ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року

м. Полтава

Справа № 816/1120/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лисака С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Баланс+Аудит" до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

14 липня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Баланс+Аудит" (надалі - ТОВ АФ "Баланс+Аудит") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області , в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 13.04.2017 №16-03-214/362-227.

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач вказував, що не погоджується з висновками позапланової перевірки відповідача, викладеними в акті №16-03-214/362 від 31.03.2017. Зазначав, що підприємством не було допущено порушень норм трудового законодавства та трудових прав працівників. Пояснював, що на противагу висновкам перевірки працівники підприємства з правилами внутрішнього трудового розпорядку ознайомлені, трудові книжки ведуться на всіх працівників, з наказами про призначення на посаду працівники ознайомлені під розписку, облік витрат на оплату праці ведеться належним чином, дні відпочинку та час роботи визначено в правилах внутрішнього трудового розпорядку, коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення тарифних ставок здійснений в повному обсязі щодо всіх працівників. Зауважував, що надання відпустки працівникові без збереження заробітної плати за його бажанням в більшому, ніж у встановленому законодавством розмірі не може вважатися порушенням держаних соціальних гарантій працівника.

У судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на правомірність висновків перевірки, які ґрунтуються на виявлених фактах порушення законодавства про працю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до листа Державної служби України з питань праці від 22.07.2016 №7738/4/4.6-ДП-16, на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій Держпраці, ПФУ та ДФС по виявленню фактів використання праці неоформлених працівників керівникам Головних управлінь Держпраці в областях доручено забезпечити своєчасне реагування на інформацію, що подається органами ПФУ, про факти неподання повідомлень про прийняття працівників на роботу, виплату заробітної плати на рівні або нижче розміру мінімальної заробітної плати, скорочення чисельності працівників та не підвищення заробітної плати працівникам у зв'язку з індексацією (а.с. 97).

Так, 31.01.2017 до Управління Держпраці у Полтавській області надійшло повідомлення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 27.01.2017 №2553/1009 (а.с. 95), я якому, з метою координації дій органів Державної служби України з питань праці, ДФС України та Пенсійного фонду України по запобіганню "тіньової" зайнятості та виплати доходів без сплати належним сум податків, зборів, внесків до бюджетів, на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій по виявленню фактів використання праці неоформлених працівників, було наведено перелік страхувальників, по яких у застрахованих осіб відсутні нарахування заробітної плати у листопаді місяці 2016 року (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю та Закону України "Про відпустки", Додаток № 6) (а.с. 96).

На підставі направлення на проведення перевірки суб'єкта господарювання №477 державним інспектором Управління Держпраці у Полтавській області Рогізною Л.М. у період з 28.03.2017 по 31.03.2017 була проведена позапланова перевірка ТОВ АФ "Баланс+Аудит" на предмет додержання вимог законодавства з питань праці.

За результатами перевірки був складений акт від 31.03.2017 №16-03-214/362 (а.с. 16-43), один примірник якого директор ТОВ АФ "Баланс+Аудит" ОСОБА_1 отримала 31.03.2017, про що свідчить її особистий підпис (а.с. 40).

Перевіркою були виявлені факти порушення вимог трудового законодавства, зокрема:

- ч. 2 ст. 48 КЗпП, абзацу другого пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які працюють на підприємстві. Так, наказом від 02.01.2013 №1 на посаду аудитора прийнято ОСОБА_3 Трудова книжка на підприємстві відсутня;

- п. 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, які працюють на підприємстві щодо ознайомлення працівників під розписку в особовій картці з записами занесеними до трудової книжки. Так, наказом від 09.03.2017 за №06 прийнято на посаду аудитора ОСОБА_4 з 10.03.2017. Підтвердження про ознайомлення працівника з записами занесеними до трудової книжки при перевірці не надано;

- ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" щодо достовірного бухгалтерського обліку витрат на оплату праці. Так, згідно штатного розпису введеного в дію з 01.12.2016, помічнику аудитора встановлений посадовий оклад в розмірі 1605,00 грн, проте згідно розрахункової відомості за грудень 2016 року нарахування заробітної плати помічнику аудитора ОСОБА_5 проведено з посадового окладу 1650,00 грн, чим не забезпечений достовірний бухгалтерський облік витрат на оплату праці;

- ст. 57 КЗпП щодо визначення часу початку і закінчення роботи. Так, наказом від 09.03.2017 №06 прийнято на посаду аудитора ОСОБА_4 з неповним робочим днем та неповним робочим тижнем. Проте, час початку і закінчення роботи працівнику не визначено. Підтвердження при перевірці не надано;

- ч. 2 ст. 84 КЗпП, стаття 26 Закону України "Про відпустки" щодо тривалості відпустки без збереження заробітної плати. Так, наказом від 31.01.2017 за №02 надано відпустку без збереження заробітної плати аудитору ОСОБА_6 в період з 01.02.2017 по 16.02.2017 терміном 16 календарних днів та наказом за №04 від 20.02.2017 терміном 2 календарних дні в період з 27.02.2017 по 28.02.2017, що перевищує 15 днів на рік;

- п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (не проводиться коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення тарифних ставок посадових окладів). Так, згідно з п. 3 наказу від 30.11.2016 №10 "Про затвердження штатного розпису. Порядок обчислення середньої зарплати" визначено: У зв'язку з підвищенням посадових окладів застосувати однаковий зменшений коефіцієнт для всіх категорій працівників в розмірі 1,0001. Проте в розрахунку середньої заробітної плати за час щорічної відпустки працівнику ОСОБА_6 коригування заробітної плати на коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) не проведено. Період проведення розрахунку визначений з лютого 2016 - січень 2017, підвищення посадових окладів в даний період проведено з 01.01.2016, з 01.05.2016, з 01.12.2016 та з 01.01.2017.

31.03.2017 Управлінням Держпраці у Полтавській області внесено припис №16-03-214/361-284, яким ТОВ АФ "Баланс+Аудит" зобов'язано усунути виявлені перевіркою порушення та у строк до 30.04.2017 письмово інформувати про виконання вимог припису, надавши підтверджуючі документи та матеріали (а.с. 104-105).

Не погодившись із висновками перевірки, директор ОСОБА_1 надала пояснення, зауваження та заперечення від 12.04.2017 вих №7 (а.с. 85-87), в яких заперечила факти порушення норм чинного законодавства, просила не застосовувати штрафні санкції, які є значним фінансовим тягарем для підприємства.

13.04.2017 відповідач, керуючись п.п. 54 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, та на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП виніс постанову №16-03-214/362-227, якою на ТОВ АФ "Баланс+Аудит" накладено штраф у розмірі 3 200,00 грн (а.с. 12-13).

Позивач оскаржив вказану постанову голові Державної служби України з питань праці (а.с. 69-72).

За наслідками розгляду скарги, відповідач листом від 07.06.2017 №10-12/2924 повідомив заявника про можливість судового оскарження (а.с. 73).

Із постановою про накладення штрафу позивач категорично не погодився, у зв’язку з чим звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходить з такого.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 р. № 390.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).

Відповідно до п. 1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок).

У відповідності до п. 2 Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Так, відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13.04.2017 за порушення позивачем законодавства з питань праці на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП застосував до ТОВ АФ "Баланс+Аудит" штраф у розмірі 3200 гривень.

Відповідно до вказаної постанови однією з підстав для застосування до підприємства штрафу є факт порушення ч. 2 ст. 48 КЗпП та п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників щодо ведення трудових книжок працівників, які працюють на підприємстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 КЗпП трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Аналогічного змісту положення міститься в п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція № 58).

Перевіркою встановлено, що наказом від 02.01.2013 за № 1 на посаду аудитора прийнято ОСОБА_3 Трудова книжка на підприємстві відсутня.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, перевіркою не було взято до уваги заяву ОСОБА_3 (а.с. 45), за якою трудова книжка була видана їй на руки для оформлення документів на продовження сертифіката аудитора під зобов'язання повернути книжку протягом місяця. Крім того, інспектором не взято до уваги надана на перевірку книга обліку руху трудових книжок і вкладишів, в якій в рядку сьомому вказано дату прийому трудової книжки ОСОБА_3 (а.с. 46-47).

Аналізуючи вказане порушення, суд звертає увагу на пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідно до якого трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

При цьому, згідно з п. 2.7 Інструкції №58, у разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу.

Таким чином, видача оригіналів трудових книжок працівникам на руки, крім випадків звільнення, не передбачена.

Відтак, суд погоджується з висновком перевірки, що позивачем допущено порушення порядку ведення трудових книжок.

Однак, враховуючи малозначність даного порушення, суд вважає неприйнятним застосування до суб'єкта господарювання санкцій, передбачених статтею 265 КЗпП, оскільки метою даної норми є саме боротьба з тіньовою зайнятістю, факту чого в даному випадку перевірка не виявила. Навпаки, лише підтверджено факт належного оформлення трудових відносин між підприємством та працівником.

Порушення п. 2.5 Інструкції №58 відповідач пов'язує з виявленим перевіркою фактом не ознайомлення працівників під розписку в особовій картці із записами, занесеними до трудової книжки.

Відповідно до вказаного пункту Інструкції №58, з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма №П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27.10.1995 №277), в якій має повторювати відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Згідно з актом перевірки, у ТОВ АФ "Баланс+Аудит" із кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, працівники не ознайомлені під розписку в особовій картці. Так, наказом від 09.03.2017 за № 06 прийнято на посаду аудитора ОСОБА_4 з 10.03.2017. Підтвердження про ознайомлення працівника з записами занесеними до трудової книжки при перевірці не надано.

У судовому засіданні представник позивача зазначала, що в особовій картці ОСОБА_4 міститься підпис останньої про ознайомлення з наказом про її призначення від 09.03.2017 №6, на підтвердження чого надала копію особової картки ОСОБА_4 Типова форма №П-2 (а.с. 48-49).

Допитана в судовому засіданні працівник ТОВ АФ "Баланс+Аудит" ОСОБА_4 підтвердила факт ознайомлення її з наказом про призначення на посаду аудитора від 09.03.2017 та факт внесення нею особистого підпису до особової картки.

З огляду на покази свідка суд вважає спростованими твердження відповідача про порушення позивачем п. 2.5 Інструкції №58.

Наступне порушення відповідач пов'язує з ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР, всупереч якій на підприємстві не забезпечений достовірний бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Так, згідно штатного розпису введеного в дію з 01.12.2016 помічнику аудитора встановлений посадовий оклад в розмірі 1605,00 грн, проте згідно розрахункової відомості за грудень 2016 року нарахування заробітної плати помічнику аудитора ОСОБА_5 проведено з посадового окладу 1650,00 грн, чим не забезпечений достовірний бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

Представник позивача в ході судового розгляду вказувала, що шаблон форми відомості по нарахуванню заробітної плати не затверджено жодним нормативним документом, а у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно вправі обирати форму бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а у даному випадку форми, що застосовує підприємство повністю розкривають порядок нарахування заробітної плати робітникам і достовірно відображають бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка інспектор Рогізна Л.М., яка здійснювала перевірку підприємства, вказувала, що у штатному розписі підприємства на 2016 рік міститься посада помічник аудитора з посадовим окладом 1605,00 грн. В ході перевірки встановлено, що у розрахунковій відомості про нарахування заробітної плати за грудень 2016 року (а.с. 52) по працівнику ОСОБА_5 рахувалась заробітна плата в розмірі 1650,00 грн без розшифрування по видам нарахувань.

У зв'язку з цим представник позивача пояснила, що різниця в 45,00 грн була заохочувальною виплатою (премія) на користь працівника. Інспектор же наголошувала, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці, як це передбачено частиною другою статті 30 Закону №108.

Суд погоджується з наявністю формального порушення порядку ведення бухгалтерського обліку витрат на оплату праці, однак розцінює його несуттєвим, оскільки таке не порушує прав працівника та не створює негативних наслідків у вигляді тінізації заробітної плати. Заробітна плата є доходом працівника ОСОБА_5, з якого ТОВ АФ "Баланс+Аудит" відраховано податки та збори, як це видно з розрахункової відомості за грудень 2016 року (а.с. 52).

Порушення ст. 57 КЗпП щодо визначення часу початку і закінчення роботи відповідач пов'язує з обставинами прийняття на посаду аудитора ОСОБА_4 наказом від 09.03.2017 за №06 з неповним робочим днем та неповним робочим тижнем. При цьому підтвердження щодо визначення часу початку і закінчення роботи по даному працівнику до перевірки не надано.

За приписами ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Дійсно, наказом (розпорядження) №6 від 09.03.2017 про прийняття на роботу ОСОБА_4, який є типовою формою № П-1, затвердженою наказом Держкомстату від 05.12.2008 №489, визначено тривалість робочого дня (тижня) при роботі з неповним робочим часом 2-4 год (а.с. 172).

Разом з цим перевіркою не були взяті до уваги посилання директора ОСОБА_1 на Правила внутрішнього трудового розпорядку працівників ТОВ АФ "Баланс+Аудит", затверджені наказом від 02.01.2007 №01/2 (а.с. 53-63), відповідно до п. 4.3. яких у Товаристві встановлений гнучкий графік роботи. Розпорядок робочого дня: - початок роботи – 9:00; - закінчення роботи – 18:00, перерва для відпочинку і харчування протягом робочого дня визначається працівником самостійно. Тривалість перерви складає одну годину в період з 12:00 до 13:00.

Гнучкий режим робочого часу - це така форма організації праці, за якою для деяких категорій працівників, для працівників окремих підприємств або їх структурних підрозділів встановлюється режим праці з саморегулюванням часу початку, закінчення та тривалості робочого часу впродовж робочого дня.

Представник позивача в ході розгляду справи пояснювала, що в наказі про призначення на роботу ОСОБА_4 встановлено тривалість роботи працівника в 2-4 години, однак з огляду на специфіку роботи підприємства немає можливості чітко визначити часові рамки. Тому оплата проводиться за фактично відпрацьований час.

До того ж сама ОСОБА_4 у своїй заяві зазначила про те, що на підприємстві ТОВ АФ "Баланс+Аудит" її права та гарантії, передбачені КЗпП, як працівника не порушувалися (а.с. 181).

Відтак, висновок перевірки про порушення ст. 57 КЗпП щодо визначення часу початку і закінчення роботи суд визнає, однобоким, таким, що не ґрунтується на аналізі всіх обставин, з якими позивач пов'язує облік робочого часу на підприємстві.

Іншою підставою для накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю в акті перевірки та в оскаржуваній постанові визначено порушення ч. 2 ст. 84 КЗпП та ст. 26 Закону України "Про відпустки". Так, перевіркою встановлено, що наказом від 31.01.2017 за №02 надано відпустку без збереження заробітної плати аудитору ОСОБА_6 в період з 01.02.2017 по 16.02.2017 терміном 16 календарних днів, а наказом за №04 від 20.02.2017 терміном 2 календарних дні в період з 27.02.2017 по 28.02.2017, що перевищує 15 календарних днів на рік.

Відповідно до положення абз. 2 ст. 84 КЗпП за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Статтею 26 Закону України "Про відпустки" передбачено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

На думку відповідача, надання відпустки без збереження заробітної плати більшої тривалості, ніж передбачено законодавством, буде вважатися порушенням законодавства про працю.

Як пояснила директор підприємства ОСОБА_1, працівнику ОСОБА_6 було надано 17 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати на її ж прохання у зв'язку з поїздкою в інше місто до хворої сестри. При цьому зауважувала, що трудовим договором передбачена можливість надання додаткової неоплачуваної відпустки тривалістю, що перевищує 15 календарних днів.

Дійсно, відповідно до п. 3.4. трудового договору з аудитором, укладеного 02.01.2013 між ТОВ АФ "Баланс+Аудит" та ОСОБА_6, аудитору надається додаткова неоплачувана відпустка тривалістю, що перевищує 15 календарних днів, що передбачені КЗпП, згідно заяви аудитора за погодженням з директором (а.с. 64-66).

Міністерство соціальної політики листом від 19.09.2013 №416/13/116-13 (про надання роз’яснення Всеукраїнській професійній спілці "Столиця-регіони") роз’яснило, що статтею 26 Закону України "Про відпустки" визначено відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Важливими гарантіями при наданні відпусток без збереження заробітної плати, встановленими статтями 25 і 26 Закону України "Про відпустки", є те, що на час їх надання за працівником зберігається його місце роботи (посада), а час перебування у таких відпустках відповідно до пункту 4 статті 9 Закону України "Про відпустки" зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Отже, відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку (стаття 25 Закону), та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін (стаття 26 Закону) надаються лише за бажанням працівника, а не з ініціативи роботодавця. Тобто примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку має бути притягнено до відповідальності.

Тож гарантії, встановлені статтею 26 Закону України "Про відпустки", спрямовані на захист працівника від примусового відправлення у відпустку без збереження заробітної плати, що й слід розцінювати грубим порушенням законодавства про працю.

Санкція ж статті 265 КЗпП поширюється на роботодавців, винних у порушенні законодавства про працю, яке полягає у недотриманні прав робітника або у спотворенні даних щодо працевлаштованих працівників.

Мета фінансової відповідальності роботодавця нерозривно пов’язана з принципом доцільності, який полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті відповідальності, що у свою чергу вимагає індивідуалізації заходів залежно від ваги правопорушення, а також врахування всіх обставин.

В аналізованому випадку перевіркою не встановлено факту примусового відправлення працівника ОСОБА_6 у відпустку без збереження заробітної плати, лишнім доказом чого є відсутність будь-яких скарг ОСОБА_6 з даного приводу.

Тож за відсутності факту порушення прав працівника, відсутня й вина адміністрації підприємства, як необхідна умова для висновку про наявність правопорушення, у зв'язку з чим суд відкидає, як безпідставний, висновок перевірки про порушення вимог ч. 2 ст. 84 КЗпП та ст. 26 Закону України "Про відпустки".

Ще однією підставою для застосування до ТОВ АФ "Баланс+Аудит" штрафу слугував виявлений перевіркою факт порушення п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати щодо проведення коригування заробітної плати.

Так, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати щодо проведення коригування заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Перевіркою встановлено, що згідно з наказом від 30.11.2016 за №10 "Про затвердження штатного розпису. Порядок обчислення середньої зарплати" визначено "В зв'язку з підвищенням посадових окладів застосовувати однаковий зменшений коефіцієнт для всіх категорій працівників в розмірі 1,0001". Проте в розрахунку середньої заробітної плати за час щорічної відпустки працівнику ОСОБА_6 коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) не проведено. Період проведення розрахунку визначений з лютого 2016 – січень 2017, підвищення посадових окладів в даний період проведено з 01.01.2016, з 01.05.2016, з 01.12.2016 та з 01.01.2017.

У судовому засіданні представник позивача пояснювала, що виявлене перевіркою порушення не відповідає дійсності. Вказувала, що в наданому на перевірку розрахунку відпустки, що виконаний в Exel, формули із застосуванням коефіцієнту підвищення тарифних ставок (посадових окладів) приховані, про що було повідомлено інспектору, але дана інформація не була взята до уваги. Розрахунок і виплата відпускних здійснені із застосуванням коефіцієнту. Форма розрахунку відпустки не затверджена жодним нормативним документом, тому підприємство вправі застосовувати на свій розсуд форму розрахунку відпустки. Для підтвердження правильності та повноти нарахування відпускних, надається копія розрахунку, в якій розкрито розрахунок середньої заробітної плати із застосуванням коефіцієнту (а.с. 67-68).

Таким чином позивач фактично підтвердила правильність висновків перевірки у даній частині, належних доказів на спростування факту порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати щодо проведення коригування заробітної плати суду не надала.

Однак, надаючи правову оцінку висновкам перевірки в цілому, суд виходить із критерію, закріпленого п. 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Вказаний критерій слід розуміти, як принцип використання повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей. Якщо мету повноваження в законі не визначено, то слід виходити із загальної мети, яка визначена у статті 3 Конституції України – утвердження і забезпечення прав людини є головним обов’язком держави.

З 01.01.2017 збільшена фінансова відповідальність роботодавців за порушення законодавства з питань оплати праці з метою запобігання "тіньової" зайнятості, легалізації заробітної плати.

Так, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до ст. 265 Кодексу законів про працю України, згідно з якими, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, у разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Як вже встановлено судом, фактичною підставою для призначення позапланової перевірки позивача слугував лист-повідомлення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 27.01.2017 №2553/1009 (а.с. 95), яким з метою координації дій органів Державної служби України з питань праці, ДФС України та Пенсійного фонду України по запобіганню "тіньової" зайнятості та виплати доходів без сплати належним сум податків, зборів, внесків до бюджетів, на виконання Плану заходів щодо координації спільних дій по виявленню фактів використання праці неоформлених працівників був наданий перелік страхувальників для їх перевірки.

Саме ці завдання і мав переслідувати відповідач в ході призначення та проведення перевірки позивача. Натомість, як свідчить аналіз даної справи, відповідач вдався до розширеного тлумачення вказаного листа та призначив позапланову перевірку з питань додержання законодавства про працю в частині трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, оплати праці та атестації робочого місця.

За приписами п.п. 9 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Таким чином саме дотримання прав працівників є визначальною метою перевірочної діяльності відповідача. Тобто право контролю органів Держпраці не є абсолютним, натомість обмежене лише тим колом завдань, яке визначене законодавцем.

Оскільки в даному випадку таке коло обмежене дослідженням на предмет дотримання прав працівників на підприємстві, то за відсутності фактів порушень таких прав, відсутні й підстави для застосування санкцій, визначених статтею 265 КЗпП.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку про невідповідність спірної постанови відповідача імперативу норми п. 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим визнає її протиправною та скасовує.

Постановляючи таке рішення, суд приймає до уваги висновки, зроблені Апеляційним судом Полтавської області у постанові від 10.08.2017 по справі №537/1760/17 про адміністративне правопорушення, якою скасовано постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 15.06.2017 про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП (порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці). Приймаючи таке рішення суд встановив відсутність у діях ОСОБА_1 порушень КЗпП, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" та інших нормативно-правових актів, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, складеного за наслідками перевірки ТОВ АФ "Баланс+Аудит", проведеної заступником начальника відділу державним інспектором Управління держпраці у Полтавській області ОСОБА_7

В силу вимог ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України з'ясовані судом обставини у справі №537/1760/17 мають преюдиційне значення при вирішенні спору у даній справі.

З огляду на викладені обставини суд дійшов висновку, що відповідач у даному випадку застосував суто формальний підхід у питанні притягнення позивача до відповідальності та використав свої владні управлінські функції без легітимної мети, тобто з використанням своїх повноважень не з тією метою, з якою вони надані, чим спричинив суб'єкту господарювання невиправданий та надмірний адміністративний тягар відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень.

В даному випадку судом не встановлено факту або навіть наміру ухилення підприємства позивача від легалізації заробітної плати.

Таким чином адміністративний позов належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо ж відповідач звільнений від сплати судового збору, а позивач його сплатив, то у разі задоволення позову на користь позивача стягується сплачений розмір судового збору з Державного бюджету України або відповідного місцевого бюджету.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці в Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13.04.2017 №16-03-214/362-227.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Баланс+Аудит" (код ЄДРПОУ 31273030) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 600,00 грн (одна тисяча шістсот гривень) за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови в повному обсязі.

Повний текст постанови складено 17.10.2017.

Суддя Є.Б. Супрун