ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року справа № 823/1214/17

м. Черкаси

08 год. 30 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимошенко В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобовязання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому просить:

1) визнати неправомірним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області від 13.03.2017 №2847/6-17 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

2) зобовязати державного кадастрового реєстратора Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути питання про державну реєстрацію земельної ділянки (паю) у розмірі 1,89 га із земель резервного фонду або земель запасу Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області, ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адмінмежах Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області згідно норм діючого законодавства України та прийняти відповідне рішення, перед

В обґрунтування позовних вимог позивач посилаються на те, що він звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про державну реєстрацію земельної ділянки, однак, кадастровий реєстратор в супереч норм Земельного кодексу України відмовив у реєстрації, посилаючись на неможливість здійснити реєстрацію земельної ділянки у відповідності до п. 4 ст. 122 Земельного кодексу України. Позивач наголошує, що відповідачем при прийнятті рішення не враховано ч. 6 ст. 24 Земельного кодексу України. Таким чином, позивач вважає, що в кадастрового реєстратора не було законних підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а розгляд справи просив здійснювати без його участі.

Представник відповідача також просив здійснювати розгляд справи без його участі, проте щодо задоволення адміністративного позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях. В запереченнях зазначено, що предмет звернення ОСОБА_1 є заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не про внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Підставною ж внесення відомостей (або змін до них) Державного земельного кадастру в силу п. 4 ст. 24, ст. 791 Земельного кодексу України є землевпорядна документація. Окрім того, представником наголошено, що Головне управління не є державним кадастровим реєстратором.

Після зясування всіх обставин справи, суд, у відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України перейшов до розгляду справи у письмове провадження.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15.09.2016 у справі № 697/1821/16-ц провадження № 2/697/658/2016, яке набрало законної сили 25.09.2016, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) в розмірі 1,89 га із земель резервного фонду Литвинецької сільської ради Канівського району та зобов'язано Литвинецьку сільську раду Канівського району Черкаської області виділити в натурі ОСОБА_1 земельну частку (пай) із земель резервного фонду або запасу Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області.

06.02.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, звернувся ОСОБА_1 з заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, загальною площею 1,89 га в приватну власність в адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району для ведення товарного сільського виробництва.

До заяви було додано:

-довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами та угіддями;

-обґрунтування розмірів земельної ділянки;

-копію паспорта;

-довідку про невикористане право;

-копія рішення суду;

-ситуаційний план бажаного місця розташування земельної ділянки.

13.03.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області, за результатами розгляду поданого клопотання надано відповідь, що відповідно до рішення суду зобов'язано Литвинецьку сільську раду Канівського району Черкаської області надати земельну ділянку із земель резервного фонду або запасу Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області, тому з огляду на викладене не є можливим вирішити порушене питання.

Не погоджуючися з прийнятим рішенням гр. ОСОБА_1 звернувся до суду.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

У відповідності до преамбули ЗУ Про Державний земельний кадастр від 07.07.2011 № 3613-VI (далі Закон № 3613-VI) останній установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

Статею 4 Закону № 3613-VI визначено, що відносин, що виникають при веденні Державного земельного кадастру, здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, цього Закону, законів України "Про землеустрій", "Про оцінку земель", "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", "Про захист персональних даних", інших законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно ст. 1 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; індексна кадастрова карта (план) - картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану).

Відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). (ч. 1 ст. 21 Закону № 3613-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №3613-VI, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема, особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Згідно ч. 4 ст. 24 Закону № 3613-VI для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Зокрема, ч. 5 ст. 24 Закону № 3613-VI передбачено, що державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Також, відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону № 3613-VI визначено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Аналогічні приписи закріплені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012 (далі Порядок № 1051).

Так, судом зясовано, що рішенням суду у справі № 697/1821/16-ц за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну частку (пай) в розмірі 1,89 га із земель резервного фонду сільської ради та зобовязано сільську раду виділити в натурі земельну частку.

Також, суд зазначає, що в силу приписів ЗК України та Закону № 3613-V, реєстрація земельної ділянки здійснюється тільки після її формування, а формування по рішенню суду сільською радою землі не відбулося, тому підстав внесення відомостей (або змін до них) Державного земельного кадастру не було у звязку з відсутністю землевпорядної документації.

Зокрема, з заяви від 06.02.2017 гр. ОСОБА_1 вбачається, що позивач просив надати відповідача дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, загальною площею 1,89 га в приватну власність в адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району для ведення товарного сільського виробництва. Тобто, предметом звернення ОСОБА_1 був дозвіл на розробку такої землевпорядної документації.

Окрім того, суд погоджується з позицією представника відповідача, що статтею 118 ЗК України врегульовано порядок передачі громадянам України у приватну власність земельних ділянок із державної та комунальної власності шляхом розроблення відповідної землевпорядної документації. Однак, позивач визнає що у нього відсутня землевпорядна документація тобто відсутні підстави для проведення реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Суд також погоджується з посиланням представника, що Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області не є державним кадастровим реєстратором, а тому не здійснює реєстраційні дії прав на земельні ділянки.

Згідно ч. 1, 6, 7, 8 ст. 9 Закону № 3613-VI, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Суд звертає увагу, що звернення до державного кадастрового реєстратора не було, тобто відсутній предмет спору, а звернення відбулося до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області з іншими вимогами.

Стаття 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Крім того, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини № 3477-IV від 23 лютого 2006 року визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач обґрунтував свою позицію з посиланням на норми законодавства України щодо правомірності прийнятого рішення.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

В силу положень ст. 94 КАС України з відповідача судові витрати не стягуються.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Тимошенко