ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2017Справа №910/12098/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ГАЗ ТРЕЙДИНГ"

про стягнення 39 701,36 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Хомченко Д.М. (довіреність від 18.04.2017)

Від відповідача не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 39 701,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2017 порушено провадження у справі №910/12098/17 та призначено до розгляду на 10.08.2017.

В судове засідання 10.08.2017 прибув представник позивача.

Відповідач представників в судове засідання 10.08.2017 представників не направив, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розгляд справи відкладено на 14.09.2017.

14.09.2017 в судове засідання прибув представник позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.09.2017 вдруге не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: "за місцем обслуговування не знаходяться".

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2017 слідчим Слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 під час огляду ділянки, розташованої по вул. В. Кільцева дорога, буд. 6-В в місті Києві, було вилучено майно, а саме: цистерну (резервуар) білого кольору об'ємом 10 м3 для зберігання скрапленого газу №6/115; скраплений газ масою 8375 літрів; заправну колонку №11208; агрегатний насос №441403, яке експлуатувалося та використовувалось на АГЗП «Манго», що належить Позивачу на правах оренди (кримінальне провадження №42016100000001029).

Вилучене майно на підставі Акту №16/24021702 здачі-прийняття робіт (надання послуг) було передано слідчим Бондаренком Р.В. на зберігання Відповідачу. Акт з боку виконавця зберігання вилученого майна підписаний директором Відповідача ОСОБА_5

Зазначений Акт був складений на підставі договору про надання послуг №17/2402/703 від 24.02.2017, укладеного між слідчим СУ ГУНП у місті Києві ОСОБА_3, діючого на підставі повноважень (Замовник), та Відповідачем в особі ОСОБА_5 (Виконавець). Предметом цього договору є надання Виконавцем (Відповідачем) послуг із забезпечення спецтехніки (газовозом та маніпулятором) під час демонтажу газових автозаправних станцій.

Однак, позивач наголосив, що не укладав відповідного договору з відповідачем.

Судом встановлено, що жодних господарських відносин між позивачем та відповідачем наразі не існує.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Бугіль В.В. від 03.03.2017, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.03.2017, у задоволенні клопотання слідчого Бондаренка Р.В. про арешт зазначеного тимчасово вилученого майна Позивача відмовлено, а вказане майно постановлено негайно повернути власнику.

29.03.2017 на адресу Відповідача рекомендованим листом з повідомленням було направлено претензію з вимогою негайно виконати судове рішення, та повернути майно законному власнику. До вказаної претензії також було додано копію вказаної ухвали Шевченківського районного суду міста Києва.

В листі Позивача адресою одержувача (Відповідача) було зазначено: 04107, місто Київ, вул. Багговутівська, буд. 17/21 - така саме, як і в договорі №17/24021703 від 24.02.2017, Акті №16/24021702.

Директором Відповідача ОСОБА_5 було повернуто Позивачу 07.04.2017 лише цистерну (резервуар) білого кольору об'ємом 10 м3 для зберігання скрапленого газу №6/115; заправну колонку № 11208; агрегатний насос № 441403, і лише після внесення, на його вимогу, коштів у сумі 38 594,00 грн.

Як наголосив позивач, кошти були сплачені з врахуванням наявності реальної загрози пошкодження або знищення цього майна.

Перерахування коштів було здійснено платіжним дорученням № 19435 від 07.04.2017.

Таким чином, безпідставно отримавши кошти на свій рахунок, відповідач зобов'язаний був їх повернути платнику в п'ятиденний строк, тобто до 12.04.2017.

Отже, відповідач зобов'язаний повернути позивачу кошти, набуті без законних підстав, в сумі 38 594,00 грн. та сплатити 3% річних і інфляційні збитки за користування чужими коштами в сумі - 253,77 грн. та 853,59 грн. відповідно.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі у зв'язку з наступним.

Частиною 1 статті 11 ЦК України зазначено що: «Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства... ». На цей час дії відповідача звелися до незаконного утримання та безоплатного використання коштів позивача.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Аналіз вище наведених норм дозволяє стверджувати, що у відповідача безпосередньо з закону виникли господарські зобов'язання перед позивачем. Крім того зобов'язання відповідача виникли і у зв'язку з заподіяною позивачу шкодою, оскільки це не дає позивачу змоги, відповідно до ст. 317 ЦК України здійснювати права володіння, використання та розпорядження грошовими коштами - майном, що йому належать.

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до абзацу другого пункту 1.24) ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковим переказом вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Крім того, порядок повернення помилково перерахованих коштів, отриманих неналежним отримувачем без достатніх підстав, регулюється постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.4. Інструкції під терміном помилкове списання/зарахування коштів розуміється списання/зарахування коштів, внаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. У вищевказаному пункті Інструкції під терміном неналежний платник розуміється особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, в свою чергу під терміном неналежний отримувач розуміється особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до п. 2.35 Інструкції, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Згідно з п. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» (надалі - Указ Президента України), встановлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

У відповідності з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності обов'язків у позивача на перерахування йому спірної суми.

Позивач не являється стороною договору про надання послуг №17/2402/703 від 24.02.2017, укладеного між слідчим СУ ГУНП у місті Києві ОСОБА_3, діючого на підставі повноважень (Замовник), та Відповідачем в особі ОСОБА_5 (Виконавець), а відтак відповідач не мав жодного права вимагати від нього оплати заявленої до стягнення суми.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ).

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на викладене відповідач набув майно, яке має вибути з його володіння, оскільки набуття ним даного майна є наслідком втрати цього майна позивачем через безпідставне перерахування коштів.

Суд наголошує, що позивач не укладав жодного договору з відповідачем щодо збереження свого майна, а відтак перерахування позивачем на рахунок відповідача коштів в сумі 38 594,00 грн. було безпідставним та таким, що було здійснено під тиском відповідача, вимога якого про оплату вказаних коштів була неправомірною та протизаконною

Таким чином, підстави набуття відповідачем майна позивача у вигляді грошової суми у розмірі 38 594,00 грн. - відсутні та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" вказано, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Згідно ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У даному випадку слід застосовувати аналогію закону щодо розміру стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України, оскільки статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

(Правова позиція з даних правовідносин викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.09.2010 № 9/67-38).

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 253,77 грн. та інфляційні збитки в сумі 853,59 грн.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 253,77 грн., інфляційні збитки становлять 853,59 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач належним чином не довів, що набув спірні грошові кошти у розмірі 38 594,00 грн. правомірно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ГАЗ ТРЕЙДИНГ" (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17/21, код ЄДРПОУ 40626910) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" (01010, м.Київ, Хрестовий провулок, буд. 2, офіс 405, код ЄДРПОУ 39039648) суму безпідставно перерахованих коштів в розмірі 38 594 (тридцять вісім тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 253(двісті п'ятдесят три) грн. 77 коп., втрати від інфляції в сумі 853(вісімсот п'ятдесят три) грн. 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1600(одна тисяча шістсот)грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 19.09.2017