гСправа № 358/1167/17 Провадження № 2-а/358/198/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Тітов М.Б., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького обєднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1, звернувшись до суду з даним позовом до Кагарлицького обєднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі-відповідач), просить визнати протиправним порушення з боку відповідача по відношенню до нього вимог частини 3 статті 22 Конституції України, якою заборонено при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючого у нього права на отримання компенсації за втрату працездатності під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, та стягнути на його користь державні пенсії в якості відшкодування шкоди здоровю, за втрату працездатності, в розмірі не меншому ніж 8,75 мінімальної пенсії за віком, з урахуванням ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» щомісячно, без строку. (а.с. 1-3).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що він в травні місяці 2006 році отримав довідку МСЕК серії КИО-1 № 260583, згідно якої йому встановлено безстрокову 2 групу інвалідності, повязану з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Держава визнала, що роботи в зоні Чорнобильської АЕС виконувались далеко за межею безпечних умов праці. Так постанова Ради Міністрів Української PCP від № 207-7 від 10.07.1986 року визнала ці роботи, починаючи з 26.04.1986 року, особливо тяжкими и небезпечними (список № 1), при цьому один день цих робіт зараховувався як три - це єдиний випадок в історії України. Держава також визнала неймовірно високий ризик для здоровя ліквідаторів - для всієї зони виконання робіт він складав - 2, а для зони відселення - 5.

Цією ж постановою держава визнала свою вину за всякі пошкодження здоровя, можливе каліцтво, втрату працездатності ліквідаторів при виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і встановила спрощену систему оформлення і виплати державної пенсії ліквідаторів в розмірі фактичних збитків, розмір яких повинен був розраховуватися по Правилах затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 3.06.1984 р. № 690.

Також, враховуючи вимоги статей 36 та 37 Основ законодавства Союзу PCP та союзних республік про працю, вимог підпункту 1 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР від 08.05.1986 року № 168-5, було встановлено нормування розміру заробітної плати працюючих на підставі тарифних ставок та розрядів

Відповідно до вищевказаних правил, держава гарантувала, що в разі отримання ним шкоди здоровю, каліцтва, втрати працездатності при виконанні особливо небезпечних робіт з ліквідації Чорнобильської катастрофи, він буде отримувати щомісячне відшкодування, в формі державної пенсії, яке буде сплачуватися незалежно від нарахування та виплати соціальної пенсії з інвалідності, військової пенсії та пенсій з інших підстав.

У 1991 році держава прийняла Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ, надалі - Закон, в якому підтвердила всю відповідальність за шкоду здоровю, каліцтво, втрату працездатності ліквідаторами внаслідок роботи в зоні відчуження ЧАЕС (стаття 13 Закону). Також було підтверджено і виплати інвалідам ЧАЕС в розмірі фактичних збитків, розмір яких повинен був розраховуватися по відповідних правилах, тобто по Правилах затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 03.06.1984 р. № 690. Згідно ст. 54 вказаного закону, для ліквідаторів були встановлені державні гарантії, що розмір державних пенсій при втраті 100% професійної працездатності не може бути меншим ніж 7 мінімальних заробітних плат.

У 1993 році Верховна Рада України встановила соціальну гарантію для усіх постраждалих від Чорнобильської катастрофи, згідно якої розмір державних пенсій постраждалих при втраті 100 % працездатності не може бути меншим ніж розмір 11 пенсій за віком. Але ні уряд України, ні Пенсійний фонд, не прийняли до виконання Закон, підмінивши його цілою низкою постанов, якими нівелювали відповідальність держави і суттєво обмежили розмір компенсацій.

Тому, позивач був вимушений звернутися до суду, який зобовязав відповідача виконувати вимоги Закону і нараховувати та сплачувати належні йому пенсії в розмірі не меншому ніж 8,75 розмірів мінімальної пенсії за віком.

У 2011 році, під виглядом коригування соціальних виплат, Пенсійний фонд України припинив належні йому відповідно до остаточного рішення суду щомісячні виплати за втрату працездатності, обмежившись мінімальними соціальними виплатами. Це обґрунтовувалося рішеннями Конституційного Суду України.

22.05.2017 року він особисто звернувся до Секретаріату Конституційного Суду України за поясненнями, коли, яким чином і на підставі якого нормативного акту було скасоване його право отримувати компенсацію втрати працездатності внаслідок виконання робіт з ліквідації Чорнобильської катастрофи, яке він набув з моменту початку виконання цих робіт на підставі постанов Ради Міністрів Української PCP від 08.05.1986 року № 168-5 та № 207-7 від 10.07.1986 року.

Конституційний Суд України йому розяснив, що його конституційне право на отримання державних пенсій в розмірі встановленому остаточним рішенням суду, не може бути скасовано поки діють відповідні статті Конституції України. Ні рішення Конституційного Суду України, ні нові акти законодавства не можуть обмежити вже існуючі у конституційні права - це імператив частини 3 статті 22 Конституції України, тому позивач вважає, що його не виконання потрібно розцінювати як свавілля і узурпація влади. Станом на сьогодення, є чинними і підлягають обовязковому застосуванню рішення та висновки Конституційного Суду України відповідно до ч. 3 статті 22 Конституції України, тому на підставі ст. 8 Конституції України, він звернувся до суду за захистом своїх прав і свобод людини і громадянина.

Ухвалою судді від 23 серпня 2017 року відкрито скорочене провадження у справі та запропоновано відповідачу в десятиденний строк, з дня одержання копії ухвали, подати через канцелярію суду заперечення проти позову та необхідні документи або заяву про визнання позову.

Відповідач у встановлений законом термін надав заперечення на позов, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та зазначив, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії, у звязку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються актами Кабінету Міністрів України. Згідно з частиною 1 статті 67 Закону № 796-ХІІ конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Тому, Кабінет Міністрів України має всі достатні правові підстави врегулювати питання здійснення соціальних виплат та допомоги в межах фінансових ресурсів, передбачених чинним законодавством України.

Крім того, нарахування та виплата пенсій здійснюється управлінням відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанови КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210, тому відповідач вважає, що управління не порушує жодних конституційних прав ОСОБА_1, та просив у задоволенні позову відмовити.

Розгляд справи проведено у порядку скороченого провадження у відповідності зі ст.183-2 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, дослідивши та оцінивши в їх сукупності надані позивачем та відповідачем письмові докази, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії № 056424, виданим 19.05.2006 року та вкладкою до нього № 605294 с від 19.05.2006 року. 2 група інвалідності позивачу встановлена 26 травня 2008 року, що підтверджується посвідченням серії ААБ № 007152, виданим Управлінням праці та соціального захисту населення Богуславської РДА (а.с. 6).

Позивач перебуває на обліку в Кагарлицькому обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує державну пенсію як інвалід - ліквідатор ЧАЕС 2-ої групи відповідно до ст.ст. 49-54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

05.05.2011 року рішенням Богуславського районного суду Київської області позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області про перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» задоволено з 26.06.2010 року. Визнано неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області у проведенні перерахунку ОСОБА_1 основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, як особі віднесеній до категорії 1 інваліду 2 групи, згідно положень ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобовязано управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоотриману суму державної пенсії по інвалідності, яка повинна становити не нижче 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та недоотриману суму додаткової пенсії за шкоду здоровю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 26.06.2010 року та в подальшому здійснювати виплати відповідно до змін діючого законодавства за мінусом виплачених сум, виходячи з того, що мінімальна пенсія за віком для проведення вказаних виплат визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом». (а.с. 7-10).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постанову Богуславського районного суду Київської області змінено в абзацах 3-22 резолютивної частини слів з «та в подальшому здійснювати виплати відповідно до змін діючого законодавства» на слова «до 22.07.2011 року включно з врахуванням виплачених сум». (а.с. 11, 12).

22.05.2017 року позивач звернувся до Конституційного Суду України за розясненнями, коли, яким чином і на підставі якого нормативного акту було скасоване його право отримувати компенсацію втрати працездатності внаслідок виконання робіт з ліквідації Чорнобильської катастрофи, на що 16.06.2017 року за №4-14-18/1265 отримав листа, згідно якого йому було розяснено, що Конституційний Суд України не має права розглядати ті чи інші питання за власною ініціативою, встановлювати факти завдання шкоди, визначати розмір і форми компенсації цієї шкоди, тощо, тому вирішувати питання, які зазначені позивачем у зверненні, не відноситься до компетенції Конституційного суду України.

Крім того звернуто увагу позивача, що рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 не перешкоджають органам Пенсійного фонду України призначати соціальні виплати відповідно до Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005. У рішеннях від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 року Суд констатував, що Кабінет Міністрів України є органом, який відповідно до Конституції України забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України є органом, що реалізує таку політику, в тому числі і за рахунок Державного бюджету України. Суд визнав право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, відповідно до Конституції і законів України (а.с. 10).

Право позивача на отримання пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії передбачено статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Стаття 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону № 76-VIII від 28.12.2014 встановлює державну пенсію особам, віднесеним до категорії 1 та у звязку з втратою годувальника, та визначає, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у звязку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у звязку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Статтею 50 цього ж Закону визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу на те, що ще Законом України від 14 червня 2011 року № 3491- VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог Закону від 14 червня 2011 року № 3491-VI, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Отже, в даному випадку застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до 23 липня 2011 року здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених вищевказаним законом, а з 23 липня 2011 року - у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої було змінено порядок обчислення пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний звязок з Чорнобильською катастрофою та зроблено перерахунок пенсій з 01 січня 2012 року.

Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу УІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», було визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу УІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 року з наступними змінами, де Конституційний Суд України зазначив, що Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.

Відповідно ч.1 ст.117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обовязковими до виконання.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України є органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України, тобто Кабінету Міністрів України надано право визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в п.п.2, 3 ст.116 Конституції України.

Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, є обовязковими для виконання на всій території України для органів державної влади при виконання ними своїх функцій, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обовязок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 стаття 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кайртан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначенні як законами України так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.

Слід звернути увагу на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні №3-рп/2012 від 25.01.2012 року виходив з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, повязується з його функціями, визначеними в пунктах 2,3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Даним рішенням Конституційного суду дано тлумачення, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції, на основі і виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Окрім того, в Ухвалі Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі Великода проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою. Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

У даному Рішенні суду зазначено, що суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції.

Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначив, що дія судового рішення, яким встановлено розмір пенсії, припиняється, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.

Тобто, рішення суду від 22.04.2011 року щодо перерахунку пенсії позивачу підлягало виконанню до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування цих соціальних виплат.

А з урахуванням внесення змін у профільний Закон, який регулює нарахування та виплату пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, підстав для нарахування і виплати їх у інших розмірах, немає, а тому, суд приходить до висновку, що відповідач, здійснюючи ОСОБА_1 відповідні виплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законодавством України.

За наведених обставин суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 46, 116, 117 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011, рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012 року, ст.ст. 7, 23, 51 Бюджетного кодексу України, ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України від 28.12.2014 року №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", постановами Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011, № 1210 від 23.11.2011 та від 28.12.2011 № 1381, № 1210 27 листопада 2011 року, ст.ст. 6, 8, 94, 159-163, 183-2 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кагарлицького обєднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії.

Сторони звільнити від сплати судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Богуславський районний суд протягом 10 днів з моменту отримання копії постанови.

Постанова набирає чинності після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання апеляції, якщо вона не скасована, після прийняття рішення Київським апеляційним адміністративним судом.

Головуючий: суддя ОСОБА_2