ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2017 справа № 908/1430/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:

ОСОБА_4 не з’явився; не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", м. Запоріжжя

на рішення Господарського суду

Запорізької області

від

05.09.2017 (підписано 08.09.2017)

у справі

№ 908/1430/17 (суддя Топчій О.А.)

за позовом

Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", м. Запоріжжя

до

Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Іванова 81-А", м. Запоріжжя

про

врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні Договору про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ № 32AZp2783-17 від 03.04.2017

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", м. Запоріжжя (Позивач) із позовом до Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Іванова 81-А", м. Запоріжжя (Відповідач), про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні Договору про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ № 32AZp2783-17 від 03.04.2017.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.09.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник вважає, що судом було невірно застосовано п. 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, який розповсюджується не тільки на відносини власника (власників) будинку (будинків) (квартир), осіб, відповідальних за експлуатацію будинку (будинків), балансоутримувачів будинку (будинків) тощо та оператора газорозподільної системи щодо зняття показань будинкового вузла обліку, як було зазначено судом, а й щодо забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. При цьому, вирішення питання про встановлення загальнобудинкового лічильника газу або індивідуального, відноситься виключно до повноважень оператора газорозподільної системи, тобто позивача.

Окрім того, Позивач зазначає, що запропонована ним редакція договору повністю відповідає приписам ч.ч. 1, 2 ст.14 та ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, умовам Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку та умовам Типового договору про розподілу природного газу, а також жодним чином не порушують права споживача.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце слухання справи були повідомлені належним чином, у зв’язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути скаргу за наявними в справі матеріалами у відсутності представників сторін, що не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Встановлено , що Позивач листом Zр02.1-СЛ9543-0517 від 26.05.2017 (направлений 30.05.2017) звернувся до Відповідача із пропозицією щодо укладення договору про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ №32АZр2783-17 від 03.04.2017 (далі – ОСОБА_5), додавши до листа два підписаних та належним чином посвідчених примірника відповідного Договору.

З боку Відповідача ОСОБА_5 був підписаний головою правління – ОСОБА_6 з протоколом розбіжностей від 23.06.2017, один екземпляр якого, разом з двома примірниками протоколу розбіжностей від 23.06.2017, повернутий на адресу Позивача.

Відповідно до протоколу розбіжностей, Відповідач запропонував змінити абзац другий Договору, п.п. 2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.6, 3.7, 3.8, 4.1.1, 4.1.2, 8.1, додати пункти 4.4, 4.4.1 та в розділі IX вилучити з Договору слово "Замовник", а викласти як "Управитель".

Позивач склав протокол узгодження розбіжностей від 30.06.2017 та надіслав його на адресу Відповідача супровідним листом № 8 від 30.06.2017, відповідно до якого узгодив абзац другий Договору, п. 3.8 та розділ IX Договору. Відомостей щодо інших розбіжностей, зазначених Відповідачем, Позивач в протоколі від 30.06.2017 не зазначив.

Втім, з матеріалів справи вбачається, що даний протокол узгодження розбіжностей від 30.06.2017 Відповідачем підписаний не був.

Вважаючи згоду між сторонами щодо укладення спірного Договору недосягнутою, Позивач звернувся до суду з позовом про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні договору про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ № 32AZp2783-17 від 03.04.2017.

При цьому способом такого врегулювання Позивач визначив вимогу про затвердження Договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 30.06.2017.

Протягом розгляду справи в суді першої інстанції Позивач предмет позову не змінював.

Суд першої інстанції своїм рішенням відмовив у задоволені позовних вимог з підстав відсутності норм чинного законодавства, які б передбачали обов’язкове укладення такого Договору та встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу/обов’язкового врегулювання договірних відносин щодо зняття показань будинкового вузла обліку між оператором газорозподільної системи (Позивачем) та Відповідачем. Суд також зазначив, що Позивачем без згоди Відповідача було передано до суду частину неврегульованих розбіжностей, інша частина яких взагалі залишена без уваги, що суперечить ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України.

За змістом приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Заважаючи на обраний Позивачем спосіб судового захисту і наведені підстави позову, останнім, обраний передбачений ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України спосіб захисту у вигляді встановлення господарських відносин шляхом вирішення спору щодо врегулювання розбіжностей, що залишились не врегульованими сторонами на підставі судового рішення в порядку ст.181 Господарського кодексу України.

Таким чином, в даному випадку, рішення суду повинно виступати підставою виникнення кореспондуючих прав та обов’язків сторін у відповідності до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, ч.3 ст.179 Господарського кодексу України встановлює, що укладання господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на обов’язковому для виконання певним суб’єктом господарської діяльності державному замовлені, існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення такого договору для певних категорій суб’єктів господарювання, чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Враховуючи, що відповідач не є органом державної влади чи місцевого самоврядування в силу свого статусу, а спірний договір не опосередковує державного замовлення, обов’язковість його укладання сторонами, а отже – і можливість вирішення судом спору про його укладання у розумінні ч.2 ст.19 Конституції України, має встановлюватися законом.

Обґрунтовуючи свою позицію, Позивач, посилається на приписи ст.6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", якими встановлено, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов’язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та житлових будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі до 1 січня 2018 року.

Втім, за висновком судової колегії, в контексті спірного Договору означене посилання скаржника є безпідставним, адже зі змісту означеного Закону вбачається необхідність встановлення відповідними суб’єктами господарювання - газорозподільними організаціями за власний рахунок лічильників для такої категорії споживачів природного газу як населення саме у вигляді таких приладів обліку природного газу, що дозволяють визначення обсягів споживання кожним окремими споживачем, як набувачів послуг з газопостачання. Такий висновок цілком узгоджується із змістом п.п.4, 5 ч.1, п.4 ч.2 ст.13 та ст.18 Закону України "Про ринок природного газу".

Беручи до уваги, що газопостачання є видом комунальної послуги за змістом абз.11 ч.1 ст.1 та п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а засіб обліку визначає кількісні та/або якісні показники такої послуги, і саме для споживача встановлено обов’язок забезпечувати доступ до свого приміщення для огляду засобу обліку положеннями ст.17 цього Закону, апеляційний суд дійшов висновку, що ст.6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" визначає обов’язок Позивача встановити за власний рахунок саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку Відповідача. В свою чергу, визначений Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" обов’язок із встановлення газорозподільними організаціями за власний рахунок квартирних приладів обліку природного газу для побутових споживачів не перебуває у залежності від попереднього укладання спірного Договору.

Обґрунтування обов’язковості укладання спірного Договору посиланням на положення глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем не може сприйматися в контексті приписів ч.3 ст.179 Господарського кодексу України, адже означений нормативний акт не є законом і, так само, як і згадуване Позивачем ОСОБА_7 положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року №620 (далі – ОСОБА_7 положення), не може мати переваг у застосуванні порівняно із приписами Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".

Дійсно, ч.3 ст.7 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" зобов’язує Кабінет Міністрів України привести у відповідність до положень цього Закону свої нормативно-правові акти. В свою чергу, ч.1 ст.6 цього Закону наслідком незабезпечення населення лічильниками природного газу з вини суб’єкту господарювання визначає встановлення обліку спожитого газу за нормами споживання, тоді як встановлення замість таких індивідуальних (квартирних) лічильників за змістом п.5 Тимчасового положення передбачає інший порядок визначення обсягів споживання – розподілу плати згідно загальнобудинкового лічильника пропорційно між споживачами в залежності від кількості зареєстрованих в квартирі осіб, що не тільки порушує приписи ч.3 ст.18 Закону України "Про ринок природного газу", але й є несумісним із встановленим п.5 ч.1 ст.30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" принципом відповідності оплати житлово-комунальної послуги її кількості.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що окрім статусу підзаконного нормативного акту, згадуване ОСОБА_7 положення за своїм змістом не може обґрунтовувати правомірність заявлених позовних вимог, адже п. 4 цього Положення передбачає необхідність договірного врегулювання відносин щодо зняття показів будинкового вузла обліку та квартирних лічильників газу, за участю власників квартир. Проте, хоча передбачене спірним Договором встановлення загальнобудинкового лічильника не тільки утворює непередбачені вказаними вище приписами Законів України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" та "Про ринок природного газу" підстави для зміни порядку нарахування плати за постачання газу для його споживачів – мешканців відповідного будинку, але й за своїм змістом абз. 2 п.1, п.3.2. цього Договору напряму зачіпає права власників квартир, які не є учасниками цього Договору.

Між тим, за змістом ст.ст.626, 629 Цивільного кодексу України, договір не може створювати обов’язків для осіб, які не є його сторонами – утворення у такий спосіб підстав для примушення останніх до певних дій не відповідає приписам ч.1 ст.19 Конституції України.

Таким чином, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, встановлено, що в протоколі узгодження розбіжностей від 30.06.2017 Позивач на узгодження вказав лише абзац другий, п. 3.8 та розділ IX Договору, однак інші пункти Договору, а саме: п. 2.1, п. 2.2, п. 3.1, п. 3.2, п. 3.6, п. 3.7, п. 4.1.1, п. 4.1.2, п. 4.4, п. 4.4.1, п. 8.1, які були вказані Відповідачем у протоколі розбіжностей від 23.06.2017 не винесені на узгодження.

Відтак, Позивачем без згоди на це Відповідача передана до суду частина неврегульованих розбіжностей, а інша частина залишена без уваги, що суперечить ч. 5 ст. 181 ГК України.

Таким чином протокол узгодження розбіжностей від 30.06.2017 не містить всіх неврегульованих пунктів Договору, проте в позовній заяві при визначенні предмета позову Позивач посилається лише на цей протокол та окремо неврегульовані умови не визначає.

Обов’язок доведення покладається законом на позивача.

Частинами 1 і 2 статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких підстав, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем належних доказів в обґрунтування правової підстави для врегулювання розбіжностей, які виникли між сторонами при укладенні Договору про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ № 32AZp2783-17 від 03.04.2017, шляхом затвердження Договору в редакції запропонованій, відповідно до протоколу узгодження розбіжностей від 30.06.2017 не надано.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 05.09.2017 у справі № 908/1430/17 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.09.2017 у справі № 908/1430/17 – залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О .В. Стойка

Судді : І.В. Зубченко

ОСОБА _3