РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 жовтня 2017 р.

Р і в н е

817/486/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Левченко Т.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з'явився,

відповідача 1: представник не з'явився,

відповідача 2 : представник не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до

Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т АН О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000301302 від 14.02.2017, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 1903,57 грн. - за основним платежем; 1182,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та 922,55 грн. - пені;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005431300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 5525,01 грн. - за основним платежем; 1381,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005461300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 552,50 грн. - за основним платежем; 138,13 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005451300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору із заробітної плати в сумі 175,76 грн. - за основним платежем; 113,48 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та 86,53 грн. - пені;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005471300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 969,00 грн. - за основним платежем та 242,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00002 на суму 14534,50 грн.;

- визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000181302 від 24.01.2017 на суму 1453,45 грн.;

- визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00003 на суму 4734,04 грн.;

- визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000171302 від 24.01.2017 на суму 2367,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу за результатом перевірки позивача є надуманими, а прийняті рішення про донарахування грошових зобов'язань за податками і зборами є безпідставними. Як зазначила позивач, такі висновки контролюючого органу побудовані на припущеннях про використання праці одного працівника безперервно та без урахувань неробочого часу, святкових та вихідних днів, що не відповідає дійсності, оскільки, як стверджувала позивач, вона сама була безпосередньо задіяна до провадження підприємницької діяльності та торгівлі у магазині. Крім того позивач вважає, що перевіряючими безпідставно виключено з витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, суми орендної плати за оренду приміщення магазину, де провадить підприємницьку діяльність позивач, з тієї підстави, що такі витрати не є оплаченими, позаяк, як стверджувала позивач, законом не передбачено їх оплату, а також безпідставно не враховано понесені витрати на охорону даного приміщення, яке позивач використовує у підприємницькій діяльності, та неправомірно виключено зі складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбання таких послуг позивачем. За таких обставин позивач стверджувала, що нарахування грошового зобов'язання по військовому збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за безпідставно збільшеними об'єктами оподаткування, одночасно не відносячи нараховані суми єдиного внеску до витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи, суперечить положенням податкового законодавства, відтак є протиправним. Тому, позивач просила суд позов задовільнити та скасувати спірні рішення контролюючого органу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовільнити та скасувати спірні рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідач - Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області, проти позову заперечував, представник відповідача 1 подала суду письмові заперечення (т.1 а.с.147-151), у яких зазначила, що в результаті неправомірного віднесення позивачем до складу витрат господарської діяльності суми орендної плати, фактично не сплаченої та не підтвердженої відповідними розрахунковими та платіжними документами, позивачем було безпідставно занижено суму чистого оподатковуваного доходу для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи, що призвело до несплати суми податку у належному розмірі. Крім того, представник зазначила, що позивачем в порушення положень податкового законодавства було протиправно завищено суму витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності відображених у податкових деклараціях за 2015 рік на суму витрат на оплату послуг з охорони приміщення, а також завищено суму податкового кредиту, чим занижено податкове зоов'язання по податку на додану вартість, за операціями з оплати таких послуг, які, як переконана пердставник відповідача 1, не віднесені податковим законодавством до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фзичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності. Також, як зазначила пердставник, оскільки позивачем протиправно не було нараховано заробітну плату окремим працівникам пропорційно відпрацьованому ними часу з урахуванням погодинної мінімальної заробітної плати, перевіркою було виявлено заниження суми загального місячного оподатковуваного доходу та, внаслідок, податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. У зв'язку із ненарахуваням у встановленому порядку заробітної плати працівникам, а також внаслідок заниження бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, позивачем не було здійснено утримання та перерахування до бюджету сум війського збору, як і не проведено відрахування до бюджету та утримання із заробітної плати сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За таких обставин представник відповідача 1 переконана у відсутності підстав для скасування спірних рішень контролюючого органу та вважає, що контролюючий орган діяв у спосіб, в межах та на підставі закону. З таких підстав просила в задоволенні позову відмовити повністю.

У ході судового розгляду судом залучено до участі у справі Головне управління ДФС у Рівненській області як другого відповідача.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 під час розгляду справи у суді проти позовних вимог заперечували та просили суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Про дату, час та місце призначення справи до розгляду у суді сторони повідомлялись належним чином, що підтверджується доказами в матеріалах справи (т.2 а.с.42-44).

У судове засідання представники сторін не з'явились.

Представник позивача подав через відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) клопотання (т.2 а.с.47), у якому просив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Представник відповідачів надіслала суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки уповноваженого представника та неможливістю залучення іншого уповноваженого представника, а також необхідністю додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи (а.с.46).

Розглянувши подане клопотання суд зазначає, що судова повістка про призначення судового розгляду справи на 05.10.2017 була вручена відповідачам 28.09.2017, що підтверджується доказами в матеріалах справи, що надає достатнього часу для можливості підготовки іншого представника відповідачів до судового розгляду справи, позаяк доказів відсутності інших працівників у відповідачів або існування інших будь-яких об'єктивних обставин щодо неможливості забезпечення участі інших представників у справі відповідачі суду не подали. При цьому у поданому клопотанні представник відповідачів не зазначила обставини, які унеможливили участі уповноважених представників відповідачів у судовому засіданні, як і не додала до поданого клопотання жодних доказів у підтвердження існування таких обставин.

Крім того, у поданому клопотанні представник відповідачів не зазначила про об'єктивні перешкоди, які завадили ознайомленню з матеріалами справи до 05.10.2017.

За таких обставин, суд визнав причини незабезпечення участі відповідачами у розгляді справи своїх представників не поважними.

Відповідно до ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19.02.2014 ОСОБА_2 зареєстрована виконавчим комітетом Вараської міської ради Рівненської області фізичною особою-підприємцем та з 20.02.2014 взята на облік в контролюючому органі за №171814021993 як платник податків та за №110000000140697 як платник єдиного внеску. З 01.05.2014 позивач зареєстрована платником податку на додану вартість та перебуває на загальній системі оподаткування.

Матеріали справи свідчать, що в період з 20.10.2016 по 02.11.2016 посадовими особами Сарненської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області проведено документальну планову виїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 19.02.2014 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 19.02.2014 по 31.12.2015, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 19.02.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт №106/13-2491905549 від 09.11.2016 (а.с.33-77).

За висновком акта перевірки встановлено наступні порушення:

- п.177.2 п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, абз.6 п.6 ст.128 Господарського кодексу України №436-IV від 16.01.2003р. із змінами та доповненнями, встановлено неналежне ведення Книги обліку доходів та витрат за період з 19.02.2014р. по 31.12.2015р., включення перекручених даних в Декларації про майновий стан і доходи за період з 19.02.2014р. по 31.12.2015р.;

- п. 177.2 п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями , абз.6 п.6 ст.128 Господарського кодексу України №436-IV від 16.01.2003р. із змінами та доповненням, в результаті чого перевіркою встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу який є об'єктом оподаткування за період з 19.02.2014 по 31.12.2014 на суму 7993,40 грн., 2015 рік на суму 36833,45 грн., внаслідок чого перевіркою нараховано податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності з чистого оподатковуваного доходу за 2015р. в сумі 5525,01 грн.;

- пп.51.1 ст.51, п.119.2 ст.119, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 розділу IV Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями, «Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 №49, «Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, а саме: до контролюючого органу подані податкові розрахунки форми № 1-ДФ з ндостовірними, неповними відомостями, а саме: у розрахунках ф. № 1ДФ не відображено нараховані та виплачені доходи за ознакою 157 «Дохід самозайнятій особі» 5-м фізичним особам-підприємцям за придбані та оплачені товари та послуги:

- ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1) - у розрахунках №1ДФ за 3 - 4 кв. 2015р.

- ОСОБА_4 (податковий номер НОМЕР_2) - у розрахунках №1ДФ за 3-4 кв. 2015р.

- ОСОБА_5 (податковий номер НОМЕР_3) -у розрахунку №1ДФ за 4 кв.2015р.

- ОСОБА_6, (податковий номер НОМЕР_4) - у розрахунках №1ДФ за 2 кв.2015р.

- ОСОБА_7 ( податковий номер НОМЕР_5) - у розрахунках № 1ДФ за 1 - 4 кв. 2015р. та в не повній сумі відображені нараховані та виплачені доходи у розрахунках № 1ДФ за 3 - 4 кв. 2014р.

- пп.14.1.180 п. 14.1 ст.14, пп. 162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.163.1.2 п.163.1 ст.163, пп.164.1.2 п.164.2 ст.164, п.164.6 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, пп.168.1.2 п. 168.1 ст.168, пп. 169.1.2 п.169.1 ст.169, п.171.1 ст.171, абз. «а» пп.171.2 ст.171, абз. «а» абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ із змінами і доповненнями, а саме не утримання та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 1903,57 грн. у випадку не нарахування заробітної плати працівникам ОСОБА_8 за грудень 2014р. - березень 2015р., ОСОБА_9 за квітень 2015р. - червень 2015р. пропорційно відпрацьованому часу з врахуванням погодинної мінімальної заробітної плати;

- п.п. 1.2, 1.3, 1.4 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ст. 168 п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями, а саме не утримання та перерахування до бюджету військового збору у сумі 175,76 грн. у випадку не утримання та не перерахування до бюджету військового збору із заробітної плати працівникам ОСОБА_8 за грудень 2014р. - березень 2015р., ОСОБА_9 за квітень 2015р. - червень 2015р.;

- пп.1.2, 1.3 п.16 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами і доповненнями, внаслідок чого занижено військовий збір з суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 552,5 грн.;

- п.4 ч.2 ст.6 Закону України від 08.07.2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, а саме несвоєчасна подача звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за березень 2015 року - подано 24.04.2015р., граничний термін подачі - 20.04.2015р.;

- ч.4 ст.4, п.2 ч. 1 ст.7, п.1 ч.11 ст.8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування» із змінами та поповненнями, а саме: не нараховано та не перераховано до бюджету єдиний внесок з суми чистого доходу за 2014 рік в сумі 1753,28 грн., за 2015 рік в сумі 12781,22 грн.;

- п.1 ст.4,п. 1 ст.7 , п.5, п.7 ст.8 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами і доповненнями, а саме: не утримано, не нараховано та не перераховано до бюджету єдиний внесок із заниженої бази нарахування єдиного внеску (у випадку не нарахування заробітної плати працівникам ОСОБА_8, ОСОБА_9 пропорційно відпрацьованому часу з врахуванням погодинної мінімальної заробітної плати ) за 2014 рік в сумі 663,17 грн., за 2015 рік в сумі 4070,87 грн.;

- п.180.1, ст.180, п. 181.1 ст.181, п.183.1 ст.183 пп. 185.1.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3 ст. 198 п. 198.5 ст. 198, п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.10р. (із змінами і доповненнями) занижено суму податку на додану вартість на 969 грн., у тому числі : жовтень 2015р. - 807 грн. ; листопад 2015р. - 80 грн.; грудень 2015р. - 82 грн.

Не погодившись з вказаними висновками акту перевірки, позивач подала письмові заперечення (а.с.79-83), які податковим органом не були взяті до уваги як такі, що не спростовують висновки, викладені акті (відповідь на заперечення від 21.11.2016 №10158/17-14-13) (а.с.84-91).

На підставі акту перевірки відповідачем 1 було прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.11.2016 №0005431300; №0005471300; №0008321300; №0005461300; №0005451300, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.11.2016 №0008301300; №0008341300, та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.11.2016 №Ф-0008311300; №Ф-0008351300.

Вказані рішення позивач оскаржила у порядку процедури адміністративного оскарження, за результатом якої рішенням Головного управління ДФС у Рівненській області №11/ФОП/17-00-10-03/207 від 10.01.2017 про результати розгляду скарги (а.с.99-102) скасовано рішення Сарненської ОДПІ у Рівненській області від 24.11.2016 №0008341300 та №0008301300 та вимоги №Ф-0008311300 та №Ф-0008351300 про сплату боргу як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства і зобов'язано Сарненську ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області прийняти нові вимоги рішення у відповідності до норм чинного законодавства.

Рішенням Головного управління ДФС у Рівненській області №94/ФОП/17-00-10-03/207 від 07.02.2017 про результати розгляду скарги (а.с.109-115) скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.11.2016 №0008321300 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 510 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції. В інших частинах даного рішення та інших оскаржуваних рішень скарга позивача залишена без задоволення.

Таким чином, за результатом адміністративного оскарження відповідачами прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0000301302 від 14.02.2017, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 1903,57 грн. - за основним платежем; 1182,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та 922,55 грн. - пені (а.с.25-26);

- податкове повідомлення-рішення №0005431300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 5525,01 грн. - за основним платежем; 1381,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.24);

- податкове повідомлення-рішення №0005461300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 552,50 грн. - за основним платежем; 138,13 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.23);

- податкове повідомлення-рішення №0005451300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору із заробітної плати в сумі 175,76 грн. - за основним платежем; 113,48 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та 86,53 грн. - пені (а.с.22);

- податкове повідомлення-рішення №0005471300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 969,00 грн. - за основним платежем та 242,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.21);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00002 на суму 14534,50 грн. (а.с.20);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000181302 від 24.01.2017 на суму 1453,45 грн. (а.с.27-28);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00003 на суму 4734,04 грн. (а.с.30);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000171302 від 24.01.2017 на суму 2367,02 грн. (а.с.29).

За фактом вказаних рішень контролюючого органу позивач зверталась із апеляційними скаргами до Державної фіскальної служби України, за результатом розгляду яких рішеннями ДФС України від 13.03.2017 №3404/Д/99-99-11-02-02-25 та №3404/Д/99-99-11-02-01-14 податкові повідомлення-рішення та вимоги і рішення щодо сплати єдиного внеску залишені без змін, що слугувало підставою звернення до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0001111302 від 23.12.2016 суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у ході перевірки правильності визначення документально підтверджених витрат, що враховуються для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб від здійснення господарської діяльності, відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 19.02.2014 по 31.12.2015, представиками контролюючого органу були виявлені розбіжності, зокрема, у сумі 39973,40 грн. у зв'язку із включенням до складу витрат витрат, які не підтверджені документами про їх оплату.

Так, актом зафіксовано, що розбіжність між показниками валових витрат згідно податкової декларації про майновий стан і доходи за період з 19.02.2014 по 31.12.2015 у сумі 39973,40 грн. виникла у зв'язку із тим, що ФОП ОСОБА_2 безпідставно включила до валових витрат неоплачені витрати на оренду приміщення у ПП «Виробничо-інформаційна фірма «Західресурссервіс» (частина приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 140 кв.м та торгове обладнання). Дані висновки перевірки ґрунтуються на тому, що кредиторська заборгованість позивача перед ПП «Виробничо-інформаційна фірма «Західресурссервіс» станом на 31.12.2015 склала 47970 грн., в тому числі 7996,60 грн. ПДВ, таким чином витрати в сумі 39973,40 грн. станом на 31.12.2015 є неплаченими, тому, за висновком податкового органу, позивач протиправно врахувала їх у витратах за період з 19.02.2014 по 31.12.2015, що призвело до заниження суми чистого оподатковуваного доходу, який є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за період з 19.02.2014 по 31.12.2014 на суму 7993,40 грн. та за 2015 рік на суму 31980 грн.

Суд погоджується із вказаними висновками податкового органу та зазначає наступне.

У відповідності до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п.177.3 ст.177 Податкового кодексу України для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 ст.177 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з п.138.1 ст.138 177 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 статті 138 цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 177 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

В свою чергу, відповідно до абз.абз 1-2 п. 44.1 ст. 44 розділу ІІ Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

З системного аналізу вищенаведених норм слідує, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є факт їх понесення в межах здійснення ним господарської діяльності.

Відповідно до п.177.10 ст.177 ІІ Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У п.1 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міндоходів і зборів України від 16.09.2013 за №481, зазначено, що відповідно до пункту 177.10 ст.177 та п. 178.6 ст.178 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.

Відповідно до п.п. 6.1-6.9 п.6 Порядку, самозайняті особи заносять до Книги відомості у такому порядку:

1) у графі 1 зазначається дата запису;

2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);

3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати;

4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг;

6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня;

7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;

8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо;

9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Пунктом 9 цього Порядку передбачено, що дані Книги заповнюються у гривнях копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

Як встановлено судом, відповідні витрати позивача на оренду приміщення за період з 19.02.2014 по 31.12.2015 у загальній сумі 39973,40 грн. позивачем фактично протягом вказаного періоду сплачені не були, що підтверджується наявністю кредиторської заборгованості позивача перед ПП «Виробничо-інформаційна фірма «Західресурссервіс» станом на 31.12.2015 у сумі 47970 грн. (у тому числі ПДВ 7996,60 грн.).

У ході судового розгляду представником позивача вказані обставини не заперечувались, проте стверджувалось про віднесення вказаних витрат до витрат операційної діяльності на підставі щомісячних актів наданих послуг згідно умов договору оренди приміщення. З приводу чого суд зазначає, що сам лише факт отримання (споживання) певних послуг у ході провадження підприємницької діяльності особою не є підтвердженням факту понесення цією особою відповідних витрат на їх придбання, а відтак віднесення їх до витрат господарської діяльності для цілей визначення об'єкта оподаткування, що, мають бути саме понесеними особою. Споживання послуг без фактичної їх оплати не є тотожним їх понесенню, що є умовою для віднесення відповідних витрат, зокрема до витрат операційної діяльності, у розумінні Податкового кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про неправомірне включення позивачем до складу витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, суму у 39973,40 грн., відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 19.02.2014 ро 31.12.2015, відтак спірне податкове повідомлення-рішення №0005431300 від 24.11.2016 в частині грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 4797 грн. - за основним платежем та 1199,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями суд визнає правомірним, тому підстави для його скасування у цій частині у суду відсутні.

Разом з тим, як встановлено судом, підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в іншій частині спірного податкового повідомлення-рішення №0005431300 від 24.11.2016 у сумі 728,01 грн. основного платежу та застосування 182 грн. штрафної (фінансової) санкції слугували висновки контролюючого органу про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 витрат на охорону приміщення у сумі 4853,45 грн.

Суд не погоджується із висновками відповідачів в цій частині з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 24.07.2014 між УДСО при УМВС Україн в Рівненській області (Підрядник) та ФОП ОСОБА_2 (Замовник) укладено договір підряду №13510/р, згідно якого Підрядник зобов'язується виконати монтаж, пусконалагоджування тривожної системи сигналізації у приміщенні магазину за адресою: АДРЕСА_1

Актом прийому існуючої сигналізації на об'єкті в експлуатацію від 30.07.2014 на об'єкті: магазин ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_1 комісією встановлено виконання робіт у відповідності з діючими нормами і правилами та дозволено прийняти систему в експлуатацію з 01.08.2014.

01.08.2014 позивачем укладено з Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області договір №13547/К про спостереження за допомогою пунктів централізованого спостереження Державної служби охорони за ручними системами тривожної, охоронної сигналізації, що встановлені на об'єктах, які охороняются відомчою охороною або охоронними підприємствами за договорами, з реагуванням груп затримання ДСО при надходженні сигналу «Тривога», та їх технічне обслуговування, відповідно з умовами якого Виконавець (Управління Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області) здійснює спостереження за станом та технічне обслуговування сигналізації, що встановлена у магазині ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_1 та у разі надходження на ПЦС сигналу про спрацювання сигналізації об'єкта, забезпечує реагування груп затримання ДСО для встановлення причин його надходження.

У підтвердження понесення витрат на охорону приміщення, а саме обслуговування «тривожної кнопки» у період з 01.01.2015 по 31.12.2015, позивач надала суду: акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за січень 2015 на суму 493,70 грн. (у т.ч. ПДВ 82,28 грн.), акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за лютий 2015 на суму 450,80 грн. (у т.ч. ПДВ 75,13 грн.), платіжне доручення від 13.01.2015 №6 на суму 493,70 грн., платіжне доручення від 18.02.2015 №35 на суму 450,80 грн., акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за березень 2015 на суму 493,70 грн. (у т.ч. ПДВ 82,28 грн.), акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за квітень 2015 на суму 479,40 грн. (у т.ч. ПДВ 79,90 грн.), платіжне доручення від 12.03.2015 №61 на суму 493,70 грн., платіжне доручення від 30.04.2015 №89 на суму 479,40 грн., акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за травень 2015 на суму 493,70 грн. (у т.ч. ПДВ 82,28 грн.), акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за липень 2015 на суму 493,70 грн. (у т.ч. ПДВ 82,28 грн.), платіжне доручення від 28.05.2015 №116 на суму 493,70 грн., акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за червень 2015 на суму 479,40 грн. (у т.ч. ПДВ 79,90 грн.), акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за серпень 2015 на суму 493,70 грн. (у т.ч. ПДВ 82,28 грн.), платіжне доручення від 30.06.2015 №146 на суму 479,40 грн., платіжне доручення від 31.07.2015 №172 на суму 493,70 грн., платіжне доручення від 31.08.2015 №195 на суму 493,70 грн., платіжне доручення від 30.09.2015 №227 на суму 479,40 грн., платіжне доручення від 30.10.2015 №252 на суму 493,70 грн., акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за жовтень 2015 на суму 493,70 грн. (у т.ч. ПДВ 82,28 грн.), акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за лисопад 2015 на суму 479,40 грн. (у т.ч. ПДВ 79,90 грн.), платіжне доручення від 30.11.2015 №281 на суму 479,40 грн., акт прийому-здачі виконаних робіт/послуг за грудень 2015 на суму 493,70 грн. (у т.ч. ПДВ 82,28 грн.), а також роздруківки звітів про дебетові і кредитові операції по рахунку позивача за відповідні періоди.

Як вже зазначалось судом, за змістом ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування доходів фізичної особи-підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, обов'язковою умовою формування витрат підприємця є їх понесення у господарській діяльності такої фізичної особи-підприємця.

У ході судового розгляду з'ясовано, що не заперечуваось представником відповідачів, що вказані витрати позивач понесла у зв'язку з оплатою послуг з обслуговування засобів тривожної сигналізації (тривожна кнопка) приміщення магазину, у якому позивач провадить господарську діяльність. При цьому представником позивача були надані суду пояснення щодо відсутності у штаті позивача охоронця, а враховуючи те, що магазин працює до 22 год., такі послуги є необхідними для забезпечення нормальної та безпечної роботи магазину, особливо у пізню годину.

Згідно п.174 ст. 177.4. Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3. суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Так, зокрема, вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4.) п.174 ст.177.4. Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) відносить до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.

Приймаючи до уваги той факт, що витрати на охоронну сигналізацію нежитлового приміщення (магазину) позивача спрямовані на забезпечення його експлуатації, яке використовується в межах господарської діяльності щодо здійснення торгівлі у магазині, то витрати є такими, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходів.

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про правомірність включення до складу витрат позивача витрат в сумі 4853,45 грн. за отримані послуги охорони від Управління Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області, відтак висновки відповідачів про завищення позивачем суми витрат за 2015 рік у цій частині не відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення №0005431300 від 24.11.2016 в частині грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 728,01 грн. - за основним платежем та 182 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями є необґрунтованим та безпідставним, а тому підлягає скасуванню у цій частині.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0005461300 від 24.11.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 552,50 грн. - за основним платежем; 138,13 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.16-1. Підрозділу 10. Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (п. 1.1. Підрозділу 10. Податкового кодексу України).

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (п.1.2. Підрозділу 10. Податкового кодексу України).

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (п. 1.3. Підрозділу 10. Податкового кодексу України).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту (п. 1.4. Підрозділу 10. Податкового кодексу України).

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (п. 1.5. Податкового кодексу України).

Як встановлено судом, підставою спірного податкового повідомлення-рішення №0005461300 від 24.11.2016 слугували висновки контролюючого органу про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу, який є об'єктом оподаткування за 2015 рік на суму 36833,45 грн. Як вже йшлося, такі висновки податкового органу побудовані на висновках про завищення позивачем суми витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування, за 2015 рік на 36833,45 грн., з яких: 31980 грн. витрати по оренді та 4853,45 грн. витрати на охорону приміщення.

Враховуючи попередні висновки суду в частині податкового повідомлення-рішення №0005431300 від 24.11.2016, суд погоджується із визначенням позивачу суми військогового збору у розмірі 479,70 грн. основного платежу і 119,93 грн. фінансових (штрафних) санкцій. Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення №0005461300 від 24.11.2016 в частині грошового зобов'язання по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 72,80 грн. - за основним платежем; 18,20 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним, відтак підлягає скасуванню у цій частині.

Надаючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню-рішенню №0005471300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 969,00 грн. - за основним платежем та 242,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд виходить з такого.

Вказане податкове повідомлення-рішення базується на висновках податкового органу про те, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2015 - 01.06.2015 встановлено безпідставність віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 481 грн., в т.ч. за січень 2015 року у сумі 82 грн. ПДВ; за лютий 2015 року у сумі 75 грн. ПДВ; за березень 2015 року у сумі 82 грн. ПДВ; за квітень 2015 року у сумі 80 грн. ПДВ; за травень 2015 року у сумі 82 грн. ПДВ; за червень 2015 року у сумі 80 грн. ПДВ) по операціях з оплати послуг охорони приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_2», які, за висновками перевірки, не пов'язані з господарською діяльністю позивача (ст.35-37 акту №106/13-2491905549 від 09.11.2016).

Суд не погоджується з такими висновками відповідачів з огляду на вищезазначені висновки суду в частині правомірності віднесення оплати послуг на охоронну сигналізацію нежитлового приміщення (магазину) позивача до таких, що безпосередньо пов'язані з провадженням господарської діяльності позивача, та зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У ході судового розгляду представник відповідачів не заперечувала проти документального підтвердження позивачем права на формування податкового кредиту, проте, за висновками перевірки позивачем «у період з 01.01.2015 по 30.06.2015 включені до податкового кредиту суми наданих послуг по охороні прміщення та використовувались у операціях, які не є господарською діяльністю платника податку» (стор. 36 акту №106/13-2491905549 від 09.11.2016).

Висновки суду в частині визнання витрат позивача на оплату послуг з охорони приміщення витратами у межах господарської діяльності платника податку викладені судом вище, тому у суду відсутні правові підстави вважати неправомірним віднесення позивачем сплачених сум податку на додану вартість в ціні таких послуг до складу податкового кредиту у відповідних періодах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення №0005471300 від 24.11.2016 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню-рішенню №0000301302 від 14.02.2017 суд враховує наступне.

Як встановлено судом, підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 1903,57 грн. - за основним платежем; 1182,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки відповідача про заниження місячного оподатковуваного доходу працівників позивача: ОСОБА_8 з грудня 2014 року по березень 2015 року на суму 6580,01 грн. та ОСОБА_9 з квітня 2015 року по червень 2015 року на суму 5137,90 грн., внаслідок чого, враховуючи що сума податку на доходи фізичних осіб мала б бути нарахована, за висновком перевірки, у розмірі 2289,15 грн., в той час як позивачем фактична нараховано та сплачено 385,59 грн., податковим органом донараховано позивачу грошове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за спірним податковим повідомленням-рішенням та застосовано штрафні санкції.

Як вбачається з акту перевірки позивача такі висновки контролюючого органу основані на тому, що розпорядок роботи магазину ІНФОРМАЦІЯ_2» в період з 19.02.2014 по 31.12.2015: щоденно з 9.00 - 22.00 без перерви та вихідних днів. Так само, за результатами аналізу розрахунково-касових документів торговий об'єкт працював щоденно без вихідних.

Таким чином, оскільки, як зазначено у акті перевірки, у магазині працювали з грудня 2014 року по червень 2015 року лише ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а інших документів щодо залучення до роботи у магазині інших осіб у ході перевірки позивачем не надано, а також оскільки позивач має основне місце роботи, то перевіряючими було зроблено висновок, що по найманим працівникам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не нараховувалась заробітна плата із нарахуванням понаднормових за робочі години у вихідні дні, обідньої перерви, та, відповідно, без нарахування та утримання податку на доходи найманих працівникі із даних сум, що не було відображено у розрахунково-платіжних документах.

З такими висновками суд не погоджується, та враховує наступне.

Статтею 164 Податкового кодексу України визначено загальний оподатковуваний дохід як будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду

Відповідно до пп. 164.1.1, 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до п.162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Згідно з пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Положеннями пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що згідно табелю обліку використання робочого часу за період 01.01.2015-31.01.2015 ОСОБА_8, касир торгівельного залу, відпрацювала 20 робочих днів (159 год. з розрахунку 8 год. в день) з двома вихідними щотижня (а.с.19); згідно табелю обліку використання робочого часу за період 01.02.2015-28.02.2015 ОСОБА_8, касир торгівельного залу, відпрацювала 20 робочих днів (160 год. з розрахунку 8 год. в день) з двома вихідними щотижня (а.с.20); згідно табелю обліку використання робочого часу за період 01.03.2015-31.03.2015 ОСОБА_8 відпрацювала тільки 4 робочих дні ( 32 год. з розрахунку 8 год. в день) (а.с.21); згідно табелю обліку використання робочого часу за період 01.04.2015-30.04.2015 ОСОБА_9 відпрацювала 3 робочих дні (24 год. з розрахунку 8 год. в день) (а.с.22); згідно табелю обліку використання робочого часу за період 01.04.2015-30.04.2015 ОСОБА_9, касир торгівельного залу, відпрацювала 4 робочих дні (31 год. з розрахунку 8 год. в день) (а.с.23); згідно табелю обліку використання робочого часу за період 01.05.2015-31.05.2015 ОСОБА_9., касир торгівельного залу, відпрацювала 18 робочих днів (143 год. з розрахунку 8 год. в день) з двома або трьома вихідними щотижня (а.с.24); згідно табелю обліку використання робочого часу за період 01.06.2015-30.06.2015 ОСОБА_9, касир торгівельного залу, відпрацювала 20 робочих днів (160 год. з розрахунку 8 год. в день) з двома або трьома вихідними щотижня (а.с.25).

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 95 Кодексу законів про працю України визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно зі ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. При цьому ст. 52 Кодексу законів про працю України передбачено, що для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

Щодо ненормованого робочого часу і понаднормових робіт, то, згідно з ч. 1 ст. 62 Кодексу законів про працю України, наднормовими вважаються роботи, довші за встановлену тривалість робочого дня. Чинне законодавство містить обмеження щодо застосування понаднормових робіт, а саме: вони не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Якщо працівник виконує роботу в понаднормовий час, тоді він отримує додаткові переваги.

Суд зазначає, що обсяг праці за ненормованого робочого дня визначається не лише тривалістю робочого часу, але й низкою обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Робочий час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов'язки, може бути фіксованим, тобто встановлюватися у чіткий проміжок робочого дня, або підсумований (тобто розраховується, як загальна кількість відпрацьованих годин за певний проміжок часу, наприклад, за тиждень і не має фіксованого проміжку робочого дня).

Головна вимога для фіксованого режиму робочого часу - це відпрацювання працівником у встановлений йому правилами внутрішньо трудового розпорядку час протягом робочого дня (зміни).

Таким чином, як вбачається з досліджених судом табелів обліку використання робочого часу позивачем було дитримано вимоги закону щодо встановлення п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями, а також витримано положення в частині запровадження тривалості робочого часу працівників до 40 годин на тиждень. У ході судового розгляду судом не встановлено допущення позивачем перевищення тривалості робочого часу понад встановлені законом норми.

Посилання відповідачів, що розпорядок роботи магазину ІНФОРМАЦІЯ_2» щоденно з 9-00 год. до 22-00 год. без перерви та вихідних днів, а відтак, зважаючи, що наймані працівники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримували заробітну плату в межах 8-годинного робочого дня, позивач не вірно визначив базу оподаткування, суд не бере до уваги, оскільки жодних доказів, які б свідчили про таку обставину надано не було.

За таких обставин, висновки відповідачів про зобов'язання позивача нараховувати працівникам заробітну плату із нарахуванням понаднормових за робочі години у вихідні дні, обідньої перерви не знайшли підтвердження у ході судового розгляду та побудовані на припущеннях відповідача. При цьому суд враховує доводи позивача про те, що у вечірні години вона сама безпосередньо була задіяна у торівлі у власному магазині, оскільки працевлаштування у іншому місці та перебування на робочому місці протягом робочого дня, про що зазначено у акті перевірки позивача, на думку суду не створює перешкод для здійснення господарської діяльності у власному закладі торгівлі у вільний від основної роботи час.

Крім цього, суд вважає безпідставними висновки відповідачів щодо зобов'язання позивача проводити нарахування заробітної плати фізичній особі та, відповідно, утримувати та перераховувати податок до бюджету, за період стажування відповідно до укладеного договору з центром зайнятості.

Судом встановлено, що 08.04.2015 Кузнецовським міським центром зайнятості з однієї сторони, зареєстрованою безробітною ОСОБА_9 з другої сторони, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з іншої сторони, укладено договір №170215040800001 про професійне навчання зареєстрованого безробітного у роботодавця шляхом стажування (т.2 а.с.6-7).

За умовами цього договору Центр зайнятост направляє Безробітну на професійне навчання шляхом стажування за професією «Касир торговельного залу» до Роботодавця, який забезпечує професійне навчання шляхом стажування і строком навчання 88 годин з 09.04.2015 до 24.04.2015 та працевлаштування Безробітної після завершення навчання.

Відповідно до п. 2.2. цього ж договору Центр зайнятості зобов'язаний, зокрема, направити на професійне навчання шляхом стажування Безробітну до Роботодавця, відповідно до обраної професії, строку навчання і видати Безробітній направлення (п.п.2.2.1). Виплачувати Безробітній допомогу по безробіттю у розмірах і в строки, що встановлені відповідно до законодавства. Направити протягом двох робочих днів після закінчення навчання за професією «Касир торговельного залу» Безробітну на працевлаштування у Роботодавця.

Так, видами соціальних послуг за Законом України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» є, зокрема, професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях.

Частиною першою статті 34 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» визначено професійне навчання як набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особою відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці.

Згідно частини другої цієї ж статті Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» система професійного навчання охоплює, зокрема, безробітних, які шукають роботу і потребують первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

За змістом статті 35 цього ж закону професійне навчання зареєстрованих безробітних - професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, спрямовані на здобуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, що здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (частина перша).

Професійне навчання зареєстрованих безробітних організовується територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності з урахуванням побажань безробітних і здійснюється у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання (частина друга).

Таким чином, висновки перевірки в частині заниження бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб внаслідок ненарахування заробітної плати безробітної ОСОБА_9, що проходила стажування у магазині позивача ІНФОРМАЦІЯ_2» у період 09.04.2015 - 24.04.2015 за договором з Кузнецовським міським центром зайнятості від 08.04.2015 №170215040800001, є необгрунтованими та не можуть слугувати підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у цій частині.

Відповідно до п. 57.4. ст.54 Податкового кодексу України пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов'язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов'язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення №0000301302 від 14.02.2017, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі 1903,57 грн. - за основним платежем; 1182,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та 922,55 грн. - пені, є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб в результаті ненарахування заробітної плати працівникам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за період грудень 2014 року - червень 2015 року у загальній сумі 11717,91 грн., то нарахування військового збору за ставкою 1,5 відсотка від даного об'єкта оподаткування, а також застосування штрафних санкцій у цій частині, суд визнає також протиправним, відтак спірне податкове повідомлення-рішення №0005451300 від 24.11.2016, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по військовому збору із заробітної плати в сумі 175,76 грн. - за основним платежем; 113,48 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та 86,53 грн. - пені, підлягає скасуванню.

Надаючи правової оцінки вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 24.01.2017 №00002 на суму 14534,50 грн. та рішенню про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000181302 від 24.01.2017 на суму 1453,45 грн., судом враховується наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Частиною 11 ст. 25 Закону України №2464-VI у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема:

2) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Як свідчать обставини справи, в основу вказаних спірних рішень відповідача покладено висновки про порушення позивачем п.177.2 п.п.177.4.4 п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, абз.6 п.6 ст.128 Господарського кодексу України, в результаті чого перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу, відображеного в податковій декларації про майновий стан і доходи встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу, який є об'єктом оподаткуваня за період 19.02.2014 по 31.12.2014 на суму 7993,40 грн., 2015 рік на суму 36833,45 грн.

Вказані висновки відповідача слугували підставами для висновків про порушення позивачем вимог ч.4 ст.4, п. 2 ч. 1, ст. 7, п.1 ч.11 ст.8 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) та донарахування суми єдиного внеску у розмірі 14534,50 грн., що призвело до застосування штрафних санкцій у розмірі 1453,45 грн (10%).

При цьому суд враховує, що спірна сума єдиного внеску нарахована відповідечем 1 на суму заниженого чистого оподатковуваного доходу податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік, оскільки, як зазначено у акті перевірки №106/13-2491905549 від 09.11.2016 суму нарахованого котролюючим органом за результатом перевірки податку за 2014 рік у розмірі 1199 грн. зараховано позивачу із сплати за торговий патент у повновму обсязі (1841,81 грн.) (стор. 18 акту №106/13-2491905549 від 09.11.2016).

Відповідно до встановлених у ході судового розгляду обставин справи, зокрема щодо правомірності формування позивачем витрат за 2015 рік на суму 4853,45 грн., що склали витрати позивача на оплату послуг з охорони приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_2», вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.01.2017 №00002 в частині суми 1684,16 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000181302 від 24.01.2017 на суму 168,42 грн. є , такими, що прийняті без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а відтак є необґрунтованими, тому такі спірні рішення у цій частині підлягають скасуванню.

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00003 на суму 4734,04 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000171302 від 24.01.2017 на суму 2367,02 грн. суд зазначає наступне.

Як свідчать обставини справи, нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4734,04 грн. здійснено відповідачами згідно положень Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами фізичним особам-підприємцям, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту), нараховується єдиний внесок (ч.1 ст.4, ст.7 Закону №2464-VI).

Підставою для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4734,04 грн. слугували висновки перевірки про заниження позивачем бази нарахування єдиного внеску за 2014 рік на суму 1641,51 грн. та за 2015 рік на 10076,40 грн. внаслідок ненарахування заробітної плати працівницям ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пропорційно відпрацьоваому часу з урахуванням погодинної мінімальної заробітної плати (стор.62 акту №106/13-2491905549 від 09.11.2016).

Оскільки судом надано юридичну оцінку фактичним обставинам в частині нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про що йшлося вище, збільшення відповідачами таким чином бази нарахування єдиного внеску за 2014 рік на суму 1641,51 грн. та за 2015 рік на 10076,40 грн. суд також визнає неправомірним, відтак спірні вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00003 на суму 4734,04 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000171302 від 24.01.2017 на суму 2367,02 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

За наведених обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 частково знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, відтак позов підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. А відповідно до частини третьої цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою-підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Загальна сума майнових вимог позивача у позовній заяві становить 36281,27 грн., відтак за подання до суду позовної заяви справляється судовий збір у сумі 640,00 грн. (не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

За подання до суду позову позивачем сплачено наразі 5760 грн. відповідно до платіжних доручень від 30.03.2017 №39, №40, №41, №42, №43, №44, №45, №46, №47 (а.с.2-10). Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

За правилами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача відповідно до обсягу задоволених позовних вимог присудженню підлягає 274,30 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів- суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, позивач вправі звернутися до суду з відповідним клопотанням для вирішення питання повернення суми судового збору, внесеної у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №0000301302 від 14.02.2017.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №0005431300 від 24.11.2016 в частині 728,01 грн. основного платежу по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, та 182 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №0005461300 від 24.11.2016, в частині 72,80 грн. основного платежу по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, та 18,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №0005451300 від 24.11.2016.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області №0005471300 від 24.11.2016.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00002 в частині суми 1684,16 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Рівненській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000181302 від 24.01.2017 в частині суми 168,42 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 24.01.2017 №00003.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Рівненській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000171302 від 24.01.2017.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у розмірі 228,66 грн.

Присудити на користь позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у розмірі 45,64 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.