БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.03.2015

Справа № 497/270/15-п

Провадження № 3/497/104/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2015 року суддя Болградського районного суду Одеської області Кравцова Алла Валентинівна, розглянувши адміністративні матеріали відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, що працює головним інженером Болградського КП "Горводоканал", мешкає по вул. Лиманна, 21 в м. Болград Одеської області (паспорт серії №799596, виданий 21.10.1997 року Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1),

- про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4ст.140 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИЛА:

28.01.2015 року працівниками ДАІ було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 №564914, згідно якого ОСОБА_1, перебуваючи на посаді заступника директора КП "Міськводоканал" своєчасно не вжив заходів щодо своєчасного ремонту та усунення ямковості по вул.А.Христєва в м.Болград навпроти "Винзаводу", в результаті чого а/м "Ford Escort" д/з ВН5188ВН під керуванням гр.ОСОБА_2 та мопед "Ямаха" під керуванням водія ОСОБА_3, об'їжджаючи ями, здійснили зіткнення, від чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. ДТП сталася в результаті порушення вимог ДСТУ358797, за що передбачена відповідальність ст.140ч.4 КУпАП.

ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину у скоєнні вказаного правопорушення не визнав, пояснив, що, по-перше, на тій ділянці дороги ями - в технічному розумінні ям - відсутні - є нерівність дороги, а вказане ДТП сталося з вини водія ОСОБА_2, який мав дотримуватися безпечного керування, оскільки керував джерелом підвищеної безпеки, але виїхав на зустрічну смугу руху - з-за чого, переважно, і сталося ДТП.

Крім того, він, ОСОБА_1, не може нести відповідальність за стан доріг, оскільки не є керівником комунального підприємства - на момент складання протоколу працівниками міліції лише виконував обов'язки керівника на час відсутності директора КП "Горводоканалу" ОСОБА_4 у зв'язку з його захворюванням. До того ж комунальному підприємству "Горводоканал" Болградською міською радою не були делеговані повноваження щодо догляду за станом комунальних доріг у виді ремонту та усунення ямковості, встановлювання дорожніх знаків про наявність ям, тощо, оскільки ніякого розпорядження з цього приводу міською радою не постановлювалося, відсутній будь-який договір між КП "Горводоканал" та міською радою з цього питання, крім того, статут комунального підприємства "Горводоканал" не містить про це ніяких положень, кошти на це комунальному підприємству не виділяються - ремонтом доріг займалося інше підприємство за домовленістю чи за договором з міською радою.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення ОСОБА_1, суд дійшов висновку про недоведеність в його діях (бездіяльності) складу правопорушення, передбаченого ч.4ст.140 КУпАП, що підтверджується, крім його пояснень суду, також матеріалами справи, зібраними в ході досудової підготовки справи до розгляду.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 256, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити у судовому засіданні наявні у справі докази, надати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване законне рішення.

Судом за клопотанням ОСОБА_1 були витребувані докази, допитаний свідок ОСОБА_5 - керівник дорожнього підрозділу КП "Горводоканал", допитані свідки - працівники міліції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - інспектори ДАІ і, в результаті дослідження та розгляду отриманих матеріалів і пояснень, суд дійшов висновку про недостатність доказів для визнання ОСОБА_1 винним за наступних підстав.

Комунальна власність є самостійною формою публічної власності, відокремленою від державної власності. В Україні комунальна власність дістала визнання разом із уведенням інституту місцевого самоврядування (1990). Чинна Конституція України закріпила принципово нові засади функціонування комунальної власності та її економічної природи, відповідно до яких комунальна власність в Україні виникла спершу на основі безоплатної передачі територіальним громадам майна із загальнодержавної власності. Тепер вона збільшується переважно за рахунок виробничої та іншої діяльності комунальних підприємств, надходжень з власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Згідно з положеннями ст.327 Цивільного кодексу України законодавець не встановлює переліку майна, що може бути об’єктом права комунальної власності, обмежившись загальною нормою, згідно з якою в комунальній власності є майно, в тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Стаття 142 Конституції України містить певні критерії для визначення переліку об’єктів права комунальної власності, а саме, матеріальною й фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Визначальні принципи управління майном, що є в комунальній власності, полягають у тому, що правомочність власника здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Порядок реалізації цих прав певною мірою визначається законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Поки що в Україні немає спеціального законодавчого акта, який би детально визначав обсяг прав комунальних підприємств, установ та організацій щодо закріплюваного за ними майна. У період, коли комунальна власність була різновидом державної власності, ці правомочності визначалися нормами, що стосувалися державних підприємств, установ та організацій, а отже, за комунальними підприємствами майно закріплювалося на праві повного господарського відання, а за комунальними установами та організаціями – на праві оперативного управління. Така практика збереглася й після відокремлення комунальної власності від державної у зв’язку з прийняттям Конституції України. Після введення в дію Господарського кодексу України певну визначеність отримали правові засади комунальних унітарних підприємств. Відповідно до ст.78 ГК України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності та входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває в комунальній власності й закріплюється за ним на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Однак норми Господарського кодексу України не деталізують порядок створення комунального підприємства.

Процес створення комунальної власності описується за допомогою терміну «комуналізація». Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» є в числі підстав для набуття права комунальної власності.

В об'єктивному значенні, під правом комунальної власності розуміється сукупність правових норм, які встановлюють та охороняють комплекс відносин з приводу належності певного майна територіальним громадам.

В суб'єктивному сенсі право комунальної власності означає речове право — право громади на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цими речами.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає таке визначення суб'єктивного права комунальної власності: це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури» від 01.12.1996року, що є не скасованою, було регламентовано визначати переліки об'єктів, що підлягають передачі до комунальної власності у наступному бюджетному році, узагальнювати розрахунки витрат на утримання цих об'єктів, коригувати поквартальні графіки їх передачі та до 25 грудня року, що передує наступному бюджетному, подавати ці матеріали Міністерству фінансів і Міністерству економіки.

ЗУ «Про комунальну власність в Україні», що наразі є таким, що втратив чинність, було визначено, що до складу об'єктів комунальної власності входять рухоме і нерухоме комунальне майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, необмежене і не вилучене з обігу, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, майнові комплекси підприємств, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане у встановленому законом порядку у комунальну власність іншими суб'єктами власності, майнові права, результати виконаних робіт, надані послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші речі, цінні папери, матеріальні і нематеріальні блага, які на праві власності належать територіальним громадам, а також кошти, отримані від відчуження об'єктів права комунальної власності. Склад і перелік об'єктів комунальної власності затверджується сільською, селищною, міською радою.

Відповідно до Конституції України, статті 65 Господарського кодексу України, Кодексу законів про працю в Україні, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору», типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 1995 року № 597, та інших Законів і підзаконних актів, висновків постійної комісії з питань приватизації та управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, тощо, з метою забезпечення постійного управління об'єктами комунальної власності, місцевими радами розробляються і затверджуються Положення про порядок призначення на посаду та звільнення із займаної посади керівників комунальних підприємств, установ, закладів, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

У цьому Положенні зазвичай визначаються порядки призначення на посаду на умовах контракту керівників комунальних підприємств, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Відповідно до статті 65 Господарського кодексу України керівники підприємств приймаються на посаду на умовах контракту. Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України контракт є особовою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін. Керівники комунальних підприємств, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (далі – керівники), призначаються на посаду на умовах контракту за рішенням відповідної ради. Після узгодження контракту відповідно до пункту 1.3.18. цього Положення, зазначений документ разом із витягами з протоколів засідань постійних комісій подається на підпис голові відповідної ради. Контракт та додаткові угоди до нього складаються у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, і зберігаються у кожної із сторін, які підписали контракт.

Один екземпляр залишається у Керівника, інший, разом з особовою справою, зберігається в Управлінні. Керівники комунальних підприємств не мають права працювати за сумісництвом або займатися у робочий час іншою діяльністю крім основної роботи. При вирішенні питань, невизначених цим Положенням та умовами контракту, застосовуються норми чинного законодавства України.

При внесенні змін до трудового законодавства України та локальних нормативних актів, контракти з Керівниками приводяться у відповідність з даними змінами у порядку, встановленому цим Положенням.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997р. № 280/97-ВР (далі – Закон № 280/97-ВР) право комунальної власності належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах. Тобто власником комунального підприємства виступає територіальна громада. Відповідно до частини першої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. А згідно з пунктом 30 статті 26 Закону № 280/97-ВР створення підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади віднесено до компетенції місцевої ради (сільської, селищної, міської).

Таким чином, оскільки саме рада утворює комунальне підприємство, можна зробити висновок, що комунальне підприємство входить до сфери її управління.

Разом з тим комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові (частина сьома ст. 78 ГК). Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів, віднесено до компетенції сільського, селищного, міського голови. Це означає, що комунальне підприємство віднесено до сфери управління сільського, селищного, міського голови, відповідно, голова (а не рада) є представником власника. Отже, норма частини сьомої статті 78 ГК конфліктує з нормою частини другої цієї ж статті. Проте це не має особливого значення. Оскільки голова відповідно до Закону №280/97-ВР головує на засіданнях ради, підписує акти ради, очолює виконавчий орган ради, то в будь-якому випадку саме сільський, селищний, міський голова виступає представником, уповноваженою особою власника (територіальної громади). Таким чином, керівник комунального підприємства і сільський, селищний, міський голова як уповноважена особа власника виступають сторонами трудового договору. Норми трудового права фактично повторює і стаття 65 ГК у частині визначення статусу керівника підприємства. Згідно із частинами другою – четвертою цієї статті власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник або уповноважений ним орган призначає керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Сьогодні поширена практика, коли на місцевому рівні відповідна рада затверджує положення, яким виписує типову форму контракту з керівниками комунальних підприємств, суб'єктів і порядок реалізації трудових відносин керівника комунального підприємства.

Більш чітко ці питання можуть бути прописані в установчих документах комунального підприємства та в положеннях, прийнятих місцевою радою.

При виконанні покладених на Керівника КП обов’язків він керується Конституцією України, законами України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами галузевого міністерства, рішеннями відповідної ради, та її голови, прийнятими в межах встановлених повноважень, іншими нормативно-правовими актами та Статутом підприємства. Керівник здійснює оперативне керівництво комунальним підприємством, організує його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань, передбачених Статутом підприємства та контрактом. Щорічно надає до Ради звіт про виконання умов контракту, щоквартально надає Раді бухгалтерську та статистичну звітність, інформацію про рух основних засобів за квартал, наявність вільних площ, придатних для передачі в оренду, в кінці кожного року надає до Ради матеріали річної інвентаризації основних засобів. Також керівник КП погоджує використання прибутку та Статутного фонду Підприємства, складає в установленому порядку і затверджує у заступника голови відповідної ради бізнес-план Підприємства на строк дії контракту, тощо, у тому числі здійснює контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за Підприємством на праві господарського відання майна спільної власності відповідної територіальної громади.

Наділення керівника повноваженнями щодо організації виробничого процесу породжує його особливу делікоздатність, яка тягне за собою розширення кола підстав для виникнення дисциплінарної і матеріальної відповідальності. Для того, щоб організувати виробництво та процес управління спільною працею, необхідно мати відповідні правові засоби, які б забезпечували діяльність керівника підприємства з управління трудовим процесом.

Отже, основна відмінність у правовому регулюванні трудових вiдносин керiвникiв пiдприємств, заснованих на будь-якiй формi власнocтi, зумовлена поєднанням двох видів трудової діяльності керiвника: а) управлiння органiзацiєю виробництва і спільною працею; б) управління майном підприємства. Саме керівник вирішує питання щодо фiнансово-економiчної та виробничо-госпoдарської дiяльності пiдприємства в межах наданих йому прав.

Суду не надано достатньо доказів того, що комунальному підприємству "Горводоканал" Болградською міською радою - власником доріг - були делеговані повноваження щодо догляду за станом комунальних доріг у виді ремонту та усунення ямковості, встановлювання дорожніх знаків про наявність ям, тощо, оскільки ніякого розпорядження з цього приводу міською радою не постановлювалося, відсутній будь-який договір між КП "Горводоканал" та міською радою з цього питання, суду не надано відповідного трудового договору з зазначенням обсягу відповідальності керівника підприємства, не представлено порядку призначення виконуючого обов’язку керівника підприємства та документу щодо обсягу його відповідальності, крім того, статут комунального підприємства "Горводоканал" не містить про це ніяких положень, суду не надано доказів на підтвердження того, що на це підприємству виділяються певні кошти.

Тому суд дійшов висновку, що на керівника КП "Горводоканал", а тим більш, на його заступника або виконуючого обов'язки покладена будь-яка відповідальність та обов'язки щодо утримання доріг комунальної власності в певному стані, пригодному до експлуатації; фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо винуватості повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Таким чином, оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення та надані суду в якості доказів відомості не надають підстав для визнання вини саме в діях ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення, що унеможливлює ухвалення судом постанови про визнання певної особи винною.

Крім того, відповідно до ст.247п.7 КУпАП, провадження по справі підлягає закриттю, якщо закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст.38 КУпАП.

Вивчивши матеріали справи, вважаю, що адміністративна справа підлягає закриттю у відповідності до п.7ч.1ст.247 КУпАП України у зв’язку зі збігом строку притягнення винних до адміністративної відповідальності і неможливістю у зв’язку з цим накладення адміністративного стягнення, оскільки, згідно ч.4ст.38 КУпАП України, у разі відмови в порушенні кримінальної справи, але при наявності ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, правопорушення було скоєно 17.12.2014 року, постанова про відмову у порушенні кримінальної справи складена 28.12.2014року, протокол про адміністративне правопорушення складений 28.01.2015року, матеріали надійшли до суду для розгляду 04.02.2015року, тобто, строк накладення адміністративного стягнення сплинув 28.01.2015 року.

Таким чином, провадження по даній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності належить закрити, у зв’язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення та у зв’язку зі збігом строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Керуючись ст.ст. 9-11, 38, 40, 140, 247, 283-285, 294 КУпАП, ст. 61 Конституціїї України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Визнати відсутність вини в діях ОСОБА_1 за ст.140ч.4 КУпАП у зв'язку з недостатністю представлених суду доказів.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.140ч.4 КУпАП - закрити, у зв’язку зі збігом строку притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п.7ч.1ст.247 КУпАП України.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, потерпілим, його представником або на неї може бути внесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови до Апеляційного суду Одеської області через Болградський районний суд Одеської області.

Суддя А.В. Кравцова