КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2017 р. Справа№ 910/11565/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Бачинська А.Ю. (дов. від 01.06.2017 р.);

від відповідача 1: Сиротін Д.В. (дов. від 05.04.2017 р.);

від відповідача 2: Лабатюк Я.М. (дов. від 20.04.2017 р.);

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія"

на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2017 року

у справі № 910/11565/17 (суддя: Щербаков С.О.)

за позовом приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації"

товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року приватне підприємство "Южноукраїнська фармацевтична компанія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" про визнання недійсним договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2017 р. у справі № 910/11565/17 у задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що при зверненні до суду з вказаним позовом приватним підприємством "Южноукраїнська фармацевтична компанія" не довело суду належними засобами доказування, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення спірного договору. Зокрема, позивачем не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний ним договір про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р. суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство "Южноукраїнська фармацевтична компанія" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2017 р. у справі № 910/11565/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що спірний договір носить фіктивний характер, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, а саме товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" не отримало будь-якого фінансування за відступлення права вимоги, а товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" не отримало плати за користування коштами, що мають бути надані у розпорядження клієнта, та укладений з порушенням ст. 1077 ЦК України, оскільки не відповідає правовій конструкції договору факторингу. Крім того, апелянт вказав, що у позивача є підстави вважати, що час виготовлення договору факторингу не відповідає тій даті, що в ньому вказана, а в дійсності він виготовлений після отримання ТОВ «Фрам Ко» від ПП «Южноукраїнська фармацевтична компанія» заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 р. апеляційну скаргу приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/11565/17.

04.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2017 р. у справі № 910/11565/17 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

09.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення.

09.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, відповідно до якого позивач просить суд витребувати у відповідачів оригінал договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р. з додатками, а саме: додаток 1 перелік вимог, додаток № 2 порядок відступлення вимог, акт від 21.03.2017 р. про надання послуг факторингу № Ф2103174 від 21.03.2017 р. для огляду в судовому засіданні.

10.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2017 р. у справі № 910/11565/17 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 10.10.2017 р. відповідачем 1 було надано суду та представнику позивача (для огляду) оригінал договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р. з додатками, а саме: додаток 1 перелік вимог, додаток № 2 порядок відступлення вимог, акт від 21.03.2017 р. про надання послуг факторингу № Ф2103174 від 21.03.2017 р.

В судовому засіданні 10.10.2017 р. було оголошено перерву до 07.11.2017 р.

06.11.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення.

В судовому засіданні 07.11.2017 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники відповідачів вказали, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.12.2014 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (відповідач 2, постачальник) та приватним підприємством "Южноукраїнська фармацевтична компанія" (позивач, покупець) укладено договір поставки товару № 1798, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби) та інше, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. (том 1, а.с. 13)

Відповідно до п. 1.2. договору загальна кількість товару, що має бути поставлений, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами в видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями, та складають невід'ємну частину даного договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією товару є товар, наведений в одній видатковій накладній.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє по 31.12.2014 р. Якщо протягом 10 днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявила бажання його розірвати, то він вважається пролонгованим на наступний та кожний наступний календарний рік (п. 8.1. договору).

В подальшому, 21.03.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (відповідач 1, фактор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (відповідач 2, клієнт) укладено договір надання послуги факторингу № Ф210317/4, умовами якого передбачено, що фактор зобов'язується передати грошові кошти у сумі 1 295 739,64 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару № 1798 від 24.12.2014 р. до ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" (далі - боржник) у розмірі 1 295 739,64 грн. (том 1, а.с. 61)

Згідно з п. 1.3. договору клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступлення грошової вимоги, визначеної п. 1.1. договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.07.2017 р. шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 1 230 952,65 грн.

Згідно п. 3.1. договору, фактор має право, зокрема не перераховувати клієнту кошти до виконання останнім обов'язку щодо відступлення фактору вимоги, вимагати від клієнта письмово повідомити боржника про відступлення вимоги фактору в строк, не пізніше 10 календарних днів з дати підписання цього договору.

Підпунктом 4.1.1. пункту 4.1. договору передбачено, що фактор зобов'язується сплатити клієнтові кошти в передбачений цим договором строк.

Умовами підпункту 4.2.2. п. 4.2. договору визначено, що клієнт зобов'язується надати факторові наступну інформацію щодо боржника у строк, не пізніше 5 робочих днів дати підписання договору.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якого відступається згідно із цим договором (підпункт 4.2.3. п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 6.2. договору строк даного договору складає 1 рік та починає свій перебіг з моменту, визначеного у п. 6.1. даного договору, та закінчується 21.03.2018 р.

Додатком № 1 від 21.03.2017 р. до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р. сторони погодили перелік вимог, а саме: за договором поставки товару № 1798 від 24.12.2014 до ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" (боржник) заборгованість у розмірі 1 295 739,64 грн. (том 1, а.с. 64)

Додатком № 2 від 21.03.2017 р. до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р. сторони погодили порядок відступлення вимог, а саме: протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору клієнт передає фактору: договір поставки № 1798 від 24.12.2014 р., реєстр податкових накладних за лютий-березень 2017 р., реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 21.03.2017 р. та акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 р. по 21.03.2017 р. включно. Термін сплати фактором коштів за передану вимоги: у строк до 01.07.2017 року. (том 1, а.с. 65)

21.03.2017 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" складено та підписано акт до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р., яким сторони засвідчили, що фактору перейшло право вимоги до ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" за договором щодо сплати заборгованості у розмірі 1 295 739,64 грн., яка виникла відповідно до договору поставки товару № 1798 від 24.12.2014 р., укладеному між ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" та ТОВ "Фрам Ко".(том 1, а.с. 66)

У вказаному акті зазначено, що клієнт передав, а фактор прийняв у повному обсязі документацію згідно з додатком № 2 до договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 21.03.2017 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2017 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" було надіслано на адресу приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" повідомлення № 21/03 від 10.05.2017 р. про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати боргу, відповідно до якої відповідач-1 повідомив позивача про укладення між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р., за яким фактор передав грошові кошти в сумі 1 295 739,64 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару № 1798 від 24.12.2014 р. до ПП "ЮФК" у розмірі 1 295 739,64 грн., у зв'язку з чим просив позивача погасити заборгованість у розмірі 1 295 739,64 грн. у 3-денний строк з дати отримання вказаного повідомлення, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача-1. (том 1, а.с. 15, 69, 70)

Також, 30.06.2017 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р., відповідно до якої сторони вирішили абзац 2 п. 2.1. договору викласти наступним чином: «Винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п. 1.1. договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.10.2017 р. шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 1 230 952,65 грн.»

У додатку № 2 до договору пункт (ІІІ) "Термін сплати фактором коштів за передану вимогу" викласти наступним чином: у строк до 01.10.2017 р. (том 1, а.с. 67)

Позивач, не погоджуючись з укладанням вищевказаного договору, вказує на те, що він носить фіктивний характер, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, а саме товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" не передало та не мало наміру передавати, на виконання вимог договору № Ф210317/4 від 21.03.2017 р., товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" грошові кошти у сумі 1 295 739,64 грн. Крім того, позивач зазначає, що спірний договір не міг бути укладений 21.03.2017 р., оскільки повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати боргу від 10.05.2017 р. № 21/03 направлено відповідачем-1 лише 11.05.2017 р., тож, на думку позивача, підписання договору відбулося в травні 2017 року, а не 21.03.2017 р., як вказано у спірному договорі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що приватним підприємством "Южноукраїнська фармацевтична компанія" не доведено належними засобами доказування, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення спірного договору. Зокрема, позивачем не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний ним договір про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р. суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивачем (як не стороною оскаржуваного правочину) не доведено того, що в результаті укладення договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р. обсяг майнових зобов'язань позивача за договором поставки змінився.

Так, позивачем не доведено, що до нового кредитора перейшли права у більшому розмірі, аніж ті, які були у первісного кредитора, станом на дату відступлення права вимоги.

З огляду на наведене, позивачем не доведеного того, що його права або охоронювані законом інтереси були порушені укладенням між відповідачами оспорюваного договору.

В апеляційній скарзі апелянт не навів жодних доводів на обґрунтування дійсного порушення його прав оскаржуваним договором.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує також те, що вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, зазначає, що спірний договір носить фіктивний характер, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, а саме товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" не отримало будь-якого фінансування за відступлення права вимоги, а товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" не отримало плати за користування коштами, що мають бути надані у розпорядження клієнта.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. (ст. 513 ЦК України)

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Так, між відповідачами у даній справі було укладено договір надання послуги з факторингу. Поняття факторингу та його особливості визначені главою 73 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Факторинг є фінансовою послугою, правові засади у сфері надання яких регулює Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". За приписами даного Закону фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" є фінансовою установою, яка має право надання послуг факторингу на підставі свідоцтва ФК № 568, виданого 07.05.2015 р. (том 1, а.с. 45-46)

Відповідно до відомостей зі свідоцтва ФК № 568, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" має право надавати фінансові послуги, зокрема, послуги з факторингу, без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

10.12.2016 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 913 від 07.12.2016 р., якою було затверджено ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Пунктом 4 цих ліцензійних умов визначено, що орган ліцензування видає ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), зокрема, на надання послуг з факторингу.

Проте, в частині 2 постанови Кабінету Міністрів України № 913 від 07.12.2016 р. зазначено, що ліцензійні умови у частині, що стосується суб'єктів господарювання, які провадять діяльність з надання послуг з фінансового лізингу, надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, надання гарантій та поручительств, надання послуг факторингу та довірчого управління фінансовими активами та внесені до дня набрання чинності цією постановою до Державного реєстру фінансових установ або реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, застосовуються через шість місяців з дня набрання чинності цією постановою. Орган ліцензування приймає від зазначених суб'єктів господарювання документи, визначені абзацами третім - п'ятим пункту 18 та абзацом третім підпункту 6 пункту 19 Ліцензійних умов, та приймає рішення, передбачені статтями 12 і 13 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", з дня набрання чинності цією постановою.

Відповідно до розпорядження № 1570 від 11.05.2017 р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, остання постановила видати товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання гарантій та поручительств; надання послуг з факторингу. (том 1, а.с. 47-48)

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що станом на момент укладання оспорюваного договору ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" відповідно до ст. 1079 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" мала право надавати фінансові послуги, а саме послуги з факторингу.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що суб'єктний склад договору факторингу відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України, зокрема, фактором за цим договором є ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації", що є фінансовою компанією, яка наділена правом на надання фінансових послуг з факторингу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, протоколом Загальних зборів учасників ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" від 10.03.2017 р. затверджено "Правила надання фінансових послуг факторингу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації". (том 1, а.с. 49)

Посилання апелянта на те, що договір про надання послуг факторингу складений всупереч п. 24 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), оскільки вказані правила вводяться в дію з 31 березня 2017 р., тоді як договір між сторонами був підписаний 21 березня 2017 р., колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, як вже було зазначено вище, вказані Правила надання фінансових послуг факторингу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації були затверджені протоколом Загальних зборів учасників ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" від 10.03.2017 р., тобто до моменту укладення оспорюваного договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предмет договору відповідає як вимогам ст.,ст. 1077, 1078 ЦК України, та вимогам ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки оспорюваний договір місить найменування фінансової операції - надання грошових коштів в сумі 1 295 739,64 грн. у розпорядження клієнта за плату, а також містить інформацію про умови та строк сплати даного фінансового активу - до 01.10.2017 р. шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта.

Тобто, істотні умови договору факторингу відповідають вимогам, встановленим законом для даного виду договорів, що спростовує твердження позивача про невідповідність оспорюваного договору правовій конструкції договору факторингу.

Частинами 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, є недійсним - фіктивним.

Згідно п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 року у справі № 6-197цс14 при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 232, 234 ЦК України зазначив, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Крім цього, як зазначено в Узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

У даному випадку, оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, оскільки сторонами були вчинені дії на його виконання.

Додатком № 2 до договору сторони погодили порядок відступлення вимог, а саме: протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору клієнт передає фактору: договір поставки № 1798 від 24.12.2014 р., реєстр податкових накладних за лютий-березень 2017, реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 21.03.2017 та акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 по 21.03.2017 включно.

Як вже було встановлено вище, що на виконання умов договору факторингу товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" було передано, а товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" прийнято у повному обсязі документацію згідно з додатком № 2 до договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 21.03.2017, а саме: договір поставки № 1798 від 24.12.2014 р., реєстр податкових накладних за лютий-березень 2017 р., реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 21.03.2017 та акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 по 21.03.2017 включно, що підтверджується актом від 21.03.2017 р. до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Щодо проведення розрахунків між сторонами оспорюваного правочину, слід зазначити наступне.

Предметом оскаржуваного договору факторингу є відступлення клієнтом - товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" на користь фактора - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" права грошової вимоги до боржника - товариства з обмеженою відповідальністю "Южноукраїнська фармацевтична компанія" за договором поставки товару № 1798 від 24.11.2014 р. в розмірі 1 295 739,64 грн. з встановленням зобов'язання фактора сплатити клієнту грошові кошти.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Умови взаємних розрахунків і строків виконання сторонами визначено у другому розділі оспорюваного договору, зокрема відповідно до п. 2.1. договору, винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступленої грошової вимоги, визначеної в п. 1.1. договору факторингу.

Отже, умовами спірного договору передбачено розмір плати фактору за надання послуг факторингу.

Щодо нездійснення розрахунків між сторонами оспорюваного договору, то за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Як вже було зазначено, сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

Також, жодним чином не свідчать про фіктивність оскаржуваного правочину доводи апелянта про те, що спірний договір не міг бути укладений 21.03.2017 р., оскільки повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати боргу від 10.05.2017 р. № 21/03 направлено відповідачем-2 лише 11.05.2017 р., тож, на думку позивача, підписання договору відбулося в травні 2017 року, а не 24.03.2017 р., враховуючи наступне.

За загальним правилом, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-43гс15).

Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Таким чином, укладення договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 р. не потребувало отримання згоди боржника на його укладення.

При цьому, в силу приписів ст. ст. 516 та 1080 Цивільного кодексу України, відсутність згоди позивача на укладення оспорюваного договору, не випливає на його чинність.

Також, слід зазначити, що вказані правові норми не містять вимог щодо строку надсилання фактором боржнику повідомлення про відступлення права грошової вимоги та відповідно безпідставними є твердження позивача, про те, що надсилання товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" повідомлення про відступлення права грошової вимоги 11.05.2017 р. свідчить, що спірний правочин укладений в травні 2017 р., а не 24.03.2017 р.

Також, апелянтом не наведено жодних доводів на обґрунтування вказаної позиції та не доведено того, яким чином направлення повідомлення про відступлення у травні 2017 року може свідчити про неможливість укладення договору у березні 2017 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" було подано до господарського суду міста Києва з позов до приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" про стягнення 1 295 739, 64 грн. за договором факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2017 у справі № 910/8303/17 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" задоволено повністю. Стягнуто з приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" 1 249 562 грн. 54 коп. заборгованості.

При цьому, доводи позивача щодо надсилання на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 45 від 24.04.2017 р. за договором поставки товару № 1798 від 24.12.2014 р. на суму 1 250 000,00 грн. та за договором поруки від 27.03.2017 р. до договору поставки № 4/17 від 02.01.2017 р. на суму 1 250 000, 00 грн. колегією суддів до розгляду не приймаються, оскільки встановлення того, чи відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог не входить до предмету доказування у даній справі.

Також, необґрунтованими є доводи апелянта про те, що підпис директора ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» на оспорюваному договорі факторингу та додатків до нього відтворено шляхом проставлення штемпеля (факсиміле) тож договір є недійсним, оскільки, як вже було встановлено вище, сторонами спірного договору факторингу вчинялись конклюдентні дії щодо виконання спірного правочину. Крім того, в судових засіданнях представники сторін підтвердили належність підписів директора ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» на оспорюваному договорі факторингу та на додатках до нього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" про визнання недійсним договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та ьовариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2017 року у справі № 910/11565/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2017 року у справі № 910/11565/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2017 року у справі № 910/11565/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11565/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко