ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 листопада 2017 року 08:50 справа №826/10175/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до

Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання дій протиправними

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі), в якому просить: 1) визнати дії відповідача протиправними, що полягають у винесенні безпідставного податкового повідомлення-рішення №0000061701 від 04 січня 2016 року; 2) визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0000061701 від 04 січня 2016 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10175/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 19 грудня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Дарницькому районі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства зокрема, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 23 серпня 2008 року по 25 червня 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13 листопада 2015 року №6490/26-51-17-01/НОМЕР_1 (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки, окрім іншого, встановлено порушення позивачем пункту176.1 статті 176, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, а саме: встановлено заниження оподатковуваного доходу у 2013 році на 381 362,00 грн. та у 2014 році на 1 983 863,00 грн., що, з урахуванням утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходу ФОП ОСОБА_1, призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 350 357,52 грн., з яких за І квартал 2013 року - 44 431,56 грн. та за 2014 рік - 305 925,96 грн.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 04 січня 2016 року №0000061701, відповідно до якого згідно з підпунктами 54.3.1 та 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 120.1 статті 120, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 48.18.2, 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 438 456,90 грн., в тому числі за основним платежем - 350 357,52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88 099,38 грн.

Позивач не погоджується висновками акта перевірки про заниженням позивачем сум валового доходу та прийнятим на їх підставі рішенням, оскільки, як зазначає позивач, він не отримував доходу у розмірі, що зазначено у акті перевірки. Наведене, на думку позивача, спростовує висновки податкового органу про допущення перевищення загального обсягу виручки у відповідному періоді та необхідність донарахування податку на доходи фізичних осіб. Позивач зазначає, що висновки акта перевірки про є безпідставними, оскільки власні заощадження не можуть вважатись доходом фізичної особи-підприємця; відповідач "змішує" правовий статус фізичної особи та фізичної особи-підприємця та порушив граничні строки відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України у зв'язку із перевіркою періоду з 2008 року.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову зазначив про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам Податкового кодексу України, просив відмовити у задоволенні позову.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Як передбачає пункт 177.6 статті 177 Податкового кодексу України, у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.

З наведених норм Податкового кодексу України слідує, що об'єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця; якщо ж фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від здійснення підприємницької діяльності, такі доходи не включаються до складу загального оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця та мають оподатковуватись за правилами оподаткування фізичних осіб.

В даному випадку з акта перевірки вбачається, що підставою для висновку про заниження позивачем валового доходу за І квартал 2013 року та за 2014 рік стали обставини аналізу відповідачем банківських виписок по розрахунковим рахункам позивача, згідно яких позивач, як стверджує відповідач, отримував кошти за призначенням платежу: "Поповнення обігових коштів/внесення власних заощаджень", "Оплата за оренду приміщень", "Надання кредиту", "Повернення помилково перерахованих коштів", "Повернення фінансової допомоги засновнику", "Повернення коштів за не відвантажений товар" та інше.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з пунктами 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ФОП ОСОБА_1 не надав до перевірки документів, які б підтверджували показники, відображені таким платником податків у податковій звітності; так само під час судового розгляду справи на підтвердження позовних вимог та спростування висновків акта перевірки позивач не надав суду жодного доказу, а саме первинних, платіжних, облікових документів та документів фінансової звітності.

Таким чином, висновки акта перевірки про заниження оподатковуваного доходу у 2013 році на 381 362,00 грн. та у 2014 році на 1 983 863,00 грн. є обґрунтованими.

Посилання позовної заяви на безпідставність висновків акта перевірки та "змішування" статусу фізичної особи та фізичної особи-підприємця, суд не приймає до уваги у зв'язку із не підтвердженням документально.

Щодо твердження позивача про порушення граничних строків суд звертає увагу, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Однак, як свідчить зміст висновку акта перевірки та не спростовано позивачем, суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб визначені позивачу за звітні періоди 2013 та 2014 років, що знаходяться у межах строків давності.

Суд також відхиляє доводи позовної заяви про те, що власні заощадження не можуть вважатись доходом фізичної особи-підприємця, оскільки не підтверджуються будь-якими доказами.

Таким чином, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про скасування податкового повідомлення-рішення від 04 січня 2016 року №0000061701 нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у свою чергу позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги; тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 у цій частині не підлягає задоволенню.

Суд також не погоджується із позовними вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення податкового повідомлення-рішення, оскільки такі дії в силу приписів статей 54, 59 Податкового кодексу України є обов'язком контролюючого органу при виявлені перевіркою даних, що свідчать про заниження суми податкових зобов'язань.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко