ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2017 року справа № 813/2235/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання: Іванес Х.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1 представника відповідача Роліної Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом, в якому просить : визнати протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 за відмову у відшкодуванні витрат вартості квитка в сумі 250 грн., тип ІІІ серія УАРМ №670100 від 23.09.2016 за проїзд у службовому відрядженні транзитним міжміським автобусом загального користування, рейсом "Київ-Львів" з міста Житомира до міста Львова; зобов`язати Львівський обласний військовий комісаріат відшкодувати вартість квитка в сумі 250 грн за проїзд у службовому відрядженні транзитним міжміським автобусом загального користування, рейсом "Київ-Львів" з міста Житомира до міста Львова; зобов`язати Львівський обласний військовий комісаріат подати звіт про виконання судового рішення .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач не відшкодував витрати за проїзд автобусом, чим порушив вимоги Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.08.2011 № 530. Зазначив, що посилання відповідача на те, що квиток наданий на автобус, є неналежним підтверджуючим документом, оскільки оформлений неналежним чином, суперечить вимогам ст..2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", п.1.13, п.2.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.08.2011 № 530.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача подав заперечення на адміністративний позов, в яких вказав, поданий квиток на автобус, є неналежним підтверджуючим документом про вартість проїзду, для відшкодування витрат на відрядження, оскільки заповнений від руки, що суперечить наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.05.2006 р №503, яким затверджено типові форми квитків.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у повному обсягу.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 вересня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та надав їм правову оцінку.

Майор ОСОБА_1 , проходить службу у Головному представництві замовника №4762, яке знаходиться у м. Львові.

Відповідно до наказів начальника Головного представництва замовника №4762 (по стройовій частині) від 13.09.2016 р №146 та від 16.09.2016 р №149 в період з 13.09.2016 по 24.09.2016 р ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні.

Після повернення з відрядження, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з оригіналами документів, що підтверджують вартість витрат на відрядження для їх відшкодування згідно Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 28.09.2016 р№1159.

Відповідно до звіту про використання коштів, позивачу підлягала сума відшкодування витрат на відрядження 3494,98 грн, виплачено було 3244,98, що на 250 грн менше, оскільки квиток на автобус заповнений в ручну, а не друкованим способом, відповідно вказана частина коштів не підлягає відшкодуванню.

Позивач не погодився з такими діями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно пункту 1.1 Інструкції № 530, службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.

Згідно п. 2.1, 2.5 Інструкції військовослужбовцям, відрядженим в межах України, витрати на проїзд до місця відрядження та назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних з придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Відрядженому військовослужбовцю також відшкодовуються витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами) відповідно до маршруту, погодженого з керівником.

До матеріалів справи позивачем було додано квиток на міжміський автобус Київ-Львів (позивач їхав з Житомира до Львова) від 23.09.2016р тип ІІІ серії УАРМ №670100 на суму 250 грн.

Отже, позивач має право на відшкодування зазначених витрат на проїзд до місця відрядження та назад.

Щодо посилань представника відповідача ,що квиток неналежним чином оформлений, оскільки його форма не відповідає п.2 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.05.2006р. №503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування, не береться судом до уваги, оскільки квиток відповідає формі, передбаченій додатком 1 до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 25.05.2006р. №503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування.

Також суд зазначає, що відповідно до п.14 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, підтверджуючими документами, зо засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено, що розрахунковий документ- документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Таким чином, заповнення вручну реквізитів, зазначених у типових формах квитків на проїзд пасажирів на міжміських маршрутах, не суперечить вимогам до розрахункових документів, що передбачені статтею 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Відтак вимога позивача про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 відшкодувати вартість квитка в сумі 250 грн за проїзд у службовому відрядженні транзитним міжміським автобусом загального користування, рейсом "Київ-Львів" з міста Житомира до міста Львова підлягає до задоволення.

В частині позовної вимоги позивача про визнання бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у відшкодуванні витрат вартості квитка в сумі 250 грн., тип ІІІ серія УАРМ №670100 від 23.09.2016 за проїзд у службовому відрядженні транзитним міжміським автобусом загального користування, рейсом "Київ-Львів" з міста Житомира до міста Львова, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

Однак, обов`язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору, є прямий (безпосередній) вплив такого рішення, дії чи бездіяльності на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов`язків. Враховуючи, що у даних правовідносинах впливає на права позивача саме рішення відповідача, а не окремі дії, вчинені у процесі здійснення владних повноважень, за результатами яких прийнято рішення, ці дії не можуть бути предметом оскарження до адміністративного суду окремо від оскарження рішення. Обставини щодо вчинення цих дій входять до предмету доведення у справі за позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень. Таким чином, обов`язковою ознакою рішення, дії або бездіяльності, оскарження яких підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, є їхня юридична значимість та вчинення безпосереднього впливу на стан суб`єктивних прав та обов`язків особи.

Оскаржена за цим позовом бездіяльність відповідача не створює для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, не мають самостійного правового значення, оскільки не являють собою остаточне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Львівського обласного військового комісаріату подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Положення ч.1 ст.267 КАС України передбачають, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, з метою забезпечення повного, правильного і своєчасного виконання рішення суду передбачено повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за його виконанням.

Керуючись наданим правом, а не обов`язком, суд, за наслідками встановлених обставин та досліджених доказів, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю шляхом подання звіту відповідачем, з урахування чого, заявлена вимога задоволенню не підлягає.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 відшкодувати ОСОБА_1 вартість квитка в сумі 250 грн за проїзд у службовому відрядженні транзитним міжміським автобусом загального користування, рейсом "Київ-Львів" з міста Житомира до міста Львова.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 26 вересня 2017 року.

Суддя Гулкевич І.З.