ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року

Справа № 911/4751/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого,

Мачульського Г.М., Кравчука Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Фермерського (селянського)господарства "Мрія"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017

у справі

№911/4751/15 Господарського суду Київської області

за позовом

Прокурора Києво-Святошинського району Київської області

до

1) Києво-Святошинської районної ради Київської області 2) Селянського (фермерського) господарства "Мрія"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: 1) Головне територіальне управління юстиції у Київській області 2) ОСОБА_4 3) ОСОБА_5 4) ОСОБА_6 5) ОСОБА_7 6) ОСОБА_8

про

визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним акту на право постійного користування землею

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля"

до

1) Києво-Святошинської районної ради Київської області 2) Селянського (фермерського) господарства "Мрія"

про

визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним акту на право постійного користування землею

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Кравчук О.А. (прокурор відділу ГПУ);

від відповідача-1: не з'явилися;

від відповідача-2: ОСОБА_8 (представник за дов. від 10.01.2017);

ОСОБА_11 (представник за дов. від 10.01.2017);

від третьої особи-1: не з'явилися;

від третьої особи-2: не з'явилися;

від третьої особи-3: не з'явилися;

від третьої особи-4: не з'явилися;

від третьої особи-5: не з'явилися;

від третьої особи-6: ОСОБА_8- особисто;

від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду Київської області звернувся прокурор Києво-Святошинського району Київської області (прокурор) до Києво-Святошинської районної ради Київської області (відповідач-1) та Селянського (фермерського) господарства "Мрія" (відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним акта на право постійного користування землею; та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" до Києво-Святошинської районної ради Київської області і Селянського (фермерського) господарства "Мрія" про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним акта на право постійного користування землею.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорюване рішення Районної ради прийняте з порушенням статей 19, 78, 79 Земельного кодексу України від 18.12.1990 та статей 4, 85, 87-89 Водного кодексу України, оскільки на момент прийняття цього рішення на земельній ділянці знаходився водний об'єкт. А тому прокурор вважає, що рішенням Ради і виданим на його підставі Державним актом на право постійного користування землею порушено інтереси держави на землі водного фонду, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля", як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, також звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Києво-Святошинської районної ради Київської області і Селянського (фермерського) господарства "Мрія" про скасування рішення п'ятої сесії 23 скликання Києво-Святошинської районної ради Київської області від 16.02.1999 №5-58 в частині надання ОСОБА_5 в постійне користування земельної ділянки площею 50,0га та визнання недійсним Державного акта серії НОМЕР_1 від 10.09.2001, виданого ОСОБА_5 на право постійного користування землею для ведення селянського фермерського господарства.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" вважає, що зазначені рішення та Державний акт порушують права товариства на вільний доступ до водного об'єкту, який знаходиться на спірній земельній ділянці і який по договору оренди №105 від 16.04.2013 між Києво-Святошинською районною державною адміністрацією і ТОВ "Зелена аквахвиля" переданий останньому в оренду, а також позбавляють товариство можливості отримати для обслуговування водойми прибережну захисну смугу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.12.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2016, в позові Прокурору Києво-Святошинського району Київської області та Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2016, постанову від 12.05.2016 Київського апеляційного господарського суду та рішення від 21.12.2015 господарського суду Київської області скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

19.09.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" подано заяву про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог, відповідно до прохальної частини якої останній просив суд: скасувати рішення 5 сесії XXII скликання Києво-Святошинської районної ради народних депутатів Київської області від 16.02.1999 року № 5-58 в частині надання ОСОБА_5 в постійне користування земельної ділянки площею 50,0 га.; визнати недійсним Державний акт серії НОМЕР_2 від 10.09.2001 року, виданий ОСОБА_5 на право постійного користування землею для ведення селянського фермерського господарства; скасувати розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 «Про передачі у власність земельних ділянок 5-ти громадянам Українам-членам фермерського господарства «Мрія» для ведення фермерсього господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради» № 2019; визнати недійсними державні акти на право власності, видані на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010.

Крім того, 19.09.2016 надійшла заява Фермерського (селянського)господарства "Мрія" про застосування строків позовної давності.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Київської області від 24.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017, позовні вимоги Прокурора Києво-Святошинського району Київської області задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано пункт ІІ рішення п'ятої сесії 23 скликання Києво-Святошинської районної ради Київської області від 16.02.1999 №5-58 «Про вилучення і надання та попереднє погодження місць розташування земельних ділянок для ведення селянського/фермерського господарств». Визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 10.09.2001, виданий ОСОБА_5 на право постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 50,0 га, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 135. Відмовлено третій особі з самостійними вимогами на предмет спору - Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" в задоволенні позовних вимог повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Фермерське (селянське) господарство "Мрія" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову прокурора повністю, а постанову в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Зелена аквахвиля" залишити без змін, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено приписи статей 257, 260, 261 Цивільного кодексу України. Так, скаржник заззанчає, що 26.10.2015 року прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування п. ІІ рішення Києво-Святошинської ради від 16.02.1999 №5-58 та державного акта серії НОМЕР_1 від 10.09.2001. Водночас суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення та акта з 2010 року, про що неодноразово зазначав скаржник в поясненнях наданих до суду першої інстанції, апеляційній скарзі та заяві про застосування позовної давності.

Так, в 2010 році заступник прокурора Києво-Святошинського району в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області звернувся з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Мрія» та товариства з обмеженою відповідальністю «Український кінний клуб «Родео» з позовом про знесення самовільно збудованого майна та приведення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні селянського (фермерського) господарства «Мрія» на підставі державного акта про право постійного користування серії НОМЕР_1 від 10.09.2001, до попереднього стану (справа № 8/164-10).

Зважаючи на те, що в матеріалах справи № 8/164-10 були наявні Державний акт про право постійного користування серії НОМЕР_1 від 10.09.2001 та рішення Києво-Святошинської районної ради №5-58 від 16.02.1999, зазначене, на думку заявника касаційної скарги свідчить, що прокуратурі Києво-Святошинського району Київської області, що діє в інтересах держави, було відомо про існування рішення Києво-Святошинської районної ради №5-58 від 16.02.1999 та державного акта про право постійного користування серії НОМЕР_1 від 10.09.2001 ще в 2010 році.

Таж заявник касаційної скарги звертає увагу, що в матеріалах справи №8/164-10 наявні докази того, що прокуром здійснювався виїзд на спірну земельну ділянку та здійснювався її огляд, а отже, останній мав обєктивну можливість довідатись про існування кар'єру, заповненого водою.

Крім того, про існування кар'єру заповненого водою неодноразову вказувалось при проведенні перевірки, в тому числі зазначалося в поясненнях голови ФГ "Мрія" наданих помічнику прокурора Києво-Святошинського району Київської області від 26.08.2009.

Також скаржник зазначає, що суди невірно застосували приписи статей 1, 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та статті 8 "Про підприємництво", у зв'язку з чим не надали правової оцінки тим обставинам, що титульний користувач земельної ділянки 50,0 га, яка розташована в межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, не змінювався з моменту надання земельної ділянки ФГ "Мрія" в постійне користування з 1992 року.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що спірна земельна ділянка площею 50,0 га віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення і при цьому її цільове призначення у встановленому законодавством порядку не змінювалось.

При цьому, на думку скаржника, законодавством України не передбачено норм, відповідно до яких земельна ділянка автоматично змінює її вид призначення у зв'язку в виникненням на ній певного об'єкта. Прийняттю рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки передує процедура, що полягає в розробці землевпорядної документації, погодження її відповідними органами державної влади, затверджені та внесенні змін земельно-облікові відомості щодо відповідної земельної ділянки. Однак, при зміні голови ФГ "Мрія" та перереєстрації у зв'язку з цим земельної ділянки на ім'я нового голови та прийнятті спірного рішення така процедура не проводилась.

До суду касаційної інстанції надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" про відкладення розгляду справи, в зв'язку з хворобою представника, яке не підлягає задоволенню, оскільки Товариство не позбавлене права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні інших представників, з числа, як своїх працівників, так і осіб не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів щодо неможливості такої заміни представників і неможливості розгляду справи без участі представника Товариства не надано. До того ж, заявлене клопотання не містять прохання щодо продовження терміну розгляду скарги, без наявності якого касаційна інстанція в силу положень ч. 3 ст.69 ГПК України позбавлена можливості вийти за межі встановленого ст. 111-8 цього Кодексу строку розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як встановлено судами при розгляді даного спору, пунктом ІІ рішення п'ятої сесії 23 скликання Києво-Святошинської районної ради Київської області від 16.02.1999 №5-58 вирішено вилучити з користування фермера ОСОБА_13 земельну ділянку площею 50,0га (8,6га ріллі, 5,6га пасовищ, 36,4га інших земель) та надати її члену фермерського господарства дочці ОСОБА_5 за його згодою без зміни цільового призначення для ведення селянського (фермерського) господарства.

Громадянці ОСОБА_5, на підставі цього рішення був виданий Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 10.09.2001, яким посвідчене право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, яка розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, для ведення селянського (фермерського) господарства.

В подальшому до цього Державного акта була внесена інформація про зміни в землекористуванні на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА №2019 від 18.03.2010, відповідно до якого площа земельної ділянки зменшилась на 22,4117га.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області №2019 від 18.03.2010 припинено право постійного користування фермерського господарства "Мрія" в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117га, що перебувала в постійному користуванні СФГ "Мрія", і земельні ділянки загальною площею 22,4117 га передані безоплатно 5-ти членам СФГ "Мрія" для ведення фермерського господарства, а саме згідно додатку: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (після одруження змінила прізвище на ОСОБА_8), цим особам видано державні акти встановленого зразка на право власності щодо земельних ділянок.

У відповідності до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.01.2015 земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_3, місце розташування Київська область, Києво-Святошинський район, Горенська сільська рада, цільове призначення: 01.02, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки - ведення фермерського господарства, форма власності - державна, площа 25,5422 га, перебуває у постійному користуванні ОСОБА_5, документ, що посвідчує право - Державний акт від 10.09.2001 НОМЕР_1.

У додатку до цього Витягу згідно експлікації земельних угідь значиться площа земельної ділянки під штучним водосховищем 16,6896 га.

Згідно списку громадян, яким надаються земельні ділянки для організації селянського (фермерського) господарства в Києво-Святошинському районі, який є додатком № 1 до рішення Києво-Святошинської районної Ради народних депутатів від 15.10.1992, земельна ділянка площею 50,0га була надана громадянину ОСОБА_13 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, 20.11.1992 складено акт перенесення в натуру меж наданої земельної ділянки гр. ОСОБА_13 під організацію селянського (фермерського) господарства.

У відповідності до цих документів надана громадянину ОСОБА_13 земельна ділянка площею 50,0 га складалась з ріллі 6,6 га, пасовищ 5,0 га, лісових площ 0,5 га, деревно-чагарникових насаджень 0,8 га, каналів 1,4 га, громад. дворів 0,4 га, шляхів 0,3 га, кар'єрів 32,7 га, інші 0,3 га.

Разом з тим, в Акті перенесення в натуру меж земельної ділянки гр. ОСОБА_13 під організацію селянського (фермерського) господарства від 20.11.1992 вказано, що до користування землями, зайнятими під кар'єр, можна приступати після повного вироблення сировини та його рекультивації.

З акта про передачу рекультивованої землі вбачається, що порушеної гірничими роботами від 14.12.1994, затвердженого директором Ірпінського комбінату "Прогрес", фермеру ОСОБА_13 для сільськогосподарського виробництва була передана відновлена в порядку рекультивації земля площею 27,4 га, з них: рілля - 10,5 га, озеро - 16,9 га, яка була тимчасово використана комбінатом під глиняний кар'єр.

Частиною 3 Водогосподарського паспорту водойми площею 17,0 га встановлено, що на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (Характеристика сучасного стану гідротехнічних споруд. Чаша водойми), - водойма замкненого типу розташована за межами населеного пункту на північно-західній околиці с. Горенка в заплаві р. Ірпінь, яка утворилась шляхом затоплення існуючого глиняного кар'єру. Живлення водойми відбувається за рахунок притоку ґрунтових вод.

Згідно з ст. 4 Водного кодексу України та ст. 78 Земельного кодексу України (в редакціях чинних на момент виділення земель), до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Отже, сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води, є водним об'єктом; водойма - безстічний або із сповільненим стоком поверхневий об'єкт.

Таким чином, судами вірно встановлено факт знаходження на земельній ділянці, яка передана в постійне користування ОСОБА_5, водного об'єкту, що підтверджуються актом обстеження щодо наявності водойми в межах земельної ділянки, яка відведена гр. ОСОБА_5 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства в межах Горенської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області за 2013 рік, листом Ірпінського міжрайонного управління водного господарства від травня 2006 року №118 "Про обстеження земельної ділянки зі ставком, загальною площею 25,3085 га, в межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, обраної для надання в оренду СФГ "Мрія" та актом дешифрування місцевості №0508 від 30.06.2015. Зокрема, згідно схеми дешифрування (вихідних супутникових даних) чітко прослідковується, що згідно знімку від 11.05.1993, озеро вже існувало.

Отже, вищенаведене свідчить, що на момент прийняття спірного рішення Києво-Святошинської районної ради від 16.02.1999 № 5-58, на земельній ділянці, яка надана громадянці ОСОБА_5 в постійне користування знаходився водний об'єкт загальнодержавного значення загальною площею 16,6896 га.

За приписами частини 3 статті 19 та частини 3 статті 79 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) районні ради народних депутатів могли надавати землі водного фонду лише у тимчасове користування для сінокосіння та риборозведення.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", встановлено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Тобто, спірна земельна ділянка могла бути передана громадянці ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства лише у тимчасове користування, як це передбачено вищезазначеними нормами.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 85 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент прийняття оспорюваного рішення), у постійне користування землі водного фонду надавались лише водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

Згідно положень статті 88 Водного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності, у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України.

Відповідно до статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Отже, землі, зайняті поверхневими водами - природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання і використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини уздовж річок, морів і навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 88 Водного кодексу України). Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Таким чином, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, суперечить нормам законодавства.

Судами встановлено, що СФГ "Мрія" не відноситься до організацій, перелічених в ч.2 ст. 85 Водного кодексу України, тобто, СФГ "Мрія" не є суб'єктом земельних правовідносин, яке має право в спеціальному порядку, визначеному приписами частини 2 статті 85 Водного кодексу України, на отримання у постійне користування земель водного фонду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що Києво-Святошинська районна рада не мала права на вчинення дій щодо передачі спірної земельної ділянки, на якій знаходився водний об'єкт, в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора Києво -Святошинського району Київської області є законними та обґрунтованими.

Крім того, враховуючи те, що у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Зелена аквахвиля" було створене і зареєстроване в ЄДР 27.02.2013, а отже на момент прийняття спірного рішення районною радою та видачі Державного акта Товариства, як юридичної особи ТОВ "Зелена аквахвиля" не існувало, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Зелена аквахвиля", оскільки права ТОВ "Зелена аквахвиля" оскаржуваним рішенням районної ради та видачею Державного акта на право постійного користування землею порушені не були.

Разом з цим, колегія зазначає, що в процесі судового розгляду даної справи, Селянським (фермерським) господарством "Мрія" було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглянувши вказане клопотання відповідача-2 про сплив позовної давності, дійшов висновку, що позовна давність не сплинула і порушене право підлягає захисту у судовому порядку, оскільки прокурор не міг з оскаржуваного рішення та акта встановити обставину наявності на земельній ділянці водного об'єкту, які стали підставою звернення до суду, а про цей факт прокуратура дізналася лише після проведення перевірки у 2015 році.

Однак такі висновки колегія вважає передчасними з огляду на таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 та 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Відповідно, вирішуючи спір, суд повинен встановити момент початку перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить правильність обчислення позовної давності і можливість захисту порушеного права.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим частинами 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-178цс15 та від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, які були прийняті на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Початок перебігу строку позовної давності починається не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (постанови Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014 у справі №916/2414/13).

Слід також зазначити, що Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах, зазначив, що, оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Крім того, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16).

Проте, у вирішенні питання позовної давності у даній справі судами попередніх інстанцій залишено поза увагою вищевикладені висновки Європейського суду з прав людини та позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишено письмові пояснення відповідача-2 надані до господарського суду Київської області, в яких останній стверджує про об'єктивну можливість позивача (прокуратури) бути обізнаним про існування на спірній земельній ділянці кар'єру, заповненого водою під час виїзду прокурора на спірну земельну ділянку.

Також, поза увагою судів попередніх інстанцій залишено пояснення голови ФГ "МРІЯ" надані помічнику прокурора Києво-Святошинського району Київської області від 26.08.2009 року в яких зазначається про наявність водоймища на спірній земельній ділянці, копія яких неодноразово надавалася до суду першої інстанції та на які посилався відповідач-2 в заяві про застосування позовної давності, поясненнях наданих до суду першої інстанції та апеляційній скарзі.

В силу статті 111^{7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.}

^{Порушення господарськими судами вимог ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності є підставою для скасування постановлених по справі судових рішень в частині задоволення позову Прокурора Києво-Святошинського району Київської області із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.}

^{В решті постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 має бути залишена без змін, як така, що відповідає чинному законодавству України і обставинам справи.}

^{Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -}

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та рішення господарського суду Київської області від 24.01.2017 у справі №911/4751/15 в частині задоволення позовних вимог Прокурора Києво-Святошинського району Київської області скасувати.

Справу в цій частині передати до господарського суду Київської області на новий розгляд.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі №911/4751/15 залишити без зміни.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський