Справа № 145/2070/16-ц Провадження № 22-ц/772/2111/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого судді Панасюка О.С., суддів Ковальчука О.В., Кучерського П.В., з участю секретаря Ліннік Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк ОСОБА_1», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки припиненим, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року,

встановила:

В грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з цим позовом, вказуючи що 04 червня 2007 року між нею та Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк ОСОБА_1» (далі ПАТ «Райффайзен банк ОСОБА_1», банк) було укладено договір іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору від № 014/035-23/50153, відповідно до якого їй було надано кредит на суму 60600 доларів США, що еквівалентно 306 030 грн 00 к. зі сплатою 12,85 % річних, за яким судом ухвалено рішення про стягнення заборгованості.

В ході примусового виконання рішення суду було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його опису й арешту, оцінки та реалізації на прилюдних торгах.

Нерухоме майно, що є предметом іпотеки, було передано на прилюдні торги за стартовою ціною 298 539 грн 00 к. На повторні торги майно було виставлено за ціною 238 831 грн 20 к. (-20%), на треті торги майно було виставлено за ціною 208 977 грн 30 к. (-30%).

Оскільки за результатами трьох прилюдних торгів вищезазначене нерухоме майно залишилося нереалізованим, ВДВС Тиврівського РУЮ листом від 13 серпня 2013 року було запропоновано ПАТ «Райффайзен банк ОСОБА_1» в рахунок погашення боргу як іпотекодержателю залишити за собою нереалізоване майно.

Листом від 12 листопада 2013 року №114-29-0-00/1944 стягувач повідомив ВДВС Тиврівського РУЮ про відмову залишити за це нерухоме майно.

Оскільки іпотекодержатель не скористався правом придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, просила визнати іпотеку припиненою на підставі ч. 3 ст. 34 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати це рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен банк ОСОБА_1», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк ОСОБА_1» 04 червня 2007 року був укладений кредитний договір № 014/035-23/50153, за яким їй було надано кредит на суму 60600 доларів США, зі сплатою 12,85 % річних на строк по 3 червня 2022 року.

У забезпечення виконання зобовязань за цим договором сторони того ж дня уклали договір іпотеки жилого будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: Вінницька область Тиврівський район с. Селище вул. Свердлова, 63, за реєстровим номером № 1286, посвідчений приватним нотаріусом ( а. с. 4 6).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2010 року задоволено позов ПАТ «Райффайзен банк ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто із неї борг в сумі 65 450 доларів США 56 центів США, що еквівалентно станом на 02 жовтня 2010 року за курсом НБУ 518 702грн 23 к. , судовий збір 1700 грн, 220 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а. с. 60 63).

ПАТ «Райффайзен банк ОСОБА_1» звернувся до ВДВС Тиврівського РУЮ з виконавчим листом № 2-1972/2010 року, виданим Ленінським районним судом м. Вінниці про стягнення заборгованості з позивача на загальну суму боргу 520 522 грн 23 к.

21 листопада 2011 року за даним виконавчим листом відкрито виконавче провадження № 29944588 та запропоновано боржнику добровільно сплатити борг (а. с. 7).

19 липня 2012 року державним виконавцем було описано і арештовано майно боржника, а саме: житловий будинок з господарськими спорудами по вул. Свердлова, 63 в с. Селище Тиврівського району Вінницької області та земельну ділянку площею 0,0537 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, що належать ОСОБА_2 (а.с.9).

Арештоване майно передано для реалізації з прилюдних торгів до Вінницької філії ПП «Спеціалізованепідприємство юстиція» відповідно до договору № 07/042/13/А від 29 травня 2013року застартовою ціною 298539,00 грн (а. с. 9)

За результатами проведення трьох прилюдних торгів це майно реалізоване не було (а. с. 8).

Листом від 13 серпня 2013 року ВДВС Тиврівського РУЮ запропоновало відповідачу в рахунок погашення боргу, як іпотекодержателю, залишити за собою нереалізоване майно, однак АТ «Райффайзен банк ОСОБА_1» повідомило про відмову залишити за собою в рахунок це майно (а. с.10).

Постановою головного Державного виконавця ВДВС Тивровського РУЮ від 30 серпня 2013 року виконавчий лист № 2-1977-2010 від 08 вересня 2010 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен банк ОСОБА_1" боргу в сумі 520522 грн 23 к. повернуто стягувану та припинено чинність арешту майна боржника і скасовано інші заходи примусового виконання рішення ( а.с. 11).

27 лютого 2017 року виконавче провадження знищено у звязку із закінченням строку його зберігання (а. с. 70 72).

Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 17 Закону №898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

За змістом частин першої та третьої статті 49 Закону №898-IV протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

Системний аналіз положень статей 3, 17 та 49 Закону №898-IV свідчить про те, що припинення іпотеки у звязку з застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи.

При цьому слід ураховувати строк договору, розмір заборгованості, а також встановлені у справі обставини, а саме: чи продовжується дія кредитного договору після звернення стягнення на предмет іпотеки; чи звернуто на всю суму заборгованості за кредитом стягнення; які наслідки збереження або припинення іпотеки з огляду на інтереси обох сторін договору кредиту та договору іпотеки; підстави відмови іпотекодержателя від отримання предмета іпотеки; та чи діють сторони добросовісно тощо.

Аналогічний висновок, який згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим до застосування судами України викладений у постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року (справа №6-222цс15).

Оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2010 року з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто усю суму заборгованості за кредитним договором, дія кредитного договору після звернення стягнення на предмет іпотеки не продовжується, ПАТ "Райффайзен банк ОСОБА_1" як фінансова установа не може за призначенням використовувати предмет іпотеки у разі набуття права власності на нього, натомість отримує додатковий тягар щодо його реалізації, ОСОБА_2 з часу ухвалення рішення про стягнення заборгованості не вживала жодних заходів щодо його виконання, зокрема й шляхом продажу предмета іпотеки, припинення якої взагалі фактично унеможливить виконання судового рішення через відсутність у боржниці іншого майна, то суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про безпідставність позовних вимог, хоча й помилково мотивував таке рішення неможливістю застосування до спірних правовідносин Закону України «Про іпотеку» через відсутність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 28 вересня 2016 року (справа № 6-1680цс16), за яким норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобовязань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Таким чином, оскільки внаслідок ухвалення власного рішення його зміст не зміниться, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишення без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 6 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_4

Судді: /підпис/ ОСОБА_5

/підпис/ ОСОБА_6

Згідно з оригіналом ОСОБА_4