Справа №: 398/1761/17

провадження №: 2/398/1872/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"05" жовтня 2017 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судд: ОСОБА_1, за участю секретаря Лісовської Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області про визнання права власності на житлове приміщення та зобов’язання зареєструвати декларацію про готовність об’єкта будівництва до експлуатації,

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області, відповідно до якого просить:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на житлове приміщення № 1 – тамбур, площею 6,3 кв.м., яке входить до складу двокімнатної квартири № 6, загальною площею 38,3 кв.м., в тому числі житловою площею 23,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська обл., вул. Святомиколаївська, 38.

- зобов’язати Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області зареєструвати декларацію про готовність до експлуатації об’єкта будівництва – тамбуру, площею 6,3 кв.м., прибудованого до квартири АДРЕСА_1 і на який визнано право власності за рішенням суду.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона проживає та є власником квартири № 6, яка знаходиться в будинку за адресою Олександрія Кіровоградської області, вул. Св'ятомиколаївська (Пролетарська), 38. Зазначений будинок, якому понад сто років, є глинобитним, обкладений цеглою. Квартира, в якій вона проживає, має пічне опалення. Централізовані опалення, газопостачання, водопостачання та водовідведення в будинку взагалі відсутні.

Починаючи з 1962 року її сім’я стояла в черзі на поліпшення житлових умов, однак, жодного поліпшення не відбулось. В зв’язку з чим, в 2006 році вона звернулась до виконавчого комітету Олександрійської міської ОСОБА_1 з заявою про надання дозволу на будівництво прибудови до квартири – тамбуру, що частково вирішувало проблему збереження тепла в квартирі та зменшення витрат на придбання палива.

Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ОСОБА_1 №1090 від 28 грудня 2006 року їй було надано дозвіл на будівництво тамбура до квартири. Після чого вона отримала будівельний паспорт (дозвіл) на виконання будівельних робіт з будівництва тамбура, який було погоджено з Державним пожежним наглядом, Державним санітарно-епідеміологічним наглядом, та головним архітектором міста – начальником відділу архітектури та відділом житлового забезпечення виконавчого комітету Олександрійської міської ОСОБА_1.

Позивач сплатила необхідні платежі та збори, подала повідомлення про початок будівельних робіт, місце для яких було визначене представником міськвиконкому

Проектувальником, комунальним госпрозрахунковим проектно-виробничим бюро виконкому Олександрійської міської ОСОБА_1, дану будівлю прибудови (тамбура) було віднесено до категорії малої забудови, об’єкти будівництва якої не перевищують площу забудови понад 300 кв.м., та не вище двох поверхів. Тамбур було побудовано на місці ганку, який відносився до квартири як допоміжні господарські споруди, та мав загальну площу 7.0 кв.м.

Позивач зазначає, що для об'єктів, по яким здійснювалось будівництво в 2007 році, на підставі будівельного паспорта, на той час не передбачалось надання декларації про початок будівництва та виготовлення технічної документації (проекту будівництва).

Позивач стверджує, що у відповідності до п.4 ст.34 «Право на виконання будівельних робіт» Закону України № 3038 -VI від 17.02.2011 р. «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об’єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, а також реконструкція застарілого житлового фонду на відповідних землях державної та комунальної власності можуть здійснюватись за відсутності документа, що засвідчує право власності на користування земельною ділянкою.

В першому кварталі 2007 року тамбур було збудовано. Під час проведення будівельних робіт були дотримані архітектурні, будівельні, санітарні та екологічні норми, а з початку будівництва жодних заяв, претензій та скарг не надходило, що свідчіть про відсутність факту порушення прав інших осіб цим будівництвом.

30 березня 2017 р. позивач звернулась із заявою до виконавчого комітету Олександрійської міської ОСОБА_1 про введення в експлуатацію прибудованого тамбуру та видачі правовстановлюючого документа на право власності на дане приміщення. Листом від 20.04.2017 року її було повідомлено, що вказані питання не знаходяться в компетенції органу місцевого самоврядування. Після чого вона звернулась до Управління Державної архітектурно - будівельної інспекції у Кіровоградській області з заявою про реєстрацію декларації на новозбудований тамбур.

Однак їй було відмовлено в реєстрації Декларації з тих підстав, що 1. відсутній документ, який підтверджує право власності або право користування на земельну ділянку; 2. об'єкт будівництва (тамбур) інспекцією було віднесено до І-ІІІ категорії складності, що потребує надання інших документів, необхідних для реєстрації декларації; 3. інспекція, посилаючись на постанову Кабінету ОСОБА_3 України від 13.04.2011 р. за №461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів», тамбур вважає об’єктом самочинного будівництва.

25.04.2017 р. позивач звернулась до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради з заявою про виділення їй земельної ділянки площею 7,5 кв. метрів, на якій побудовано тамбур.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Одним зі способів захисту порушених прав є визнання права.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду, з посиланням на ст.ст. 190, 328, 331 ЦК України позивач просить визнати за нею право власності на житлове приміщення № 1 – тамбур, та зобов’язати Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області зареєструвати декларацію про готовність до експлуатації зазначеного об’єкта будівництва.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду від 13 липня 2017 року за клопотанням первісного відповідача-2, тобто Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області, як неналежного відповідача, було замінено на належного відповідача - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області.

Позивач та його представник в судовому засіданні 05.10.2017 року позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та просили позов задовольнити.

Відповідач-1 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з’явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

12 липня 2017р. до розгляду справи по суті позовних вимог від Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області надійшли заперечення проти позову, відповідно до яких викладені в позові твердження не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що відповідають дійсним обставинам та нормам чинного законодавства України. Відповідач-2 зазначає, що в період 2006-2007рр. відповідно до діючого на той час Закону України «Про планування і забудову територій», було передбачено дозвіл на виконання будівельних робіт, тобто документ, що засвідчує право замовника на виконання будівельних робіт. При цьому зазначений дозвіл надавався виключно інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Крім того, громадянам, які є власниками або користувачами земельних ділянок у селах, селищах та містах районного значення відповідними органами містобудування та архітектури на той час також видавався будівельний паспорт.

Саме будівельний паспорт і був виданий ОСОБА_2 комунальним госпрозрахунковим проектним бюро, який не є дозволом, що засвідчує право замовника на виконання будівельних робіт.

Відповідно до змін, що були внесені до ст.36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» № №1817 від 17 січня 2017 року, який набрав чинності 10 січня 2017 року, право на виконання будівельних робіт на об’єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками, об'єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт .

Крім того, посилання позивача на те, що будівництво тамбуру нею виконано без зміни геометричних розмірів фундаменту не відповідає дійсним обставинам справи та технічній документації на квартиру, до якої він прибудований, оскільки у свідоцтві на право власності на житло від 10.05.1993 зазначено, що загальна площа квартири становить 32 кв.м що відповідає інформації, яку містить технічний паспорт на квартиру, зареєстрований відділом приватизації житла УЖКГ за № 1479, натомість технічний паспорт, виготовлений ТОВ «Золоті ворота» (інвентаризаційна справа № 36/03/17) вже містить дані про площу квартири 38,З кв. м. та про добудований тамбур площею 6.3 кв.м., даних про який в попередніх документах не було.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Декларацію, яку було подано ОСОБА_2, повернуто останній в зв’язку з відсутність документа, який дає право на виконання будівельних робіт та документа, який підтверджує право власності або користування земельною ділянкою (лист № 1011-1.30/2/1.18/1090 від 10.04.201 7). Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав - це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. п. 3, 4 Постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил (ст. 376 ЦК України).

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

В силу ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається зі Свідоцтва про право власності на житло від 10.05.1993 року, позивач є власником квартири № 6, яка знаходиться в будинку за адресою Олександрія Кіровоградської області, вул. Святомиколаївська (Пролетарська),38, загальна площа квартири 32,0 кв.м. Така ж площа квартири зазначена в технічному паспорті на квартиру, зареєстрованому відділом приватизації житла УЖКГ за № 1479.

25.04.2017 року позивач звернулась до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради з заявою про виділення їй в постійне приватне користування земельної ділянки за адресою: м. Олександрія, вул. Святомиколаївська, 38, площею 7,5 кв. м., на якій побудовано тамбур.

Листом від 03.07.2017 року № 260/10/06/2 за підписом першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади позивача було повідомлено про відсутність підстав для передачі їй в користування земельної ділянки площею 7,5 кв.м. по вул. Святомиколаївській, 38, оскільки Земельним кодексом України не передбачена можливість передачі у власність напряму громадянам земельних ділянок під квартирами.

Відповідно до інформації Олександрійської міської ради, викладеної в листі 12.05.2017 року вих. № 176/10/06/2, земельні ділянки по вул. Святомиколаївській, 38 та 40 відносяться до земель комунальної власності територіальної громади м. Олександрії.

Таким чином, позивач не є ні власником ні користувачем земельної ділянки, на якій було збудовано прибудову (тамбур) до АДРЕСА_2.

Відповідно до положень п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

У п. 21 цієї ж Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону № 3038-VІ, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Суд звертає увагу, що в пункті 2 рішення Виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 28.12.2006 року № 1090, яким позивачу було надано дозвіл на будівництво спірного тамбура, зазначено про необхідність замовникам оформити технічну документацію та зареєструватися і отримати дозвіл на виконання будівельних робіт в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

В період надання дозволу на будівництво та безпосереднього будівництва тамбуру (2006-2007 рр) діяв Закон України «Про планування і забудову територій», відповідно до ч. 1 ст. 23 якого забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об’єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі будівництво). Будівництво об’єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Згідно Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року № 1699-ІІІ будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_3 України.

Статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єкта містобудування, зобов’язані отримати дозвіл від виконавчого комітету ради.

Відповідно до ст. 29 цього Закону дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі проектної документації, документа, що засвідчує право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, угоди про право забудови земельної ділянки, рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, комплексного висновку державної інвестиційної експертизи, документа про призначення відповідальних виконавців робіт.

Будівництво без належного дозволу має місце як при відсутності дозволу на будівництво, так і при відсутності дозволу на виконання будівельних робіт.

Органом уповноваженим видавати дозвіл на виконання будівельних робіт були виключно інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій» громадянам, які є власниками (користувачами) земельних ділянок у селах, селищах та містах районного значення, спеціально уповноважений орган з питань містобудування та архітектури може надавати будівельний паспорт об'єкта містобудування та погоджувати проектну документацію на будівництво об'єкта містобудування без попереднього надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо його інженерного забезпечення.

Будівельний паспорт, виданий позивачу комунальним госпрозрахунковим проектним виробничим бюро, не може вважатись дозволом, який видається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю та не може підміняти його. Крім того, будівельний паспорт, виданий позивачу, містить примітку про те, що житловий будинок після закінчення реконструкції зі зміною житлової площі підлягає прийманню в експлуатацією міською приймальною комісією.

Дозвіл на виконання будівельних робіт – будівництво тамбура до квартири в житловому будинку, який знаходиться на вул. Святомиколаївській, 38 у м. Олександрії Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю позивачу не давала.

Закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_3 України.

Згідно з п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що приміщення тамбуру площею 6,3 кв.м., яке входить до складу двокімнатної квартири № 6 за адресою: м. Олександрія, Кіровоградська обл., вул. Святомиколаївська, 38, у встановленому законом порядку введено в експлуатацію.

Судом встановлено, що 30 березня 2017 р. позивач звернулась до Управління Державної архітектурно - будівельної інспекції у Кіровоградській області з заявою про реєстрацію декларації на новозбудований тамбур. Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області 10.04.2017 року своїм листом № 1011-1.30/2/1.18/1090 повернуло на доопрацювання декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, посилаючись на неповноту даних в декларації – відсутність документа, який підтверджує право власності або право користування на земельну ділянку; відсутність документу, який дає право на виконання будівельних робіт .

Частиною 1 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – закон № 3038-VI) передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (з урахуванням змін від 17.01.2017).

Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом ОСОБА_3 України.

Згідно з частиною 6 статті 39 Закону № 3038-VI інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, якщо така декларація подана чи оформлена з порушенням встановлених вимог.

Частиною 7 статті 39 Закону № 3038-VI встановлено, що інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у видачі сертифіката з таких підстав: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; невідповідність об'єкта проектній документації на будівництво такого об'єкта та вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил.

Процедуру прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_3 України № 461 від 13 квітня 2011 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Пунктом 17 Порядку № 461 встановлено, що реєстрація декларації здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Декларація приймається в дозвільному центрі за місцезнаходженням об'єкта. Реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцезнаходженням об'єкта на безоплатній основі.

Відповідно пункту 18 Порядку № 461 замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції два примірники декларації за формою згідно з додатком 1.

Згідно п. 21 постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 13 квітня 2011 року № 461 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», у разі коли декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, Інспекція повертає її на доопрацювання з обґрунтуванням підстав повернення у строк, передбачений для її реєстрації. Після усунення недоліків, що стали підставою для повернення декларації на доопрацювання, замовник може повторно звернутися до Інспекції для реєстрації декларації.

Також, у відповідності до пп. 3 п. 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 09.07.2014 року № 294, Держархбудінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, реєструє повідомлення та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення та декларації про початок виконання будівельних робіт та у визначених законодавством випадках повертає такі декларації.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що чинним законодавством не передбачено можливості (права) відмови Державної архітектурно-будівельної інспекції та її територіальними органами у реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, крім повернення декларації на доопрацювання, суд приходить до висновку, що Інспекція не відмовила позивачу у реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, а відтак рішення Інспекції № 1011-1.30/2/1.18/1090 від 10.04.2017 року про повернення декларації на доопрацювання не дає підстав вважати про наявність між сторонами спору про право. Крім того, позивач не використала своє право повторно звернутися до Інспекції для реєстрації декларації.

Згідно з вимогами пункту 2 постанови Кабінету ОСОБА_3 України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» № 461 від 13.04.2011 року прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Таким чином, дії щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації здійснюються Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами, як суб'єктом владних повноважень.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення ст. 16 ЦК України щодо компетенції суду загальної (цивільної) юрисдикції, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, суд загальної юрисдикції у справах щодо зобов’язання Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю зареєструвати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, не вправі втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області зареєструвати декларацію про готовність до експлуатації об'єкта будівництва – тамбуру, площею 6,3 кв.м., прибудованого до квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Олександрійської міської ОСОБА_3, Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області про визнання права власності на житлове приміщення та зобов’язання зареєструвати декларацію про готовність об’єкта будівництва до експлуатації – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 діб з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області. У цьому разі десятиденний строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після

Суддя Р.І.Соколова