У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України, треті особи: Попаснянська міська рада Луганської області, Попаснянська районна рада Луганської області, Попаснянська районна військово-цивільна адміністрація Луганської області, Луганська обласна державна адміністрація обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування майнової та моральної шкоди, компенсації за зруйнований будинок внаслідок бойових дій за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Луганській області, яке діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 3 жовтня 2014 року внаслідок бойових дій та проведення антитерористичної операції (далі - АТО) прямим попаданням снаряду був повністю зруйнований належний їй на праві власності житловий будинок, площею 47,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 Попаснянський район Луганська область. 6 жовтня 2014 року органами місцевої влади був складений комісійний акт, згідно якого будинок зруйнований повністю, ремонту чи відновленню не підлягає, для помешкання не придатний.

Позивачка зазначала, що вона неодноразово зверталась до органів держаної влади та місцевого самоврядування, але питання відбудови її будинку та виплати компенсації за зруйнований будинок не вирішено. Указувала, що будинок був зруйнований в період проведення антитерористичної операції, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками ч. 3 ст. 258 КК України.

Ураховуючи викладене та збільшивши в ході розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд відшкодувати з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений житловий будинок у розмірі 576 350 грн 50 коп., а також завдану їй моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.

Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_3 за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 576 350 грн 50 коп. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі Головне територіальне управління юстиції у Луганській області, яке діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_3 судові рішення не оскаржила.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 й відшкодовуючи їй лише майнову шкоду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями позивачки був пошкоджений під час проведення антитерористичної операції та внаслідок її проведення, що є загальновідомим фактом, тому встановлення причини руйнування будинку є зайвим. Будинок зруйнований повністю, ремонту чи відновленню не підлягає, для помешкання не придатний. У зв'язку з чим відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та за аналогією закону ст. 86 Кодексу цивільного захисту України позивачка має право на відшкодування шкоди, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому наявність вироку суду щодо осіб, які вчинили терористичний акт і зруйнували будинок, не є обставиною, з якою пов'язується відшкодування шкоди, оскільки після їх встановлення держава зможе пред'явити регресний позов. Розмір компенсації позивачці за знищене житло визначений згідно з вимогами закону.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Згідно з актом від 6 жовтня 2014 року в м. Попасній Луганської області, комісією Попаснянської міської ради Луганської області було проведено обстеження домоволодіння за указаною адресою та встановлено, що внаслідок прямого влучення снаряду, будинок зруйновано повністю, відновленню не підлягає, для проживання не придатний.

4 жовтня 2014 року органом досудового розслідування Попаснянським районним відділом головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт) за фактом пошкодження, внаслідок артобстрілу 3 жовтня 2014 року м. Попасної Луганської області з окупованої території житлових будинків, у тому числі будинку, розташованого за указаною вище адресою. Позивачка до теперішнього часу житлом не забезпечена, відшкодування за зруйнований будинок не отримала, будинок останньої не застрахований.

Загальновідомим є той факт, що у 2014 році на території Донецької та Луганської областей згідно з Указом Президента України від 14 квітня 2014 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» проводилась антитерористична операція.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Луганська область - з 7 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Луганської області не прийнято.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 2 грудня 2015 року Попаснянський район та м. Попасна Луганської області, на території якої розташований будинок позивачки, належить до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Вирішуючи спір, суди вважали встановленим той факт, що житловий будинок, що належить ОСОБА_3, зруйновано в результаті антитерористичного акту.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 19 цього Закону встановлено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на території Донецької та Луганської областей (далі - План заходів). Згідно з п. 2 Плану заходів Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерству соціальної політики України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Міністерству юстиції України та Міністерству фінансів України необхідно було підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів, в тому числі - «Про затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях». Вирішення порушеного питання можливо після законодавчого урегулювання визначення відповідного механізму відшкодування (компенсації) витрат громадянам, у яких повністю або частково зруйновано житло внаслідок бойових дій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції. Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.

Враховуючи, що на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, не встановлено державний орган на який покладено обов'язок здійснювати відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування, суди виходили з того, що відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України (аналогія закону) до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачці шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження будинку терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норми Кодексу цивільного захисту України, які узгоджується із ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Згідно зі ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, який судами застосовано за аналогією закону, встановлено, що постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

При цьому апеляційний суд дійшов суперечливого висновку, зазначивши одночасно те, що відсутність добровільної згоди позивачки на передачу всього об'єкту нерухомості, за яке має бути виплачена компенсація, органу влади немає правового значення, оскільки норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України районний суд застосував за аналогією закону лише для визначення суми компенсації, а також про те, що під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 підтвердила свою згоду (напевне усно, так як відповідної заяви у справі немає) на припинення свого права власності на зруйнований будинок та передачу органу місцевого самоврядування.

Разом з тим апеляційний суд зазначив про те, що ОСОБА_3 має намір зберегти право власності на земельну ділянку, на якій розташований зруйнований житловий будинок. Проте у такому разі колегія суддів звертає увагу на положення ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України про нерозривну цілісність земельної ділянки і об'єкта нерухомості, на якій він знаходиться, які регулюють автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до нового власника нерухомості.

У порушення зазначених норм матеріального права та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суди не встановили, чи зверталась позивачка до Попаснянської міської ради або Попаснянської районної державної адміністрації Луганської області із пропозиціями про добровільну передачу пошкодженого будинку, чи можливості забезпечення її новим житлом замість зруйнованого, яка доля земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, та яка норма права у зв'язку з цим підлягає до застосування.

Посилання касаційної скарги на те, що виплата постраждалим від зруйнованого майна під час АТО можлива лише в разі передбачення у Державному бюджеті України відповідних бюджетних призначень для відшкодування такої шкоди та при наявності законодавчого врегулювання порядку виплати шкоди, є безпідставними й такими, що не відповідають вимогам міжнародно-правовим актам, Конституції України та законам України.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 1 Конвенції передбачено, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 8 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини», Суд зазначив, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» Суд зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Крім того, колегія суддів зазначає й таке. Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.

У зв'язку з наведеним та на виконання вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суду слід обговорити питання з метою залучення до участі у справі осіб, до яких у подальшому держава у разі доведення позову ОСОБА_3 може пред'явити регресні вимоги про відшкодування шкоди. Зазначені обставини є загальновідомими (ч. 2 ст. 61 ЦПК України) та випливають як із національних законодавчих актів, так і з міжнародних актів про агресію проти України, враховуючи те, що, як встановив суд, артобстріл, від якого зруйнований будинок позивачки, був проведений з непідконтрольної Україні території, а саме з території, підконтрольної терористами.

За таких обставин, коли фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне, обґрунтоване й справедливе судове рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Луганській області, яке діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задовольнити частково.

Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 14 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді : Б.І. Гулько

В.І.Журавель

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик