ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017 Справа № 908/1103/17

За позовом Комунального підприємства Бердянської міської ради "Бердянський центральний ринок" (71118, Запорізька область, м.Бердянськ, вул. Свободи, 38)

до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2)

до відповідача-2: Бердянської міської ради Запорізької області (71118, Запорізька область, м.Бердянськ, пл. Єдності, 2)

про: визнання незаконним та скасування пункту 1.27.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 16.03.2012 р. № 9; визнання недійсним договору від 26.03.2012 р. про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться у розпорядженні Бердянської міської ради; скасування земельного сервітуту, встановленого договором

Суддя Боєва О.С.

від позивача: Гордієнко О.О., довіреність № 265 від 14.06.17 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Божков А.І., довіреність № 01-9061/40 від 27.12.16 р.; Озюменко Р.Ю., адвокат свідоцтво НОМЕР_1, видане 02.11.2011р., договір про надання правової допомоги №34-А від 23.01.17 р.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання незаконним та скасування пункту 1.27.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 16.03.2012р. № 9 «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради»; про визнання недійсним договору від 26.03.2012р. про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться у розпорядженні Бердянської міської ради, площею 0,0018 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"), м. Бердянськ, Запорізька область, укладеного між Бердянською міською радою Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1; про скасування земельного сервітуту, встановленого договором від 26.03.2012р. про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться у розпорядженні Бердянської міської ради, площею 0,0018 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"), м. Бердянськ, Запорізька область, який було укладено між Бердянською міською радою Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 30.05.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1103/17, присвоєно номер провадження справи 9/31/17.

Справу розглянуто 12.09.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно зі ст. 81-1 ГПК України за усним клопотанням представника відповідача-1 здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник позивача в повному обсязі підтримав позовні вимоги. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 59, 102, 123 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 22, 23, 50, 56 Закону України «Про землеустрій», ст.ст. 1, 85, 88 Водного кодексу України, ст. ст. 15, 21, 203, 215 Цивільного кодексу України. Вказує, що відповідно до Розрядження міського голови м. Бердянськ Чепурного В.П. від 22.03.2017 № 106-р "Про організацію проведення ярмарки "Курортний сезон - 2017" передбачено провести у м. Бердянськ ярмарок "Курортний сезон - 2017", організатором якого визначено КП "Бердянський центральний ринок". У зв'язку з проведенням ярмарки КП "Бердянський центральний ринок" на адресу Виконавчого комітету Бердянської міської ради було направлено лист № 149 від 05.04.2017 року щодо надання інформації про обмеження прав на земельні ділянки, передані в користування для розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території проведення ярмаркових заходів. Листом від 18.04.2017 р. № 01-2411/34 Виконавчим комітетом Бердянської міської ради було повідомлено про наявність укладених договорів оренди землі та договорів про встановлення земельного сервітуту щодо земельних ділянок, які знаходяться в розпорядженні Бердянської міської ради, згідно наданих переліків, в тому числі особистий строковий сервітут ФОП ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 0,0018 га, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"). Так, пунктом 1.27.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 16.03.2012 № 9 «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» було затверджено технічну документацію та надано дозвіл ФОП ОСОБА_1 на встановлення особистого земельного сервітуту щодо земельної ділянки, площею 0,0018 га, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"), м. Бердянськ, для розміщення та обслуговування тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, строком до 01.03.2019 р. На підставі вищезазначеного рішення, 26.03.2012 р., між Бердянською міською радою та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, площею 0,0018 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"), м. Бердянськ, Запорізька область. За доводами позивача, п. 1.27.2 рішення Бердянської міської ради від 16.03.2012 № 9 є протиправним та незаконним, земельний сервітут за Договором було встановлено з численними порушеннями вимог ст. 19 Конституції України, ст. ст. 59, 79, 123 ЗК України, ст. ст. 1, 85, 88 Водного кодексу України, ст. 24 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 20, 22, 23, 50, 56 ЗУ "Про землеустрій", Порядку складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004 № 677), Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (затвердженої Наказом Держкомзему України від 18.05.2010 № 376). При цьому, позивач посилається на те, що оспорюваним рішенням міськради було затверджено «Технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (договір сервітуту)», за якою фактично було сформовано земельну ділянку комунальної власності, визначено її розмір, межі, обсяг обмежень (обтяжень) щодо неї та передано її в користування ФОП ОСОБА_1 на праві обмеженого платного користування (встановлено земельний сервітут). Тобто, передача в користування земельної ділянки, межі якої не встановлені в натурі (на місцевості), відбулась на підставі Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (договір сервітуту), за відсутності розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо відведення. Крім того вказує, що земельна ділянка, надана в особистий сервітут згідно пункту 1.27.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області, перебуває у зоні прибережної смуги, що є прямим порушення вимог ст. ст. 1, 85, 88 ВК України та ст. 59 ЗК України. Наведене, враховуючи приписи ст.ст. 203,215 ЦК України, пункту в) ч. 1 ст. 102 ЗК України, згідно з яким, дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку рішення суду про скасування земельного сервітуту, за твердженням позивача, є підставою для визнання недійсним договору від 26.03.2012 р. про встановлення земельного сервітуту та скасування земельного сервітуту.

Відповідач-1 проти заявлених позовних вимог заперечив. У відзиві на позов зазначає, що Бердянською міською радою в межах наданих їй повноважень цілком правомірно прийнято рішення № 9, пунктом 1.27.2 якого затверджено технічну документацію та надано дозвіл Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на встановлення особистого земельного сервітуту щодо земельної ділянки, площею 0,0018га, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), м. Бердянськ. При цьому відповідач-1 зауважує, що земельна ділянка щодо якої оспорюваним договором встановлено особистий платний сервітут у користування Комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» не передавалася, відсутні жодні докази надання КП «Бердянський центральний ринок» повноважень на ведення переговорів із суб'єктами господарювання та звернення до суду із позовами стосовно оскарження існуючих договорів оренди та сервітутів, які укладені між Бердянською міською радою та суб'єктами господарювання щодо земельних ділянок, розташованих в центральній частині міста по пр. Азовському (від пр. Перемоги до Приморської площі) та на Приморській площі (від пр. Праці до вул. Горького в районі житлового будинку № 51) в місті Бердянську. За доводами відповідача-1, позивач не є учасником оскаржуваного правочину, не є землекористувачем спірної земельної ділянки, про право на придбання у власність земельної ділянки, яка є предметом спірного договору, не заявляє, відтак, права та охоронювані законом інтереси позивача оскаржуваним рішенням не порушено. Також відповідач-1 вважає безпідставними доводи позивача про порушення при прийнятті оскарженого рішення норм Закону України «Про землеустрій», оскільки особистий платний сервітут ФОП ОСОБА_1 встановлено саме на підставі розгляду та затвердження відповідної документації. Щодо доводів позивача про порушення норм Водного кодексу України зазначає, що норми цього Кодексу, на які посилається позивач, регулюють правовідносини, пов'язані з наданням земельних ділянок у користування на умовах оренди, а в даному випадку правовідносини, що склалися між сторонами на підставі оскарженого рішення, не є орендними.

Представник відповідача-1 у судове засідання 12.09.2017 р. не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. У попередніх судових засіданнях представник відповідача-1 був присутній і в повному обсязі підтримував доводи, викладені у відзиві.

Відповідач-2 - Бердянська міська рада, у наданій суду заяві про визнання позову в порядку ст. 78 ГПК України зазначає, що в даному випадку, встановленню права обмеженого користування (земельного сервітуту) мало б передувати належне формування нової земельної ділянки як об'єкту цивільних прав за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відзначає, що технічна документація не може бути підставою для формування нової земельної ділянки та встановлення права обмеженого користування (земельного сервітуту) щодо земельної ділянки, відповідно, затвердження такої документації є порушенням вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання земельних відносин.

Представники відповідача-2 у судовому засіданні підтвердили викладені у письмовій заяві обставини та доводи.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеним законом процесуальним строком та достатність матеріалів справи для розгляду справи, оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте відповідач-1 не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті за відсутності представника відповідача-1.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням двадцять другої (позачергової) сесії VI скликання Бердянської міської ради Запорізької області «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року № 9 (далі - Рішення № 9) Бердянська міська рада Запорізької області затвердила технічну документацію та надала дозвіл на встановлення особистого платного земельного сервітуту щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради, для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, строком до 01.03.2019 р. (арк. справи 10 - 27, том 1). Перелік осіб, яким встановлено право земельного сервітуту, зазначений у спірному рішенні починаючи з пункту 1.1 по пункт 1.105.

Зокрема, пунктом 1.27 (підпункт 1.27.2) зазначеного Рішення затверджено технічну документацію та надано дозвіл на встановлення особистого платного земельного сервітуту щодо земельної ділянки, що перебуває у Бердянського міського ради, для розміщення та обслуговування тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, строком до 01.03.2019 р. - Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, щодо земельної ділянки, площею 0,0018га, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), м. Бердянськ, Запорізька область.

На підставі вказаного вище Рішення № 9 між ФОП ОСОБА_1 та Бердянською міською радою 26.03.2012 р. оформлено договір про встановлення земельного сервітуту (далі - Договір сервітуту).

Відповідно до п. 1.1 Договору сервітуту (в редакції додаткової угоди від 12.01.2015р.), предметом цього Договору є особистий строковий, платний сервітут, встановлений виключно Сервітуарію щодо земельної ділянки площею 0,0018 га (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованої за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького (в районі МАФ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), на якій буде розміщуватись та використовуватись тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності.

Згідно із п. 2.1 Договору сервітуту договір укладено строком до 01.03.2019 року.

Право користування за Договором було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 10.05.2014 року, номер запису про інше речове право 5605622.

В подальшому, на підставі додаткової угоди від 12.01.2015 року, крім змін до розділу «Предмет договору», були внесені зміни до розділу «Розрахунки за договором», який стосуються плати за користування земельним сервітутом.

Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 1.27.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 16.03.2012р. № 9 «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради»; про визнання недійсним договору від 26.03.2012р. про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, площею 0,0018 га, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"), м. Бердянськ, укладеного між Бердянською міською радою Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та про скасування земельного сервітуту, встановленого договором від 26.03.2012р., стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню на наступних підставах.

За доводами позивача, земельна ділянка, яка надана в особистий сервітут згідно пункту 1.27.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області, передана в користування за відсутності розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо відведення, та перебуває у зоні прибережної смуги, що є прямим порушенням норм ст.ст. 1, 85, 88 Водного кодексу України та ст. 59 Земельного кодексу України, і є підставою для визнання незаконним зазначеного пункту рішення міськради, визнання недійсним договору від 26.03.2012 р. про встановлення земельного сервітуту та скасування земельного сервітуту.

Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами (ч.ч. 1, 3 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 2 статті 2 та частиною 1 статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Система місцевого самоврядування включає територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради тощо.

Статтями 46, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільська, селищна, міська, районна у місті, районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також постійних комісій ради. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Рішення Бердянської міської ради Запорізької області «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» від 16 березня 2012 року № 9, пункт 1.27.2 якого оспорюється позивачем, є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки, отже є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За приписами статті 98 Земельного Кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 100 Земельного Кодексу України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

За приписами статті 99 Земельного кодексу України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Відповідно до ч. 2 ст. 401 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) (далі - ЦК України), сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 403 ЦК України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що встановлення сервітуту можливе двома способами: сервітут, за яким власник або землекористувач земельної ділянки претендує на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); та особистий сервітут, який може належати іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Обставини справи свідчать, що Рішення № 9 (в тому числі п. 1.27.2 щодо затвердження технічної документації та надання дозволу на встановлення особистого платного земельного сервітуту відповідачу-1) було прийняте Бердянською міською радою на підставі заяв фізичних та юридичних осіб, які подані до органу місцевого самоврядування разом із свідоцтвами про реєстрацію суб'єктами підприємницької діяльності, схемами розташування, паспортами прив'язки тимчасових споруд та іншими документами.

Зі змісту спірного пункту рішення вбачається, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу-1 для встановлення особистого платного земельного сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності строком до 01.03.2019р.

Виходячи із суті визначення сервітуту, обсяг користування чужим майном повинен бути чітко окреслений, оскільки обмеження права власності особи на майно, щодо якого встановлено сервітут, не позбавляє власника права продовжувати використовувати свою земельну ділянку за цільовим призначенням, тобто можливості здійснення правомочностей володіння, користування, розпорядження майном у межах, не обтяжених сервітутом (частина 3 статті 98 Земельного Кодексу України, частина п'ята статті 403 ЦК України).

При цьому, поняття особистого сервітуту за своєю суттю є відмінним від поняття звичайного сервітуту, оскільки не передбачає умови обов'язкової належності особи до володіння чи користування суміжною (сусідньою) земельною ділянкою.

Слід зазначити, що при зверненні до Бердянської міської ради, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було надано всі необхідні для оформлення особистого земельного сервітуту документи, що вбачається із змісту самого Рішення № 9, оскільки вирішення питання щодо затвердження технічної документації та встановлення особистого платного сервітуту здійснювалося на підставі технічної документації.

Наведені обставини також були встановлені судовим рішенням, а саме, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.10.2013 р. у справі № 0870/3673/12, яка набрала законної сили. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора до Бердянської міської ради Запорізької області щодо скасування рішення сесії Бердянської міської ради від 16.03.2012 р. № 9, суд зазначив, що при винесенні спірного рішення, за винятком пунктів 1.39, 1.53.1 та 1.57.2, відповідач діяв в межах повноважень, у спосіб та порядку, визначених законом, оскільки останній не містить жодних заборон на встановлення особистих сервітутів на земельні ділянки для провадження підприємницької діяльності та розміщення тимчасових споруд.

При цьому, вказаною постановою адміністративного суду було встановлено наступне:

- спірне рішення було прийняте відповідачем на підставі заяв фізичних та юридичних осіб, які подані до органу місцевого самоврядування разом свідоцтвами про реєстрацію суб'єктами підприємницької діяльності, схемами розташування, паспортами прив'язки тимчасових споруд та іншими документами;

- на підтвердження наявності всіх необхідних для оформлення особистих земельних сервітутів документів та виконання норм закону при їх наданні суду надано: договори про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться у розпорядженні Бердянської міської ради; витяги з технічних документацій щодо нормативної грошової оцінки земель; плани зі встановлення сервітутів на земельних ділянках; паспорти прив'язок; плани зовнішніх меж землекористування; кадастрові плани земельних ділянок; технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (договір сервітуту).

Також суд вважає необхідним наголосити, що земельна ділянка згідно зі спірним пунктом Рішення № 9 була надана відповідачу-1 для встановлення особистого платного земельного сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності строком до 01.03.2019 р.

Частиною 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI визначено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Нормативно-правовим актом, який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, є Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» від 21.10.2011 №244 (далі іменується - Порядок № 244). Згідно пункту 2.1 Порядку № 244 підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС. Відповідно до пункту 2.16 Порядку № 244 паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру.

Згідно розробленої технічної документації із землеустрою на встановлення особистих сервітутів щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради, для розміщення та обслуговування тимчасових споруд, цільове призначення земельних ділянок, зазначених у спірному рішенні, відповідно до класифікатора (КВЦПЗ) віднесено до земель житлової та громадської забудови - код цільового призначення 03.07. - для розміщення та обслуговування тимчасових споруд. Межі земельних ділянок, зазначених в оскаржуваному рішенні, були встановлені.

В постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 02.10.2013р. по справі № 0870/3673/12 зазначено, що до матеріалів справи долучено копії паспортів прив'язки, надані заявниками (зокрема, ФОП ОСОБА_1) Бердянській міській раді, які оформлені у встановленому законом порядку.

Отже, підстави вважати, що ФОП ОСОБА_1 при зверненні з заявою про встановлення особистого платного сервітуту не було надано всіх необхідних документів, в тому числі технічної документації з паспортом прив'язки, у суду відсутні.

Також суд приймає до уваги, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, на підставі Рішення № 9, укладено договір особистого сервітуту на строковій та платній основі, що у свою чергу відповідає вимогам доцільного використання землі та сприяє отриманню доходів до бюджету.

Так, в розділі 4 договору (в редакції додаткової угоди від 12.01.2015р.) міститься посилання про те, що річна плата вноситься Сервітуарієм у грошовій формі у розмірі 12% аналогічному розміру орендної плати від нормативної грошової оцінки з урахуванням щорічної індексації на підставі рішення сорок другої сесії Бердянської міської ради VI скликання від 12.12.2013р. № 6 «Про затвердження Переліку розмірів орендної плати за земельні ділянки в м. Бердянськ».

Таким чином, користування ФОП ОСОБА_1 на праві особистого сервітуту земельною ділянкою не суперечить нормам чинного законодавства та жодним чином не завдає державі, територіальній громаді чи відповідному бюджету збитків або ж недоотримання коштів. Більше того, сервітут є менш обтяжливим способом надання у користування землі, оскільки не позбавляє власника права продовжувати використовувати землю за цільовим призначенням, тобто можливості здійснення правомочностей володіння, користування, розпорядження майном у межах, не обтяжених сервітутом.

Також безпідставними суд вважає доводи позивача про порушення оскаржуваним пунктом рішенням норм Водного кодексу України з огляду на те, що земельна ділянка надана в особистий сервітут згідно пункту 1.27.2 рішення № 9 перебуває у зоні прибережної смуги.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України (в редакція, чинній на момент прийняття спірного рішення) пляжна зона - прилегла до урізу води частина прибережної захисної смуги уздовж морів, навколо морських заток і лиманів з режимом обмеженої господарської діяльності. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони;

За приписами статті 88 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення), уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Згідно зі статтею 85 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення), порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 59 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

В якості доказів знаходження спірної земельної ділянки у прибережній зоні позивач посилається на інформацію з Публічної кадастрової карти України, з якої, на думку позивача, вбачається, що земельна ділянка за Договором сервітуту знаходиться орієнтовно на відстані менше 2 кілометрів від урізу води.

Проте, суд відзначає, що виходячи із сукупного аналізу положень ст. 88 Водного кодексу України та пунктів 4, 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996р. № 486, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг на землях міст і селищ міського типу існують не в силу їх законодавчого закріплення. Для визначення, встановлення та закріплення розміру та меж водоохоронної зони, як і прибрежної захисної смуги та, як наслідок, віднесення цієї категорії до земель водного фонду, законодавством визначено певний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг з урахуванням існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Вказана позиція, зокрема, зазначена в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 29.01.2014р. по справі № 6-46555св13.

Доказів наявності затвердженого проекту землеустрою щодо визначення розміру та встановлення межі прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря в межах міста Бердянськ суду не надано.

Таким чином, на підтвердження факту того, що спірна земельна ділянка площею 0,0018 га, розташована за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького (в районі МАФ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), щодо якої встановлено особистий платний земельний сервітут, входила до прибережної захисної смуги і, відповідно до земель водного фонду України, позивачем суду не надано, отже і застосування положень Водного кодексу України в даному випадку є безпідставним.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 1 Земельного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За приписами статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

З аналізу даних норм вбачається, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями місцевих громад, зокрема, встановлювати земельні сервітути. Водночас, при встановленні земельних сервітутів орган місцевого самоврядування зобов'язаний імперативно та неухильно дотримуватись визначеного законом порядку встановлення таких сервітутів та діяти виключно в межах закону, який тлумачить визначення поняття «особистий сервітут», та умов його встановлення.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що при винесенні спірного рішення, зокрема, в частині п. 1.27.2, відповідач-2 діяв в межах повноважень, у спосіб та порядку, визначених законом, оскільки останній не містить жодних заборон на встановлення особистих сервітутів на земельні ділянки для провадження підприємницької діяльності та розміщення тимчасових споруд.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних в розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б свідчили, що спірна земельна ділянка, відносно якої пунктом 1.27.2 Рішення № 9 затверджено технічну документацію та надано дозвіл на встановлення особистого платного земельного сервітуту ФОП ОСОБА_1, надана у користування за відсутності розробленого та затвердженого проекту та знаходилась в межах прибережної захисної смуги, суд дійшов висновку щодо недоведеності наявності в діях голови при прийнятті оскарженого пункту Рішення № 9 порушень вимог закону, передбачених ст.ст. 88, 90 Водного кодексу України та ст.ст. 59, 123 Земельного кодексу України, у зв'язку із чим позовні вимоги про визнання недійсним п. 1.27.2 Рішення № 9 задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено вимоги про визнання недійсним договору від 26.03.2012р. про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться у розпорядженні Бердянської міської ради, площею 0,0018 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"), м. Бердянськ, Запорізька область, укладеного між Бердянською міською радою Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, та про скасування земельного сервітуту, встановленого цим Договором.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу, а саме: зміст паровичну не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Визнання правочину недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, тому вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. При цьому, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В даному випадку, судом встановлено що позивачем не надано доказів порушення вимог діючого законодавства з урахуванням існування фактичних обставин на той час, які б були підставою для визнання недійсним спірного Договору сервітуту. Обставин з якими закони пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення під час розгляду справи встановлено не було.

Відмова у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 1.27.2 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 16.03.2012р. № 9 «Про затвердження технічних документацій та надання дозволів на встановлення земельних сервітутів для розміщення та обслуговування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Бердянської міської ради» у зв'язку з недоведеністю, зумовлює відмову в задоволенні похідних вимог про визнання недійсним договору від 26.03.2012р. про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться у розпорядженні Бердянської міської ради, площею 0,0018 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за адресою: вул. Горького (в районі МАФ "ІНФОРМАЦІЯ_1"), м. Бердянськ, Запорізька область, укладеного між Бердянською міською радою Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, та, відповідно, про скасування земельного сервітуту, встановленого цим Договором.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права і інтереси. У відповідності до ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Тобто підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

В пункті 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Отже, позивач повинен довести, що застосування до нього оспорюваного пункту рішення має наслідком порушення його прав, свобод та інтересів.

За змістом позовної заяви, в обґрунтування звернення до суду в якості підстави позивач посилається на розпорядження міського голови від 22.03.2017 року №106-р, яким КП БМР «Бердянський центральний ринок» визначено організатором проведення ярмарку «Курортний сезон -2017» з наданням права розпорядження місцями ярмаркових об'єктів на визначеній території проведення ярмаркових заходів.

Проте, позивачем не наведено причин та не надано жодних доказів в обґрунтування того, яким чином надання ФОП ОСОБА_1 дозволу на встановлення земельного сервітуту та укладення відповідного договору про встановлення земельного сервітут може перешкоджати позивачу, як організатору, у проведенні ярмарку «Курортний сезон -2017».

В пункті 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають п земельних відносин» зазначено, що з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Суд зауважує, що приписами ст. 12 Земельного кодексу України та ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено виключне повноваження міських ради розпоряджатися землями територіальних громад. Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до частини 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. При цьому, делегування права розпорядження земельним ділянками, в тому числі, виконавчим органам ради, міському голові, комунальним підприємствам, Законом не передбачено.

Згідно листа Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 01.06.2017 року (вих. №0217/05-0194/ПІ), Бердянською міською радою та її виконавчим комітетом не приймалося будь - яких рішень якими б делегувалися повноваження КП «Бердянський центральний ринок» щодо розпорядження земельними ділянками, які розташовані в центральній частині міста по пр. Азовському (від пр. Перемоги до Приморської площі) та на Приморській площі (від пр. Праці до вул. Горького в районі житлового будинку №51) в місті Бердняську. Також, Бердянською міською радою та її виконавчим комітетом не приймалось жодних рішень, якими КП «Бердянський центральний ринок» уповноважувався б на ведення переговорів із суб'єктами господарювання та звернення до суду із позовами стосовно оскарження існуючих правочинів, а саме договорів оренди та сервітутів, які укладені між Бердянською міською радою та суб'єктами господарювання щодо земельних ділянок, які розташовані в центральній частині міста по пр. Азовському (від пр. Перемоги до Приморської площі) та на Приморській площі (від пр. Праці до вул. Горького в районі житлового будинку №51) в місті Бердняську.

Позивач не є стороною (учасником) оскаржуваного правочину, не є землекористувачем спірної земельної ділянки, про право на придбання у власність земельної ділянки, яка є предметом договору не заявляє. Відтак, права та охоронювані законом інтереси позивача оскаржуваним правочином не порушено. І визначення розпорядженням міського голови від 22.03.2017 року № 106-р Комунального підприємства «Бердянський центральний ринок» організатором проведення ярмарку «Курортний сезон -2017», на що посилається позивач, виходячи із змісту ст.116 Земельного кодексу України, не може свідчити про виникнення права користування спірною земельною ділянкою та, відповідно, про виникнення порушення його законних прав та інтересів як позивача.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

В даному випадку, за наведених у позовній заяві підстав, а також з огляду на надані сторонами докази, позовні вимоги не є обґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя О.С. Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 15 вересня 2017 р.