КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2017 р. Справа№ 910/5742/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників:

від позивача: Миколенко С.С. - за довір. № 109 від 31.03.2017р.

від відповідача (апелянта): Рукавичка В.Ю.-за довір. № 12/09 від 05.01.2017р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р.

у справі №910/5742/17 (суддя Морозов С.М.)

За позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"

до Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку"

про стягнення 758 901,55 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. позовні вимоги задоволені в повному обсязі, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" 666 338,79 грн. процентів за користування коштами на умовах субординованого боргу, 92 562,76 грн. пені та 11 383,55 грн. судового збору.

Не погоджуючись з винесеним рішенням суду Публічне акціонерне товариство "Український банк реконструкції та розвитку" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2017р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Гончарова С.А., Станіка С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2017р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" прийнято до провадження та призначено на 16.08.2017 р.

Розпорядженням від 11.08.2017р. у зв'язку перебуванням суддів Станіка С.Р. та Гончарова С.А., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Корсакової Г.В., Яковлєва М.Л.

15.08.2017р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" прийнято до провадження у визначеному складі суддів та призначено розгляд справи на 11.10.2017 р.

10.10.2017р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача надійшли заперечення на відзив.

У судовому засіданні 11.10.2017р. представник відповідача (апелянта) підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

11.10.2017р. представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" -позивачем (інвестор) та Публічним акціонерним товариством "Український банк реконструкції та розвитку"-відповідачем (банк-боржник) 28.04.2015р. було укладено Угоду про залучення коштів на умовах субординованого боргу (надалі - Угода), відповідно до умов п. 1.1. з метою підвищення рівня капіталізації банку-боржника, інвестор передає незабезпечені кошти у сумі 28 000 000,00 грн. на строк з 28.04.2015р. по 27.04.2021р. на умовах субординованого боргу з подальшим урахуванням цих коштів до капіталу банку-боржника, а банк-боржник зобов'язується повернути такі кошти в строки та на умовах, визначених цією угодою та сплатити інвестору проценти за користування наданими коштами.

Пунктом 1.2. Угоди встановлено, що процентна ставка за субординованим боргом складає: розмір облікової ставки Національного банку України плюс 1,5%. Процента ставка змінюється за домовленістю сторін, шляхом підписання додаткової угоди до цієї угоди, але не може перевищувати максимальної процентної ставки за залученими коштами на умовах субординованого боргу, що встановлюється за рішенням Правління Національного банку України протягом дії угоди. На дату укладення угоди максимальна процентна ставка за залученими коштами на умовах субординованого боргу, встановлена НБУ у національній валюті - не вище розміру облікової ставки Національного банку України плюс 2,5 відсотка річних.

Відповідно до п. п. 2.1.1., 2.1.2. Угоди передбачено, що банк-боржник зобов'язувався прийняти кошти від інвестора, нараховувати проценти за користування субординованим боргом згідно умов Угоди та повернути залучені на умовах цієї угоди кошти у термін, зазначений в п. 1.1. Угоди, нараховувати проценти не пізніше останнього банківського дня кожного календарного місяця та в день закінчення строку розміщення субординованого боргу в розмірі процентної ставки, визначеної п. 1.2. Угоди, за фактичну кількість днів користування грошовими коштами інвестора (враховуючи вихідні та святкові дні) на суму фактичного залишку на рахунку обліку субординованого боргу в поточному календарному місяці. Проценти за користування грошовими коштами Інвестора нараховувати від дня, наступного за днем надходження коштів на рахунок обліку субординованого боргу до дня, який передує їх поверненню інвестору. Нараховувати проценти за субординованим боргом, застосовуючи метод "факт/факт", коли для розрахунку береться фактична кількість днів у місяці та у році (365 або 366 днів). Нарахування процентів за субординованим боргом здійснюється щомісяця згідно з правилами бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків.

Згідно умов п. 2.1.3. Угоди банк-боржник зобов'язується виплачувати нараховані проценти в перший банківський день кожного місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено нарахування та в день повернення субординованого боргу.

В п. 2.3.2. Угоди сторони домовились, що банк-боржник за власною ініціативою або за вимогою НБУ має право призупинити сплату процентів за субординовним боргом з одночасною зміною розміру процентної ставки (на строк призупинення) у разі, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного. Розмір зміненої відповідно до цього підпункту процентної ставки встановлюється на дату прийняття відповідного рішення та не може бути більшим облікової ставки Національного банку України. Така процента ставка не може бути більшою, ніж процентна ставка, що передбачена в угоді.

Пунктом 2.4.1. Угоди передбачено, що інвестор має право вимагати від банку-боржника повернення в строки, зазначені в цій угоді, суми субординованого боргу та нарахованих відсотків.

Відповідно до п. 5.3. Угоди питання, які не врегульовані дійсною Угодою, регулюються чинним законодавством, в тому числі Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою НБУ № 368 від 28.08.2001р.

Умовами п. 5.5. Угоди встановлено, що Угода набуває чинності з моменту її підписання та діє до повного виконання сторонами її умов.

На виконання умов Угоди, позивачем було перераховано відповідачу суму грошових коштів в розмірі 28 000 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи випискою по рахунку № 3739977.980 за 28.04.2015р. та належним чином засвідченою копією меморіального договору № 23_355 від 28.04.2015р.

В своїй позовній заяві позивач зазначає, що 03.10.2016р. ним отримано лист відповідача вих. №09/421 від 28.09.2016р., відповідно до якого останній повідомив позивача про те, що на підставі п. 2.3.2. Угоди, починаючи з 27.09.2016р. призупиняє сплату процентів за субординованим боргом з одночасною зміною розміру процентної ставки до рівня 5,5 % річних до прийняття рішення Правлінням НБУ про визнання діяльності банку такою, що відповідає вимогам банківського законодавства України та нормативно-правових актів НБУ.

Відповідно до листа № 09/601 від 21.12.2016р. вбачається, що відповідач повідомив позивача про те, що 19.12.2016р. Правлінням НБУ прийнято рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає вимогам законодавства України у зв'язку з чим банк 20.12.2016р. здійснив виплату нарахованих та несплачених відсотків за Угодою за період з 01.09.2016р. по 30.11.2016р. в повному обсязі, а також з 20.12.2016р. відновив нарахування та сплату відсотків за ставкою, вказаною в п. 1.2. Угоди.

Виходячи з матеріалів справи, позивач з метою уникнення заподіяння йому збитків звернувся до відповідача з вимогою № 1585/1751/2017 від 23.02.2017р. про сплату відсотків за період з 27.09.2016р. по 19.12.2016р. (включно) на суму 666 338,79 грн., яка була залишена без відповіді та задоволення зі сторони відповідача.

Даний спір виник через те, що позивач вважає, що відповідачем в односторонньому порядку було призупинено сплату процентів за субординованим боргом з одночасною зміною розміру процентної ставки (на період призупинення) до рівня 5,5%, натомість за умовами угоди проценту ставку може бути змінено за домовленістю сторін, у зв'язку з чим просить суд стягнути суму недоплачених відповідачем процентів за період з 27.09.2016р. по 19.12.2016р. в розмірі 666 338,79 грн. та за наявності прострочення виконання грошового зобов'язання стягнути з відповідача пеню в розмірі 92 562,76 грн.

А Відповідач в свою чергу вказує на те, що за умовами угоди боржник за власною ініціативою або за вимогою НБУ має право призупинити сплату процентів за субординовним боргом з одночасною зміною розміру процентної ставки (на строк призупинення) у разі, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, у зв'язку з чим розмір процентної ставки в період з 27.09.2016р. по 19.12.2016р. було змінено останнім відповідно до умов укладеного договору, зважаючи на настання обумовленої в угоді відкладальної обставини (віднесення відповідача до категорії проблемних) та за відсутності порушення грошового зобов'язання просить також суд відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанціїї погоджується з висновком суду першої інстанціїї та вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України та статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Положеннями ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарський кодекс України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, апеляційний суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

У силу положень ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Виходячи зі змісту умов укладеної між сторонами угоди та аналізуючи положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскільки нарахування та сплата відсотків є істотними умовами договору позики, то і зміна процентної ставки має відбуватися виключно в порядку та на умовах, визначених в угоді та нормах чинного законодавства.

Як було зазначено вище, спір у даній справі виник внаслідок того, що за умовами укладеної між сторонами процента ставка змінюється за домовленістю сторін, шляхом підписання додаткової угоди до цієї угоди (п. 1.2. Угоди), на що і посилається позивач як на підставу заявлених вимог, натомість п. 2.3.2. Угоди банку-боржнику (відповідачу) надано право в односторонньому порядку за власною ініціативою або за вимогою НБУ призупинити сплату процентів з одночасною зміною розміру процентної ставки у разі, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відтак відповідач вважає, що розмір процентної ставки в період з 27.09.2016р. по 19.12.2016р. було змінено відповідно до умов укладеного договору.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.8. Глави 3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою НБУ № 368 від 28.08.2001р. з наступними змінами та доповненнями та п. 2.3.2. Угоди в угоді передбачається призупинення сплати процентів за субординованим боргом з одночасною зміною розміру процентної ставки (на строк призупинення) за ініціативою банку-боржника або за вимогою Національного банку до банку-боржника щодо призупинення такої сплати (за рішенням Комісії Національного банку) у разі, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

В матеріалах справи наявне рішення Правління Національного банку України № 82-рш/бт від 21.06.2016р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" з якого вбачається, що відповідача, віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів, у зв'язку з чим відповідачем 26.09.2016р. було скликано позачергові загальні збори акціонерів, на яких було прийнято рішення про вчинення одностороннього правочину по призупиненню сплати процентів та зміни процентної ставки за користування коштами на умовах субординованого боргу до рівня 5,5%.

19.12.2016р. рішенням Правління Національного банку України № 501-рш/бт "Про визнання діяльності Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" такою, що відповідає законодавству України" діяльність відповідача визнано такою, що відповідає законодавству України, у зв'язку з чим останнім з 20.12.2016р. відновлено нарахування та сплату відсотків за процентною ставкою, що передбачена в п.1.2. Угоди.

З урахуванням викладеного, відповідачем у зв'язку з настанням відкладальної обставини на підставі ст. 212 Цивільного кодексу України та п. 2.3.2. Угоди в період з 27.09.2016р. по 19.12.2016р. було призупинено сплату процентів та змінено процентну ставку за користування коштами на умовах субординованого боргу до рівня 5,5%.

Але колегія суддів апляційної інстанціїї не може погодитись з таким твердженням відповідача, оскільки в Угоді наявний пункт про те, що процента ставка змінюється за домовленістю сторін, шляхом підписання додаткової угоди до цієї угоди.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Правління НБУ № 683 від 8 жовтня 2015 року, яка набрала чинності з 12.11.2015р. до п. 3.8. Глави 3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою НБУ № 368 від 28.08.2001р. було внесено зміни та викладено вказаний пункт у новій редакції, а саме: авансова сплата процентів за залученими коштами на умовах субординованого боргу не дозволяється, про що зазначається в угоді (договорі).

Таким чином, станом на дату призупинення сплати процентів та зміни процентної ставки за користування коштами на умовах субординованого боргу названий пункт Інструкції діяв в новій редакції, яка не містила положень щодо можливості (права) відповідача вчинення такого одностороннього правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того, що з моменту набрання постановою Правління НБУ № 683 від 8 жовтня 2015 року чинності (12.11.2015р.), з огляду на положення п. 5.3. Угоди, вчинення одностороннього правочину з призупинення сплати процентів та зміни процентної ставки за користування коштами на умовах субординованого боргу є таким, що не відповідає умовам самої Угоди та нормам чинного законодавства України.

Виходячи з вищевикладеного, колегією суддів апеляційної інстанції перевірено наданий до позовних матеріалів розрахунок нарахованих позивачем процентів за користування коштами на умовах субординованого боргу та визнано його обґрунтованим та арифметично вірним.

Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виходячи з вищевикладеного, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами на умовах субординованого боргу в розмірі 666 338,79 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань зі сплати процентів, позивачем було заявлено до стягнення пеню у розмірі 92562,76 грн.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до п. 4.2. Угоди передбачено, що за прострочення сплати процентів та/або повернення коштів (погашення субординованого боргу) банк-боржник сплачує інвестору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегією суддів апеляційної інстанціїї перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок пені та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Угоди та є арифметично вірним у зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення 92 562,76 грн. пені за заявлений ним період підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" про стягнення 666 338,79 грн. процентів за користування коштами на умовах субординованого боргу та пені у розмірі 92 562,76 грн. є обґрунтованим, та таким, що вірно задоволений судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. по справі №910/5742/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. по справі №910/5742/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український банк реконструкції та розвитку" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р. по справі №910/5742/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № №910/5742/17 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Г.В. Корсакова

М.Л. Яковлєв