АПЕЛЯЦІЙНИЙ

СУД МІСТА КИЄВА

Справа №753/5975/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/9556/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Леонтюк Л.К.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради (далі по тексту - КМР), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким позов задовольнити. Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що до 2006 року ОСОБА_6 залишався власником Ѕ частини будинку, а після його виселення ОСОБА_1 проживав разом із сім'єю у вказаному приміщенні. Вказує, що рішення суду протирічить п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7, ОСОБА_2 подану апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених в ній підстав.

В судове засідання представник КМР, ОСОБА_3 не з'явились, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2006 року задоволено позов Акціонерного товариства Холдингової компанії «Київміськбуд» до ОСОБА_6, третя особа: БТІ та РПВ на об'єкти нерухомого майна м. Києва, про припинення права власності та скасування реєстрації права власності (а.с.11-12).

Припинено право власності ОСОБА_6 на Ѕ частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Скасовано реєстрацію права власності на Ѕ частину будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.

Як встановлено вказаним судовим рішенням, ОСОБА_6 отримав трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а також грошову компенсацію в сумі 435 013 500 крб., члени родини ОСОБА_6 також отримали житло, а саме, дві двокімнатні квартири. Тобто, ОСОБА_6 отримав житло та грошову компенсацію в повному обсязі за відселення відповідно до вимог ст.171 ЖК України та вчинив дії, що свідчать про відмову від права власності.

ОСОБА_1, який є племінником ОСОБА_6, разом із сім'єю проживає у спірному домоволодінні, а також зареєстрований у ньому (а.с.65).

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 5/24 частини спірного будинку, з яких 2/24 частини він отримав 20 червня 2006 року в порядку спадкування за законом після смерті батька (а.с.41), а 1/8 частину за договором дарування від 16 січня 2017 року (а.с.42).

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 6/24 частин спірного будинку, з яких 1/8 частина - згідно договору дарування від 08 липня 2006 року (а.с.43), а 1/8 частина - відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року (а.с.44-45).

ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/24 частина будинку, на підставі договору дарування від 27 березня 2008 року.

Загалом вище переліченим співвласникам належить Ѕ частина спірного будинку.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КМР, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на Ѕ частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 посилався на те, що починаючи з 1995 року, він добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується всім будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, утримує його, підтримує в належному стані, та проживає в цьому будинку разом з сім'єю.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що оскільки відповідним органом не приймалось рішення щодо передачі Ѕ частини будинку, реєстрацію на право власності якої було скасовано відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2006 року, позивач проживає в спірній Ѕ частині будинку без належних правових підстав, останньому відомо, що він неправомірно володіє чужим майном, а тому його не можна вважати таким, що добросовісно заволодів чужим майном.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону.

Згідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність добросовісність має враховуватися саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто, на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, проаналізувавши вищезазначені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що факт обізнаності ОСОБА_1 про те, що він не є власником речі (проживає в спірному будинку без належних правових підстав), виключає добросовісність володіння майном.

Як убачається із матеріалів справи, реєстрацію права власності на Ѕ частину домоволодіння за ОСОБА_6 було скасовано, а рішення щодо передачі вказаної частини будинку не приймалося.

ОСОБА_1 не отримував спірне майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього, і користується Ѕ частиною домоволодіння без належних правових підстав.

Колегія суддів зазначає, що добросовісне володіння має місце тоді, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Доводи ОСОБА_1 про факт добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння ним Ѕ частиною домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також того, що він регулярно проводить у домоволодінні ремонтні роботи, утримуючи його в належному стані, сплачує податки, проводить інші роботи для збереження будинку у придатному для проживання стані, відхиляються колегією суддів, як такі, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Всі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

Висновки суду щодо підстав для відмови у позові ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням закону.

Норми матеріального та процесуального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А.Пікуль