ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2017 р. м. Київ К/800/19134/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І. (доповідач), Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, -

у с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА) в якому просив: визнати дії відповідача щодо відмови у виплаті йому всіх належних виплат - неправомірними; зобов'язати ТУ ДСА надати йому довідку (встановленого зразка) із необхідними відомостями про заробітну плату для обчислення, нарахування в пенсійному органі і призначення ОСОБА_4 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому в повному обсязі грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період з 1 липня по 31 грудня 2013 року (всього 301 календарних дні основної відпустки, 45 днів робочих та 165 календарних дні додаткової відпустки) відповідно до наданої довідки Київського районного суду міста Донецька від 15 вересня 2014 року; зобов'язати ТУ ДСА здійснити відповідні розрахунки та виплатити ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014 рік та 2015 рік на підставі наявних у відповідача відповідних облікових даних; зобов'язати відповідача здійснити відповідні розрахунки та виплатити йому заробітну плату за період з вересня 2014 року по 23 листопада 2015 року; зобов'язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити позивачу 10 місячних заробітних плат як судді у рахунок вихідної допомоги (далі - спірні дії, грошова компенсація, заробітна плата (суддівська винагорода), вихідна допомога відповідно).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відмова відповідача у видачі довідки встановленого зразка про розмір суддівської винагороди і нарахуванні та виплаті йому спірних коштів не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 має право на спірні виплати у повному обсязі, а тому відповідач, відмовляючи у нарахуванні і виплаті таких діяв всупереч законодавства, чинного у період спірних правовідносин, з порушенням прав позивача.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами встановлено, що позивач обраний на посаду судді Київського районного суду м. Донецька безстроково постановою Верховної Ради України від 26 червня 1997 року № 398/97-ВР.

У січні 2014 року ОСОБА_4 надіслав на адресу Вищої Ради Юстиції заяву про відставку у зв'язку з досягненням 65 років.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ «Про звільнення суддів» (далі - постанова ВРУ № 788-VІІІ) позивач звільнений з посади судді Київського районного суду м. Донецька та наказом начальника ТУ ДСА від 23 листопада цього ж року № 163-к відрахований зі штату суддів даного суду.

В подальшому, 7 грудня 2015 року позивач звернувся із письмовою заявою до керівництва ТУ ДСА з проханням надати довідку відповідного зразку із бухгалтерії про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для оформлення її в управлінні Пенсійного фонду України Московського району м. Харкова.

У цій же заяві позивач просив здійснити із ним відповідні розрахунки, зокрема, щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013 - 2015 роки, заробітної плати з серпня 2014 по листопад 2015 року, а також вихідної грошової допомоги згідно статті 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» (далі - Закони №№ 2453-VI, 2756-VI, відповідно, чинні на момент звернення позивача із заявою про відставку).

28 грудня 2015 року позивач отримав від ТУ ДСА письмову відмову у задоволенні всіх його вимог, оформлену листом за вих. № 07-4187-15, а також довідку про те, що з 1 вересня 2015 року оклад діючого судді складає суму у розмірі 13780 гривень, надбавка за вислугу років 80 % судді складає суму у розмірі 11024 гривень.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-3 статті 124, частиною 1 статті 127 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Частиною 1 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Закон № 2453-VI (згідно з преамбулою до Закону) визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

У відповідності до статті 143 Закону № 2453-VI держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

За змістом статті 145 цього ж Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Згідно з частинами 1, 6 статті 148 Закону № 2453-VI Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Положення про Державну судову адміністрацію України затверджується Радою суддів України.

На виконання зазначеної норми Закону № 2453-VI рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року № 12 (у редакції рішення Ради суддів України від 4 червня 2015 року № 50) затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (далі - Положення).

За змістом пунктів 1, 2 Положення Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом. Територіальними органами ДСА України є територіальні управління ДСА України, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. ДСА України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з'їзду суддів України та Ради суддів України, цим Положенням.

Згідно з приписами пунктів 3, 4 Положення одним із основних завдань ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, визначених законом. ДСА України відповідно до покладених на неї завдань забезпечує, крім іншого, належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), у разі настання надзвичайних обставин надає Президентові України пропозиції про зміну місцезнаходження суду, визначає кількість суддів у суді загальної юрисдикції за погодженням з Радою суддів України з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів.

Разом з тим, Указом Виконуючого обов'язки Президента України, Головою Верховної Ради України О. Турчиновим від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (далі - Указ № 405/2014) уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідно до статті 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Станом на день звільнення позивача у відставку з посади судді, а також на момент його звернення до ТУ ДСА з заявою про виплату спірних коштів, Президент України не видавав Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України, відтак антитерористична операція розпочалась 14 квітня 2014 року і триває по цей час.

При цьому, місто Донецьк, де територіально розташований Київський районний суд м. Донецька, входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» і від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (далі - Розпорядження №№ 1053-р, 1275-р відповідно).

За визначенням абзацу 21 частини 1 статті 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-IV, в редакції періоду спірних правовідносин) антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

За приписами частин 1, 2 статті 4 Закону № 638-IV організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом 10 частини 4 цієї ж статті Закону № 638-IV визначено, що до участі у здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також, зокрема, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну фінансову політику.

Повноваження інших суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом визначено статтею 6 Закону № 638-IV, згідно якої останні, у межах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв'язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

Крім того, за правилами частини 2 статті 14 Закону № 638-IV у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Наведене узгоджується з положеннями статті 64 Основного Закону України, за змістом якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Визначення надзвичайного стану міститься у статті 1 Закону України від 16 березня 2000 року № 1550-III «Про правовий режим надзвичайного стану» (далі - Закон № 1550-III) де зазначено, що надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Факт спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства, зокрема, збройної агресії з боку Російської Федерації, визнано Україною та міжнародною спільнотою (резолюція, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 27 березня 2014 року) на законодавчому рівні.

Зокрема, про це іде мова у постанові Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - постанова ВРУ № 337-VIII). Цим актом Парламенту визнано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків. Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

На порушення національної (державної) безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, терористичної загрози неодноразово наголошувалось в Указах Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально -економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях»; від 2 березня 2014 року № 189/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України»; від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»; від 14 листопада 2014 року № 880/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки»; від 24 вересня 2014 року № 744/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності»; від 24 березня 2014 року № 339/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України»; від 13 серпня 2015 року № 474/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 липня 2015 року «Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці»; від 30 січня 2015 року № 40/2015 «Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році»; від 14 лютого 2015 року № 85/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2015 року «Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією»; від 12 березня 2015 року № 139/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року «Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України»; від 7 серпня 2015 року № 469/2015 «Про утворення військово-цивільних адміністрацій» тощо.

У зв'язку з наведеним, а також відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», на підставі подань Державної судової адміністрації України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам (вх. № 913/0/1-14 від 29 серпня 2014 року, вх. № 10027/0/30-14 від 1 вересня 2014 року), розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2014 року № 27/0/38-14 визначаю територіальну підсудність, зокрема, Київського районного суду міста Донецька за Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

На офіційному веб-порталі Київського районного суду міста Донецька було розміщено оголошення, де повідомлялось, що з метою збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, роботу Київського районного суду м. Донецька припинено у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя із-за бойових дій, що відбуваються в районі розташування суду.

Право на працю і заробітну плату задеклароване у статті 43 Конституції України, включає у себе і право суддів на отримання ними суддівської винагороди, при цьому, згідно статті 64 Конституції України не входить до переліку прав і свобод, які не можуть бути обмежені.

Саме на виконання наведених положень законодавства і з урахуванням проведення на окремих територіях Донецької та Луганської областей антитерористичної операції постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» (далі - постанова КМУ № 595) затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок), яким визначено процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям (далі - установи), здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей.

Пунктами 3, 4 Тимчасового порядку встановлено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.

Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

Також, пунктом 6 Тимчасового порядку передбачено, що у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів). Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій. Після закінчення місячного строку видатки на забезпечення діяльності установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються лише відповідно до кошторису (плану використання бюджетних коштів) з урахуванням внесених змін.

Водночас, згідно з положеннями пункту 11 Тимчасового порядку установи, які переміщені на контрольовану територію, відкривають рахунки в органах Казначейства за місцезнаходженням у порядку, встановленому законодавством.

Окрім цього, пунктом 10 Розділу II. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) встановлено, що у разі якщо суд припиняє роботу у зв'язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням антитерористичної операції або іншими надзвичайними обставинами, суддя, який обіймає посаду в такому суді, може бути, за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на строк не більше ніж на шість місяців прикріплений до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості із збереженням за ним посадового окладу, але без відповідних доплат.

На виконання вищевказаної правової норми національного законодавства рішенням Ради суддів України від 23 грудня 2014 року № 76 зобов'язано ДСА забезпечити виплату суддівської винагороди, обрахованої з дня останнього нарахування до дня тимчасового прикріплення, та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (у разі перебування у відпустці) та суддівської винагороди до моменту переведення в установленому законом порядку в судах, до яких вони тимчасово прикріплені.

Одночасно, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VIII, в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 217-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік») встановлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529 із наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У зв'язку з внесенням змін до кошторису щодо фінансового забезпечення судів Донецької області (відповідні повноваження Голови ДСА визначені підпунктом 15 пункту 7 Положення) бюджетні призначення на утримання Київського районного суду м. Донецька наприкінці 2015 року передбачені не були.

Законом України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» фінансове забезпечення роботи Київського районного суду м. Донецька на поточний рік не передбачено.

Варто наголосити і на тому, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено відомостей щодо прикріплення позивача до іншого суду або переміщення Київського районного суду м. Донецька на контрольовану територію.

Таким чином, законодавством України, яке діяло у період спірних правовідносин, не було передбачено фінансування судів, в тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям, які працювали у судах, розташованих у зоні проведення антитерористичної операції на не підконтрольній Українській владі території і не були у встановленому законом порядку прикріплені (переведені) до іншого суду на підконтрольну територію.

У даному випадку, виплата суддівської винагороди за період, коли установа (суд) розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території і грошової компенсації за невикористані дні відпустки можлива лише у разі повернення території під контроль органів державної влади, або переміщення установи в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи якщо така продовжує функціонувати і її працівники виконують свої обов'язки.

Здійснивши комплексний аналіз наведених положень національного законодавства, в контексті встановлених судами обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у ТУ ДСА, як головного розпорядника бюджетних коштів, правових підстав для проведення позивачу спірних виплат (грошової компенсації та суддівської винагороди) за період діяльності суду на території проведення антитерористичної операції, яка не підконтрольна Українській владі.

Щодо позовних вимог про виплату спірної вихідної допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно із статтею 109 Закону № 2453-VI в редакції, яка діяла на час подачі позивачем заяви про відставку суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Водночас, за правилами частин 2, 3 статті 122 Закону № 2453-VI (у редакції, чинні на момент прийняття постанови ВРУ № 788-VІІІ) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Таким чином, за змістом наведених правових норм законодавства, моментом відставки судді, а відтак і виникнення у нього права на вихідну допомогу, згідно статті 136 Закону № 2453-VI, є прийняття відповідної постанови ВРУ про звільнення з посади судді.

В свою чергу, Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» (далі Закон № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року) було внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме виключено статтю 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття ВРУ постанови про звільнення позивача з посади судді.

На момент виходу у відставку позивача у листопаді 2015 року стаття 136 Закону № 2453-VI була виключена, тобто припинила свою дію з 1 квітня 2014 року - дати набрання чинності Законом № 1166-VII.

За таких обставин, відповідач, вирішуючи питання про нарахування і виплату позивачу спірної вихідної допомоги, правомірно виходив з вимог законодавства, чинного на момент відставки ОСОБА_4 і звільнення його з посади судді, яким не було передбачено право судді на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Стосовно вимог позову про надання довідки встановленого зразка із зазначенням у ній усіх необхідних відомостей про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Право на отримання щомісячного довічного грошового утримання передбачено статтею 141 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на момент відставки позивача і звільнення його з посади судді).

На виконання наведеної правової норми постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 затверджено подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 200/14891 (далі - Порядок № 3-1).

Пунктами 1, 2 вказаного Порядку встановлено, що заява про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 1) (далі - щомісячне довічне утримання) подається до управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - органи, що призначають щомісячне довічне утримання) за місцем проживання (реєстрації) судді через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи (далі - уповноважена особа). Щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду. У разі звернення пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.

Пунктом 2.1. Порядку № 3-1 визначено перелік документів, необхідних для призначення щомісячного довічного утримання, зокрема, довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за формою, визначеною у додатку 2 до Порядку.

Згідно з додатком 2 до Порядку № 3-1 у довідці про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зазначаються: оклад; доплата за кваліфікаційний клас; надбавки; премія; інші виплати, які враховуються при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання.

Натомість, така довідка видається за підписами голови суду та головного бухгалтера на підставі особового рахунку, а не територіальним органом ДСА, що залишилось поза увагою судів при вирішенні цього спору.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні вимог норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: М.І. Мойсюк

А.Ф. Загородній

О.П. Стародуб