ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2017 року Справа № 915/1147/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Корнілової Ж.О., Нєсвєтової Н.М., розглянувши матеріали касаційної

скаргифізичної особи-підприємця ОСОБА_4напостанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.17 та рішення господарського суду Миколаївської області від 23.03.17у справігосподарського суду Миколаївської області №915/1147/16за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4до1. Комунального підприємства Миколаївської обласної ради "Миколаївкнига", 2. Департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської облдержадміністраціїпро продовження строку дії договору оренди нерухомого комунального майна,

за участі представників сторін:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

01.06.2006 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) та комунальним підприємством Миколаївської обласної ради "Миколаївкнига" (орендодавець) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області, яке перебуває на балансі КП "Миколаївкнига", а саме: нежитлові приміщення автомобільних боксів площею 135 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Майно передається в оренду з метою використання 85,0 кв.м. під авторемонтну майстерню, а 50,0 кв.м - під склад. Стан майна на момент укладання договору визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком орендодавця і орендаря.

Пунктами 2.1., 2.2. договору сторони узгодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишаються територіальні громади сіл, селищ, міст Миколаївської області, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п.10.6 договору останній припиняє свою дію, зокрема, унаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення дії цього договору майно повертається орендарем орендодавцю протягом 10 робочих днів з моменту припинення дії договору. У цей строк орендар зобов'язаний звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, обов'язок складання якого покладається на орендодавця (п.п.2.4., 2.5. договору).

У пунктах 10.1, 10.4 договору сторони визначили, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців - з 01.05.2007 по 30.03.2010 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору або зміну його умов протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору за обов'язкової наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

01.03.2016 сторони уклали додаткову угоду №6, відповідно до якої строк дії договору оренди від 01.06.2006 продовжено до 31.01.2016.

25.12.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до комунального підприємства "Миколаївкнига" із заявою про продовження строку дії договору, на яку 04.01.2016 отримав лист №3-1/1 про відмову у продовженні строку дії спірного договору з підстав відсутності переважного права на продовження договору оренди у зв'язку з неодноразовим порушенням його умов.

З огляду на закінчення строку дії договору оренди, КП "Миколаївкнига" у відповідності до п.10.4 договору направили на адресу ОСОБА_4 заяви від 01.02.2016 №3-1/27 та від 08.02.2016 №3-1/32 про припинення з підприємцем договірних відносин та про необхідність підписання акту приймання-передачі орендованого майна.

З огляду на те, що питання продовження строку дії спірного договору комунальним підприємством "Миколаївкнига" не вирішено, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовною заявою, у якій просив продовжити строк дії договору оренди від 01.06.2006 до 30.11.2018. Позовні вимоги обгруновано нормами ст.777 ЦК України, ст.ст.173, 174, 179, 180, ч.4 ст.181 ГК України, згідно з якими у разі продовження наймачем користування майном після закінчення строку договору найму, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, на тих же умовах.

23.03.2017 рішенням господарського суду Миколаївської області (суддя Коваль Ю.М.), залишеним без змін 24.05.2017 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Поліщук Л.В., Мишкіна М.А., Таран С.В.) у задоволенні позову відмовлено. Судові акти мотивовані тим, що орендодавець на підставі ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" скористався своїм правом на припинення спірного договору оренди, попередивши орендаря про це у визначеному законодавством порядку.

У касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 посилалися на порушення та неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, тому просив постанову та рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд другої інстанції, виходив із того, що по-перше, у відповідності до ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" спірний договір оренди від 01.06.2006 припинив свою дію, по-друге, орендодавець на підставі ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" направив орендарю заяву про припинення договору, тобто скористався своїм правом у визначеному законодавством порядку, з чим як убачається з акту від 31.01.2016 погодився орендар.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За змістом частини 2 статті 291 ГК України та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до статті 764 ЦК України, яка кореспондує з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналіз змісту викладених норм матеріального права свідчить про те, що можливість продовження строку оренди після закінчення дії договору пов'язується з відсутністю проти цього заперечень орендодавця.

Таким чином, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення строку дії договору мала місце заява орендодавця про припинення договору, зазначений договір припиняється.

Частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Відхиляючи позовні вимоги, суди обох інстанцій виходили з того, що належність виконання позивачем спірного договору спростовується обставинами, встановленими рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.09.2015 у справі №915/1045/15 за позовом КП "Миколаївкнига" до ФОП ОСОБА_4, яким з останнього стягнуто заборгованість з орендної плати за період 21.02.2015-08.06.2015 у сумі 10 110,47грн., та заборгованість з відшкодування витрат з податку на землю у сумі 848,94грн. згідно договору, строк дії якого є предметом спору у цій справі. Твердження заявника про здійснення переплат за спірним договором суперечать наявним у матеріалах справи доказам та обгрунтовано відхилені господарськими судами.

Зважаючи на викладене, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про припинення договору оренди б/н від 01.06.2006 у відповідності до заяв орендодавця №3-1/27 від 01.02.2016 та №3-1/32 від 08.02.2016 та відсутність у зв'язку з наведеним підстав для внесення змін до зазначеного договору, відповідають положенням діючого законодавства та встановленим фактичним обставинам справи.

Щодо доводів касаційної скарги відносно помилковості висновків судів обох інстанцій про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", то вони не спростовують законного й обгрунтованого мотивування, покладеного в основу оскаржуваних судових рішень, оскільки чинним законодавством встановлено передумови для реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк, серед яких, зокрема, належне виконання орендарем своїх обов'язків за попереднім договором оренди, чого не встановлено матеріалами справи.

Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, господарськими судами зазначено, що позивач у порушення приписів ст.33 ГПК України не довів підстав, на яких грунтуються позовні вимоги. Тому постанова від 24.05.17 та рішення від 23.03.17 відповідають положенням чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

За правилами статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до положень ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Беручи до уваги викладене, правові підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.17 та рішення господарського суду Миколаївської області від 23.03.17 у справі №915/1147/16 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЖ.О. Корнілова СуддяН.М. Нєсвєтова