Справа № 815/3170/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача не з’явився

представника третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВИЙ КОМБІНАТ” до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_3, третя особа: ПАТ “УКРСОЦБАНК” про визнання недійсним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “ПРОМИСЛОВИЙ КОМБІНАТ” до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_3, третя особа: ПАТ “УКРСОЦБАНК” в якому позивач просить:

-визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 30727058 від 01.08.2016 року, (номер запису про право власності 15688268 від 29.07.2016 року), на підставі якого було внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежилі будівлі загальною площею 6165,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 6 за Публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк” (код ЄДРПОУ 00039019; 03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 29), з підстав викладених в адміністративному позові, додаткових поясненнях та поясненнях наданих в судовому засіданні. Зокрема:

- вимогу банку Іпотекодавець - ТОВ "Промисловий комбінат", в яких Банк просив добровільно передати права на предмет іпотеки за іпотечним договором від 26.12.2008р. у власність ПАТ "Укрсоцбанк" в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань шляхом укладення договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, позивач не отримував;

- вимога, яка містила попередження про звернення стягнення на майно у спосіб набуття іпотекодержателем права власності на майно, іпотекодавцю не надсилалася;

- відомості щодо проведення суб'єктом оціночної діяльності оцінки предмета іпотеки, відповідного висновку відсутні.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується матеріалами справи.

Приватний нотаріус у Київському міському нотаріального округу м. Києва ОСОБА_3 надав до суду письмові заперечення, в яких зокрема зазначив, що дії по державній реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» відповідають вимогам законодавства, оскільки всі документи необхідні для державної реєстрацію права власності було надано ПАТ «Укрсоцбанк» та перевірено їх повноту.

Згідно п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабміну від 25.12.2015р. №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Всі необхідні документи були подані ПАТ «Укрсоцбанк» державному реєстратору - Приватному нотаріусу КМНО ОСОБА_3

Відповідач просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник ПАТ “УКРСОЦБАНК”, вважає позовну заяву безпідставною та необґрунтованою і просить суд відмовити в її задоволенні. Свої доводи представник виклав у письмових запереченнях (т. 2 а/с. 4-7, а/с. 26-31) та зокрема, акцентував увагу на наступному.

- Щодо оформлення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Згідно п. 1 затверджених вказаним Наказом «Вимог до оформлення заяв у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заяви у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень оформлюються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відтак, втручання в процес виготовлення та оформлення вказаної заяви поза встановленими реєстром межами є неможливим.

- Щодо відсутності підпису державного реєстратора на відповідній заяві. Законом України від 26 листопада 2015 року № 834-VIII «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено в новій редакції. Пунктом 5 статті 20 нової редакції Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, встановлено: « 5. У разі подання заяви про державну реєстрацію прав у паперовій формі така заява формується, реєструється у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації та скріплюється власним підписом заявника. З оригіналів документів, поданих для державної реєстрації прав, виготовляються електронні копії шляхом сканування, які долучаються до заяви, зареєстрованої у базі даних заяв. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав проводиться в порядку черговості їх надходження».

- Щодо документів, підтверджуючих сплату адміністративного збору. Згідно ч. 4 ст. 20 Закону заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається за відсутності документа, що підтверджує оплату послуг, та у разі внесення відповідної плати не в повному обсязі. Відповідно саме приватний нотаріус при виконанні ним функції державного реєстратора повинен утримувати з платежу заявника належну йому частину адміністративного збору в розмірі 60% адміністративного збору та перераховувати різницю у 40% до Державного бюджету України, про що і зазначається у призначенні платежу у наявному в реєстраційній справі примірнику платіжного доручення «адміністративний збір за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; ККДБ 22012600; 40%).

- Щодо наявності іпотечного застереження в договорі та підтвердження отримання вимог про усунення порушень. Обставини наявності іпотечного застереження, надсилання та вручення вимог про усунення порушень, вивчались господарськими судами при розгляді справи №916/1816/14, підтверджені в т.ч. постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2017р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2017 р. у вказаній справі.

- Щодо відсутності даних про відправлення на офіційному сайті підприємства поштового зв’язку. Згідно відомостей, розміщених на інтернет сторінці пошуку інформація про наявність та стан пересилання поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації. Відтак є безпідставними посилання позивача на відсутність даних про зареєстровані поштові відправлення, оскільки шестимісячний строк їх зберігання минув.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про право власності на нежилі будівлі від 10.10.2003 року, товариству з обмеженою відповідальністю «Промисловий комбінат» на праві колективної власності належить об’єкт, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 6, який в цілому складається з будівель літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д», літ. «Л», літ. «К» загальною площею 6178,1 кв.м.

На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Ідеал» за кредитним договором №660/88-301 від 17.07.2007р. між Банком (Кредитором), як Іпотекодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий комбінат", як Іпотекодавцем, 26.12.2008р. укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 40.

Згідно п. 1.1 вказаного договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Позичальником основного зобов'язання наступне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, будинок 6, яке в цілому складається з нежитлових будівель літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д», літ. «Л», літ. «К», загальною площею 6165,6 кв.м., що розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному землекористуванні.

Згідно пп. 4.6.1, 4.6.2, 4.6.3 п. 4.6 Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

- на підставі рішення суду,

- на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання, забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», або;

- шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі - продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

ПАТ «Укрсоцбанк», реалізуючи відповідне право звернувся до нотаріусу (відповідача по справі) як державного реєстратора із відповідною заявою, на підставі якої останнім було прийнято оскаржуване рішення.

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.09.2016 року №67757310 вбачається, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_3 29.07.2016 року на підставі іпотечного договору, використовуючи функції державного реєстратора прийняв Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30727058 від 01.08.2016 року, внаслідок вказаних дій, право власності на вказані нежилі будівлі, що знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 6, зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк».

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 9 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Частиною 2 ст. 9 закону №1952-IV визначено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими й уже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав і поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.3 ст.17 закону №1952-IV).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 18 Закону №1952-ІV, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про

державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних

рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;

6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;

8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав, як і порядок проведення такої реєстрації встановлює Кабінет Міністрів України (чч. 2, 13 ст. 15 закону №1952-IV).

Так, відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, п. 61 порядку визначено вичерпний перелік обов’язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені в ст. 9 та ст. 15 закону №1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора в ході її проведення останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

В наданій до суду реєстраційній справі № 988058451101 міститься Заява (реєстраційний номер 17904499) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо право власності).

У заяві в розділі «Відомості про право власності» - зазначено форма власності – приватна.

Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право власності на нежилі будівлі від 10.10.2003 року, товариству з обмеженою відповідальністю «Промисловий комбінат» на праві колективної власності належить об’єкт, що розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 6, який в цілому складається з будівель літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д», літ. «Л», літ. «К» загальною площею 6178,1 кв.м.

Стаття 41 Конституції України передбачає три форми власності:

державна, приватна, комунальна.

Цивільний кодекс України також передбачає лише три форми власності: державна, приватна, комунальна – статті 325,326,327.

Крім того, глава 26 ЦК регламентує «Право спільної власності».

Зокрема, в ст. 355 ЦК України «Поняття і види права спільної власності» зазначено, що:

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Водночас, Господарський кодекс України містить главу 10 «Підприємства колективної власності».

Положеннями ст. 93 ГК України, підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Необхідно зауважити, що свого часу право колективної власності регламентувалось Законом України «Про власність». ОСОБА_5 на даний момент припинив свою дію.

Отже, в поданих документах містяться суперечності щодо форми власності спірного майна.

У розділі «Відомості про об’єкт нерухомого майна» - зазначено «інший: нежилі будівлі загальною площею 6178, 1 кв.м, які в цілому складаються з приміщень літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д», літ. «Л», літ. «К»».

В свою чергу згідно відомостей, що містяться в «Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна» оскаржувана реєстраційна дія вчинена на об’єкт площею 6165, 6 кв.м, що не відповідає відомостям свідоцтва про право власності.

Імперативні приписи закону, викладені вище зобов’язують державного реєстратора перед вчиненням відповідної реєстраційної дії пересвідчитись в достатності, належності та правильності оформлення документів, наданих для оформлення прав та їх обтяжень, а також встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Як встановлено судом, реєстратор не виконав обов’язку по перевірці документів, що є підставою для скасування його рішення. ОСОБА_5 позиція також висловлена і Вищим адміністративним судом України по справі № К/800/522/17 від 12.07.2017 р.

Крім цього, у розділі «Відомості про суб’єкта права» - зазначено ПАТ “УКРСОЦБАНК” - 00039019.

У розділі «Відомості про заявника (уповноважену особу) відомості відсутні.

У графі підпис заявника, міститься підпис із печаткою, однак без відомостей про особу, яка його зробила (т. 1 а/с. 69).

До заяви додана копія паспорту громадянина ОСОБА_6 та довіреність на його ім’я від ПАТ “УКРСОЦБАНК” на представлення інтересів, зокрема, подавати заяви про внесення записів до відповідних державних реєстрів щодо реєстрації прав на рухоме/нерухоме майно, заборон із відчуження, обтяження, об’єктів рухомого/нерухомого майна та інше (т. 1 а/с. 70-74).

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що подана заява заповнена не в повному обсязі, так у розділі «Відомості про заявника (уповноважену особу)» відомості відсутні, тоді як, у графі «підпис заявника» наявний підпис, який за відсутності відомостей у розділі «Відомості про заявника (уповноважену особу) не можливо ідентифікувати.

Також суд вважає, за необхідне звернути увагу на наявність заборони відчуження, накладеної приватним нотаріусом на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» на об’єкт, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 6, який в цілому складається з будівель літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д», літ. «Л», літ. «К» загальною площею 6165, 6 кв.м. ОСОБА_5 заборона зареєстрована за № 41/1 (т. 1 а/с. 119).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження перешкоджає вчиненню реєстраційних дій на розпорядження майном.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у справах № 6-606цс16 від 25.05.2016 р. та № 6-2552 від 18.01.2017 року.

При цьому рішення ВСУ є обов’язковими для застосування (ст. 244² КАС України).

Суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що відповідачем по справі є державний реєстратор – посадова особа, яка відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від імені держави здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Орган державної влади - це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.

Державна влада - це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус.

Державна влада в інституціональному розумінні - це система структур, органів, установ, які реалізують функції держави.

Однією з характерних особливостей публічно - правової діяльності є участь у ній специфічних суб’єктів - носіїв владних повноважень. Ці суб’єкти забезпечують унормований, загальний, обов’язковий вплив на інших учасників суспільних відносин. Наявність у суб’єкта суспільних відносин владних повноважень, особливого правового статусу означає його можливість і реальну здатність забезпечити відповідність поведінки іншої сторони визначеним нею межам. Правовий статус - це система законодавчо встановлених та гарантованих прав і обов’язків суб’єкта суспільних відносин та відображає взаємовідносини суб’єктів суспільних відносин, особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда та колективу, а також інші соціальні зв’язки.

Здатність впливати на поведінку підвладного суб’єкта визначається двома факторами: захистом публічного інтересу і здійсненням владного повноваження.

Суть владних повноважень визначається природою державної влади, яка знаходить певне матеріальне відображення у владних актах, а також її конкретних діях, що визначені рамками компетенції.

Суб’єкти владних відносин завжди виступають суб’єктами публічно-правових відносин. Одночасно ці можливості характеризуються насамперед як спосіб об’єктивації державних функцій, а вже потім є формою відображення повноважень їх конкретних носіїв.

В свою чергу слід наголосити, що владні функції та “керовані” суб’єкти, не є елементами “компетенції”, оскільки основу її становлять саме: права та обов’язки органу держави щодо визначеного законом впливу на конкретний об’єкт.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Слід зазначити, що в рішенні “Ейрі проти Ірландії” (Airey v. Ireland, рішення від 09.10.1979) сформульовано правову позицію - “Конвенція гарантує не теоретичні та ілюзорні права, а права, що мають практичний вплив і є ефективними”.

Згідно практики Європейського суду з прав людини орган влади, який не є судом держави, для виконання ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, може розглядатись як “суд” у змістовному значені цього терміну (рішення у справі Срамек проти Австрії (Sramek v. Austria), п.36).

Отже “суд” може являти собою орган, заснований з метою вирішення обмеженої кількості питань, за умови, що він завжди забезпечує відповідні гарантії (рішення у справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства (Lithgow and Others v. United Kingdom), п.201).

Розглядаючи питання, які мають загальний інтерес , органи державної влади повинні діяти коректно, дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов’язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява № 34049/96).

Так, Європейській суд з прав людини вказував, що поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює поняття «правомірні очікування» тобто законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. (Справа "ОСОБА_7 Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії").

Суд неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").

Отже, такі ситуації вимагають від органів правосуддя, враховуючи вимоги Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, вирішення справ з урахуванням не лише національного законодавства, але й Конвенції та практики ЄСПЛ.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); протягом розумного строку.

При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування свого рішення, чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Згідно зі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” та ст.8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

Гарантії статті 6 § 1 включають зобов’язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (H. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута.

Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов’язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36).

Стаття 6 § 1 зобов'язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (Van de Hurk v. the Netherlands (ОСОБА_2 де Гурк проти Нідерландів), § 61; Garcнa Ruiz v. Spain (ОСОБА_3 проти Іспанії) [ВП], § 26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції); Perez v. France (Перез проти Франції) [ВП], § 81).

«Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенство права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи <�…>»;

«Виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об’єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенство права, – підкреслюється в підпункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м’якого покарання від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, – є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства <�…>».

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим <�… >» (п. 69).

Необхідність визнання обов’язковості практики Європейського Суду з прав людини законодавчо грунтується на нормах п. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р., у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини у їх сукупності, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 30727058 від 01.08.2016 року, (номер запису про право власності 15688268 від 29.07.2016 року), на підставі якого було внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежилі будівлі загальною площею 6165,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 6 за Публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк” (код ЄДРПОУ 00039019, 03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 29).

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

.