Дата документу 20.07.2017

№ 554/1152/16-ц

Справа № 554/1152/16

Провадження №2/554/660/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.07.2017 м.Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді - Січиокно Т.О.

при секретарі - Ромаховій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Альянс», третя особа: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору комісії недійсним, визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання права особистої приватної власності на автомобіль, -

у с т а н о в и в:

у лютому 2016 року позивач за первісним позовом звернувся до суду та просить визнати недійсним договір комісії від 12.02.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Альянс» та ОСОБА_2; визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль НОМЕР_1.

Первісний позов позивачем мотивний тим, що із 01.09.2007 року по 27.05.2015 року він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 За час спільного проживання, за спільні кошти, ними було придбано 20.06.2014 року автомобіль НОМЕР_1 та зареєстровано на відповідача. 12.02.2015 року, без його згоди, остання уклала договір комісії із ТОВ «Торговий Альянс» та в подальшому довідкою – рахунком серії ВІА № 642974 від 12.02.2015 року засвідчено факт придбання даного автомобіля у власність ОСОБА_3, яка являється її матір’ю. Оскільки відповідач не мала права укладати без його згоди вказаний вище договір комісії, то даний правочин повинен бути визнаний недійсним, а автомобіль визнаний спільною сумісною власністю подружжя.

Зустрічний позов подано відповідачем ОСОБА_2, який 23.09.2016 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтава об’єднаний в одне провадження з первісним. (Том 1 а.с.158).

У зустрічному позові позивач просить суд поділити майно, яке являється спільною сумісною власністю подружжя, а саме виділити відповідачу ОСОБА_1 наступне майно:

-Телевізор LG вартістю 10000 грн.;

-Пральну машину вартістю 9000 грн.;

-Столик журнальний вартістю 3000 грн.;

-Диван кухонний вартістю 4200 грн.;

-Посуд Luminarc вартісю 1000 грн.;

-Два столових набори вартістю 1000 грн.;

-Мультиварку вартістю 2900 грн.;

-Ножі та виделки вартістю 750 грн.;

-Шкіряний куточок вартістю 4600 грн.;

-Люстра в залі вартістю 950 грн.;

-Ноутбук MacBook вартістю 12000 грн.;

-Полиця під телевізор вартістю 1200 грн.;

-3 електробатареї вартістю 15000 грн.

Виділити ОСОБА_2 наступне майно:

-Холодильник LG вартістю 14000 грн.;

-Посудомийка вартістю 6000 грн.;

-Стіл кухонний з табуретами вартістю 5000 грн.;

-Комод дитячий з пеленальним столиком вартістю 4000 грн.;

-Дитяче ліжко вартістю 2000 грн.;

-Дитячі іграшки вартістю 500 грн.;

-Кухонний комбайн вартістю 2200 грн.;

-Йогуртниця вартістю 1100 грн.;

-Ліжко вартістю 3800 грн.;

-Люстра в спальні вартістю 2000 грн.;

-Ноутбук ASUS вартістю 9000 грн.;

-Набір посуду Rondell вартістю 1000 грн.;

-3 електробатареї вартістю 15000 грн.

Визнати її приватною особистою власністю автомобіль НОМЕР_1.

Зустрічний позов позивачем мотивований тим, що в період часу із 01.09.2007 року по 27.05.2015 року вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_1 За час спільного проживання з останнім, за спільні кошти ними було придбано наступне майно:

-Телевізор LG вартістю 10000 грн.;

-Пральну машину вартістю 9000 грн.;

-Столик журнальний вартістю 3000 грн.;

-Диван кухонний вартістю 4200 грн.;

-Посуд Luminarc вартісю 1000 грн.;

-Два столових набори вартістю 1000 грн.;

-Мультиварку вартістю 2900 грн.;

-Ножі та виделки вартістю 750 грн.;

-Шкіряний куточок вартістю 4600 грн.;

-Люстра в залі вартістю 950 грн.;

-Ноутбук MacBook вартістю 12000 грн.;

-Полиця під телевізор вартістю 1200 грн.;

-3 електробатареї вартістю 15000 грн.

-Холодильник LG вартістю 14000 грн.;

-Посудомийка вартістю 6000 грн.;

-Стіл кухонний з табуретами вартістю 5000 грн.;

-Комод дитячий з пеленальним столиком вартістю 4000 грн.;

-Дитяче ліжко вартістю 2000 грн.;

-Дитячі іграшки вартістю 500 грн.;

-Кухонний комбайн вартістю 2200 грн.;

-Йогуртниця вартістю 1100 грн.;

-Ліжко вартістю 3800 грн.;

-Люстра в спальні вартістю 2000 грн.;

-Ноутбук ASUS вартістю 9000 грн.;

-Набір посуду Rondell вартістю 1000 грн.;

-3 електробатареї вартістю 15000 грн.

Вказане вище майно після припинення між ними шлюбних відносин залишається у користуванні відповідача ОСОБА_1 та дійти згоди щодо його поділу у добровільному порядку вони не можуть. З урахуванням перебування на її утриманні малолітньої дитини, нею запропонований варіант поділу даного майна, вказаний вище. Окрім цього на її особисті кошти 20.06.2014 року нею придбано автомобіль НОМЕР_1., який являється її особистою приватною власністю.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 позов підтримали, просили суд його задовольнити з підстав, викладених у ньому, зустрічний позов визнано частково, а саме запропоновано варіант поділу майна, яке являється спільною сумісною власністю подружжя, а саме виділити ОСОБА_1:

-- Телевізор LG вартістю 10000 грн.;

-Пральну машину вартістю 9000 грн.;

-Диван кухонний вартістю 4200 грн.;

-ОСОБА_7 столовий набір вартістю 500 грн.;

-Полицю під телевізор вартістю 1200 грн.;

-Посудомийку вартістю 6000 грн.;

-Стіл кухонний з табуретами вартістю 5000 грн.;

-Ліжко вартістю 3800 грн.

Загальна вартість даного майна складає 39700 грн.

Виділити ОСОБА_2 наступне майно:

-Посуд Luminarc вартісю 1000 грн.;

-ОСОБА_7 столовий набір вартістю 500 грн.;

-Мультиварку вартістю 2900 грн.;

-Ножі та виделки вартістю 750 грн.;

-Холодильник LG вартістю 14000 грн.;

-Кухонний комбайн вартістю 2200 грн.;

-Йогуртниця вартістю 1100 грн.;

-Набір посуду Rondell вартістю 1000 грн.;

-Комод дитячий з пеленальним столиком вартістю 4000 грн.;

-Дитяче ліжко вартістю 2000 грн.;

-Дитячі іграшки вартістю 500 грн.;

-Мобільний телефон Iphоne вартістю 11000 грн.;

-Планшет Ipad вартістю 11000 грн.;

Загальна вартість майна складає 51950 грн.

При цьому майно у вигляді столика журнального, ноутбуку MacBook Air, шкіряного куточка не придбавалося ними у шлюбі взагалі. Майно у вигляді люстри в зал та люстри у спальні було подаровано йому його матір’ю, майно у вигляді ноутбуку ASUS та 6 електробатарей придбавалося особисто ним.

Представник відповідача ТОВ «Торговий Альянс» у судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Третя особа: ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову та пояснила, що на законних підставах придбала автомобіль НОМЕР_1, оскільки дане майно належало на праві особистої приватної власності її доньці ОСОБА_2 На даний час вона продала автомобіль ОСОБА_4

Треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку:

згідно даних Свідоцтва про одруження серії І-КЕ № 033052, виданого Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського МУЮ, 01.09.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено шлюб, про що зроблено запис в Книзі реєстрації шлюбів за № 1397. Прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_1. (Том 1 а.с.13).

Сторони перебували у шлюбі до 27.05.2015 року, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 27.05.2015 року.

ОСОБА_9 народилася 07.11.2008 року у м.Полтава, що підтверджено Свідоцтвом про народження серії І-КЕ № 081532, виданого Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського МУЮ. (Том 1 а.с.136).

20.06.2014 року право власності на автомобіль НОМЕР_1 зареєстровано за ОСОБА_2, що підтверджено даними Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ № 059065. (Том 1 а.с.11).

12.02.2015 року між ТОВ ОСОБА_10 (комісіонер) та ОСОБА_2 (комітент) укладено договір комісії, згідно якого комісіонер зобов’язався за дорученням комітента за винагороду здійснити від свого імені одну або кілька угод з продажу автомобіля НОМЕР_1. (Том 1 а.с.12).

Відповідно до довідки – рахунку серії ВІА № 642974 від 12.05.2015 року ОСОБА_3 продано легковий автомобіль НОМЕР_1. (Том 1 а.с.16).

Згідно повідомлення із Регіонального центру у Полтавській області від 14.06.2016 року, станом на 09.06.2016 року автомобіль НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_5. (Том 1 а.с.59).

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

У судовому засіданні встановлено, що автомобіль НОМЕР_1 придбано 20.06.2014 року, а саме під час перебування у шлюбі.

Відповідач ОСОБА_2 не довела перед судом факту придбання спірного автомобіля виключно на її грошові кошти та з цих підстав суд не приймає до уваги її доводів та показань свідка ОСОБА_3 в частині надання останньою грошових коштів своїй доньці на купівлі даного автомобіля.

За змістом п.12 постанови Пленуму ВС від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показаннями свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч.2 ст.937 ЦК, ч.3 ст.949 ЦК.

Таким чином, суд не приймає до уваги як допустимий доказ показання свідка ОСОБА_3 в частині надання своїй доньці грошових коштів на купівлю спірного автомобіля, оскільки даний правочин не було оформлено письмово

Суд не приймає як належний доказ договір позики від 24.05.2014 року, укладений між ОСОБА_3 ( позичальник) та ОСОБА_7 (позикодавець), згідно якого позикодавець передала позичальнику грошові кошти для купівлі автомобіля, а позичальник зобов’язалася повернути позикодавцеві таку з суму грошових коштів. Розмір позики склав 165000 грн.

Так, із даного договору позики від 24.05.2014 року не вбачається, що позика бралася саме на купівлю автомобіля автомобіль НОМЕР_1, а ОСОБА_2 не була стороною цього договору.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що під час перебування у шлюбі 20.06.2014 року сторонами було придбано автомобіль НОМЕР_1, а тому на той час він був спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ОСОБА_2 не довела факту придбання виключно на свої кошти.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. ( Правова позиція ВСУ у справі за № 6-17цс17 від 22 лютого 2017 року).

Предметом судового дослідження є договір комісії від 12.02.2015 року, який позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просить визнати недійсним, згідно якого комісіонер зобов’язався за дорученням комітента за винагороду здійснити від свого імені одну або кілька угод з продажу автомобіля НОМЕР_1. Укладення оспорюваного договору відбувалося, коли сторони перебували у шлюбі.

Однак, у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не надав доказів про те, що при укладенні оспорюваного договору третя особа - контрагент за таким договором, діяла недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При цьому на час розгляду справи у суді право власності на спірний автомобіль вже зареєстровано за ОСОБА_5, дане право ніким не оспорюється, то з цих підстав суд позбавлений можливості визнати право спільної сумісної власності на цей же автомобіль за сторонами.

З цих підстав, суд приходить до висновку, що первісний позов до задоволення не підлягає.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК . Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Частиною 1 ст.61 ЦПК України визначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Сторонами визнається, що в період шлюбу ними за спільні кошти придбано наступне майно:

-Холодильник LG вартістю 14000 грн.;

-Комод дитячий з пеленальним столиком – 4000 грн.;

-Дитяче ліжко – 2000 грн.;

-Дитячі іграшки – 500 грн.;

-Кухонний комбайн – 2200 грн.

-Йогуртниця вартістю 1100 грн.

-Набір посуду Rondell – 1000 грн.;

-Два столових набори вартістю 1000 грн.;

-Посуд Luminarc вартісю 1000 грн.;

-Мультиварка вартістю 2900 грн.;

-Ножі та виделки вартістю 750 грн.;

-Стіл кухонний з табуретами вартістю 5000 грн.;

-Телевізор LG вартістю 10 000 грн.;

-Пральну машину вартістю 9000 грн.;

-Диван кухонний вартістю 4200 грн.;

-ОСОБА_7 столовий набір вартістю 500 грн.;

-Полицю під телевізор вартістю 1200 грн.

-Посудомийка вартістю 6000 грн.;

-Ліжко вартістю 3800 грн.

При цьому відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 заперечив проти того, що під шлюбу сторонами придбавалося майно у вигляді столика журнального, ноутбуку MacBook Air, шкіряного куточка; майно у вигляді ноутбуку ASUS та 6 електробатарей придбавалося особисто ним.

Оскільки на розгляд сторонами не надано доказів щодо придбання майна у вигляді столика журнального, ноутбуку MacBook Air, шкіряного куточка, ноутбуку ASUS, люстр у спальні та залі, а також електробатарей у кількості 6 штук, то суд не відносить дане майно до такого, що являється спільною сумісною власністю подружжя.

У запереченнях, поданих ОСОБА_1, останній вказав майно у вигляді мобільний телефону Іphone вартістю 11000 грн., планшета Ipad вартістю 11000 грн. та яке просив виділити ОСОБА_2

З підстав того, що ОСОБА_2 заперечила факт придбання у шлюбі цього майна, на розгляд суду не надано доказів щодо його придбання, то суд не відносить його такого, що являється спільною сумісною власністю подружжя.

Сторони дійшли згоди щодо ціни майна та поділу наступного майна, а саме:

виділити ОСОБА_2:

-Холодильник LG вартістю 14000 грн.;

-Комод дитячий з пеленальним столиком – 4000 грн.;

-Дитяче ліжко – 2000 грн.;

-Дитячі іграшки – 500 грн.;

-Кухонний комбайн – 2200 грн.

-Йогуртниця вартістю 1100 грн.

-Набір посуду Rondell – 1000 грн.

Виділити ОСОБА_1:

-Телевізор LG вартістю 10 000 грн.;

-Пральну машину вартістю 9000 грн.;

-Диван кухонний вартістю 4200 грн.;

-Полицю під телевізор вартістю 1200 грн.

Відносно іншого майна, до якого при поділі сторони не дійшли згоди та яке являється спільною сумісною власністю подружжя, а саме

-Двох столових наборів вартістю 1000 грн.;

-Посуд Luminarc вартісю 1000 грн.;

-Мультиварка вартістю 2900 грн.;

-Ножів та виделок вартістю 750 грн.;

-Посудомийки вартістю 6000 грн.;

-Столу кухонного з табуретами вартістю 5000 грн.;

-Ліжка вартістю 3800 грн.,

суд виходить із потреб кожної із сторін, проживання дитини із ОСОБА_2, а також принципу рівності при поділі майна та вважає за необхідне поділити між сторонами столові набори вартістю 1000 грн., виділивши кожному по одному набору.

Виділити ОСОБА_2 посуд Luminarc вартісю 1000 грн., мультиварку вартістю 2900 грн., ножі та виделки вартістю 750 грн., стіл кухонний з табуретами вартістю 5000 грн.

Виділити ОСОБА_1 посудомийку вартістю 6000 грн., ліжка вартістю 3800 грн.

Таким чином загальна вартість майна, яка підлягає виділенню ОСОБА_2 складає 34950 грн.

Загальна вартість майна, яка підлягає виділенню ОСОБА_1 складає 34700 грн.

Оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності є рівними, а ОСОБА_2 виділено майна на праві особистої приватної власності на 250 грн. більше (34950 - 34700 = 250 ), ніж ОСОБА_1, то на користь останнього підлягає стягненню дана сума грошової компенсації.

У судовому засіданні ОСОБА_2 не довела факту придбання автомобіля НОМЕР_1 виключно на її кошти, на даний час цей транспортний засіб зареєстровано за іншої особою, право власності якої на даний автомобіль ніким не оспорюється. А тому позовна вимога в частині визнання автомобіля на праві особистої приватної власності за ОСОБА_2 до задоволення не підлягає.

З урахуванням викладеного суд приходить до часткового задоволення зустрічного позову.

Судові витрати суд вирішує у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України.

Оскільки у задоволенні первісного позову відмовлено, то судовий збір стягненню із позивача та користь відповідача не підлягає.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтава від 23.09.2016 року відстрочено сплату судового збору ОСОБА_2 за подачу зустрічного позову до ухвалення судового рішення у справі.

При подачі зустрічного позову ОСОБА_2 заявила вимогу дві вимоги матеріального характеру, а саме про поділ майна подружжя та виділення на праві особистої приватної власності майна та про визнання на праві особистої приватної власності автомобіля.

За результатами судового розгляду зустрічний позов задоволено частково та виділено на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 майно на загальну суму 34950 грн., а тому до сплати у вигляді судового збору підлягає сума у розмірі 551,20 грн. за першу позовну вимогу.

У томі 1 а.с.144 наявний звіт № 612 про незалежну оцінку майна, згідно якого вартість автомобіля склала 401130 грн.

Таким чином із ОСОБА_2 за подання другої позовної вимоги майнового характеру в дохід держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 4011, 30 грн.

Сума судового збору за дві позовні вимоги матеріального характеру склала 4360,80 грн. (551,20 + 4011, 30 = 4562, 50).

Оскільки перша позовна вимога матеріального характеру задоволена частково, то 275,60 грн. підлягає стягненню в дохід держави із ОСОБА_1 (551,20/2 =275,60)

З урахуванням викладеного, із ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави несплачений судовий збір у розмірі 4286, 60 грн. (4011,30 +275,60 = 4286,60).

Керуючись ч.3 ст.209 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Альянс», третя особа ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору комісії недійсним, визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя – залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання права особистої приватної власності на автомобіль – задовольнити частково.

Поділити майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, виділивши на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 наступне майно:

-Холодильник LG вартістю 14000 грн.;

-Комод дитячий з пеленальним столиком – 4000 грн.;

-Дитяче ліжко – 2000 грн.;

-Дитячі іграшки – 500 грн.;

-Кухонний комбайн – 2200 грн.

-Йогуртниця вартістю 1100 грн.

-Набір посуду Rondell – 1000 грн.;

-ОСОБА_7 столовий набір вартістю 500 грн.;

-Посуд Luminarc вартісю 1000 грн.;

-Мультиварка вартістю 2900 грн.;

-Ножі та виделки вартістю 750 грн.;

-Стіл кухонний з табуретами вартістю 5000 грн.;

Залишити у особистій приватній власності ОСОБА_1 наступне майно:

-Телевізор LG вартістю 10 000 грн.;

-Пральну машину вартістю 9000 грн.;

-Диван кухонний вартістю 4200 грн.;

-ОСОБА_7 столовий набір вартістю 500 грн.;

-Полицю під телевізор вартістю 1200 грн.

-Посудомийка вартістю 6000 грн.;

-Ліжко вартістю 3800 грн.;

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості майна у розмірі 250 (двісті п’ятдесят) грн.

В іншій частині позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави несплачений судовий збір у розмірі 4014 (чотири тисячі чотирнадцять) грн. 05 коп.

Стягнути із ОСОБА_11 в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 275 (двісті сімдесят п’ять) 60 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особою, яка не була присутньою під час проголошення рішення в той же строк з дня отримання його копії.

Суддя: Т.О. Січиокно

Повен текст рішення виготовлено суддею 25.07.2017 року.