00 грн. тому задовольняє позов у цій частині.

Крім того, перевіривши правильність розрахунку суми інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з відповідними змінами і доповненнями) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць (абз.2 п.3.2. зазначеної Постанови).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (абз.3 п.3.2. Постанови).

Тобто, враховуючи викладене, інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за умови існування заборгованості повний місяць.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильним здійснений судом першої інстанції перерахунок суми інфляційних втрат, період нарахування яких становить грудень 2015 року-квітень 2017 року, розмір яких підлягає задоволенню в сумі 25965,02 грн. Відтак, у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 1798,80 грн. (27763,82грн - 25965,02 грн.) колегія суддів відмовляє.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 19145,36 грн. та штрафу в розмірі 13903,82 грн., колегія суддів вважає позовні вимоги про їх стягнення такими, що не підлягають задоволенню, з оглядну на наступне.

Так, під час розгляду справи у судді першої інстанції відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача щодо стягнення пені й штрафу строку позовної давності.

У відповідності до ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1, ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість у розмірі 139038,19 грн у відповідача перед позивачем виникла 24.11.2015. Тобто, позивач мав право нараховувати даний вид штрафних санкцій за період 24.11.2015-24.05.2016. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовною вимогою щодо стягнення з відповідача пені в сумі 19145,36грн, тому відмовляє в її задоволенні за безпідставністю.

Крім того, враховуючи те, що заборгованість у відповідача перед позивачем виникла 24.11.2015, а строк позовної давності до стягнення штрафних санкцій згідно чинного законодавства становить один рік, колегія суддів відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 13903,82 грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гор.Інвест Агро" від 09.08.17р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 11 липня 2017 року у справі №906/409/17 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Гор.Інвест Агро" (12510, Житомирська область, Коростишівський район, с.Торчин, вул. Якубовського, б.12, ід.код 38284337 )в дохід Державного бюджету (ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України в м.Києві, код 820019, р/р 31215256700001, ККДБ 22030106) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 3135,29 грн.

Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/409/17 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.