Справа № 153/599/17 Провадження № 22-ц/772/2298/2017
Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія 26
Доповідач Денишенко Т. О.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2017 року
м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Він-ницької області в складі:
головуючої судді Денишенко Т.О.,
суддів Сопруна В.В., Берегового О.Ю.,
за участі секретаря Торбасюк О.І., представника апелянтки, позивачки ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3, представника апелянта Управління виконав-чої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профе-
сійних захворювань України у Ямпільському районі Вінницької області
про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційними скаргами ОСОБА_2, голови з припи-нення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від не-щасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ям-пільському районі Вінницької області ОСОБА_5 на рішен-ня Ямпільського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року,
В С Т А Н О В И Л А:
19 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулася у Ямпільський районний суд Вінницької області з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соці-ального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних за-хворювань України ( далі ВВД ФССВВПЗ ) у Ямпільському районі Вінницької області про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги наступ-ним. 17 травня 1979 року з позивачкою стався нещасний випадок на виробниц-тві, про що 18 травня 1979 року складений акт форми Н-1. Міжрайонною спе-ціалізованою травматологічною МСЕК 27 березня 2002 року ОСОБА_2 впер-ше встановлено 45% втрати працездатності та 3-ю групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва. Пошкодженням здоров’я позивачці завдано тяжких фізич-них та моральних страждань, вона терпить безповоротні зміни звичайного укладу життя, докладає великих зусиль для його організації, відновлення здо-ров’я та забезпечення матеріального статку. Ставши обмежено здатною у влас-ному обслуговуванні і придатності до трудової діяльності, крім цього вона від-чуває ломоту, біль, оніміння руки, потребує періодичного нагляду лікарів, ме-дикаментозного лікування. ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача, який здійснює їй щомісячні страхові виплати. Крім цього вона має право на відшко-дування моральної шкоди, яка згідно чинного законодавства повинна відшко-довуватися з розрахунку у розмірі двохсот мінімальних заробітних плат, що ви-значена на час розгляду справи. З врахуванням 45% втрати працезданості така сума становить 288 тисяч гривень. Ці кошти позивачка просила суд стягнути на свою користь з відповідача у справі ( а. с. 1-2 ).
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року позов задоволений частково, стягнуто з відділення виконавчої дирек-ції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ямпільському районі Вінницької області на користь ОСОБА_2 48 тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди, на користь держави - 640,00 гривень судового збору. В іншій частині позову від-мовлено ( а. с. 36-43 ).
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, обидві сто-рони у справі оскаржують його в апеляційному порядку. Позивачка просить змінити оскаржуване рішення та задовільнити позов у повному обсязі, посила-ючись на неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи. Відповідач просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові, вважаючи, що судом порушено, неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права ( а. с. 46-47, 54-55 ).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення та заперечення на обидві апеля-ційні скарги представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, проа-налізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і обґрун-тованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до виснов-ку, що апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню, апеля-ційна скарга голови з припинення ВВД ФССВВПЗ України у Ямпільському ра-йоні Вінницької області ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Відповідно до норм статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути за-конним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтвер-джуються, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочин-ства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були до-сліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне з’я-сування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам спра-ви.
Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що з 24 квітня 1979 року у неповних шістнадцять років ОСОБА_2 працювала у Томашпільському хлібокомбінаті працівником ковбас-ного цеху. 17 травня 1979 року вона, прибираючи машину «Куттер» з подріб-нення м’яса, з метою пошуку зливної пробки просунула праву руку у чашу з водою, поряд продовжували крутитися ножі з подрібнення м’яса. Руку пози-вачки прихватило ножами та зрізало три основних пальці, пом’яло кисть руки. Рішенням Томашпільського місцевого суду Вінницької області від 18 вересня 2001 року з Томашпільського комбінату кооперативної промисловості на ко-ристь ОСОБА_2 стягнуто суму втраченого заробітку, пов’язаного з трудовим каліцтвом, одноразову допомогу у зв’язку з повною втратою професійної пра-цездатності. Унаслідок виробничої травми згідно довідки Томашпільської між-районної спеціалізованої травматологічної МСЕК від 27 березня 2002 року № 009117 ОСОБА_2 безтерміново встановлено 45% втрати працездатності та третю групу інвалідності. Згідно трудової рекомендації вона може виконувати роботу чергової прохідної, ліфтера, вахтера.
Керуючись статтями 23, 1167, пунктом третім частини першої статті 268 ЦК України, Законом України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов’яз-кове державне соціальне страхування», суд першої інстанції підкреслив, що право позивачки на відшкодування моральної шкоди виникло ще до набрання чинності Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію зако-нодавчих норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, тому у відповідності з нормами статті 58 Конституції України вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального стра-хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. При цьому час звернення в суд з такою вимогою, дата ухвалення судом рішен-ня на користь потерпілого не впливають на задоволення заявленої вимоги.
Такий власний висновок суд узгодив з Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 у справі № 1-9/2004, де крім іншо-го роз’яснено, що поряд з відшкодуванням майнової шкоди за наявності факту заподіяння потерпілому моральної шкоди вона підлягає компенсації. Відшко-дування моральної ( немайнової ) шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової шкоди передбачено статтею першою Закону і є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника. Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку відповідно до абзацу третього статті 5 Закону є своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком. До страхових виплат належить, зокрема, грошова сума, що виплачується застрахо-ваному за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпі-лому. Ушкодження здоров’я, заподіяні потерпілому під час виконання трудо-вих обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потер-пілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж за-подіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова по-терпілому у праві на отримання грошової суми за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер. Встановлення Зако-ном обов’язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшко-дувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого держа-вою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від не-щасного випадку на виробництві та професійних захворювань.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання представника відпо-відача на виключення Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-ХУІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасних випад-ків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату праце-здатності» щодо відшкодування потерпілим моральної шкоди Фондом , врахо-вуючи, що право на відшкодування моральної шкоди у ОСОБА_2 виникло 27 березня 2002 року.
З такими висновками суду першої інстанції слід погодитися, оскільки вони є вірними, вмотивованими та справедливими.
У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедли-вий судовий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує вер-ховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не-майнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичниз чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та ін-ших осіб, які беруть участь у справі.
Визначаючись з розміром моральної шкоди, що підлягала стягненню на ко-ристь позивачки, встановивши її в сумі 48 тисяч гривень, суд, пославшись на роз’яснення пункту дев’ятого Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкоду-вання моральної ( немайнової ) шкоди», зазначив, що позивачка у працездатно-му віці зазнала глибоких фізичних, душевних страждань, ушкодження її здо-ров’я мають невідновлювальний характер, а життя докорінно змінилося. ОСОБА_2 стала обмежено здатною обслуговувати себе, обмежено здатною до трудо-вої діяльності, потребує періодичного нагляду лікарів, медикаментозного ліку-вання. Як наслідок, суд дійшов висновку, що адекватним завданій моральній шкоді є 15 мінімальних розмірів заробітної плати, яка встановлена на час вирі-шення справи.
У цій частині судове рішення підлягає зміні, оскільки погодитися з таким розміром відшкодування моральної шкоди не можна, він є необ’єктивним, не-співмірним із завданою немайновою шкодою молодій дівчині, яка все своє життя по даний час терпить постійний душевний та фізичний біль, порушення особистих немайнових прав на життя, охорону здоров’я тощо. Дійсно, ушко-дження здоров’я ОСОБА_2 невідновлювальні; крім обмеження можливостей у самообслуговуванні, вона, жінка, не має реальної можливості належним чином виконувати функції господині у сім’ї, через втрату професійної працездатності - забезпечити себе та рідних матеріально. Глибина моральних страждань є істотною, триваючою, потребує суттєвого разового відшкодування.
Оскаржуючи судове рішення в частині визначеного розміру відшкодування завданої моральної шкоди, ОСОБА_2 у скарзі наголошує, що періодично ліку-ється, витрачає на це значні кошти, заробити які вкрай важко. У неї поруши-лися серцево-судинна, нервова системи, вона перебуває у стані важкого психіч-ного, психологічного стресу, порушення сну призводить до неврівноваженості, переживань, порушень психоемоційного стану загалом, постійного дискомфор-ту, відчуття пригніченості і, як наслідок, стану депресії.
Дійсно, суд першої інстанції вірно зауважив, що у неповних шістнадцять років позивачка стала інвалідом, вимушена була пристосовуватися до життя з непоправними вадами. Колегія суддів вважає доцільним і правильним збільши-ти розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 до 220 тисяч гривень, що відповідає 69 розмірам мінімальних заробітних плат на час вирішення спо-ру судом.
Оскаржуючи рішення суду від 04 серпня 2017 року, голова з припинення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ямпільському районі Вінницької області ОСОБА_5 посилається на те, що Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-ХУІ «Про внесення змін до деяких за-конодавчих актів України» виключено норми Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ про соцстрахування, які передбачали право потерпілого на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. Апелянт зауважує, що така шкода відшкодовується виключно роботодавцем. МСЕК не встановлюва-ла факту спричинення ОСОБА_2 моральної шкоди, а вона не обгрунтувала у чому саме їй завдано моральну шкоду, якими доказами це підтверджується. Крім цього, строк позовної давності за даними вимогами позивачкою пропуще-ний.
Доводи апеляційної скарги відповідача, підтримані в судовому засіданні апеляційного суду представником правонаступника, на увагу не заслуговують як безпідставні, необ’єктивні, у певній мірі цинічні.
Пунктом першим частини першої статті 268 ЦК України встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу, котра випливає із порушення осо-бистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.
Стосовно недоведеності позивачкою заявлених позовних вимог слід наго-лосити, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних, можливо, як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів ( стаття 57 ЦПК України ).
Частиною першою статті 58 ЦПК України визначено, що належними є до-кази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПКУ кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і за-перечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке дове-дення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», у пункті 23 рішення цього Суду у справі «Гурепко проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєве менш сприятливе становище порів-няно з опонентом.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що позивач-кою безперечно доведений факт заподіяння їй моральної шкоди, оскільки вна-слідок нещасного випадку на виробництві вона повністю втратила професійну працездатність, можливість до повноцінного життя; як інвалід 3-ої групи вна-слідок 45% втрати працездатності вона не може повноцінно працювати, потре-бує певної допомоги навіть у самообслуговуванні.
Право на відшкодування моральної шкоди у ОСОБА_2 виникло до 01 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди. Законом України № 1105-ХІУ в редакції, яка діяла на момент встановлення ОСОБА_2 стійкої втрати праце-здатності, передбачалося, що у разі настання страхового випадку Фонд соціаль-ного страхування у встановленому законодавством порядку зобов’язаний ви-платити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту за-подіяння йому цієї шкоди.
З урахуванням норм статей 23, 1167 ЦК України, роз’яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» щодо визначення правової природи моральної шкоди, підстав відпові-дальності за завдану моральну шкоду та визначення розміру її грошового від-шкодування, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ОСОБА_2 достатньо зазначила та довела у чому конкретно проявилося завдання їй мо-ральної шкоди трудовим каліцтвом. З медичних документів, висновків спеціа-лізованих медичних органів щодо стану здоров’я позивачки безспірно вбача-ється причинно-наслідковий зв’язок між її станом здоров’я як інвалідом та по-дією, яка призвела до цього, потягла вимушені суттєві зміни в житті позивачки.
Відповідно з нормами статті 309 ЦПК України підставами для зміни рішен-ня суду першої інстанції, зокрема, є неповне з’ясування судом обставини, що мають значення для справи, недоведеністьобставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обстави-нам справи.
Керуючись нормами статей 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів апеляційного суду -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу голови з припинення відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та про-фесійних захворювань України у Ямпільському районі Вінницької області ОСОБА_6 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Змінити рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди, визначив-ши його в сумі 220 тисяч гривень.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголо-шення, однак воно може бути оскарженн в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про-тягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча:/підпис/
Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом:
