ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2017 року № 826/12954/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Качура І.А., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Міністерства внутрішніх справ України

про

зобов'язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі - відповідач), в якому, просить суд: зобов'язати Міністерства внутрішніх справ України вчинити такі дії щодо роз'яснення наступних питань:

- який орган і на підставі якого закону України позбавляє громадян України, громадян інших держав та осіб без громадянства права брати участь у міжнародному дорожньому русі за межами території України, тобто брати участь у міжнародному дорожньому русі;

- який орган державної влади і на підставі якого закону України має повноваження приймати іспити зі знань правил дорожнього руху та навичок водіння механічними транспортними засобами у осіб, які вже раніше отримали право на керування механічними транспортними засобами та були тимчасово позбавлені такого права і термін позбавлення такого права у яких закінчився;

- чи повертається особі посвідчення водія у разі не складання нею іспитів зі знань правил дорожнього руху чи навичок водіння, або ненадання медичної довідки і чи позбавляється така особа набутого права керування транспортним засобом шляхом неповернення посвідчення водія. Якому органу виконавчої влади надано право не повертати посвідчення водія та видавати про це відповідний розпорядчий документ;

- на підставі якого закону ґрунтується твердження відповідача про те, що після позбавлення спеціального права, особа набуває його заново (відповідь від 10.06.2016 № 31/C-940);

- яким чином і у якому порядку складають іспити зі знань правил дорожнього руху України та навичок водіння громадяни інших держав, особи без громадянства у яких закінчився термін позбавлення права керування механічними транспортними засобами та який порядок проходження позачергового медичного огляду (яким законом України визначені обов'язки).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідях МВС України не роз'яснюється порядок повернення (неповернення) посвідчення водія особам, що не склали теоретичного та практичного іспитів, або не надали медичної довідки та не пояснюється, чи такі особи продовжують бути позбавленими (непозбавленими) права керування транспортними засобами до позитивного складання іспитів.

На адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. З заявами/клопотаннями до суду не звертався.

У відповідності до ст. 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2016 році позивач звертався до Кабінету Міністрів України, народних депутатів України з проханням вирішити питання щодо надання роз'яснень відповідними органами виконавчої влади України про можливість участі в міжнародному дорожньому русі громадян України, громадян інших держав та осіб без громадянства, яких було позбавлено судами України права керування механічними транспортними засобами на території України і термін позбавлення такого права у яких не закінчився.

Всі звернення ОСОБА_1 надсилалися до МВС України на розгляд та надання відповіді.

МВС України на звернення позивача надано пояснення, яке викладене в листах від 14.03.2016 р. №С-396 31/3138, від 26.05.2016 р. №31/5042, від 10.06.2016 р. №31/С-940 (надалі - листи МВС України).

Як вбачається з листів МВС України, позивача повідомлено про те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про дорожній рух» (далі - Закон) законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Позивач вважає, що надані відповіді є неповними, а тому звернувся до Суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Позивач зазначає, що Відповідач не обґрунтовує вимогами чинного законодавства та не посилається на конкретні Закони України, якими встановлені додаткові основні обов'язки для осіб, щодо складання іспитів та проходження позачергового медичного огляду, а також не роз'яснює, у який спосіб застосовується вимога до громадян інших держав та осіб без громадянства складати іспити та проходити позачерговий медичний огляд після закінчення терміну позбавлення права керування транспортними засобами.

Судом встановлено, що в листах МВС України, зазначалося, що спосіб набуття спеціального права викладено в Положенні про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 (далі - Положення). Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання, а відповідно до пункту 1 Положення є обов'язковими для всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Відповідно до пункту 20 цього Положення позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами проводиться відповідно до законодавства, а повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на керування транспортними засобами, проводиться після складення теоретичного і практичного іспитів. При цьому жодних протиріч з Міжнародною Конвенцією «Про дорожній рух» 1968 року вказане Положення не містить, оскільки відповідно до V підпункту «с» пункту 1 статті 41 глави IV Конвенції в національному законодавстві повинні бути передбачені вимоги для отримання водійського посвідчення. Водночас пункт 1 статті 3 глави І Конвенції передбачає, що правила, установлені державою, що приєдналася до неї, можуть містити положення, які не передбачені в самій Конвенції.

Закон України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. № 3353-XII (надалі - Закон №3353-XII) регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно зі статтею 4 цього Закону №3353-XII до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено підготовку проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України, установлення правил приймання іспитів із знань Правил дорожнього руху і навичок керування транспортними засобами.

У статті 16 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що за вчинення адміністративних правопорушень може застосовуватись адміністративне стягнення у вигляді позбавлення наданого громадянинові спеціального права (права керування транспортними засобами).

Разом з тим, основним документом, що регулює міжнародний дорожній рух, встановлює вимоги до його учасників та їх документів, є Міжнародна Конвенція «Про дорожній рух» 1968 року з поправками (надалі - Конвенція), які набрали чинності 26.03.2011 р (додаток 6 Конвенції), у якій зазначено, що в посвідченні водія повинна бути зазначена кінцева дата терміну його дії.

Країни, що підписали Конвенцію, повинні визнавати на своїй території і національні і міжнародні українські посвідчення водія.

Відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 року № 47, затверджені зразки національних та міжнародного посвідчень водіїв транспортних засобів, свідоцтва про їх реєстрацію, розпізнавального знака номерних знаків, що відповідають вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух та європейських стандартів.

В свою чергу, спосіб набуття спеціального права, визначено в Положенні про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340 (надалі - Положення №340).

Відповідно до п. 2 Положення №340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Згідно з п. 20 Положення №340, позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами проводиться відповідно до законодавства.

Повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на керування транспортними засобами, проводиться після складення теоретичного і практичного іспитів. При цьому практичний іспит приймається екзаменаційною комісією на транспортному засобі тієї категорії, який був зазначений у рішенні суду про позбавлення права на керування транспортним засобом.

Особам, які позбавлені права на керування транспортними засобами за керування такими засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, посвідчення водія повертається після обов'язкового проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

Вилучені посвідчення водія зберігаються в сервісному центрі МВС за місцем проживання особи, що позбавлена права на керування транспортним засобом.

Відповідно до п. 33 Положення №340, міжнародне посвідчення водія видається на підставі національного посвідчення водія, паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон сервісним центром МВС за заявою особи.

У зв'язку з вищевикладеним, громадяни, які позбавлені права керування транспортними засобами, не мають можливості брати участь у міжнародному дорожньому русі.

Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку, що Міністерством внутрішніх справ України належним чином позивачу надано відповіді, внаслідок чого підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії відсутні.

Крім того, Суд звертає увагу Позивача, що до повноважень Відповідача не належить внесення зміни в законодавство з власної ініціативи.

Посилання позивача на ч. 2 ст. 321 Кодексу України про адміністративні правопорушення судом відхиляються, адже ст. 321 Кодексу врегульовує питання обчислення строків позбавлення спеціального права судноводіїв і осіб, що порушили правила полювання, в той час як питання стосовно даних осіб в рамках спірних правовідносин відсутні.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді І.А. Качур

А.С. Мазур