Справа № 752/4618/15-ц

Провадження № 2/752/156/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 жовтня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.

при секретарі Мархотко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року позивач звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила постановити рішення, яким зобов'язати відповідача ОСОБА_2:

-звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1;

-відновити стан самовільно зайнятої частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, шляхом знесення за власний рахунок самовільно збудованих об'єктів нерухомого майна та відновлення паркану між частинами земельної ділянки по межі, визначеній рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.02.2004 року у справі № 2-84/02.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. Порядок користування вказаною земельною ділянкою між співвласниками встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.02.2004 року. Позивач вказує, що відповідачем без згоди позивача, знесена частина паркану між частинами земельної ділянки та здійснено будівництво об'єктів нерухомості на частині земельної ділянки, виділеної за рішенням суду в користування позивачу та на частині земельної ділянки, що залишилась у загальному користуванні сторін. Позивач вказує, що здійснення відповідачем самочинного будівництва порушила правила добросусідства та порушує права позивача.

Позивач та її представник у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що жодних прав позивача не порушувала.

Заслухавши пояснення та заперечень осіб, які приймають участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

За змістом положень ст.ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення тощо.

Судовим розглядом встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 22.05.2006 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивач ОСОБА_1 є власником ? від 0,0790 га частини земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. Іншим співвласником ? частини зазначеної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 6).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.02.2004 року здійснено поділ жилого будинку АДРЕСА_2, у володіння ОСОБА_2 ? частину домоволодіння, що складається з наступних приміщень: 1-3 - підсобне приміщення, площею 1,8 кв.м., 1-4 жиле приміщення, площею 17,2 кв.м., 1 - підсобне приміщення, площею 9,1 кв.м., а також надвірну вбиральню «Б», сарай «В», гараж «Г»; виділено в натурі ОСОБА_1 ? частину домоволодіння, що складається з наступних приміщень: 2-7а - підсобне приміщення, площею 6,2 кв.м., 2-1б - підсобне приміщення, площею 3,8 кв.м., 2-2 - підсобне приміщення, площею 3 кв.м., 2-3 - жиле приміщення, площею 9,5 кв.м., 2-4 - жиле приміщення, площею 14,4 кв.м., 2-5 - підсобне приміщення, площею 16,7 кв.м., а також погріб «Д». Також вказаним судовим рішенням визначено порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, по додатковому варіанту Висновку № 6158 судової будівельно-технічної експертизи, згідно якого виділено в користування ОСОБА_2 земельні ділянки, загальною площею 424,8 кв.м., а ОСОБА_1 - земельні ділянки, площею 424,8 кв.м., обом співвласникам земельну ділянку загального користування, площею 48,5 кв.м. (т. 1 а.с. 7-12).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на наявність перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, які чиняться відповідачами у справі, шляхом знесення паркану та самочинного будівництва на належній позивачу частині земельної ділянки, а також на частині земельної ділянки, що перебуває у загальному користуванні, об'єктів нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріали цивільної справи містять висновок експерта за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 5192/16-43/9931/17-43 від 30.06.2017 року, згідно якого розбіжність між площею земельної ділянки по АДРЕСА_4, яка зазначена у рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 03.02.2004 року (898 кв.м.), та площею земельної ділянки по фактичному користуванню співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (796 кв.м.) становить 102 кв.м.

Станом на 03.02.2004 року площа земельної ділянки (898 кв.м.) по АДРЕСА_4, складається з: площі земельної ділянки (706 кв.м.), яка була зазначена у свідоцтві про право на спадщину за законом від 13.12.1996 року; площі земельної ділянки (192 кв.м.), яка відноситься до самочинного захоплення.

За результатами вимірювання та обчислення площа забудови по фактичному користуванню частини житлового будинку, що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 становить 69 кв.м., площа забудови під гаражем «Г» становить 70,8 кв.м., вбиральня «Б» та сарай «В» - демонтовані.

За результатами вимірювання та обчислення площа забудови по фактичному користуванню частини житлового будинку, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 становить 104,8 кв.м.

В зв'язку з тим, що план земельної ділянки по АДРЕСА_3, на підставі якого проводилось дослідження земельної ділянки та було винесено рішення Голосіївського районного суду м. Києва у частині порядку користування земельною ділянкою від 03.02.2004 року, не містить координат поворотних точок та довжин ліній, провести дослідження методом накладання площі фактичної земельної ділянки та площі земельної ділянки, яка прийнята у рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 03.02.2004 року у цивільній справі № 2-84/02, не вбачається за можливе.

Визначити на теперішній час у якій частині земельної ділянки по АДРЕСА_3, була збільшена площа земельної ділянки розміром 102 кв.м. та чи відноситься ця площа до земель самочинного захоплення або земельна ділянка була виділена співвласникам для користування, не вбачається за можливе (т. 2 а.с. 70-82).

Враховуючи, що в розпорядження суду не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки, виділеної в користування позивача, а також тієї частини земельної ділянки, яка виділена у спільне користування сторін, суд вважає недоведеними в ході судового розгляду справи вказані обставини, оскільки в силу положень ч. 2 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача знести за власний рахунок самовільно збудовані об'єкти нерухомого майна, суд зазначає наступне.

Згідно технічного паспорта на житловим будинок АДРЕСА_2, виготовленого станом на 18.12.2014 року, самочинно збудованими є наступні об'єкти: ІІ поверх частини літера «А», площею 109,4 кв.м., прибудова літера «а3», площею 17,7 кв.м. Згідно наявної примітки, технічна інвентаризація проводилась без доступу до співвласника, площа самовільної забудови вказана на частину домоволодіння.

Згідно висновку експерта за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 5192/16-43/9931/17-43 від 30.06.2017 року, у зв'язку із тим, що станом на час розроблення варіанту розподілу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_3 не проводилось залучення спеціалістів з геодезії та землеустрою по вимірюванню земельної ділянки та будівель, що на ній розташовані, тому зіставити фактичне розташування будинків, будівель та споруд на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з порядком користування, визначеним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.02.2004 року, постановленому у цивільній справі № 2-84/02, не вбачається за можливе (т. 2 а.с. 70-82).

Згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України, в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" № 6 від 30.03.2012 року відповідно до вимог статті 376 ЦК України право звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, право якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Враховуючи недоведеність позивачем ОСОБА_1 порушення її права відповідачем в результаті здійснення самочинного будівництва та самовільного захоплення земельної ділянки, належними та допустимим в розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України доказами, суд надходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 10-11; 28-29; 57-60; 158; 179; 185; 209; 212; 214-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя